Каменное сердце, тысячи обид

Океан ошибок, разобщенность судеб

Каменное сердце, больше не болит

И навряд ли уж, кого ни будь, полюбит

Ни к чему упреки, жизнь всегда права.

Одиночка волк выбился из стаи.

И пускай с упреком в след летит молва

Каменное сердце, вдруг живым не станет

От себя, конечно, он не убежит

В глубине души это понимаю

Каменное сердце полное обид

Жаль душа его до сих пор живая,….

SimpsonGomer

Вновь повторится старый календарь

И снова теплые, приятные мгновения за декабрем, опять придет январь

Потом капель и птиц, весенних пение

А в летней роще трели соловья

И солнце радостно ласкает мою душу

И средь лугов бреду неспешно я

Молчанье трав, своей ходою руша

И с неба вновь прольет осенний дождь

А ты живешь, совсем не унывая

И как ребенок в сердце праздник ждешь

Хотя, казалось бы, тебе всего хватает

Так и живу, бегут мои года

И кто-то скажет, ты Максим стареешь

Я, улыбнувшись, лишь отвечу да

Хотя мне кажется, что становлюсь мудрее…

SimpsonGomer

Фонари, фонари, фонари…

Свет мерцающий вечер украсит.

Раз, два, три…

            Раз, два, три…

                        Раз, два, три…

Ветер с листьями кружит в вальсе…

Разноцветье вечерних витрин

Завораживает мечтою…

Раз, два, три…

            Раз, два, три…

                        Раз, два, три…

Этот город танцует со мною…

Глаз бессонной лимонной луны

Сверлит душу пронзительным взглядом…

Мне не надо зеленой весны,

Лета жаркого тоже не надо.

Я хочу, чтоб меня пригласил

Этот город на танец осенний:

В гул машин под шептанье рябин,

И загадочных листьев круженье.

Раз, два, три…

            Раз, два, три…

                        Раз, два, три…

Я кружусь в ритме очарованья.

Фонари, фонари, фонари –

Ослепительное сиянье…

Одного разу дивний сон мені наснився: Неначе я в воді глибокій опинився – Ну прямо як у казці – тільки-но заснув, Відразу ж у якесь водоймище пірнув. І от що дивно: я води не відчуваю, І ніби між людей – між риб перебуваю, Немов би я сиджу в якійсь оселі, І бачу я що риби всі щасливі і веселі. І кожна риба задоволена собою, Задерті в всіх носи, хвости трубою... Від думки дивної на мить я завмираю: Невже потрапив я до риб’ячого раю? А може краще у якоїсь запитати: „Чому пихаті тут усі мов депутати?” І що ж виходить? Наче в воду я дивився, Бо я на сесії, звичайно опинився. Як я дізнався? Та пішли навколо хвилі – Це Товстолобик на трибуну виліз. Відразу ж дав команду щоб Акула Негайно мікрофона увімкнула. І понеслися хвилі вже з ефіру: — Я дуже вдячний за отриману довіру! І відтепер я хочу щоб ви знали: Ви собі спікера найкращого обрали. Тепер питання: Ви зібралися усі? — А як же? – дружно кажуть Карасі. — Тоді прошу реєструвать свої мандати, І працювати почнемо, шановні депутати. Та раптом галас між рядів здійнявся. — Що трапилось, панове? – Головуючий піднявся. — Та, випадково хтось в щілиночку малу Замість мандата всунув Камбалу. — Складне питання, та не варто міркувати – Потрібно Камбалу негайно висувати. Від гомону прокинулась Тріска і затріщала: — Чому це Камбалу? Невже в нас інших мало? А поруч сонний Сом почав питати: — Невже когось там висувають в кандидати? Тут підключилась Мойва: — Кажуть: опоненти Готують кандидата в президенти. І ось в розмову втрутився Налим: — А я про таке мріяв, коли був іще малим. Судак промовив: — А чому б і не Ставрида? Погляньте, яка гарна й повновида. Та як почули ці слова Сардини, Повигинали вмить сріблясті спини, І ледве стримуючись, кажуть: — Пан Судак, Ви розумієте що кажете не так? Подала голосок блискуча Скумбрія: — А може краще президентом буду я? А Харіус почув і радить: — Дайте в пику дурі – Нехай висловлюється лиш по процедурі; Хай краще в президенти йде Салака... А та почула і від радості вже плака, Але тут як зарепетують Шпроти: — Такому не бувать! Ми проти! Проти! Проти! І ось немов у чані закипів парламент, А головуючий з трибуни верещить: — Ре-гла-мент!!! Шановні, що там робиться на дні?! — Та, кажуть – Сайру вже ґвалтують Окуні. Ой лихо! Як парламент вгамувати? А тут крім Камбали ще й Сайру рятувати... Акула в мікрофон вже окунів поносить, Червона риба – прапора червоного заносить. А головуючий кричить: — Шановні Скати! Гадаю, вам пора розряди випускати! Та зрозуміли це по своєму Кальмари – Вмить почали пускать чорнильні хмари. Заметушилися усі, лише Бичкові морди Беруть чорнило та вирішують кросворди. А що ж там роблять у президії Лящі? О, матір божа – розколупують прищі. А безсоромна, безалаберна Мерлуза – Ще того ліпше – вивалила пуза, А голова в газеті наче у норі – Сидить і випускає пузирі... Та раптом Хек захеканий до залу увірвався, Через чорнильну хмару ледь пропхався, Аж на очах з’явилась чорна плівка. Він її стер і тихо каже: — Голодівка... Та мабуть щось не те почув Мінтай, Бо швидко вигукнув: — Мерщій розповідай – Де дівка гола? Чи одна вона, чи скільки? Хек вже оре: — Проголосили голодівку Кільки!!! Мінтай промовив: — Дуже кепська справа. Потрібна тут комісія центристсько-ліво-права – Нехай її очолить панночка Піранья. Ну що? - ... — Не чую інших побажань я. Тоді до справи і негайно з'ясувати – Які вимоги будуть Кільки висувати... — Та, промовляє Тюлька – то не мазохісти – Вони голодні бо немає в них що їсти. — Так ось у чому справа – забубнили депутати. — Женіть у шию дармоїдів клятих! — Ви бачите? Знайшли де страйкувати, — Своїм обранцям заважають працювати... І знов у залі страсті закипіли, Бо Окуні тепер вже Воблу зачепили, Ще й Осетри волають що вони не стерплять, Якщо до них у фракцію полізе всяка Стерлядь. ... А он зчепилась з Палтусами Щука: — Бюджет, пояснює – найважливіша штука, А по сусідству огризається Білуга: — Та що ви кажете? Це справа зовсім друга... А тут В’юни з Вуграми налагоджують зв’язки, Та так зв’язались – наче в вузолок шнурки... Аж ось на Коропа Дзеркального я погляда кидаю – І аж злякався: я вже й сам як риба виглядаю. І думка промайнула: треба геть тікати, А то ще і мене запишуть в депутати. Та от куди тікати? Лиш вода навкруг, Хоча б хтось кинув рятувальний круг. Нажаль себе я сам повинен рятувати, Для цього починаю свої очі відкривати. Вже повністю прокинувшись, я бачу: буть біді, Бо й поза сном я все знаходжусь у воді. Та поступово страх кудись відходить, Бо дійсність із води мене виводить. Тепер я знаю: щоб не бачить сни погані – Не варто засинати в повній ванні.

