1. Після написання січневих тез редакції Svetiteni відбулося ще дві знакові події, на яких ми побували. 
Це – зібрання активу «Спільної Справи» на чолі з Олександром Данилюком 21 січня, та, власне саме свято Злуки на Софіївській площі. 
Відчуття – різні, навіть протилежні. 
Раніше – ми були на з’їзді Руху «Вперед» на чолі з Наталією Королевською та Андрієм Панаєтовим. 
І та і інша організації – не партії, а громадські рухи, які, як відомо не ставлять за мету висувати власних кандидатів у народні депутати України. 
Але і ті і другі ладні контролювати сам хід виборів у Верховну Раду України. Тобто виступають за чесні вибори. 
Чи є ці організації конкурентами? 
Ні, звичайно. Тому, що ні одна, ні друга організації не охоплюють усю територію України. Де сильніша одна громадська організація, де – інша. 
Але якщо вони обидві – проти фальсифікацій виборів, то вони можуть, повинні та зможуть діяти паралельно, не наступаючи один одному на ноги. Якщо у нашій великій країні підключаться інші організації контролю за виборами – то це буде ще краще. 
Якщо взяти до уваги, що «чесні вибори, проти фальсифікацій» спрямовані проти партії регіонів, яка без фальсифікацій не може перемогти – то рано чи пізно такі самодіяльні організації будуть не тільки діяти, але й взаємодіяти. 
Кидається у вічі, що робота означених організацій проходить у досить чіткому порядку, без зайвих дискусій та зайвих суперечок. 
І там, і там.

2. Це значить, що українське громадянське суспільство куди організованіше та навіть свідоміше, ніж опозиційний політикум. Хто хоч трохи знайомий із «законами Паркінсона» про принципи організації (точніше – дезорганізації), той не міг без розпачу та жаху спостерігати арену Злуки на Софіївській площі. 
Це треба було бачити!
Гнітюче враження складала сама багаточисельність партійних вождів. Нікому навіть у голову не припало, що це навіть непристойно якось. 
Але це ще не все: 
Якби на сцені мітингу були лише керівники політичних партій – підписанти Угоди, то це ще нічого. 
Але перед «увічненням» на сцену кинулися усі керівники не тільки першого ешелону, але й другого-третього…
У результаті ми маємо НАТОВП лідерів та вождів. 

3. Тепер спитаємо себе: як цей натовп може протистояти ОДНОМУ керівнику диктатури та консолідованому держапарату? Його силовикам? «Приватним» бандитам влади, які будуть робити найбруднішу роботу, відмазуючи чистеньких діячів нинішньої влади?
Адже серед існуючих лідерів обов’язково знайдеться «чесний-пречесний» політик-«лідер», який не згодиться з текстом компромісного документу про єднання – і голосно, дуже голосно буде засуджувати текст та наміри решти підписантів. 
Адже відомо з азів соціології та політології: чим ширше коло учасників, тим «компромісніше» загальний документ. Бо згода – дуже крихка субстанція при різкій різнобарвності учасників діалогу. 

Так що висер «порядного та чесного» Гриценка був очікуваний. Коли не працює розум – у гру включається «чиста совість». При цьому розуміється, що у решти учасників – ця совість або брудна, або зовсім відсутня…
Це було б смішно, якби не відбувалося з нами, з українським малокультурним суспільством.
Але це відбувається саме з нами та страшний сон – зовсім не сон. 

4. Картина гранично спрощується, якщо згадати – КОМУ це вигідно. А саме тому, хто навіть не потурбував себе виставити «Беркут» та «Грифон» проти учасників свята Злуки. 
Адже 24 серпня ми бачили і автозаки, і «Беркут» - гарний був ювілей держави! 
Що, влада змінилася? 
Аж ніяк. Навіщо у черговий раз відігравати роль «санітара лісу» на користь опозиції? Коли битимуть опозицію у черговий раз, то очищення лав опозиції буде вже зайвим для самої опозиції. 

