Якби ми не вийшли назустріч німцям у 1939 році, вони б зайняли всю Польщу до її кордону. Тому ми з ними домовились. Вони були змушені погодитися.

В’ячеслав Молотов про поділ Польщі в 1939 році («Сто сорок бесед с Молотовым: Из дневника Ф. Чуева»)

Суть міфу

Сталін самостійно прийняв рішення ввести війська на територію Західної України та Західної Білорусі 17 вересня 1939 року. Таким чином він не дав окупувати ці території Німеччині.

Факти стисло

У війні проти Польщі СРСР і Німеччина діяли як союзники: координували авіанальоти, спільно роззброювали польські частини, поступалися один одному захопленими територіями і навіть провели спільний військовий парад.

Факти докладніше

Німецький план агресивної війни проти Польщі виходив із припущення про нейтралітет або сприяння з боку Москви. В іншому разі німецький генштаб не був впевнений в успіху.

План нападу «Вайс» почали розробляти у квітні 1939 року. План не передбачав окупації Вермахтом українських та білоруських регіонів Польщі. Згідно з німецьким баченням, ці території мав окупувати СРСР. Як запасний варіант автори плану розглядали розгортання повстань українських та білоруських націоналістів.

Утім, насамперед Гітлер був зацікавлений у залученні Сталіна до поділу Польщі. Протягом весни — літа 1939 року німці докладали значних зусиль для порозуміння з СРСР.

Після того, як Вермахт почав бойові дії проти Польщі, МЗС Німеччини кілька разів наполягало на вступі у війну СРСР.

Німці посилались на необхідність окупації Сталіним територій, які вважалися радянською сферою впливу, згідно з таємним протоколом до пакту Молотова — Ріббентропа. Але Москва зволікала, побоюючись наразитися на оголошення війни з боку західних демократій.

З перших днів Другої світової війни СРСР підтримував агресора. Наприклад, 1 вересня СРСР надав у розпорядження Німеччини радіостанцію в Мінську, яка виконувала роль радіомаяка для наведення бомбардувальників люфтваффе на польські міста. Врешті 17 вересня Сталін повідомив німецького посла, що Червона армія розпочинає окупацію Польщі. Того ж дня радянські війська зайняли Тернопіль та Рівне, наступного — Коломию, Станіславів (тепер — Івано-Франківськ) та Луцьк.

Коли радянські солдати перетнули західний кордон, Польща ще чинила опір Вермахту. На той момент ще не здалася Варшава. Західна Україна і Білорусь були тиловими районами польської оборони. Польське командування розраховувало перегрупувати війська й утримувати стратегічні рубежі в Карпатах. 17 вересня Червона армія позбавила Польщу останнього шансу відбитися від Німеччини.

Уже на другий день після початку польського походу Червоної армії з’явилося німецько-радянське комюніке. У ньому зазначалося, що дії радянських і німецьких військ у Польщі «не мають якоїсь мети, яка б ішла врозріз інтересам Німеччини і Радянського Союзу й суперечила духу й букві пакту про ненапад».

У черговому комюніке 22 вересня вже встановлювалася демаркаційна лінія між обома державами. А 28 вересня 1939 року СРСР та Німеччина підписали Договір про дружбу і кордон. Отже, обидва агресори публічно заявляли, що у ставленні до Польщі між ними немає суперечностей.

Маневри військ Німеччини та СРСР у Польщі узгоджувалися.

Після одержання повідомлення про перетин кордону Червоною армією німецьке командування віддало наказ військам зупинитися на лінії Сколе — Львів — Володимир-Волинський — Брест — Білосток.

20 вересня Гітлер наказав військам припинити бойові дії з поляками і відступати на захід за визначену в серпні 1939 року демаркаційну лінію. Вермахт відступав і передавав завойовані території Червоній армії.

Наприкінці вересня сторони домовилися про зміну проходження демаркаційної лінії. Тепер уже радянські війська відводили за неї на схід. Це були досить складні маневри.

Наприклад, облогу Львова і Бреста розпочали німці, але пізніше відступили, і справу завершувала вже Червона армія.

22 вересня 1939 року під час передачі радянській стороні Бреста було проведено спільний військовий парад. У церемонії взяли участь підрозділи моторизованого корпусу Вермахту під командуванням Гайнца Ґудеріана та окремої танкової бригади Червоної армії на чолі з Семеном Кривошеїним.

Траплялися також випадки взаємодії німецьких і радянських військ у боях проти Війська Польського. 21 вересня командувач Українського фронту Семен Тимошенко надіслав директиву військам:

«У випадку звернення німецьких представників до командування наших частин про надання допомоги для знищення польських частин або банд — командирам виділяти необхідні сили, забезпечувати спільну ліквідацію ворожих сил».