P.S. Твір написаний мною в 1998 році, 

та здається мені - що актуальності 

він не втратить ніколи...

Давай станцуем мы с тобой

Под звук поющего дождя.

Возьмемся за руки, вдвоем,

И полетим за облака.

Пусть звезды нам укажут путь

Туда, где Ангелы парят,

Там покажу тебе весну,

И ветку сакуры в цветах.

Нам не нужны ничьи слова,

Для них - безмолвие ночи.

А наши жаркие сердца,

В них льется музыка любви.

Я загляну в твои глаза,

В них отблеск радуги живет.

Как после чистого дождя             

Душа искрится и поет.

Давай отбросим грусть-печаль,

И вместе скроемся вдали,

Подальше от мирских сует,

От черной зависти толпы.

Мы полетим с тобой туда,

Где нет предательства и лжи,

Где руки вольны от преград,

А серце бьется для любви.

               *  *   *                         

Возьмемся за руки с тобой,

Станцуем с каплями дождя,

Я покажу тебе весну,

И ветку сакуры в цветах...

Она-та, кто не верит в приметы, Сны под утро и слову "навеки". Ей тоску нагоняют банкеты, Пустословье и глупость коллеги. Её день расчленён на событья В ежедневнике твёрдой рукою. А под вечер-с луной чаепитье, И у Вагнера ищет покоя. Она прячет глаза от невежды, Бесконечно дождю доверяет. И сажает в горшочки надежды. И опять их полить забывает. Ей всего-то немного за тридцать, Почему же грустит и устала?  Как к закрытому сердцу пробиться? Ведь Тебя никогда не искала...

…

Я був в аду, я бачив пекло…

І не таке воно страшне…

Але що потім відбувалось,

То гірше пекла, бо грішне…

Грішне, тому що правда зникла,

Грішне, тому що влада виставила ікла

Супротив тих, хто в пеклі атомному був,

Про честь свою, хто в пеклі в тому не забув,

Що може бути гірше, ніж в документах

У інвалідів у чорнобильців підлог?

Не вправі я судити…

Хай можновладців судить Бог!!!

м. Кривий Ріг.

«16» грудня 2010 року.