- Я согласна вернуться, я буду терпеть...
- Меня? Никогда!
- Тебе грозит тюрьма
- Прекрасное место!

Ув'язненням екс-прем'єра Юлії Тимошенко влада стала заручницею власних дій.

Про це в інтерв'ю "Газеті по-українськи" заявив колишній народний депутат Олександр Задорожній.

"Здається, початком переслідувань стали особисті образи Віктора Януковича. Але що далі, то більше влада ставала заручницею власних дій. Такий собі цуґцванґ (шахова позиція, коли будь-який хід лише погіршує ситуацію. — ред). Усе, що було проти влади, сконцентрувала на собі Тимошенко. Для неї це непогано, але владі — невигідно. Для них хай на наступні президентські вибори від опозиції буде хто завгодно, навіть Яценюк, тільки не вона", - зазначив він.

Задорожній вважає, що влада стала заручницею процесу із екс-прем'єром.

"Як і всі ми. Бо Європа пригрозила санкціями. Як тільки Тимошенко посадили, багатьом українцям повернули паспорти в консульствах — відмовили у візах. За тиждень ситуація виправилася, але тоді реакція на Януковича стала і реакцією на українців, - зауважив політик.

Однак, президент вже не може виправити помилку із ув'язненням Юлії Тимошенко", - сказав екс-нардеп. - Випустити її, для Януковича означає стати могильником самому собі. Не випустити — теж кінець. Цієї помилки не виправити. Вона їх і поховає".

На його думку, питання звільнення Тимошенко вирішить Європейський суд із прав людини.

"22 березня — остаточний термін відповіді уряду України на уточнювальні запитання суду. Плюс кілька днів, розгляд справи в суді, і все. Рішення буде на користь Тимошенко. Сумнівів ніхто не має. Питання: що далі? Не думаю, що влада відмовиться виконати рішення Європейського суду"

— Але ж проти екс-прем'єра є й інші кримінальні справи?

"Там теж не дурні сидять. Європейський суд неодноразово доводив, що керується не тільки текстом, а й духом Європейської конвенції з прав людини. Він вирішуватиме питання Тимошенко в цілому — всі справи будуть об'єднані" - наголосив Задорожній.

http://gazeta.ua/articles/politics/_vipustiti-timoshenko-dlya-yanukovicha-oznachae-stati-mogilnikom-samomu-sobi/422368

Зашла на УП, там Лещенко опять юльками "переймається".Вчера Мустафа в Твиттере тем же страдал.

Когда в стране Ющенко со товарищи развернули педофильный скандал, я помню, как в программу Ромы Скрыпина на ТВі  пришел журналист Вова Бойко. Они о чем-то говорили, а в конце программы коснулись педофильной темы, но только в контексте того, что мы, народ, а тем паче журналисты, не должны позволить, чтобы нас во все это мокнули. Мы не люмпены и не быдло, чтобы молча жрать эти помои.

Ромка тоже никогда не отличался любовью к Тимошенко, но о человеческом достоинстве он тогда не забыл. Тем более, что речь шла о вашем коллеге. И тогда ребята призвали всех журналистов к табу на эту тему. И все уважающие себя журналисты, действительно этой темы не касались.

А что же Притула со своим террариумом? Или вы хотите сказать, что отпиарились  абсолютно бесплатно на этом грязном деле? Так я вам скажу, что именно тогда вы и умерли, как журналисты для юльков. Многие из нас вам этого никогда не простят.

Вам никогда не приходило в голову, что вы должны извиниться? Есть в медицине такой термин "не навреди". Но, почему-то, когда вы убиваете словом, разве вы об этом думаете? Большая часть самоубийств происходит от того, что кого-то ранили словом. Знаете ли вы этический кодекс журналистики? Читали ли? Когда вы сливали у себя на сайте полиграф-тест маленьких детей, вы о чем думали, кроме собственного пиара. Вы разве не знали, что детей нельзя проверять полиграфом? А вам не приходило в голову, что вы можете точно так же оказаться на месте этого журналиста?

УП опустилась до уровня желтой прессы. Что выходило в "Сегодня" то и на УП. Вы травили своего коллегу, который сидел в тюрьме, так же как сегодня травите Тимошенко. И вы хотите заставить ботов поверить, что вы это делали ради любви к искусству? Отож. Ихельзон в своем блоге на вашей же УП хотя бы написал, что ему очень стыдно за то, что он в этом принимал участие. От вас же народ так ничего и не услышал. Мы то ладно, но дети... разве вы о них думали, когда катком по ним прошлись?

Вы взрослые мужики! Вы не понимали куда вы влазите? Гришка за это Героя Украины получил, а что получили вы за то, что вываливали нас в этой блевотине? Или вы думаете, что Полюхович был один, кому с вашей помощью сломали жизнь? А то, что таких же педофилов начали клепать друзья Лёнчега Космоса, вас это не волновало?

Ведь вы же журналисты. Почему забыли о журналистских расследованиях? Почему не задались вопросом, что человек, который по профессии кибернетик, был использован как эксперт- психолог да еще и детский. Почему по всем педофильным делам, которые нужны прокуратуре, используют именно этого эксперта? Я бьюсь за парня, которго так же посадили за насилие над собственной дочерью. Экспертиза показала, что девочку никто не трогал, но лжепсихологу не понравились рисунки ребенка, и за это отцу девочки дали 10 лет. Мать у девочки умерла после родов, папа сам воспитывал дочь: теперь он сидит, а я не могу найти его ребенка, мне никто не говорит где она. И кого из вас это волнует?

Кстати, в России та же ситуация, просто один в один, но там хоть есть журналисты которые изучают эти проблемы и пытаются чем-то помочь.

Вот такая же "психолог", как и наша Гридковец, посадила отца ребенка на 13 лет за этот рисунок. Девочка нарисовала кошку, но психолог увидела в этом хвосте фаллос.
А как вам это кино?


Ведь у нас еще хуже история. Вы приютом Космоса интересовались? Вы вообще чем-нибудь интересовались? Вы хоть одному человеку помогли?

