Дві агресії і ще одна. Як Москва “гібридно” воювала з Україною

Сучасну російсько-українську війну на Донбасі називають гібридною. Можна почути навіть такий аргумент: під час агресії Росія застосувала не відомі раніше способи та методи, до яких українська держава та суспільство не були готові, пише Володимир Бірчак – історик, керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху, редактор “Історичної правди”.

Це твердження справедливе лише наполовину. Україна дійсно не була готова, що сусід, який за міжнародними угодами зобов’язався визнавати нашу територіальну цілісність, раптом перетвориться на агресора. Однак застосовані Москвою “гібридні” методи агресії не нові.

“Історична правда” публікує цей, дещо скорочений та перероблений матеріал з люб’язного дозволу авторів та видання “Збруч”.

У ХХ столітті їх використовували у війнах проти інших держав більшовицька Росія, а потім і СРСР. Дві своїх перших агресії більшовики здійснили саме проти України. І вже потім, випробувавши “гібридні елементи” на нашій території та переконавшись у їхній дієвості, використали їх проти інших країн.

Тож пострадянська “демократична” Росія насправді не вигадала майже нічого нового, хіба що трохи пристосувала до нових реалій методи попередників.

І якби деякі військові та політичні керівники Української Народної Республіки, котрі майже сто років тому так само воювали проти Москви, опинилися навесні 2014 року у Криму та на охопленому війною Донбасі, то побачене майже напевно викликало б у них стійке відчуття дежавю.

Та про все по порядку.

“…Російській республіці довелося допомогти радянізації України військовою силою”: перша війна радянської Росії проти України

Більшовики прийшли до влади у Росії внаслідок Жовтневого перевороту 1917 року. Одним з перших рішень їхнього уряду – Ради народних комісарів – стала “Декларація прав народів Росії”, у якій проголошувалося “право народів Росії на вільне самовизначення аж до відділення і утворення самостійної держави”.

Центральна Рада засудила більшовицький переворот та не визнала Раднарком. Натомість 20 листопада 1917 року прийняла ІІІ Універсал, яким проголосила створення Української Народної Республіки у межах населених українцями колишніх губерній Російської імперії.

Формально в Універсалі про незалежність не йшлося: лише зазначалося про необхідність перетворення Росії на федерацію “рівних і вільних народів”, серед яких мала бути й Україна.

Але водночас Центральна Рада проголошувала себе та утворений нею уряд – Генеральний секретаріат – єдиною легітимною владою на всій території УНР до скликання Установчих зборів.

Із існуванням формально самостійної від Росії України, нехай навіть у формі “квазідержави”, радянський уряд погодитися не міг.

Спроба захопити владу у Києві силами місцевих більшовицьких осередків зазнала невдачі – вірні Центральній Раді війська придушили заколот. Тому вже на початку грудня Раднарком надіслав українському урядові ультиматум.

Його зміст уповні відображав усю різницю між деклараціями та реальним ставленням більшовиків до “самовизначення” та суверенітету України.

З одного боку радянське керівництво стверджувало, що начебто визнає “Народну Українську Республіку, її право зовсім відділитися від Росії або вступити у договір з Російською Республікою про федеративні чи подібні взаємні відносини між ними”.

З іншого – у категоричній формі вимагало від української влади припинити роззброєння радянських та червоногвардійських частин на території України, а натомість сприяти більшовикам у придушенні повстання на Дону. Ультиматум закінчувався погрозою:

“у випадку не отримання задовільної відповіді на ці питання протягом 48 годин Рада народних комісарів вважатиме [Центральну] Раду у стані відкритої війни проти радянської влади в Росії та на Україні”.

Одночасно більшовики спробували змінити керівництво Центральної Ради на скликаному у Києві Всеукраїнському з’їзді рад. Однак їхні спроби призвели до  протилежного результату.

Ультиматум українська влада відкинула, наголосивши, що Раднарком не має права втручатися у внутрішні справи України. А З’їзд рад абсолютною більшістю голосів підтримав Центральну Раду та засудив Жовтневий переворот.

Більшовики зазнали невдачі, однак не збиралися здаватися. Примусити Україну “самовизначитись” правильним чином було вирішено за допомогою військової сили.

На жаль, при спробі викласти всю статтю сайт видає "Поле "Текст замітки" задовге", тому надаю посилання. Не можу не поділитись таким. Це варто прочитати

https://artefact.org.ua/history/dvi-agresiyi-i-shhe-odna-yak-moskva-gibrydno-voyuvala-z-ukrayinoyu.html