Существует ли справедливость?
                                         Или так,одна лишь брехня?
                                         Когда Бог окажет мне милость,
                                         И вдруг счастьем одарит меня?


                                         Отчего нет счастья мне ныне?
                                         Отчего я мечтой лишь живу?
                                         Аскет одинокий в пустыне,
                                         Я Господа молитвой зову.


                                         Услышит меня ли Всевышний?
                                         Снизойдет ли его благодать?
                                         Если на Земле я не лишний,
                                         Дай Боже,мне счастье познать!


                                         Но снова молчит синь святая,
                                         И в ответ с небес тишина,-
                                         Но счастье свое ожидая,
                                         Трепещет в надежде душа.

                                        
                                        

То що нагадують слова твої:
Чи передгроззя, а чи вітру шепіт,
А може, лагідний весняний легіт?
То що ж нагадують слова твої?

Чим пахне почуття твоє палке:
Чи шалом, чи оманним звабним трунком?
Не чахнуть на щоках слова-цілунки...
Чим пахне почуття твоє палке?

Який твоє кохання має смак:
Терпкого полину, лимона, вишні?
Нагадує він молодість колишню.
Який твоє кохання має смак?..

Що ж, вітаю, осене! Вітаю!

Знову ти ввірвалася дощами

У життя, наповнене до краю

Світлими і сонячними днями.

 

Все-таки ти літо поборола,

І були даремні сподівання…

Та скажу «на вушко» - ти ніколи

Не здолаєш справжнього кохання,

 

Бо воно цвістиме теплим літом,

Тихим вітром, співом солов’їним;

В серці розпускатиметься цвітом

І не зникне з клином журавлиним.

 

А ти можеш, осене, вітрами

Завивати скільки заманеться –

Веселковий міст поміж серцями

Ні на мить від бурі не здригнеться.

 

Тож вітаю, осене… Вітаю!..

Хоч товаришуєш ти з журбою,

Відкриваю душу… Я ж бо знаю –

Час прийде прощатися з тобою.

 

18.10.13

 

                            

                             Красивая мебель,
                             В камине огонь,
                             На фото фельдфебель,
                             Рядом с ним белый конь.


                             Синь глаз сквозь ресницы,
                             Воплощенье мечты,
                             Танец жрицы,
                             Не стыдясь наготы.


                             Цветы на постели,
                             Серебряный свет,
                             Месяц- качели,
                             Переснял силуэт.


                             На любовном лоне,
                             В сплетеньи тела,
                             В сладострастном стоне,
                             Роза чувств расцвела.


                             Все смятое ложе,
                             Желаний полет,
                             Солидность похоже,
                             Уходит в отлет.


                             Меняются лица,
                             Офицеров квартет,
                             Донесенье ложится,
                             Рассекречен секрет.

                           

Догорає сонце у вечірній млі,
І бентежить душу пісня соловейка.
Розпитай, коханий, про мої жалі,
Розкажи про себе, голубе сивенький.

Ні , ти не розкажеш, бо далеко ти,
Стежечка до мене поросла травою.
А колись там квіти мали прорости...
Як стужилось серце, милий, за тобою...

Де бриніла пісня, туга промовля,
Де сміялось щастя, тужить розставання.
В неба високості жевріє здаля
Зіронька яснА - вІдгомін кохання.

Прям не знаю, что со мною!
Что я за мужик такой?!
Вижу в снах себя героем,
а на деле - не герой…

Что за грёбаный характер?! –
сам себя корю в сердцах!
От того я и бухгалтер,
а не, скажем, олигарх.

Вот, к примеру, этой ночью
в древний Рим скакал верхом!
И не кем-то, между прочим,
а красавцем Спартаком!

Дальше – круче! Вова Ленин
выбегает на доклад.
Дескать, Рима населенье
революции хотят!

Я, конечно, дал отмашку.
Пусть развеются чуть-чуть!
Почитал им Блока Сашку,
и отправил в добрый путь.

И пока крушила храмы
звезданутая орда,
я с Бурдой Борисом (замом)
поиграл в «Что, Где, Когда»

Революция в разгаре!
Ленин, «Искра», броневик,
Блекмор «жарит» на гитаре,
я позирую «Newsweek»…

Наконец, приводят пленных.
Среди них и наш главбух…
- На колени, смерд презренный!
Он с испугу и «потух»…

Утро… Доля моя, доля…
Подхожу к конторе я…
Шеф – с порога:
- Ты уволен!
Вон, фракийская свинья!
…………………………..
Вот вернусь я в сновиденье,
Отомщу за свой позор!
Всей конторе Вовка Ленин
красный сделает террор!

А пока, давясь соплёю,
я советуюсь с судьбой:
Что не так, скажи, со мною?!
Что я за мужик такой?!

                        


                         Через тревоги и сомненья,
                         Через битвы звенящих мечей,
                         Выполняя предназначенье,
                         Течет жизни быстрый ручей.


                         Куда течет он игривый?
                         В какой неизведанный край?
                         Будет ли край тот счастливый,
                         Благодатный,с названием Рай?


                         Будет ли он без печали,
                         Без грусти,тоски и разлук?
                         Будут ли прекрасные дали,
                         Без ужасных адовых мук?


                         Душа от мечты вдохновенной,
                         После тяжкой жизни земной,
                         Придет к благодати нетленной,
                         Придет она к жизни святой.


                         И быть может лодочник честный,
                         Без вопросов,молчанье храня,
                         В край библейский,дивный,чудесный,
                         Как архангел переправит меня.

                        

                        

                        

 

Здрастуй, Печаль!

Синьоока, рудоволоса

І  багряну вуаль

Знов  накинула осінь.

Ти чекаєш на мене,

Одинока сестрице…

Але в серці моєму

Промінь щастя іскриться.

Я знаходжу його у сонячних ранках

Виглядаю в холодних мерехтливих серпанках

Я наповнюю кольором айстр і жоржини

І дарую лелекам, що злетіли у вирій.

Ти так радо мене у свій дім запросила

Пригощала вином і сльозами з бурштину

Грала вальси Шопена, щоб я тихо тужила.

Ти відкрила для мене всю безодонну синь неба

Та прошу, відпусти, ПОВЕРТАТИСЯ ТРЕБА…

Теплий промінь в холодній воді сподівання

ЩО ДЕСЬ Є,  ДЕСЬ ЧЕКАЄ НА МЕНЕ КОХАННЯ…

 

 

 

 

Ох  не нравлюсь  я  себе,

Прошу лишити літечка ковток,
Хай ще побудуть деревця зелені.
Та кидають черлено-жовті клени
Під ноги листячка жмуток.

Усе минає, час не зупинить,
Бо невблаганна матінка-природа.
Повіє вітер з заходу чи з сходу -
Ріка життя поволеньки біжить...

У ній не молоко і не вино,
А причаїлась неба звабна просинь.
Ну що ж поробиш... Я ступаю в осінь,
Неначе в уповільненім кіно...