Я вам сейчас расскажу, что с вами будет дальше. Сейчас у вас есть мандат с Банковой. Вы можете кусать Яныка и вас никто не тронет. Вы нужны Левочкину, он будет из вас делать борцов за правду, чтобы народ вам верил, как честным и объективным. Вам уже достаточно для этого накидали всякого компромата на саму же власть. Потом под это дело вам начнут сливать чернуху на оппозицию. Будут надеяться, что таким объективным  поверит народ, а потом вас сольют точно так, как сейчас в Москве слили Варламова и др. кто на них пахал. А сделают это для того, чтобы народ никогда больше журналистам не верил. Чтоб у народа и мыслей таких не возникало, что у нас есть честная журналистика. Вы этого не понимаете? Займитесь наконец-то нормальной журналистикой, пишите так, чтоб вас уважали все и юльки тоже.

Алла
http://ofeliyadd.livejournal.com/9873.html

 

Присвоєння Шевченківської премії чи не щороку супроводжується скандалом. Цей рік наче виняток. Лауреатами премії з літератури стали Петро Мідянка за збірку поезій 2010 року «Луйтра в небо» і Володимир Рутківський за історичну трилогію для дітей «Джури» 2007-1010 рр. («Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен»). Ми взяли коротке інтерв’ю в пана Рутківського. 

Пане Володимире, поділіться, будь ласка, своїми першими враженнями після того, як ви дізналися, що стали лауреатом Шевченківської премії.

Ця премія, як і для всіх письменників, для мене означає дуже багато, адже це найбільш почесна премія в Україні.

Чесно зізнатися, я не був переконаний у своїй перемозі, хоча в пресі мені її пророкували. Особливо завдячую літературознавцеві Кості Родику, який допомагав мені в інформаційному просторі. Він є організатором премії «Книжка року», і для мене думка Кості дуже важлива.

Я собі думав, навіть якщо не буде Шевченківської премії, то всі добрі слова про мою творчість здатні замінити її. Я не ганяюся за грошовими еквівалентами, мені просто важливе тепле слово про мою роботу.

Щодо самої премії… Я висувався вже кілька разів. Торік мої захисники зіткнулися з захисниками книжки Василя Шкляра з його «Залишенцем». Тож у мене не було якось завищеної самооцінки. Я знав, що в мене й цього разу доволі сильні суперники. Це Петро Мідянка, деякі речі якого вважаю просто геніальними. Мирослав Дочинець – теж досить чудовий, бачить з середини свій текст…

Звісно, була неабияка радість, коли мені зателефонували й сказали, що я отримав премію.

Ви вже придумали, на що потратите гроші (250 тисяч гривень)?

Якби це було двадцять років тому, я б, не задумувався, на що їх витратити… Я сам своїми руками вицюкав собі двоповерхову хату з ракушняку.

Своїми руками?

Аякже! Письменники не тільки сидять за столом, як майстри слова, а ще й можуть бути майстрами на інші руки. Тож потратив би на будинок…

А ще більше я люблю мандрувати. Тому поїхали б з дружиною в Карпати чи любу моєму серцю Угорщину… Та оскільки мені вже 75 років і мандрівками не дуже пахне, то я, порадившись з друзями, вирішив, що було б непогано покласти цю премію на депозит і за відсотки від неї створити якусь премію для дитячої літератури. Нехай би називалася «Джури».

От ми зараз носимося з цією ідеєю, як з писаною торбою. Це буде така собі альтернативна премія Лесі Українки, яка дуже задержавлена. Наприклад, її дають не тому, що твір цього вартий, а тому що якийсь «регіон недоохоплений». А наша премія буде суто за досягнення в дитячій літературі.

Дитячі письменники, на мою думку, це найбільш затуркана, зацькована частина нашого письменництва. І це буде деякою підтримкою для них, бо сума буде більш-менш така, що дасть можливість письменникові бодай з рік посидіти над своїм текстом, без поспіху, не кидатися в якесь заробітчанство. Адже мені відомо, у якому стані дитяча література. Знаю, що члени Шевченківського комітету з величезними труднощами давали мені цю премію. Бо побутує така думка, що дитячим письменника нічого не треба і що в них є своя премія імені Лесі Українки, яка становить близько десяти тисяч гривень. Але ж тут різниця в грошовому еквіваленті просто божевільна.

Ну, і дещо віддам жінці за борщі, які вона варила для мене, коли я писав.

[ Читати далі ]

Наприкінці минулого року Україну сколихнула хвиля масових протестів за участю пільговиків. Основну частину мітингувальників тоді складали “чорнобильці” та “афганці”. Люди прагнули захисту своїх соціальних гарантій, насамперед виплати передбачених законами пенсій. Численні акції в багатьох містах країни змусили владу піти на поступки та залишити за пільговиками право на отримання соціальних виплат. Але далі декларацій справа так і не пійшла.

Нещодавно Конституційний Суд України своїми рішеннями надав Уряду повноваження не виконувати діючих соціальних законів, а керуватись власними нормативно-правовими актами при прийнятті рішень у соціальній сфері.

Безумовно, вітчизняне законодавство містить занадто велику кількість соціальних гарантій, які складно реалізувати бюджетом економічно слаборозвинутої держави. Але це означає, що треба переглядати відповідні закони. До того ж раніше Конституційний Суд неодноразово формулював правову позицію, згідно з якою закони про державний бюджет на відповідний рік мають відповідати соціальним законам та не можуть містити положення, що їх змінюють. І це була цілком зрозуміла та обґрунтована з точки зору верховенства права позиція. Але відтепер Уряд отримав право в ручному режимі коригувати соціальні виплати, виходячи з “фінансових можливостей” держбюджету. Пенсійний фонд України, як структура Кабміну, завжди може заморозити соціальні виплати через брак коштів. При цьому, Фонд буде діяти правомірно, зважаючи на тлумачення Конституційного Суду.

Таке тлумачення робить рішення Уряду вищими, ніж рішення Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади. В свою чергу, суди загальної юрисдикції при розгляді “соціальних” справ також отримали фактично повноваження застосовувати положення підзаконних актів Кабміну, а не норми законів, якщо між ними є протиріччя. Цим заперечено визнавану досі і теорією і практикою ієрархію нормативних актів.

