Азовські коси. (з рубрики "Заповідний південь")

В пансіонат "Київська Русь" на Арабатській стрілці ми приїхали вже у вечірніх сутінках. Навколо кумкали жаби, дув свіжий морський бриз. Номери нам дісталися на другому поверсі. Номери прості, можна навіть сказати спартанські: три дерев"яних ліжка та столик, та ванна кімната з душем та туалетом. 
Але я думаю що більше нічого і не потрібно для відпочинку... Хіба що трохи тепла... У кімнатах було досить холодно. Теплих днин тут ще не було, а ми були першими гостями в цьому сезоні. Спати лягали у шортах та футболках.
Ранок був досить теплий і сонячний, то ж ми, як мухи, повиходили на балкон грітися. З балкону було видно недобудовані сусідні бази та море. Я вперше був на Азовському морі.
На сьогодні була запланована екскурсія на Бірючий острів, що є досить великою частиною Азово-Сивашського заповідника. Наша група мала виїзджати на екскурсію о 13 годині, тож після сніданку у нас був час познайомитися з морем трохи ближче.

Мапа наших поневірянь тут.

База знаходилася метрів за 200 від моря. До пляжу йшла доріжка повз невеликі озерця-калюжі, що заросли камишом.
Пляж був піщано-ракушковий, море блакитне та холодне.
Обідали ми в ресторіні в центрі Геніческа. Після обіду пішли в порт, де погрузилися на ржавіючий рибацький баркас з життєрадісним капітаном. До Бірючого ми йшли півтори години, проти пронизливого вітру. Навряд чи нам вдалося побувати тут без тургрупи, особливо по морю.
Бірючий острів являє собою одну з найбільших кіс Азовського моря, що під час штормів перемивається і стає островом. Раніше тут були рибацькі поселення, але майже всі вони були змиті штормом у кінці 60-х. Люди були вчасно евакуйовані на велику землю. Зараз на косі-острові, на окремих станціях живе 29 людей - працівників заповідника.  Також на острові є діючий маяк, де вже змінилося 4 покоління його служителів. Тут поневолі згадується Київ (і добре що не Москва), де на кількох квадратних метрах хрущовки намагаються вижити кілька сімей...
Екскурсія по заповіднику була на грузовій газелі. Стада косуль, ланей і оленів не дуже спішили позувати перед фотокамерами... Більш-менш пристойно вдалося зняти тільки 3-х косуль.
Екскурсовод сказав, що найкраще тварин можна роздивитися зранку, коли вони йдуть до водопою, або влітку, коли більшу частину дня вони проводять біля неглибоких озер. Але і крім тварин тут було на що милуватися... Цікаве поєднання степової рослиннисті і вузької полоси піску біля моря. Дуже стильно і автентично виглядає копія скіфської баби при дорозі, контрастуючи з наволишнім рівнинним степом цвіте вишня на подвір"ї станції... Але навряд чи ці пейзажі змогли б причаровувати мене вічно... Особливо, як уявити себе тут під пекучим сонцем влітку, без найменшого шансу на тінь чи під зимовим вологим крижаним пронизливим вітром... Це ще раз довело моє припущення, що моя генетична пам"ять далека від цих місць. Навряд чи хтось з моїх предків був степовим кочівником, думаю, навіть козаків серед них не було... По дорозі назад бачили спини кількох дельфінів, кажуть це добрий знак, із-за занепаду промисловості море поступово очищується і стає придатним для життя для все більшої кількості представників тваринного світу. Поверталися вже пізненько, але рибний базар, що знаходиться чогось біля кладовища в Генічеську , ще працював. Піддавшись масовому психозу, і ми купили нитку сушеного бичка до пива за 20 грн...
Наступного дня знову подув холодний вітер з моря, а небо затягнуло хмарами... Місцеві підприємці підсуєтилися і з самого ранку торгували сушеною і в"яленою рибою прямо під балконом. 