Ця директива виконувалася. Наприклад, 24 вересня радянські й німецькі війська здійснили спільну операцію з оточення польських з’єднань під Замостям. 26—28 вересня в районі Журавинець союзники розбили кілька полків польської кавалерії, які відступали до Угорщини. 27 вересня маршал Семен Тимошенко доповів про розгром спільно з німцями польської групи у районі Немирова.

28 вересня впала Варшава. Територіальний поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений саме 28 вересня 1939 року підписанням Договору про дружбу і кордон.

Максим Майоров

Чи дізналися ми всю правду про Другу світову війну за понад 70 років, що минули від її завершення? Багато що з того, що ми знаємо, — насправді міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів.

“Міфи про війну колишню стали зброєю у війні теперішній, – вважає історик Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. – Тому розвінчання цих міфів важливе, щоб зрозуміти, як було насправді, побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій у нашій історії”.

Український інститут національної пам’яті з цією метою реалізував просвітницький проект “Війна і міф: невідома Друга світова”. 15 істориків вибрали 50 міфологізованих сюжетів і розвінчують їх, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів.

“Війна і міф…” може “розмінувати” кілька десятків міфів про Другу світову війну, що існують у пострадянській колективній пам’яті та були побудовані на фальсифікаціях, маніпуляціях або замовчуванні фактів”, – каже один із авторів проекту історик Олександр Зінченко, радник голови Українського інституту національної пам’яті.

Партнерами проекту “Війна і міф: невідома Друга світова” стали Центр досліджень визвольного руху, Електронний архів визвольного руху, проект “LikБез. Історичний фронт” і Книжковий Клуб “Клуб сімейного дозвілля”

ww2.memory.gov.ua/mif-5-stalin-ne-uzgodzhuvav-vijskovi-diyi-iz-gitlerom/

Є місця в окупованому Донецьку, де життя наче завмерло. Це частина міста, яка підходить впритул до Донецького аеропорту.

18 січня 2015 року був підірваний (або упав від влучення снаряду) Путилівський міст. Це були останні дні боїв за Донецький аеропорт: відбувалась невдала спроба деблокади оборонців ДАПу, а 21 січня бойовики підірвали новий термінал з тими, хто там перебував.

Знищення мосту стало символічним: в'їзду в Донецьк з півночі відтоді не стало. Хоча насправді, розв'язка припинила виконувати свої функції ще 26 травня 2014-го: тоді російські гібридні сили вперше захопили Донецький аеропорт. Вони заїхали туди, в тому числі, через Путилівський міст.

«Коли почались бойові дії, то вони виглядали дуже неграмотно. Почали бігти хто куди, з усіх точок намагались потрапити до нас. Лізли через паркани, через Путилівський міст, котилися тими насипами. У них не було стратегії», –розповідав Радіо Свобода «Ден», старший солдат 3-го окремого полку спеціального призначення, учасник першої операції зі звільнення Донецького аеропорту. Тоді його зачистили за лічені години.

Бойовики використовували Путилівський міст під час всіх наступних атак на аеропорт аж до січня 2015 року. Підвозили техніку і живу силу. Після підриву та потім взяття російськими гібридними силами Донецького аеропорту ці місця стали практично мертвими.

Кадри Путилівки безпосередньо після вибуху:

Міст у 2020-му:

Зверніть увагу, що у лівій частині фото є людина. Чоловік несе дошку через дерев'яний настил, який з'єднує обірвані краї мосту.

Дороговказ «у вільну Україну», зберігся тут з 2015-го. Придивіться, він є на відео вище. Але Красноармійськ тепер називається Покровськом.

Залізничне полотно повністю заросло.

Вулиця Злітна іде якраз вздовж Донецького аеропорту.

А про цей будинок ми вже не раз розповідали: з нього під час облоги аеропорту вели вогонь підконтрольні Росії формування, та самі російські журналісти показували це в ефірі. Прямо під час обстрілу з квартири вийшла бабуся. «АГС зараз буде міняти свою позицію, оскільки може прилетіти «ответка», – коментує журналіст «Россия 1», тікаючи разом з бойовиком вниз по сходах.

Чи то стріла крана проіржавіла, чи то була задіта снарядом.