Відтепер Уряд на власний розсуд визначатиме “збалансованість бюджету” та прийматиме рішення про доцільність та обсяги виплат для соціально вразливих верств населення. Яким чином вони відреагують на ці рішення, сподіваюсь, дізнаємося вже незабаром. Цікавіше як відреагує на це юридична громадськість – переписуванням підручників з теорії права чи все таки організацією боротьби за верховенство права в нашій країні.

Ігор КОЛІУШКО, голова правління Центру політико-правових реформ
http://novaukraina.org/news/urn:mediacontent:10947B9

 Надруковано у "Галичині" http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&tx_ttnews[tt_news]=18415&tx_ttnews[backPid]=24&cHash=d7221b7dbf

Петро ЗАХІДНЯК

62 роки тому, 10 лютого 1940 року, в Галичині та Волині розпочався перший етап організованих «визволителями» масових насильницьких депортацій, що охопили багато десятків тисяч осіб і стали справжньою трагедією для західних українців і поляків. 

Становище загнаних у незвичні, суворі кліматичні умови людей було жахливим: постачання продуктів було вкрай поганим, проживання в нелюдських умовах, напівзруйновані бараки, брак теплого одягу та взуття, постійне недоїдання, антисанітарні умови побуту викликали епідемічні спалахи дизентерії, тифу, цинги. і як результат — голод і велика смертність серед засланців (у четвертому кварталі 1940 року сягала 1,2%, а в першому кварталі 1941 р. — 1,7%). Тобто виселенці помирали тисячами.  Причиною депортацій було не лишень те, що тоталітарна комуністична влада всюди шукала «ворогів народу», а й потреба економіки СССР у робочій силі, особливо у Сибіру, на Далекому Сході й Півночі. Примусово вислані із Західної України люди ставали дешевою і безправною робочою силою, призначеною для заселення й освоєння цих найвіддаленіших територій. Фактично це була форма справжнього рабства в ХХ ст. Планування насильницької депортації із західних областей України та Білорусі розпочалося в Москві ще 1939 року. В ухвалених уже через понад два місяці після окупації західних земель таємних постановах Ради народних комісарів СССР від 5 грудня та 29 грудня 1939 року йшлося про підготовку переселення звідси 21 тисячі сімей. З архіву Головного інформаційного бюро МВС України: «На 25 січня 1940 року на підставі складених заздалегідь списків із західних областей України підлягали депортації 17 807 сімей, або 95 193 особи...»  Перше таке масове виселення зі Станіславської области було проведено 10 лютого 1940 року. Під час нього совєтська окупаційна влада виселила 9 083 людини. Депортаційна акція першого етапу проходила з 10 по 13 лютого й охопила верстви громадян, значно ширші за осадників, про яких зазначалося в офіційних документах того часу. Загалом із західних областей України на 13 лютого 1940 р. було депортовано 17 206 сімейств, або 89 062 особи. Подальші акції здійснювалися щомісяця, а вночі з 28 на 29 червня зі Станіславщини депортували ще 2 519 осіб.  Питання про загальну чисельність депортованого населення Західної України у 1939—1941 рр. досі є дискусійним. З доповідної записки НКВД за 1940 рік на ім’я Сталіна про кількість, умови праці і проживання виселенців із західних областей України і Білорусі довідуємось, що на той час на лісорозробках в Архангельській області використовували 29 660 працездатних осіб, Свердловській — 9 226, Красноярському і Алтайському краях — 8 770 і 1 708 осіб. На основі документів Держархіву РФ московські історики В. Парсаданова і М. Бугай підрахували, що депортація із західних областей України і Білорусі з грудня 1939 по червень 1941 років охопила понад 318 800 сімей, або 1 173 170 осіб. Американський професор Я. ўросс пише про чисельність 1 млн. 250 тисяч депортованих, посилаючись на меморандуми МЗС еміграційного уряду Польщі від 15 березня 1944 рр. Польський дослідник А. Щесняк вказує, що перший етап депортацій, який розпочався 10 лютого 1940 р., охопив 220 тис. осіб, другий 13 квітня 1940 року — 320 тис., третій у червні—липні 1940 року — 220 тис., останній, четвертий, у червні 1941 року — приблизно 300 тис. Але попри ці дещо різні дані очевидним є те, що насильницька депортація 1940—1941 років стала трагедією для величезної кількості західних українців і поляків.

Це всього лиш маленький фрагмент з історії України...

Директор Інституту сорбції та проблем ендоекології (ІСПЕ) академік НАН України Володимир Стрєлко 

під час візиту співробітників СБУ перебував у відпустці, до того ж далеко за межами Батьківщини, у США. Відпустці передувало службове відрядження на фірму MEL Chemicals, яка займається розробками і виробництвом сорбентів для екології та медицини, зокрема для фільтрів тонкого очищення питної води від миш’яку й фільтрів для «штучної нирки». 2010 року між інститутом і цією англо-американською фірмою було підписано протокол про співпрацю.  Можливо, про все це спільнота й не довідалася б (у кожному разі, тепер), якби кілька днів тому до редакції не зателефонував академік В.Стрєлко, який досі перебуває у США. «Знаючи незалежний характер і чесну громадянську позицію вашої газети, сподіваюся на розуміння й підтримку у зв’язку з ситуацією, в якій опинився Інститут сорбції та проблем ендоекології НАНУ і я особисто як його директор», — пояснив він своє звернення у DT.UA. І з хвилюванням у голосі додав: чутки про те, що директор є «американським шпигуном», який продає «секрети Чорнобиля», можуть позначитися на репутації наукової установи.

Що ж послужило приводом до пильної уваги Служби безпеки до діяльності інституту і його директора, зокрема для раптової перевірки з вилученням документації та підозрами у витіканні таємної інформації?

Ми попросили академіка В.Стрєлка викласти його бачення причин цього інциденту. Ось що він розповів журналістові нашого щотижневика.  

 — У зв’язку з особистими обставинами (навчанням сина) я ось уже вдруге проводжу свою відпустку у США, де в мене є друзі та колеги у спільних наукових дослідженнях. І, як зазвичай, тільки у відпускний період у мене з’являється можливість творчо попрацювати без щоденної адміністративної суєти. 