5. Адже мало, хто помітив, що Гриценко та Кличко, кожний окремо, хочуть «прозорого відбору» кандидатів від опозиції, не помічаючи – ЩО буде робити тоталітарна влада з висуванцями від опозиції? 
Адже за умов конспірації (дожилися!) опозиція НЕ МОЖЕ завчасно «світити» прізвища кандидатів – через небезпеку для їх бізнесу та для їх рідних. 
До речі, на це звернув у вагу саме Олег Тягнибок. Ми не є його прибічниками, але треба віддавати належне. 
Для опозиції було б краще, якби Гриценка та Кличка взагалі викреслили з числа кола лідерів руху опору. Бо скандальність «чесного» Гриценка нагадує таку ж «чесність» Михайла Бродського. 
На 5-му каналі Гриценко навіть договорився до того, що «Батьківщина» через тушки не повинна висувати власних кандидатів(!). 

Запис залишився, можна буде перевірити. 

Віталій Кличко є великий авторитет у світовому спорті, але талант боксера не продовжився у політиці – він взагалі не є опозиціонером. 
Як і Гриценко з Яценюком, Кличко мовчки підтримав Януковича у другому турі президентських виборів 2010 року. Він навіть був присутнім на інаугурації президента Януковича. 
У той час, як справжня опозиція була у шоці від нахабних фальсифікацій президентських виборів. 

Як не пручатимуться деякі діячі – ми їм цього не забудемо. Істина питання – в історії питання. 

6. Далі: не треба забувати, що у нас НЕ демократичний устрій, а саме тоталітарний. Це не є лайкою. Адже тоталітарний устрій характеризується саме відсутністю поділу державної влади на три незалежні гілки – законодавчу, виконавчу та судову. Це відомо не лише з часів Монтеск’є, але й з часів Античності. 
Отже – потрібно:
- виграти вибори всупереч тоталітарній владі
- примусити цю тоталітарну владу піти геть. 

7. Піти ця тоталітарна влада вже НЕ МОЖЕ. Адже тортурами над лідерами опозиції вона перейшла Рубікон, процес став незворотним. 
Ця влада сама не піде – її потрібно буде усувати силою. 
Отже – громадські рухи та організації повинні будуть відігравати роль паралельного уряду на усіх рівнях державного управління. Зі своїми силовими структурами. Бо держава без сил примусу не існує ніде в світі. 
Держава не вмовляє, вона примушує. Олександр Керенський цього не розумів, тому безславно втік, залишивши приречені народи Росії на багатомільйонні втрати у громадянській війні та наступних хвилях культурного геноциду народів. 

Саме тому опозиція не тільки повинна перемогти владу, але й запобігти створення «тушкованої» опозиції. Для цього коло опозиції має не розширюватися (за рахунок диванних партій), а звужуватися – за рахунок відсіювання нестійких та зрадливих. 
Нам потрібна не так електоральна більшість, як рішуча, свідома революційна меншість. Яка меншістю буде недовго. 

8. Адже силовики, навіть революційні, НЕ МОЖУТЬ бути творцями та керівниками революційного державного проекту. Їх вчили не творити проекти держави, а виконувати накази політичного керівництва. 
Для того, щоб силовики виконували накази політичного керівництва – саме коло політичного керівництва повинно бути консолідованим та єдиним. Тобто мислити не шляхом теоретичних дискусій, а практичних технологій. 
Світова історія яскраво це доводить. Це видно на прикладі не лише комуністичних країн – а також на прикладі громадянської війни у США,через століття – у Ізраїлі…

9. Але щоб об’єднуватися, як казав геній політичної тактики Ленін, треба спочатку добре розмежуватися. 
Адже ні для кого не секрет, що крайні ненависники ЮВТ в «НУНС» (Кендзьор, Григорович) скоріше підтримають Януковича, ніж ЮВТ. Коли наша кореспондентка порівняла долю Юлі з долею Чорновола – ці означені особи назвали її «хворою на голову». Наливайченко був на Софіївській площі. Але його партійний шеф, Віктор Ющенко, був разом з Януковичем у Палаці «Україна»!
І що? А нічого. 

Як можна об’єднуватися з тими, хто хоче засадити тебе на багато років?

