Чому козаче спочивеєш,

Пісень веселих не співаєш,

Чи кров козача захолола,

Чи сила вражая зборола.

Чи може ниють старі рани,

Що їх задіяли бурани,

Пройшовних воєн по землі,

Від них дісталося тобі.

Чи знов захтілося побачить,

Красу дівочу, чи заплаче,

Вона, згадавши козака

Недовга вірність молода.

Чи пригадалась тобі мати,

Вже не чекає коло хати,

Давно вже десь подівся син,

У полум'ї буремних війн.

Чому ж козаче спочиваєш,

Пісень веселих не співаєш.

Я все iще не можу зрозумiти,

Що це побачення  - останнє...

Вплiтаю у волосся квiти

Слiпу надiю сподiвання.

Лечу до тебе, мов на крилах

Та серце, птахом в грудях бється

Воно давно менi говорить,

Що щастя мить не повернеться.

Йду крiзь солодкi комплiменти,

Вони мене чомусь дратують

В красi вмираю я вiд болю,

Але, нiхто тий бiль не чує.

Залишилась одна хвилина

Маю зробити крок до тебе

У битвi з часом я безсила

Щоб зупинити вирок неба.

Не маю бiльше, що сказати

Зробити диво я невзмозi

Лишилось лише сподiватись

В весну душi ввiрвалась осiнь.

В останнє бачу твої  очi,

В останнє голос твiй озветься

В останнє квiти у волоссi...

"Прощай"- останнiй пострiл в серце...

Нежность дремлет на кончиках пальцев И из глаз льётся тёплой рекой. Облака - непоседы, скитальцы, Вы опять потеряли покой. И опять, как лошадки, по кругу... Кто завёл в этот раз карусель? Растерялся, глядит близоруко Неуклюжий поклонник Апрель. Что со мной? Каждой клеткой - живая, Не касаюсь земли, но - парю, Дней обрывки в ладони сжимая. Вдох и выдох. Так просто: "Люб" - "Лю". Кружит город в безудержной сальсе (Приглянулся наряд королю). Дремлет нежность на кончиках пальцев... Вдох и выдох: "Ну, здравствуй. Люблю"