Цього разу я, як завжди, просив працівників інституту (через комп’ютер у своїй приймальні) надати потрібні мені публікації та деякі матеріали досліджень, посилав письмові розпорядження по роботі, готував інформацію про інститут в I-net, намагався оформити міжнародний науковий проект з радіохімії та багато іншого. І цією всім відомою в інституті особливістю моєї «відпустки» скористалися, аби з допомогою заангажованих співробітників СБУ вчинити на мене тиск як на директора, залякати, ізолювати від інституту й дезорганізувати актуальні роботи з сорбентів для медицини і для вирішення екологічних проблем Чорнобиля. Ні на йоту не сумніваюся, що ця акція була інспірована.

— Ким, на вашу думку?

— За всією сукупністю ознак, у мене є підстави підозрювати завідувачку лабораторії нашого інституту Валентину Павлівну Терещенко, яка «трудилася» у співпраці з Валерієм Анатолійовичем Пищиковим, начальником управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Державного управління справами (ДУСі. — Ред.).

— Для такої заяви мають бути серйозні підстави. 

 —Звісно. І про це настав час сказати відкрито. В.Терещенко, на той час директор приватного інституту екологічної патології людини, з групою з кількох людей оформилася до нас на роботу 2005 року. З її слів, роботу цього інституту фінансував тоді її чоловік-бізнесмен. Я довго вагався, перш ніж узяти Терещенко на роботу в наш інститут, але вона переконала мене тим, що «забезпечить медико-біологічний профіль розробок з гемо- та ентеросорбентів». Однак так і не почала займатися цією проблематикою, а обмежилася лише дутими звітами (зовсім не за профілем роботи) і відписками.  

Характерний приклад. Уже понад рік у Чорнобилі, в медико-біологічному підрозділі Інституту проблем безпеки АЕС НАН України проводяться в експерименті на лабораторних тваринах спільні випробування розробленої нами новітньої генерації ентеросорбентів, які забезпечують ефективний захист організму від високих доз внутрішнього опромінення інкорпорованими радіонуклідами. І тут, безперечно, було б важливо оцінити ефект від застосування сорбентів на рівні морфологічних, тобто клітинних змін в органах і тканинах. Цю роботу доручили В.Терещенко, але Валентина Павлівна нею не займалася, хоча і є патоморфологом. Довелося організовувати відповідні дослідження на стороні.  

Питання про незадовільну роботу лабораторії, очолюваної В.Терещенко, неодноразово обговорювалося на вченій раді інституту. Так, на засіданні, що відбулося в листопаді, було порушено питання реорганізації інституту і скорочення деяких його підрозділів, зокрема лабораторії В.Терещенко. Було оприлюднено також деякі непорядні сторони її діяльності, пов’язані з офіційним визнанням її «наукових заслуг». Зокрема, приблизно два роки тому вона принесла в інститут підписаний президентом В.Ющенком диплом про присвоєння їй звання заслуженого діяча науки і техніки України. Це була шокуюча новина — колектив нашого інституту не висував її кандидатуру на здобуття такої високої наукової нагороди. 

Недавно мені до рук випадково потрапив автореферат докторської дисертації В.Пищикова «Науково-методичне обґрунтування організації медико-соціального забезпечення ліквідації великомасштабної радіаційної аварії (на прикладі Чорнобильської катастрофи)». Дисертацію було захищено у травні 2008 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради ДУ «Науковий центр радіаційної медицини» АМН України. В.Терещенко виступає в ролі наукового консультанта цієї дисертації і є (разом зі своїми співробітниками) співавтором практично всіх публікацій. Але, що найцікавіше, у цьому документі зазначено, що робота виконувалася у «фантомному» інституті Терещенко й — ми не повірили власним очам! — в Інституті сорбції та проблем ендоекології НАНУ. Та ніхто ніколи в очі не бачив В.Пищикова в нашому інституті!

Вражає також «плідність» автора дисертації. Мені невідомо, які посади він обіймав у 2004—2006 рр., тобто якою мірою був завантажений адміністративною роботою, але за цей час, судячи з автореферату, опублікував (разом з усією командою Терещенко) 10 (десять!) монографій загальним обсягом понад 2500 сторінок! 

У 2011 р. вони висувають свої методичні й методологічні розвідки на здобуття Державної премії України в галузі науки та техніки. Назва праці: «Створення систем патоморфологічної діагностики трансформованого перебігу захворювань у постраждалих від аварії на ЧАЕС». Як ця праця висувалася, залишається загадкою. Адже за основним місцем роботи трьох із чотирьох авторів (Терещенко, Дегтярьової та Сегеди) вона не обговорювалася й не висувалася. Я особисто довідався про неї, випадково зазирнувши на сайт Комітету з присудження Держпремій України у галузі науки та техніки за кілька днів до голосування в жовтні 2011 р. Праця не пройшла, чого й слід було очікувати.

На щастя, суть чорнобильських медичних проблем (зокрема й організаційних) докладно проаналізована та опублікована у багатьох працях серйозних учених.  

— У тому числі докторів наук, які працюють або працювали в системі КДБ — СБУ?

 — Розроблені працівниками нашого інституту гемо- та ентеросорбенти неоціненним чином прислужилися в період ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, захистивши організми багатьох тисяч людей від смертоносної дії зовнішнього і внутрішнього (за рахунок радіонуклідів, які потрапили в біологічні середовища) опромінення; сорбенти не тільки істотно прискорювали виведення радіонуклідів з організму, а й нейтралізували радіотоксини — основний фактор виникнення і розвитку захворювань та патологічних станів чорнобильців.   Ці унікальні свого роду роботи інститут виконував переважно у співпраці з госпіталем КДБ у м. Києві (на його клінічній базі). І,

як результат, вдалося надати дійову медичну допомогу майже 1500 працівникам КДБ, що працювали у зоні ЧАЕС. Від госпіталю КДБ ці дослідження проводили доктори медичних наук І.Деденко та М.Захараш. Більше того, саме вражаючі результати медичного (та екологічного) застосування сорбентів у Чорнобилі стали вагомою передумовою створення на початку 1991 року Інституту сорбції та проблем ендоекології НАНУ. Стали в пригоді ці результати і для поліпшення іміджу КДБ у період його перетворення на СБУ, оскільки демонстрували одну зі сторін «людського обличчя» цього відомства у період негативного ставлення до нього спільноти. І ось тепер із СБУ прийшли шукати в інституті (і досі продовжують шукати) «американських шпигунів», котрі передають за кордон «секрети Чорнобиля»…

— В очолюваному вами інституті розробляються, очевидно, не тільки медичні сорбенти?