10. «Фронт Змін» Яценюка – це політичний прихисток для «Нашої України», яка себе скомпрометувала. Чи буде «ФЗ» разом з лідером Арсенієм Яценюком колективною тушкою – коли репресії лише посиляться? Можна нагадати навіть Андрію Павловському (БЮТ), що Володимир Огризко давав покази ПРОТИ Юлії Тимошенко у Печерському суді. 
Він – теж наш союзник?
Це стосується також Єханурова та самого Ющенка. 

Кличко біля Печерського суду НЕ БУВ. В Апеляційному суді – НЕ БУВ. Він – наш союзник? Навіть на захист Юрія Луценка… 
Сталін любив повторювати, що «дива не буває». 
Ми теж так вважаємо.
Юлія Тимошенко довірилася очевидним негідникам – де зараз шановна Юлія Володимирівна?
Гриценко та його друзі зловтішно нагадують, що «Батьківщина не може виручити свого лідера». А що, не можна самому Гриценкові щось зробити, аби звільнити політв’язнів? 
Звісно – наше питання, як і у Гриценка – демагогічне. 

11. Гриценко на цьому не зупиняється: він наголошує, що Юлю звільнить наступний президент. 
Красиво – чи не правда? Адже підсвідомо нам навіюють, що президентом буде хтось інший не вона. Це – головне у реченні Гриценка. А ще краще – президентом буде саме він…
Який, при нагоді, «дасть належну об’єктивну (не жартуйте!) оцінку діям Юлії Володимирівні»… якщо та ще залишиться живою. 

Шановний письменник Василь Шкляр у промові наголосив, що сама «Батьківщина» не переможе Януковича. Він, автор «Чорного ворона» забув про отаманство громадянської війни?
Ні, головна небезпека не стільки режим Януковича, скільки 
- отамани
- тушки
- отамани-тушки.
Так що окреме підписування Наталією Королевською як лідером УСДП (та Руху «Вперед») угоди з Гриценком та Катеринчуком є помилковим, хоча і не тяжким. 
Адже сама Наталія Королевська є креативною людиною, яка САМА може повести за собою і партію і громадський рух підприємців з ясними та простими програмними тезами. Питома вага підписантів явно нерівнозначна. Вона з Гриценком ще «наплачеться». 

Наостанок: цей процес звуження кола невідворотний – надто суворі умови спротиву попереду. 
Адже ми маємо в Україні фактично боротьбу мирних обивателів з вуличними хуліганами (англійською – gangsters). 
Мирним обивателям ДУЖЕ не хочеться використовувати методи вуличних хуліганів. 
Але доведеться. Зрозуміло, що натовпу лідерів тут робити нічого. 

Нижче – долучаю січневі тези, які написані ДО свята Злуки на Софіївській площі. 

Напередодні виборів та уявної «Злуки». Січневі тези редакції Svetiteni 
Станіслав Овчаренко
Ми не поділяємо ейфорії єднання сил опозиції – надто добре знаємо природу такої «єдності». Ми не належимо до керівництва будь-якої політичної партії чи громадської організації. 
Тому сказане нами не повинне зобов’язувати до чогось керівництво будь-якої опозиційної політичної партії чи громадської організації. 
Нехай керівництво цих партій чи громадських організацій зрікаються наших слів та виснов-ків – ми не образимося. 
Ми розуміємо, що дипломатія існує не лише між державами, але також між політичними організаціями-партнерами. 
Злука минулого закінчилася поразкою: Західна Україна підпала під владу Польщі, Східна – Радянської Росії. 
Ми – не «дипломати». 
Отже:
1. Ніякого єднання між опозиційними партіями не існує. Є ВИМУШЕНА солідарність реш-ти політичних партій до Юлії Тимошенко, яку влада Януковича САМА поставила, як ув’язнену №1, у центр політичного життя України. Тепер ні влада не може зігнати ЮВТ з цього центру – ні сама ЮВТ піти з нього.
Для неї зараз два шляхи: або в могилу – або на посаду президента України, де до діячів нинішнього режиму вона обов’язково буде теж диктатором. 
Бо без знищення нинішнього режиму подальше просування України до нормального цивілі-зованого життя просто неможливе… 

2. Вона обов’язково повторить шлях Михайла Саакашвілі (щоб не повторити долю Звіада Гамсахурдіа – першого президента Грузії, який загинув). Дивіться на Грузію – Януковича та його оточення чекає подібне, якщо не щось гірше.

