О сообществе

Останнім часом бачу на порталі завелику кількість людей, особливо молоді, які розповідають нісенітниці про життя у Радянському Союзі - накшталт як все було чудово, яка була безкоштовна медицина, які були чудові продукти харчування і як всі нібито чудово жили! Цей абсурд вже трохи обрид, тому пропоную у цьому співтоваристві розміщувати матеріали про те, яким справді було життя у "країні - казці" СРСР. СРСР і війна. СРСР і що воно дало Україні. Ну і все в такому дусі. Гумор також привітається.
Вид:
краткий
полный

СРСР

Як козаки газ експортували

  • 02.10.11, 20:13
Моя теща Галина Костянтинівна багато років працювала петрографом у Науково-дослідному інституті геологорозвідки. У інституті був відділ оцінки запасів. За оцінками цього відділу власних запасів нафти і газу Україну мала на б 300 років.Я не зміг на жаль знайти якихось документів на цю тему бо оцінка проводилася в кінці 60-х років минулого століття але попутньо натрапив на багато цікавих деталей які показують теперішні "газові" стосунки України і правонаступниці СРСР Росії у зовсім конкретному світлі.Стаття Сергія Шевченка, опублікована у журналі "Зовнішні справи" - спроба заглянути в історію  газових стосунків України і СРСР (Росії)
 
/ Сергій ШЕВЧЕНКО, кандидат історичних наук, доцент

Лише впродовж 1950 р. були відкриті Долинське нафтове – на Івано-Франківщині, Радченківське газонафтове і найбільше в СРСР – Шебелинське газове – на Харківщині родовища. Майже втричі збільшився видобуток газу в УРСР з уведенням у дію Більче-Волинського й Рудківського родовищ. Із 1950 по 1958 рр. його видобуток зріс усемеро, й становив майже 9,5 млрд. куб. м. У 60-х роках відбулася подальша інтенсифікація експлуатації надр у Західній Україні (добування сірки, вугілля, газу, нафти, калійних солей). У ході виконання семирічного плану на Україні було відкрито 41 нафтове і газове родовище, що привело до помітного збільшення видобутку енергетичних ресурсів. Якщо 1950 р. у республіці отримали 300 тис. т. нафти, то 1958 р. – 1,2 млн. т., 1965 – 3,6 млн. т., а 1969 р. – 13,4 млн. т. Семирічку по “чорному золоту” УРСР завершила достроково, 18 липня 1965 р., а 28 серпня, єдиною із союзних республік, виконала семирічний план видобутку „блакитного палива” (причому, шебелинці виконали свою програму за п’ять років, зобов’язавшись дати понад план ще 50 млрд. куб. м. газу, що й було зроблено).

Видобуте з українських надр далеко не в повному обсязі використовувалося для розвитку української економіки. Скажімо, досить перспективним був розвиток господарства Західної України. Розташовані там підприємства працювали на устаткуванні, вивезеному з Німеччини. Цей регіон був багатий на сировинні та енергетичні ресурси, мав удосталь робочої сили, знаходився у центрі Європи, і експорт промислових товарів звідси був би рентабельнішим, ніж із інших регіонів СРСР. Проте боротьба з бійцями УПА, примусова колективізація призвели до депортації частини населення на Схід у 40–50 роках. Ще частина змушена була туди виїжджати постійно чи тимчасово в пошуку заробітку. Союзні міністерства проводили „оргнабори” на освоєння цілини, будівництво БАМу і російських ГЕС, розробку родовищ Сибіру. Тож попри те,що з 1945 по 1951 рр. промислове виробництво Західної України зросло на 230%, магістральні трубопроводи потягнулися до інших республік і держав (Росія, Білорусь, Прибалтика, Польща). УРСР таким чином відводилася роль сировинного додатку. 1962 р. було відкрито першу чергу магістрального нафтопроводу „Дружба”. Він зв’язав, зокрема, Україну з Польщею, Східною Німеччиною, Чехословаччиною та Угорщиною. При цьому слід враховувати, що чернігівська, полтавська і сумська нафта, на відміну, скажімо, від волзької, була хорошої якості, не містила сірки, а отже, не потрібні були установки з очищення нафти та її утилізації. Українська нафта у 60х роках була вдвічі дешевшою від краснодарської та у 2,7 разу – від бакинської. Після розробки родовищ на Чернігівщині було виявлено,що та нафта є на 10 % дешевшою від татарської, яка до того вважалася найдешевшою в СРСР.

