Як сніг, три пташечки летіли

Через Суботове і сіли

На похиленному хресті

На старій церкві. «Бог простить:

Ми тепер душі, а не люди,

А відціля видніше буде,

Як той розкопуватимуть льох.

Коли б вже швидче розкопали,

Тойді б у Рай нас повпускали,

Бо так сказав Петрові Бог:

„Тойді у Рай їх повпускаєш,

Як все москаль позабирає,

Як розкопа великий льох“».

І

Як була я людиною,

То Прісею звалась;

Я отутечки родилась,

Тут і виростала,

Отут, було, на цвинтарі

Я з дітьми гуляю

І з Юрусем-гетьманенком

У піжмурки граєм.

А гетьманша, було, вийде

Та й кликне в будинок,

Онде клуня. А там мені

І фіг і родзинок —

Всього мені понадає

І на руках носить...

А з гетьманом як приїдуть

Із Чигрина гості,

То це й шлють, було, за мною.

Одягнуть, обують,

І гетьман бере на руки,

Носить і цілує.

Отак-то я в Суботові

Росла, виростала!

Як квіточка; і всі мене

Любили й вітали.

І нікому я нічого,

Ніже злого слова,

Не сказала. Уродлива

Та ще й чорноброва.

Всі на мене залицялись

І сватати стали,

А у мене, як на теє,

Й рушники вже ткались.

От-от була б подавала,

Та лихо зостріло!

Вранці-рано, в Пилипівку,

Якраз у неділю,

Побігла я за водою...

Вже й криниця тая

Замуліла і висохла!

А я все літаю!..

Дивлюсь — гетьман з старшиною.

Я води набрала

Та вповні шлях і перейшла;

А того й не знала,

Що він їхав в Переяслов

Москві присягати!..

І вже ледви я, наледви

Донесла до хати

Оту воду... Чом я з нею

Відер не побила!

Батька, матір, себе, брата,

Собак отруїла

Тію клятою водою!

От за що караюсь,

От за що мене, сестрички,

І в Рай не пускають.

II

А мене, мої сестрички,

За те не впустили,

Що цареві московському 

Коня напоїла

В Батурині, як він їхав

В Москву із Полтави.

Я була ще недолітком,

Як Батурин славний

Москва вночі запалила,

Чечеля убила,

І малого, і старого

В Сейму потопила.

Я меж трупами валялась

У самих палатах

Мазепиних... Коло мене

І сестра, і мати

Зарізані, обнявшися,

Зо мною лежали;

І насилу-то, насилу

Мене одірвали

Од матері неживої.

Що вже я просила

Московського копитана,

Щоб і мене вбили.

Ні, не вбили, а пустили

Москалям на грище!

Насилу я сховалася

На тім пожарищі.

Одна тілько й осталася

В Батурині хата!

І в тій хаті поставили

Царя ночувати,

Як вертавсь із-під Полтави.

А я йшла з водою

До хатини... а він мені

Махає рукою.

Каже коня напоїти,

А я й напоїла!

Я не знала, що я тяжко,

Тяжко согрішила!

Ледве я дійшла до хати,

На порозі впала.

А назавтра, як цар вийшов,

Мене поховали

Та бабуся, що осталась

На тій пожарині,

Та ще й мене привітала /317/

В безверхій хатині.

А назавтра й вона вмерла

Й зотліла у хаті,

Бо нікому в Батурині

Було поховати.

Уже й хату розкидали

І сволок з словами

На угілля попалили!..

А я над ярами

І степами козацькими

І досі літаю!

І за що мене карають,

Я й сама не знаю!

Мабуть, за те, що всякому

Служила, годила...

Що цареві московському

Коня напоїла!..

Церква у Суботові, малюнок Т. Шевченка

Цікаві факти про військову форму вояків УПА розповів керівник ВІК “Повстанець” Владислав Куценко в матеріалі на сторінці Українського Інституту Історії моди, проілюструвавши матеріал унікальними світлинами:

1. В УПА не було затвердженого єдиного однострою, тому вояки використовували елементи одностроїв всіх своїх супротивників – німецькі, совєцькі, угорські, польські, чеські тощо. Але через нестачу ворожих одностроїв, та бажання якось виділятись – вони виготовляли і самошивні.

2. Для того щоб відрізнятись від ворога в УПА був виданий наказ – не носити разом елементи одного ворожого однострою. Тобто на воякові мали бути штани, кітель і головний убір від різних ворожих або самошивних одностроїв. Це робилося для того, щоб не переплутати своїх вояків з ворожими, і не вбити їх випадково в бою або засідці.

Від себе можу додати, що на лекції, яка відбулась недавно, Владислав Куценко казав, що після війни упівці почали носити однострої радянської армії, для маскування серед людей

3. УПА мала і свої, суто повстанські елементи одностроїв. Це були мазепинки і петлюрівки. Мазепинка – копія мазепинки УСС, але менш функціональна. Петлюрівка – симбіоз картуза і мазепинки.

4. Для того щоб забезпечити вояків УПА самошивними одностроями, взуттям, спорядженням, ОУН (б) створювала цілі майстерні, які все це виготовляли. Але і в кожній бойовій сотні УПА мав бути господарчий відділ, куди обов’язково входив кравець та швець, які ремонтували однострої та направляли взуття, а подекуди і виготовляли їх.

5. В УПА любили модні стрижки 40-х років, тому мало хто ходив голомозим. Переважно це були зачіски “полубокс”. Але головне в повстанських зачісках – це коротко стрижені скроні і потилиця. При цьому зверху на голові могла бути здорова копиця акуратно зачесана назад.

Зображення взяті з веб-сайту Музею УНР

Джерело http://ck.ridna.ua/2016/11/03/5-najtsikavishyh-faktiv-pro-vijskovu-formu-upa-foto/

Как-то почти незаметно в СМИ прошла новость о том, что за первые 6 месяцев 2019 года при пересечении линии разграничения с ОРДЛО в очередях умерло 34 человека. Это почти в три раза больше, чем за этот же период погибло от обстрелов. Но об этих тихих смертях обычно говорят гораздо меньше.

Эти люди стали жертвами ЛДНР. Не было бы КПВВ и линии разграничения - все они были бы живы. Причём, всем уже давно очевидно, что линия разграничения нужна только мародерам, которые грабят ОРДЛО. Жителей Донбасса она ни от чего не защищает. Напротив, они сами массово и регулярно пересекают эту линию и ездят в Украину. Следовательно, не чувствуют никакой угрозы и не боятся никаких фашистов.