Іверський монастир. Його також займали російські гібридні сили, і теж це не приховували: канал «Россия 24» випустив фільм про церкву, його лейтмотив – бойовики прийшли захистити обитель на прохання настоятельки. З неї вони вели вогонь по захисниках Донецького аеропорту. Судячи з репортажів підконтрольних «ДНР» каналів, ще з листопада 2014 року в храмі розташовувались угруповання «Спарта» і «Сомалі».

Цвинтар простягається і по інший бік храму, якраз між монастирем і злітною смугою. Там все понівечене вибухами, можуть бути і нерозірвані боєприпаси. Це дуже небезпечне місце.

Чигирі в осінніх барвах на Злітній.

Пам'ятник літаку перед самим поворотом на аеропорт імені Прокоф'єва.

Та ще один вказівник в нікуди.

Незмінним в цих краях з 2013-го залишилось хіба що небо.

www.radiosvoboda.org/a/30898603.html

Двадцать второго июня,

Ровно в четыре часа,

Киев бомбили, нам объявили,

Что началася война.

Радянська пісня часів війни

Суть міфу

Війна для українського народу розпочалася від моменту агресії Третього Райху проти СРСР 22 червня 1941 року.

Факти стисло

Участь українців у Другій світовій війні не обмежувалася періодом протистояння між СРСР і Німеччиною в 1941—1945 років. Друга світова війна від самого початку відбувалася на території України. У складі польської армії українці воювали проти Німеччини з перших годин війни 1 вересня 1939 року. Від 17 вересня українці також воювали на боці СРСР проти поляків, а перетин Червоною армією державного кордону Польщі означав фактичний вступ Радянського Союзу у Другу світову війну на боці нацистської Німеччини вже у вересні 1939 року.

Факти докладніше

Ще до початку Другої світової війни, 14—18 березня 1939 року, українці Карпатської України воювали за власну свободу з Угорщиною, яку підтримувала гітлерівська Німеччина. Коротка боротьба Карпатської України коштувала, за різними даними, від 2 до 6,5 тисяч життів її захисників.

Українці у складі армії Польської держави почали воювати з  Німеччиною з 1 вересня 1939 року.

Уже у перший день війни німецька авіація бомбила Львів, упродовж першої половини вересня — Луцьк, Станіславів (Івано-Франківськ), Тернопіль, Дрогобич, Сарни, Яворів, Стрий та інші міста.

Серед мільйона польських військових, 106-112 тисяч (за деякими оцінками, до 120 тисяч) були українцями. У боях у вересні 1939 року загинуло близько 8 тисяч українців-громадян Польщі.

Від 17 вересня 1939 року у конфлікт вступила Червона армія. Після вторгнення радянських військ на територію Польщі українці брали участь у бойових діях і на боці Польщі, і на боці СРСР.

Після Вересневої кампанії у німецькому полоні опинилося близько 60 тисяч українців, до радянського полону потрапило понад 20 тисяч.

Також кілька сотень українців вступило у війну у складі Вермахту, в рамках формування ВВН («військові відділи націоналістів»).

Пізніше українців-громадян Румунії, Словаччини та Угорщини  мобілізували до армій цих країн.

У лавах Червоної армії українці брали участь у радянсько-фінській війні 1939—1940 років. Зокрема, на боці СРСР воювали 44-та та 70-та стрілецькі дивізії, які комплектувалися в Україні. Перша з них потрапила в котел у битві під Суомуссалмі 7 грудня 1939 — 8 січня 1940 рр. 44-та дивізія майже вся загинула — втрата  близько 17,5 тисяч осіб перевищила 70% особового складу. Майже 1 200 бійців потрапили в полон. Кількість загиблих українців у радянсько-фінській війні оцінюють щонайменше в 27 тисяч осіб (за деякими даними — 40 тисяч).

Перші українські підрозділи, що воювали на боці Фінляндії, сформували на початку 1940 року. Добровольці здебільшого набиралися з числа радянських військовополонених. Одним із найвідоміших командирів українських добровольців був холодноярівець і письменник Юрій Горліс-Горський.

Трагедією українського народу була відсутність власної держави, а отже, його розподіл між усіма воюючими сторонами у цьому конфлікті. На момент початку німецької агресії проти СРСР українці вже більше двох років перебували у вирі великої війни.

Сергій Горобець

Чи дізналися ми всю правду про Другу світову війну за понад 70 років, що минули від її завершення? Багато що з того, що ми знаємо, — насправді міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів.

“Міфи про війну колишню стали зброєю у війні теперішній, – вважає історик Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. – Тому розвінчання цих міфів важливе, щоб зрозуміти, як було насправді, побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій у нашій історії”.