 — Не менш важливий аспект діяльності Інституту сорбції та проблем ендоекології — розробка сорбентів та сорбційних матеріалів для вирішення надзвичайно важливої екологічної проблеми — очищення рідких радіоактивних відходів. Ці роботи проводяться у співпраці з Інститутом проблем безпеки атомних електростанцій НАН України (директор — академік НАНУ О. Ключников) і фірмою MEL Chemicals. «Троїста» співпраця здійснюється шляхом періодичних робочих зустрічей, спільних семінарів, погоджених синтезів зразків сорбентів та їх випробувань (у тому числі і в Чорнобильській зоні на об’єкті «Укриття»). Зокрема, останнім часом ми оптимізували метод отримання дуже перспективних сорбентів для систем «штучна нирка», а також для селективного поглинання радіоцезію та радіостронцію. Синтез перевіряли у нас в інституті і на фірмі MEL (скор. від MEL Chemicals), яка недавно надіслала нам свій варіант зразка для випробувань. 

— Під час нашої першої телефонної розмови ви згадали, що СБУ влаштовувала раптові перевірки інституту вже не раз. У зв’язку з чим?

 — Три чи чотири роки тому після перевірки КРУ м. Києва наш інститут отримав від цієї контрольної інстанції припис «погасити заборгованість перед державою» на суму близько 1,8 млн. грн., яка виникла внаслідок невиконання підрядником своїх зобов’язань за договором підряду (добудова корпусів інституту). Інститут звернувся до суду, оскільки акти приймання виконаних робіт на цю суму директором інституту, тобто мною, підписані не були. Після цього почалися різні маневри, обіцянки і навіть погрози з боку підрядника. 

І ось відразу ж після подання нами позовної заяви до суду СБУ порушила кримінальну справу за фактом розтрати службовими особами ІСПЕ чужого майна в особливо великих розмірах. У рамках цієї справи під час моєї відсутності в інституті (перебував у відрядженні) вилучили документи, які стосуються будівництва. (Шукали акт виконаних робіт, який я нібито підписав; очевидно, такого роду інформація, точніше — дезінформація, виходила від підрядника.) Побоюючись фальсифікації, деякі оригінали документів я особисто передав суду під час слухання справи. Погрози припинилися. Судовий розгляд рухався дуже повільно, призначалося кілька будівельно-технічних експертиз (для підтвердження факту реального виконання відповідачем підрядних робіт і встановлення їх вартості). Зрештою представники сторін підписали мирову угоду (06.06.2011 р.), хоча я й був проти цього. Мої помічники (представники інституту в суді) вирішили, що «краще поганий мир, ніж затяжна війна. Головне, що, згідно з цією угодою, підрядник зобов’язався добудувати те, що зобов’язаний». Кілька разів мене викликали в управління СБУ м. Києва давати пояснення щодо цієї справи, приходили розпитувати в інститут. Якби я справді був причетний до розтрат коштів або майна, справу б уже давно було порушено не за фактом, а конкретно проти мене. 

— Останні перевірки якось пов’язані з цією справою?

 — Гадаю, ні. Більше того, про безпрецедентний випадок з виїмкою комп’ютера в інституті, мені здається, керівництво Управління СБУ в м. Києві нічого не знало. Схоже, якісь впливові люди використовували співробітників відомства, наче дівчат за викликом. На таку думку наводить, зокрема, те, що, на вимогу заступника директора інституту В.Брея пред’явити припис про перевірку витікання інформації з інституту (який не проводить секретних робіт!) відповідний, дуже обтічного змісту документ було доставлено посильним тільки через кілька днів. 

У листі за підписом заступника начальника Управління СБУ в м. Києві О.Ляшенка сказано буквально таке: «З метою перевірки інформації, яка, згідно зі ст. 6 Закону України „Про контррозвідувальну діяльність“, належить до компетенції органів

СБ України, просимо надати інформацію щодо переліку і тематики наукових робіт, які передавалися каналами мережі Інтернет за межі Вашого інституту, у т.ч. за кордон. 

У разі виникнення необхідності, згідно з п. 5 ст. 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», надати співробітникам Управління СБУ в м. Києві для огляду ПЕОМ, з якої безпосередньо здійснювалося відправлення вищезазначених  матеріалів». Дата на документі — 20 грудня. 

До речі, кілька років тому ми відстояли інститутські приміщення і територію в боротьбі з псевдоінвесторами-рейдерами, з несумлінними фірмами та багато чого іншого. І наші опоненти із завидною регулярністю організовували візити непрошених гостей зі СБУ. 

— Ваше відрядження, напевно, вже закінчилася, а ви поки що не в Києві. Це якось пов’язано з акцією СБУ від 19 грудня 2011 р.?

 — Відверто кажучи, мої київські колеги дали мені добру пораду — сидіти поки що в Америці. І я сиджу (за рахунок своїх відпусток), позичаю у друзів гроші на життя, хвилююся, тримаю (щодня) зв’язок з інститутом із допомогою е-mail і в телефонному режимі. Бо наді мною тяжіє думка про можливе ув’язнення в СІЗО (в момент приземлення в Борисполі) «до з’ясування обставин». (Про такі випадки багато пишуть ЗМІ.) Адже вилучений із приймальні директора комп’ютер досі не повернули, немає жодних роз’яснень стосовно того, що в нас шукали і що знайшли. Я досі почуваюся «у підвішеному стані». Мені нинішнього року виповнюється 75 років, і я не впевнений, що фізично витримаю це «з’ясування». Про моральну шкоду, дискредитацію моєї честі та бездоганної ділової репутації я вже навіть не кажу. 

