Вітаю, осене…

Що ж, вітаю, осене! Вітаю!

Знову ти ввірвалася дощами

У життя, наповнене до краю

Світлими і сонячними днями.

Все-таки ти літо поборола,

І були даремні сподівання…

Та скажу «на вушко» - ти ніколи

Не здолаєш справжнього кохання,

Бо воно цвістиме теплим літом,

Тихим вітром, співом солов’їним;

В серці розпускатиметься цвітом

І не зникне з клином журавлиним.

А ти можеш, осене, вітрами

Завивати скільки заманеться –

Веселковий міст поміж серцями

Ні на мить від бурі не здригнеться.

Тож вітаю, осене… Вітаю!..

Хоч товаришуєш ти з журбою,

Відкриваю душу… Я ж бо знаю –

Час прийде прощатися з тобою.

18.10.13