Український інститут національної пам’яті з цією метою реалізував просвітницький проект “Війна і міф: невідома Друга світова”. 15 істориків вибрали 50 міфологізованих сюжетів і розвінчують їх, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів.

“Війна і міф…” може “розмінувати” кілька десятків міфів про Другу світову війну, що існують у пострадянській колективній пам’яті та були побудовані на фальсифікаціях, маніпуляціях або замовчуванні фактів”, – каже один із авторів проекту історик Олександр Зінченко, радник голови Українського інституту національної пам’яті.

Партнерами проекту “Війна і міф: невідома Друга світова” стали Центр досліджень визвольного руху, Електронний архів визвольного руху, проект “LikБез. Історичний фронт” і Книжковий Клуб “Клуб сімейного дозвілля”.

http://www.ww2.memory.gov.ua/mif-4-vijna-dlya-ukrayiny-pochalasya-22-chervnya-1941-roku/

Позиція західних держав поставила Радянський Союз перед альтернативою: опинитися в ізоляції перед прямою загрозою нападу фашистської Німеччини або, вичерпавши можливості укладення союзу з Великою Британією і Францією, підписати запропонований Німеччиною договір про ненапад і тим самим відсунути загрозу війни. Обставини зробили неминучим другий вибір. Укладений 23 серпня 1939 радянсько-німецький договір сприяв тому, що, всупереч розрахункам західних політиків, світова війна почалася із зіткнення всередині капіталістичного світу.

«Большая советская энциклопедия», видання 3-є, том 5

Суть міфу

Політика СРСР перед Другою світовою війною передбачала лише на підтримку загального миру і зупинення агресії Гітлера. Тільки відмова Заходу від мирних пропозицій Москви змусили радянське керівництво піти на укладання Пакту Молотова – Ріббентропа, щоб виграти певний час і відтермінувати війну.

Факти стисло

Сталін прагнув нової великої війни, яка дала б можливість комуністичному руху захопити владу в європейських країнах. Підписання радянсько-німецького пакту прискорило початок Другої світової війни.

Факти докладніше

Пропозиція щодо організації системи колективної безпеки проти можливої агресії Третього Райху пролунала від Британії та Франції ще у квітні 1939 року. 12 серпня до Москви прибули військові місії цих країн, але переговори закінчилися 21 серпня нічим у зв’язку з тим, що радянське керівництво висунуло завідомо неприйнятні умови співпраці. Радянський представник Климент Ворошилов вимагав права на окупацію Червоною армією Галичини та Віленської області, які входили до складу Польської держави.

Водночас з переговорами із Лондоном і Парижем, Москва звернула свій погляд на Берлін.

19 серпня 1939 року Сталін публічно висловився про необхідність підштовхнути Європу до масштабної війни, яка б стала увертюрою до «світової революції».

Виступаючи на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б), радянський вождь підкреслив:

«Питання війни чи миру вступає в критичну для нас фазу. Якщо ми укладемо договір про взаємодопомогу з Францією і Великою Британією, Німеччина відмовиться від Польщі. Війна буде відвернена. <…> Якщо ж ми приймемо пропозицію Німеччини про укладення пакту про ненапад, вона, звичайно, нападе на Польщу, і втручання Франції та Англії у цю війну стане неминучим. Західна Європа зазнає серйозних збурень та розрухи. <…> ми зможемо сподіватися на наш успішний вступ у війну. Досвід двадцяти останніх років показує, що в мирний час неможливо мати в Європі комуністичний рух настільки сильний, щоб більшовицька партія змогла захопити владу. Диктатура цієї партії стає можливою лише в результаті великої війни. Ми зробили свій вибір, і він зрозумілий».

Нацистська Німеччина і сталінський СРСР були рівною мірою незадоволені світовим устроєм, сформованим внаслідок Першої світової війни. У тих умовах зближення Третього Райху і Радянського Союзу було природним. Вибір на користь союзу з Німеччиною давав Кремлю можливість успішно реалізувати геополітичні цілі. При цьому вступ країни у «велику» війну радянська верхівка планувала у зручний момент. Відтягування ж цього моменту завдяки пакту з Німеччиною — лише супутній елемент цієї політики.

Задля того, щоб зблизитися зі Сталіним, Гітлер пообіцяв йому всіляке сприяння у реалізації територіальних домагань щодо Балтійських країн, Польщі (зокрема теренів теперішніх Західної України та Західної Білорусі), Фінляндії, а також у сфері торговельно-економічних відносин.

Ще 19 серпня представники Німеччини та СРСР підписали надзвичайно широкий економічний договір. Того ж дня В’ячеслав Молотов передав до Берліна проект пакту про ненапад між двома країнами. Угода гарантувала Гітлерові спокій на східних рубежах Німеччини і дозволяла, «не озираючись», воювати з Польщею, Францією та Британією.