- У зв’язку з нинішньою ситуацією в Інституті сорбції та проблем ендоекології ми звернулися до працівників цієї наукової установи і в Національну академію наук. Головний учений секретар НАН України, академік  В.Мачулін підтвердив факт візиту в академію співробітників СБУ. «Вони заявили, що є підстави підозрювати співробітників Інституту сорбції та проблем ендоекології у витіканні інформації. Якої саме — не сказали. Порекомендували провести розмову зі співробітниками інституту. Я запросив до себе вченого секретаря ІСПЕ С.Мелешевич. За її словами, ніякого витікання наукової інформації, тим більше такої, яка могла б цікавити органи безпеки, не було, було звичайне робоче листування директора з інститутом». І додав, що здивований цим фактом, оскільки академік Стрєлко в Академії наук має репутацію порядної людини.

У колективі інституту до його керівника ставлення неоднакове. Одні (і таких, здається, більшість) вважають його талановитим ученим та організатором, інші незадоволені його дещо авторитарним стилем керівництва, вимогливістю до співробітників, інколи — навіть упередженістю. Відмовилася від пропозиції DT.UA викласти свою точку зору на претензії з боку директора до неї як завлабораторією В.Терещенко. Важко сказати, наскільки щира була Валентина Павлівна у конфіденційній розмові з журналістом, одне поза сумнівом: у стосунках між керівництвом інституту та завідувачкою лабораторії, так би мовити, найшла коса на камінь.

Заступник директора Інституту сорбції та проблем ендоекології, член-кореспондент НАНУ В.Брей на наші запитання повідомив: «Було близько 11.30, коли в інституті несподівано з’явилася група співробітників СБУ. Вони сказали, що від нас іде велике витікання інформації до США. З комп’ютера секретаря інституту. Двоє чи троє з них відразу почали дивитися поштову скриньку комп’ютера, а мене попросили викликати деяких співробітників інституту — ученого секретаря і кількох провідних співробітників відділів. Після цього працівники СБУ сказали, що потрібно вилучити комп’ютер, оскільки в ньому дуже великий обсяг інформації, забрали його й відвезли.

Приблизно через тиждень був повторний візит, теж без попередження, щось з’ясовували, опитували людей. До мене особливих запитань не було (я займаюся каталізом, а не сорбцією). Їх цікавили питання щодо сорбентів, які поглинають радіонукліди, щодо Чорнобиля. Я відповів по суті — що директор запропонував нову технологію для вилучення іонів радіоактивного цезію з розчинів, і ця перспективна робота виконується (на даний момент через відсутність В.Стрєлка застопорилася) спільно з Інститутом проблем безпеки АЕС. Були також запитання стосовно фірми MEL Chemicals. Я пояснив, що це за фірма, що в інституту з нею давні контакти. 

Під час третього візиту до інституту співробітники СБУ цікавилися, чи немає в нас джерел радіоактивного забруднення, ходили, вимірювали приладами, але нічого не знайшли. Жодних робіт із радіоактивними ізотопами, до того ж без відповідних дозволів, інститут не проводить. Дослідження з сорбції проводилися в Чорнобильській зоні, де бралися нативні проби зі сховища радіоактивних відходів». 

Співробітники інституту з гіркотою розповідали також про те, як в інститутські приміщення без жодних пояснень заходили люди з радіометрами, цікавилися експериментальними зразками, скрізь заміряли радіаційний фон, навіть у жіночий туалет зазирали з приладом. 

Ця історія викликає цілком резонні запитання. Якщо в ІСПЕ справді провадяться розробки, які, з погляду інтересів країни (або суто комерційних інтересів), краще поки що тримати засекреченими, то чому СБУ схаменулася тільки тоді, коли вчений уже понад місяць перебував у США й безперешкодно отримував гігабайти потрібної йому інформації? І чому нагрянули з перевіркою тільки перед його очікуваним поверненням? Чи, може, паралельно намагаються реанімувати справу за фактом «розтрати майна»? Тоді чому цим займається СБУ, хіба в нас інших важливих, із погляду державної безпеки, проблем не залишилося? Та й методи роботи дивують — раптовий наліт (захоплення), неначе йдеться не про академічний інститут, а про якесь кубло чи бандитське лігвище. Така нерозбірливість у засобах теж не може не наводити на певні міркування. 

Зрештою, це дає привід для припущення, що за пильною увагою силових структур до ІСПЕ криються чиїсь далекосяжні прагнення привласнити його активи. Цей академічний інститут — доволі ласий шматок для охочих нагріти руки на чужому майні. Інститутські корпуси (готові й недобудовані), проведені комунікації, два гектари обгородженої території, зручне розташування й чудові під’їзди — що ще треба для перетворення цього об’єкта на розважальний, торговельний або бізнес-центр? 

Утім, інтелектуальні активи ІСПЕ можуть становити значно більший інтерес. Інститут посідає провідне

місце у світовій науці з розробки, досліджень та застосування вуглецевих і неорганічних сорбентів для екології, медицини, енергозбереження, а також високих хімічних технологій. Є десятки патентів і ноу-хау. У квітні мають відбутися перевибори директора. І є люди, зацікавлені в тому, щоб його «піти». Оскільки ж авторитет академіка В.Стрєлка в науковому світі досить високий, і добровільно йти з директорської посади він поки що не планує (Володимир Васильович активно трудиться й виглядає значно молодшим за свій вік), ті, хто виношує таємні плани й задуми, здатні ініціювати всілякі перевірки. Як мовиться, не києм, то палицею. Ось і накотилася нова хвиля перевірок, під час яких зацікавлені люди намагаються зганьбити ім’я вченого та керівника. І, мовляв, нехай тепер спробує відмитися!..

P.S. Відповідь за підписом начальника управління СБУ в м. Києві Ю.Парамонова, отримана на інформаційний запит DT.UA, наводимо повністю. 

«Управлінням Служби безпеки України у м. Києві розглянуто Ваш запит від 03.02.2012 р. щодо підстав для перевірки співробітниками СБ України Інституту сорбції та проблем ендоекології HAH України (19.12.2011 р.) і її результатів.