Сьогодні за планом після обіду у нас мала бути екскурсія у Генічеськ та по Арабатській стрілці. Але організатори туру вирішили зробити позаплановий виїзд до термальних джерел, щоб трохи нас розтормошити і зігріти. І це була прекрасна ідея... Коли навколо лише 15-18 тепла, сиро і вітряно, дуже приємно зануритися у теплу мінеральну воду. Якби ж з такої ванни починався кожен день тут...  
Генічеськ - колись досить багате портове місто з кількома млинами, цегляним і рибоконсервним заводами та ткацькою фабрикою і портом зараз переживає не найкращі свої часи... Практично всі підприємства закриті. Хоча, за словами екскурсовода, багато робиться для розвитку молоді. Тут знаходиться одна з відомих музичних шкіл. З пам"яток архітектури можна виділити лише Храм Різдва Пресвятої Богородиці, що лишився від колись могутнього монастиря і стоїть не на горі, а під горою; та ворота у двір місцевого заможного купця.
Азовське море і Сиваш знаходяться обабіч Арабатської стрілки і сполучаються лише двома протоками біля Генічеська. Через протоки наведені мости. Старий міст був привезений з Німеччини і зібраний у 50-х роках лише за допомогою гвинтів. Раніше він використовувався як залізничний, але під час одного зі штормів колію розмило.  Дорога по Арабанській стрілці пряма і вимощена з плит нагатує злітну смугу. А це вона і є! Плити на дорогу брали зі злітної смуги військового аеродрому, що був поблизу Генічеська. Думаю і зараз тут можуть сідати невеликі літаки... На в"їзді на стрілку стоїть церква і пам"ятник оборонцям. Кажуть, тут стояла морська артилерія і снаряди звідси долітали аж до Джанкоя. Пушка дійсно вражає своєю міццю!
Далі нас возили на закинутий солезавод. Раніше тут добували (варили) сіль шляхом випарювання солоної води на сонці. Вода в цьому озері має дивний рожевий колір.
На кінець літа тут утворювався шар солі потужністю понад 50 см, а зараз море опріснилося і солеваріння порахували не рентабельним. Далі нас знову повезли до термальних джерел. Їх історія теж дуже цікава... Раніше геолого-розвідники бурили тут свердовину у пошуках нафти, але не знайшли і поїхали далі. Пізніше, місцеві вирішили розібрати вишку і здати на металобрухт і як почали різати трубу з наї хлинула гаряча вода. Зараз навколо джерела будується кілька корпусів фешенебельної здравниці за участю німецьких інвесторів. Копанка, площею близько 100 квадратних метрів і глибиною 50-80 см зараз огороджена від будівництва бетонним парканом, по кутам огорожі є дві роздягалки і гвіздки по периметру.
Нагадує модель в мініатюрі: Радянський Союз часів застою і "Загниваючий капіталізм" за "железным занавесом". Тут мушу подякувати турфірмі, бо навряд чи ми при самостійній подорожі забрели аж на Арабатську стрілку, і вже точно нічого б не знали про термальне джерело.
Ввечері виплила ще одна проблема: нема де попити пива з купленою рибою. На морі дуже вітряно, кімнати набридли та і воняти там рибою перед сном не хотілося... На вулиці жодних столиків чи лавок. Навіть біля магазинів, яких ми знайшли в радіусі 500 метрів аж два працюючих і три зачинених до кращих часів, ніякого сервісу не передбачалося... Прийшлось пити "в антисанітарних умовах" на прилавках непрацюючого базарчику. Мушу визнати, сушені бички були супер! Але, за словами тієї ж екскурсоводші Оксани, якби все було ідеально, то нічого і не запам"яталось би, а так, через кілька років роздивляючись фото можна сказати: "О, ужас! Я там був!"
Наступного ранку ми виїхали назад до Херсону через Асканію...

Ну, і музичний супровід Петра Наліча з піснею про море і чайок!

P.S. А це посилання є досі актуальним і важливим http://blog.i.ua/user/347293/723747/