Багато з нас використовує у повсякденному житті фразочки, які висмикнуті з контексту якогось тільки нам знайомого оповідання чи розповіді.Типу афоризмів, але знаних у вузькому колі осіб. І, коли ми кажемо цю фразу, ми сміємось одне одному, або й самі до себе, а оточуючі дивляться на нас і не розуміють причину ваших усмішок. Бувало з вами таке? Зараз розкажу історію, яку почула від одного з очевидців.
Років ....дцять тому на одному заводі у одному робочому колективі сталася суперечка. Була вона сугубо чоловіча і з розряду тих, коли розмова із фази спокійної непомітно переходить у гарячу фазу взаємних докорів і звинувачень і продовжується десь за вуглом у цеху.
- Пардон, мсьє, ви неправі у своїх міркуваннях!
- Іск'юзмі, містер! Я наполегливо прошу прислухатися до моїх міркувань, бо ваші помилкові.
- Та ні, сер, це ви повинні почати думати так, як я, а не я, як ви!
Думаю, що ви прекрасно зрозуміли стиль і суть чоловічої розмови, еге ж? Так от. Один із спорщиків, назвемо його Саша, був....як би це толерантніше сказати, не дуже симпатичним. Скоріше, ну дуже несимпатичним. А завівся він спорити із хлопцем такої нормальної чоловічої зовнішньості. І от розмова вже накалилася до такої міри, що у хлопців уже почали дибитися загривки. Уже стали закочувати рукави і потроху штурхати одне одного в груди, але ніхто не наважується зробити перший серйозний удар.
І тут Саша видає фразу, яка поклала на лопатки геть усіх чоловіків, які були свідками розборок:
- Я не подивлюся, що ти красівий! Візьму і впиз@ю!
Всі просто полягали зо сміху. І потасовки ніякої не відбулося із-за сміху.
Чи треба казати, що почувши фразу "Я не подивлюся, що ти красівий" всі, кому колись розповіли про той випадок, до цієї пори сміються вголос?