Швидкими темпами переселити українців і змішані родини на повернені території (передусім північну Пруссію), не утворюючи компактних груп і не ближче, ніж 100 кілометрів від кордону,

– мовилося у постанові Політбюро ЦК ПРП.

"Добровільне переселення" з "рівноцінним відшкодуванням майна" обернулося колгоспним рабством, голодом та злиднями, роками принижень та поневірянь без права повернення на рідні землі,

– розповів голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

2 вересня 1945 року в гавані Токіо на борту лінкора “Міссурі” було піднято прапори США, Британії, Радянського Союзу та Китаю і о 9-00 за місцевим часом підписано Акт про капітуляцію Японії, що ознаменувало завершення Другої світової війни – найкривавішої та наймасштабнішої війни в історії людства.

6 серпня американці скинули ядерну бомбу на Хіросіму. Пізно ввечері 8 серпня, згідно з Ялтинськими угодами та порушуючи Японсько-радянський пакт про нейтралітет, Радянський Союз оголосив війну Японії і невдовзі після опівночі 9 серпня напав на Маньчжурську державу. Спільний шок від цих подій, як наслідок, змусив імператора Хірохіто втрутитися та зобов’язати Велику Шістку узгодити терміни припинення війни, ухвалені Союзниками у Потсдамській декларації.

 

У неділю 2 вересня на “Міссурі” було піднято прапори США, Британії, Радянського Союзу та Китаю і о 9-00 за місцевим часом Акт про капітуляцію був підписаний міністром закордонних справ Японії Мамору Шігеміцу від уряду країни, генералом Йошихіро Умезу від збройних сил і верховним головнокомандуючим союзних військ МакАртуром. Потім свої підписи на документі поставили представники США, Китаю, Британії, СРСР, Австралії, Канади, Франції, Нідерландів і Нової Зеландії. Від імені Радянського Союзу підпис поставив українець генерал Кузьма Миколайович Дерев’янко. Ця 20-хвилинна процедура завершила найстрашнішу війну в історії людства.

От имени СССР генерал-лейтенант Кузьма Деревянко подписывает акт о капитуляции Японии на борту линкора «Миссури», 2 сентября 1945 года. Wikipedia

Хто завтра, 29-го серпня, у Львові - з 10:00 до 20:00 на проспекті Свободи перед пам’ятником Т.Шевченку можна побачити документальну виставку світлин, зроблених під час боїв за Іловайськ у 2014-му.

Будуть представлені роботи чотирьох фотографів: Олександра Гляделова, Maxim Dondyuk, Maks Levin та Markiian Lyseiko, які були в місті Іловайськ під час штурму та оточення.

Ці світлини - частина тої історії, усвідомлення котрої триває і досі.

На момент коли було зроблене це фото, донька Андрія Шевчука, позивний "Орест" була на кілька років старша за дівчинку, котру він тримає на руках. Він приносив їй їжу, бо з цим в заблокованому, місті була проблема, як у військових, так і у цивільних. "Орест" намагався зробити так, щоб дитина мала змогу поїсти не просто щось з сухпайка, а приготовлену першу страву.

1895, 10 лютого – у містечку Пула (нині Хорватія) народився Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), нащадок королівської династії Габсбургів, ерцгерцог, якого вважали претендентом на гетьманську булаву, політик, дипломат, поет, полковник Легіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР.

Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний) (1895 - 1948). 1915. Фото: uk.wikipedia.org.

Разом з українськими вояками він розділив тягар боротьби за Україну. Свою поетичну збірку «Минають дні...» з 23 віршів присвятив українським січовикам: «Борцям, що впали за волю України». Він став поборником українських інтересів, за які поклав життя у Лук’янівській в’язниці.

З 12 років Вільгельм Габсбург жив у місті Живець у Західній Галичині. «Там я перший раз почув про Українців, – писав у мемуарах Василь Вишиваний, – Поляки називали їх «Русіни» і висказувалися про них, як про розбишаків, бандитів. Я свято вірив, що Українці, які так недалеко від Живця живуть, це дійсно розбишацьке племя. В 17 році життя довелося мені поїхати в гуцульські гори. Їхав через Львів і Станиславів інкогніто. Вражіння з гуцульських гір мав  чудесне…В Ворохті зустрів гуцула-селянина…я замешкав у нього. Їздив скрізь, шукаючи українських розбишаків. Але надармо. Це мене розчарувало. Від тоді я зовсім змінився і до Живця вернув іншим, як виїхав».

Василь Вишиваний. 1918. Фото: jagjelon-ja.webnode.com.ua.

 Він закінчив військову академію і 1915-го поїхав на фронт, де командував українською сотнею. Згодом – армійською групою, до складу якої належав легіон Українських січових стрільців. Розмовляв українською, під одностроєм часто носив вишиванку, яку йому подарував один із підлеглих. За це отримав прізвисько Василь Вишиваний. «Моя сотня, зложена тільки з українців, мала національну українську свідомість, але боялася виявляти її, бо тоді кождого українця уважали політичне підозрілим. Старшини в сотні були самі німці. Страх українців перед переслідуванням доходив до того, що деякі признавалися до польської народности. За це я лаяв страшенно і казав їм, що коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть це сміло робити. Військова і моральна вартість моєї сотні представлялася дуже добре. Я взагалі уважаю українців найкращими жовнірами. Тільки вони трохи подібні до овець: як мають провід, котрому вірять, то підуть в огонь і в воду, та й виконають навіть неможливе до виконання».

Вільгельм Габсбург, як член імператорської родини, автоматично став членом сенату. Там він познайомився з українськими парламентарями, зокрема з Євгеном Петрушевичем.  

Фото з Лук’янівської в’язниці. 1947. Фото: jagjelon-ja.webnode.com.ua.

 До кінця життя Василь Вишиваний вважатиме себе українцем. Після поразки Української революції він житиме у Відні. Там його 1947-го заарештує радянська секретна служба СМЕРШ. Згодом  Вільгельма Габсбурга перевели до Лук'янівської в’язниці Києва. Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв’язках з ОУН.

Допитували його російською, він відповідав українською. Вирок – 25 років таборів. 18 серпня 1948-го Вільгельм Габсбурґ помер у в’язничній лікарні. Похований на Лук’янівському цвинтарі.
Джерело https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lyutyy/10/1895-narodyvsya-vasyl-vyshyvanyy