Подібне становище було і з газом.Шебелинський газ, видобуток якого становив 20% від загальносоюзного (частка України в ньому становила третину) постачався, крім українських міст, також до Москви, Бєлгорода, Курська, Орла, Брянська, Білорусі, Литви, Латвії, Польщі та Чехословаччини. Природний газ із Дашави надходив до Ленінграда. На початку 1960 рр., за даними Центрального державного архіву вищих органів влади і управління, Україна забезпечувала 100% (!) союзного експорту газу.

СРСР відносився до держав, експорт нафти й газу яких, включно з реекспортом, становив не менше половини поставок товарів і послуг. Структура зовнішньо-економічних зв’язків Радянського Союзу із західноєвропейськими партнерами в цілому була характерною, швидше, для малорозвинених країн, оскільки в його поставках акцент робився на енергоносії та інші види ресурсів. Так, на початку 80-х років сировина в радянсько-англійському експорті становила 90%, в т. ч. нафта – 30%. СРСР був серед головних постачальників природного газу й нафти до Західноїмеччини. А членам Ради Економічної Взаємодопомоги радянські енергоносії продавалися за значно нижчими, ніж світові, цінами. Вагома частина цих ресурсів, особливо газу, постачалася з України. На цьому втрачалася можливість отримати значні валютні надходження. 1974 р. тонна радянської нафти реалізовувалась союзникам за 18 інвалютних крб., водночас як на світовому ринку вона коштувала 62 крб. Поставки із СРСР забезпечували, наприклад, потреби Чехословаччини в нафті на 96%, газі – 100%. На радянській нафті створювалися підприємства й цілі галузі промисловості в сусідніх державах. Зокрема, в Польщі було збудовано Плоцький нафтопереробний і нафтохімічний комбінат. На початку 70х рр. кожен четвертий промисловий працівник цієї держави переробляв сировинні матеріали, отримані з Радянського Союзу. Та готова продукція із східноєвропейських країн за межами їх спільного ринку та економічного простору була малоконкурентною. На виробництво товарів тут витрачалося у 2,5 разу більше сировини, енергоносіїв, ніж в індустріальних країнах Заходу.

Розвиток промисловості Східної Європи забезпечували й інші види ресурсів, сировини, корисні копалини з України. 1950 р. від мереж Ужгородського енергокомбінату Угорщині та Чехословаччині надано 3 млн. кВт.годин електроенергії. Ця подача не мала обмежень і збоїв. Саме в УРСР було збудовано найбільшу міжнародну підстанцію напругою 400 кВт та перші в Європі на цій напрузі міждержавні ЛЕП Мукачево– Лемешанизатоплювалися родючі землі, спотворювалися прибережні оазиси флори та фауни внаслідок будівництва ГЕС, а потім АЕС, струм від яких ішов за кордон. Діяла об’єднана енергосистема країн – членів РЕВ „Мир”. Отже, у минулому Україна була одним із найпотужніших паливно-сировинних районів Європи. Ще у 1980 р. республіка виробляла 252 млн. т умовного палива, із яких 42 млн. т вивозилося за її межі. Та у 80ті роки енергетичний комплекс УРСР був визнаний неперспективним, гроші почали вкладати переважно у східні райони Союзу. Обладнання ж в Україні виявилося зношеним. Внаслідок екстенсивної системи тут швидко скорочувалися мінеральні та енергетичні ресурси, виснажилися високоякісні природні запаси Дашавського і Шебелинського газових родовищ.

Після вичерпання в республіці, в основному, нафти і газу, союзним центром було зроблено акцент на інші джерела енергії, корисні копалини. Так, 1989р. в УРСР добули 180 млн. т вугілля, 1100 млн. т залізної руди. Експорт республіки в частці СРСР становив 95% цих ресурсів. Москва нав’язала Україні також надмірну повинність із розвитку атомної енергетики. Адже на її території обсягом 2,6% площі СРСР було збудовано або будувалося близько 40% атомних енергоблоків. Попри те, що проти будівництва Чорнобильської АЕС виступали відомі спеціалісти, учені, в т. ч. президент АН УРСР Б.Патон, її було споруджено в густозаселеному районі.

Такою була плата українців у 1950–1980 роках за перебування у складі СРСР з авторитарноплановою, екстенсивною системою господарювання та ідеологічними “інтернаціональними” пріоритетами. Та спадщина до цього часу впливає на економічну, зокрема, енергоресурсну ситуацію в Україні. Однак за 16 років незалежності, навіть при такому історичному чиннику, ситуація мала б істотно поліпшитися завдяки концентрованим зусиллям національної влади та новоствореної української буржуазії.

Страницы:
1
3
4
5
6
7
8
9
10
предыдущая
следующая