Повідомляємо, що слідчим відділом Управління розслідується кримінальна справа № 1557, яку порушено 23.03. 2009 р. за фактом вчинення розтрати службовими особами Інституту сорбції та проблем ендоекології HAH України чужого майна в особливо великих розмірах, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

В ході досудового слідства у зазначеній справі в приміщенні Інституту сорбції та проблем ендоекології HAH України співробітниками Управління СБ України у м. Києві проведено виїмку документів, а також здійснено низку інших слідчих дій.

На даний час у справі триває досудове слідство, за результатами якого буде прийнято обґрунтоване рішення відповідно до вимог чинного законодавства. 

19.12.2011 р. співробітниками Управління СБ України у м. Києві в рамках кримінальної справи № 1557 слідчих дій або інших заходів не проводилось.

Крім того, повідомляємо, що Управлінням УСБУ у м. Києві, відповідно до ст. 6 Закону України „Про контррозвідувальну діяльність“, проводиться перевірка законності дій службових осіб і співробітників Інституту сорбції та проблем ендоекології HAH України в ході передачі інформації (наукових робіт, в т.ч. досліджень, які проводяться в зоні відчуження ЧАЕС) каналами мережі Інтернет.

За результатами перевірки буде прийнято рішення відповідно до вимог чинного законодавства».

 Л. Суржик, П. Усатенко 

http://dt.ua/SOCIETY/zatvirnik_mimovoli,___abo_yak_ukrayinskiy_akademik_stav_amerikanskim_shpigunom___-97131.html

Подаю повний текст замітки для зручності читачів. Просто й доступно про "рефффформи".

Не повірите, якщо в нас 135 податкових платежів, то у Швеції — лише два! У Гонконгу, Катарі й на Мальдівах — по три. Поки українські підприємці намагаються щось довести владі, аналітики Світового банку оприлюднили свіжу глобальну доповідь „Податкові платежі — 2011”. Ці висновки вражають невідповідністю, доведеною фактами, того, куди рухається у податкових реформах світ, а куди — наша держава. За даними Світового банку, кількість платежів українських підприємств і громадян до бюджету є найбільшою у світі! Звіт охоплює 183 країни і дає можливість порівняти податкові умови провадження бізнесу в цілому світі. Ми спеціально розшукали цю понад стосторінкову доповідь у базі даних Світового банку. „Попри економічний спад, процедура сплати податків стає дедалі легшою у цілому світі. З 2006 року 60% країн внесли значні зміни, щоб платити податки стало простіше. Притім 40 економік домоглися значних реформ торік”, — стверджується у доповіді. З 2006 року податкові платежі зменшилися в середньому на 5%, час, необхідний для провадження звітності, — на тиждень, а кількість платежів майже на чотири, — підрахували аналітики Світового банку. Порівняння України щодо конкретних показників із більшістю країн просто вражають. За простотою процедур сплати податків ми на 181 місці серед 183 вивчених СБ держав! Вище від нас в останній десятці латиноамериканські й африканські Ямайка, Панама, Гамбія, Болівія, Венесуела, Чад, Конго, а нижче тільки Центральноафриканська Республіка та Білорусь. У першій же десятці за простотою сплати Мальдіви, Катар, китайський тепер Гонконг, Сингапур, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Ірландія, Оман, Кувейт та Канада. Інші показники теж свідчать: поширене у світі уявлення про процвітання арабо-мусульманських країн тільки завдяки нафті є надто поверховим. Не тільки природа, а уряди цих держав роблять дуже багато для того, аби світовий капітал ішов туди зі своїми проектами. На відміну, скажімо, від України, яка дожилася до світового рекорду за кількістю податків і зборів — 135! За цим показником знущання з підприємців наша держава „заслужено” посіла останнє, 183-тє місце. А хто ж зовсім не морочить людям голову „розмаїттям” способів узяти їхні гроші? Не повірите, якщо в нас 135 податкових платежів, то у Швеції — лише два!!! У Гонконгу, Катарі й на Мальдівах — по три. У Норвегії є чотири такі канали викачування грошей до державного й місцевих бюджетів, у Сингапурі — п’ять, Мексиці та Східному Тіморі — по шість, по сім — у Китаї, Естонії, Латвії, Франції та екзотичних країнах Маврикію і Кірибаті. За часом, який підприємства і підприємці в середньому витрачають на провадження податкової звітності та сплату податків, ми виявилися на 174-му місці — 657 годин на рік! Отже, у цьому пункті в України „прогрес”: десятку найгірших у світі ми не замикаємо, а очолюємо. Нижче від нас Мавританія (696 годин), Чад (732), Білорусь (798), Венесуела (864), Нігерія (938), В’єтнам (941), Болівія (1080) і Бразилія (2600). Натомість зовсім не відбирає у підприємців час податкове адміністрування на Мальдівах. Інші члени клубу найкращих у цій номінації держав такі: Об’єднані Арабські Емірати (12 годин на рік — у 55 разів менше часу, аніж в Україні), Катар і Бахрейн (по 36 годин на рік), Багами і Люксембург (58 і 59 годин, відповідно), Оман (62), Швейцарія (63), Ірландія (76), Сейшели (76) і Саудівська Аравія (79). Андрій ГАНУС, „Експрес"

Інформацію та малюнок знизу взяв тут:http://sprotiv.org/2010/12/09/135-podatkiv-i-zboriv-–-ukraїna-postavila-svitovij-antirekord/

Ну і для роздумів:

Звідки ростуть ноги. http://www.lionparade.com.ua/index.php/parad-leviv-2009.html

Тут ми можемо прочитати про те, що у львові проводилась мистецька акція "Парад левів".

