"Что с того...?"
- 09.11.12, 03:07



Не слышна уже гармошка
За околицей села,
Не посажена картошка,
Не распаханы поля.
У домов забиты окна,
Из пяти один жилой.
Паутинные волокна
Серебрятся под луной.
Серебрятся, будто проседь
У отцов и матерей,
Чьих детей к себе уносит
Градов каменных Кащей.
Отчий дом почти разрушен,
От пустых и голых стен
Стон идёт, но он не слышен
Нам - Кащеем взятым в плен...
Господи, за Русь Святую,
Не губи её народ,
Что не видит, как родную
Мать ведут на эшафот.
Смертный грех, без покаяний,
Душам нашим не вмени,
И, под грузом испытаний,
Русь - спаси и сохрани!

Відірвалась душа й полетіла..
І немає шляху зворотнього
Віддаляючись,мерехтіла
Залишивши в мені самотнього..
Чоловічка зовсім маленького..
Він сидів,підігнувши ніжки
І з розсудливістю старенького
Споглядав втікачі-доріжки
Він не плакав, і не сміявся
Він не знав ані щастя, ні смутку
Струн душі ніхто не торкався
Бо пішла та увічну відпустку..
Вже б здавалось,немає надії
Він приречений на байдужість
І ніколи..ніколи вії..
Не відчують від сліз вологість..
«Відібрало назавжди мову
І ні пари з вуст,і ні жесту»
Бачиш, цитую знову
Бо душа вимагає протесту!