23 серпня до Москви прибув міністр закордонних справ Німеччини Йоахім Ріббентроп. Переговори завершилися підписанням Пакту про ненапад, за яким в історіографії закріпилася назва «Пакт Молотова — Ріббентропа» і який по суті був пактом Сталіна — Гітлера.

Документ справив найтрагічніші наслідки для народів Європи і світу. Саме ця угода стала тим механізмом, який «відчинив двері» для нової світової війни.

Термін дії угоди визначався десятьма роками з автоматичним продовженням на п’ять років у випадку, якщо жодна зі сторін його завчасно не денонсує. Обидві держави зобов’язувалися утримуватися від будь-яких насильницьких дій одна щодо одної, висловлювали готовність не підтримувати третіх держав у разі нападу на якусь із договірних сторін. Угода забороняла брати участь у міжнародних блоках та союзах, спрямованих проти когось із учасників пакту.

Поруч із договором уклали таємний додатковий протокол, який передбачав розмежування сфер впливу сторін у Східній та Центральній Європі. Цей документ грубо порушував суверенітет і територіальну цілісність цілої низки незалежних держав.

Радянська сфера впливу охоплювала Естонію, Латвію, Фінляндію, Бессарабію та східну частину польської держави (на схід від річок Нарва, Вісла, Сян). На радянському боці, окрім українських і білоруських етнічних земель, опинилися Люблінське та частина Варшавського воєводства, заселених головним чином поляками.

Ця змова відверто порушувала існуючі європейські кордони та систему міжнародних угод. По суті Німеччина та СРСР цим ініціювали не лише швидкий поділ Польщі, але й континентальний воєнний конфлікт, бо гарантами безпеки Польщі виступали Британія та Франція.

Радянська сторона заперечувала аж до кінця 1980-х років існування таємних протоколів до Пакту про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом та пізнішого Договору про дружбу та кордон.

Питання про таємні протоколи постало під час перебудови. Спеціально створена Особлива комісія на чолі з секретарем ЦК КПРС Олександром Яковлєвим вивчила питання і на з’їзді народних депутатів СРСР 24 грудня 1989 року виклала висновки. З’їзд засудив факт підписання таємного додаткового протоколу та інших таємних домовленостей з Німеччиною, зазначивши, що прописані у них розмежування «сфер інтересів» СРСР і Німеччини та інші дії юридично суперечили суверенітету третіх країн.

Радянський оригінал додаткового протоколу знайшли дещо пізніше — у жовтні 1992 року після розсекречення архіву ЦК КПРС. Цей таємний протокол разом з іншими документами «Особливої папки» оприлюднили наприкінці 1992 — на початку 1993 років.

Проте й у наш час, всупереч історичним фактам, наявність додаткового таємного протоколу радянсько-німецького пакту багатьма російськими істориками та політичними діячами заперечується як, начебто, підробка, сфальшована західними спецслужбами з метою заплямування СРСР.

Підписання пакту зробило керівників СРСР співучасниками злочину, здійсненого Гітлером, — розв’язання Другої світової війни.

Кирило Галушко, Ростислав Пилявець

Чи дізналися ми всю правду про Другу світову війну за понад 70 років, що минули від її завершення? Багато що з того, що ми знаємо, — насправді міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів.

“Міфи про війну колишню стали зброєю у війні теперішній, – вважає історик Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. – Тому розвінчання цих міфів важливе, щоб зрозуміти, як було насправді, побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій у нашій історії”.

Український інститут національної пам’яті з цією метою реалізував просвітницький проект “Війна і міф: невідома Друга світова”. 15 істориків вибрали 50 міфологізованих сюжетів і розвінчують їх, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів.

“Війна і міф…” може “розмінувати” кілька десятків міфів про Другу світову війну, що існують у пострадянській колективній пам’яті та були побудовані на фальсифікаціях, маніпуляціях або замовчуванні фактів”, – каже один із авторів проекту історик Олександр Зінченко, радник голови Українського інституту національної пам’яті.

Партнерами проекту “Війна і міф: невідома Друга світова” стали Центр досліджень визвольного руху, Електронний архів визвольного руху, проект “LikБез. Історичний фронт” і Книжковий Клуб “Клуб сімейного дозвілля”.

http://www.ww2.memory.gov.ua/mif-3-srsr-poslidovno-borovsya-za-myr-a-pakt-molotova-ribbentropa-buv-vymushenym-krokom/