Дві тисячі дев'ятого року тридцять розмальованих гіпсових левів по закінченню акції роз'їхались (принаймі повинні були) по найбільших містах України. З того часу вони почали жити кожен своїм життям. Про долю одного з них в Одесі повідомляється таке: http://tsn.ua/ukrayina/podarunok-odesi-vid-lvova-pracyuye-dlya-kafe.html , в Запоріжжі - http://www.lionparade.com.ua/index.php/news/items/lvivskij-lev-u-zaporizhzhi.html , у Миколаїв поїхав такий: http://www.lionparade.com.ua/index.php/news/items/mikolajiv-kategorichno-vidmovivsja-vid-leva-kuzmi.html , Відбивши лапу, один дістався Чернівець - http://vidido.ua/index.php/poglyad/comments/lev-podarunok_l_vova_priihav_do_chernivciv/ 

Словом роз'їхались левики. Найбільше не повезло скульптурі, яка потрапила до Луганська і про що у різних джерелах написано немало. Перед тим як писати про неприємне, спершу хороша новина: http://ua.life.comments.ua/2011/12/12/166574/lugansk-chekaie-vid-lvova-shche.html    " Якщо Львів зробить ще один подарунок Луганську у вигляді скульптури «Писанковий лев», місто з радістю його прийме.  Як передає «Луганськ. Коментарі», про це в понеділок, 12 грудня, заявив заступник Луганського міського голови Олександр Ткаченко."

Останній відступ. Фото колекції левів мандрівників можна побачити тут: http://andr1y.lviv.ua/2009/09/16/lions-parad-lviv-2009/

Що виросло з того місця. 

Приводом для великого шуму на i.ua  стала замітка про важку долю лева у Луганську.  http://blog.i.ua/user/3695807/907445/

Хоч це й не було жодною новиною, наше середовище відгукнулось масою коментарів, а дехто недовго чекаючи вирішив тему продовжити під власним кутом зору. Ось взірець експеримента та небайдужих до теми. http://blog.i.ua/community/1741/909961/

Та нехай. А тут цілий "Наш ответ Чемберлену" http://blog.i.ua/community/1764/913563/#p3 від співтовариства "Политические оппоненты". На ньому я хотів би зупинитись детальніше та запросити після публікації автора для обговорення. 

На перший погляд усе виглядає як писав Степан Руданський,- "Все їднакове було: знатність і заможність,і мистецтво, й ремесло, і страх, і набожність". Але це тільки на перший. Насправді ж замітка є абсолютно цілісною і означає одне - чітка позиція. А оскільки позиція є чіткою, то спробую поставитись до неї з повагою. В жоден спосіб не хочу ображати автора і віддповідати йому чимось подібним. Для мене є абсолютно зрозумілим те, що лише від одного слова "Львів" автор виходить зі стану рівноваги і готовий до знемоги розповідати про усі смертні гріхи галичан з усіма належними епітетами. Тому й критики не буде.  Буде тільки невеличка порада. В кінці. 

Спершу цитата. "Что сделал Львов для луганчан такого, что они должны были бы желать с благодарностью увековечить на своей земле ГЛИНЯНЫЙ(!) символ этого города???".

От я взяв і задумався, а дійсно, що зробив доброго Львів та його околиці (Галичина) для луганської землі (навіть якщо таке й не вимагається) для того, щоб гордий Луганськ приймав від підступного Львова подарунки? І я таку підставу знайшов. Так я знайшов серйозну підставу і навіть не тільки для того, щоб приймати подарунки, але й самому віддячуватись.

Так уже сталось, що найчастіше ми єднаємось у біді. Була біда у Алчевську. І Галичина відгукнулась на неї. Я не був надто ретельним в інтернет-пошуку, але говорю про Львів так само впевнено як і про своє місто. Не люблю бути голослівним. http://ua.for-ua.com/ukraine/2006/02/06/124001.html а також http://rep-ua.com/23656.html . Від себе добавлю ще те, що збирались кошти на потреби потерпілих, теплий одяг, їхали колони автомобілів із трубами, бригади зварювальників на виконання аварійних робіт. І це було нормально. Те, що я зараз говорю зовсім не в докір луганській владі. Я посто інформую автора замітки, який можливо про це й не чув. Сподіваюсь  - почує зараз і змінить тон з високопатетичного на якийсь більш розважливий. Сам цей приклад мав би служити усім нам для того щоб ми усі більше пам"ятали хорошого та менше звертали увагу на різноманітні провокації та інсинуації. 

На закінчення. Львів'яни взагалі люди зовсім не байдужі, активні. Саме вони виготовили та встановили на будівлі Верховної Ради державний герб України, оскільки центральній владі на це не вистачало власної мужності. Чим не привід для того, щоб вкотре їх звинуватити в націоналізмі?

Прошу користувача Комендор висловити своє ставлення до написаного мною тут.

P.S. Оскільки шановні модератори сайту мої замітки у стрічку не ставлять і тим самим позбавляють мене читацької аудиторії, то прошу друзів поширити.

 

 

Посол Великобритании в Украине Ли Тернер сомневается во введении в действие соглашения между Украиной и Европейским Союзом об ассоциации и зоне свободной торговли.

Тернер отмечает, что соглашение не вступит в силу и Украина не сможет ощутить выгоду от него без ряда технических и политических шагов.

После заявления сторон 19 декабря 2011 года о завершении переговоров по соглашению, оно должно быть парафировано сторонами, что является техническим процессом, который, по мнению Тернера, продлится несколько месяцев.

В последствии соглашение должно быть подписано, для чего необходимо политическое решение Совета ЕС, и ратифицировано 30 парламентами (27 парламентами стран-членов ЕС, парламентом Украины, Европейским парламентом и парламентом Хорватии, которая вскоре приобретет членство в ЕС).

При этом Тернер считает маловероятным подписание и ратификацию соглашения ЕС, пока лидеры украинской оппозиции остаются заключенными и не могут заниматься политической деятельностью.

"Поэтому выглядит маловероятным, что какой-то из этих этапов состоится, пока лидеры оппозиции остаются заключенными и не смогут заниматься политикой в результате несовершенных судебных процессов. Таким образом, эти важные соглашения как наиболее важный инструмент для осуществления европейской интеграции Украины не начнут действовать", - заключает он.

Тернер также не разделяет мнение ряда чиновников, что даже если не будет подписано и ратифицировано соглашение с ЕС, некоторые элементы этого соглашения можно будет ввести в действие предварительно, на временной основе, считая это на практике маловероятным.

http://bezyanukovicha.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3777%3A2012-02-10-21-23-10&catid=34%3Aukraina&Itemid=59