3. У суспільній свідомості України саме Юлія Тимошенко є гарантом того, що з цим режи-мом буде покінчено. Ніхто інший цього не зробить – це теж у суспільній українській свідо-мості. 

4. Саме тому будь-який виступ проти Тимошенко буде сприйматися і вже сприймається як колабораціонізм з режимом Януковича. Саме тому опозиційні організації сумнівної якості хочуть 
- внести розбрат в середовище самих опозиційних сил та серед їх виборців
- довести, що без Юлії Тимошенко «Батьківщина» та інші члени БЮТ нездатні ні керувати власними партіями, ні працювати з виборцями. До цього вже долучені «об’єктивні» журналісти та аналітики, яких ми назвемо нижче

5. Якщо ЮВТ є центром сітки координат політичного життя – картина протистояння режиму та суспільства гранично спрощується. Цю спрощеність прибічники режиму всіляко намагаються ускладнити. Цим – деморалізувати опозицію, та дезорієнтувати виборців. Простіше кажучи – так заплутати картину, щоб у рядового виборця макітрилася голова від роботи пропагандистів режиму Януковича. Якщо не можна замовчати щось, інформаційний простір треба засмітити.

6. Хто вважає, що немає критерію для визначення «тушкостворюючих» структур та особис-тостей – той помиляється: істина питання – в історії питання. Нинішню позицію опозиційних партій та їх діячів можна ЛЕГКО визначити по тій позиції, яку вони займали перед другим туром президентських виборів в 2010 році.
Якщо пригадати – ДЕ був кожний перед другим туром президентських виборів – тоді легко визначити, хто буде боротися з режимом Януковича, а хто піде на співробітництво з ним – під приводом «конструктивної роботи задля національних інтересів» чи ще чогось. 

7. Отже – для справжнього єднання опозиції нам досить згадати – хто підтримав Юлію Ти-мошенко під час другого туру, а хто був «проти всіх», фактично підтримуючи Віктора Яну-ковича перед другим туром та надав свої голоси для виборчого закону задля перемоги Яну-ковича. 
Отже, тоді Юлія Тимошенко та БЮТ, тобто партії, що належали до БЮТ залишилися тоді НАОДИНЦІ. Це «Батьківщина», Народний Рух України, партія «Реформи і порядок», Украї-нська соціал-демократична партія. З цієї точки зору ясно, де були Кличко та Кужель, і де – Наталія Королевська. 
Нині «опозиційні» партії не зупинило навіть те, що особистість нинішнього президента була яскраво визначена як кримінальна ще в 2004 році. 

8. Навіть «Свобода», яка героїзує Степана Бандеру, мимоволі чи свідомо підтримала Януко-вича відмовою відкрито підтримати Юлію Тимошенко під гаслом «усі вони однакові». 

9. Яценюк та його «Фронт змін» став політичним сховиськом для колишніх соратників полі-тичного трупа Віктора Ющенка. Ми говоримо чітко: Яценюк та його «Фронт Змін» - це «Ющенко-2». 

10. Щодо «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка, «Удару» Віталія Кличка:
Перед другим туром президентських виборів 2010 року А. Гриценко також зайняв позицію «проти всіх», фактично підтримавши Януковича та вважаючи «усіх однаковими». 
Віталій Кличко взагалі НЕ Є опозиціонером. Він позиціонує себе окремо від влади та опози-ції – що взагалі сьогодні НЕМОЖЛИВО. 
Досить згадати, що Віталій Кличко БУВ на інаугурації президента Януковича – у той час, як ми усі були від шоку перемоги під час сфальшованих виборів. 
Він ще намагається висувати власні умови для приєднання до опозиції, хоча про його прина-лежність до опозиції взагалі сумнівна. 

11. Дехто навіть у партіях БЮТ побоюється залишитися в політичній ізоляції.
Не треба боятися – партії БЮТ ВЖЕ в політичній ізоляції від решти «опозиційних» партій, які тільки й дивляться, щоб завчасно почати працювати з нині існуючою владою – або після виборів, або ще у складі виборчих комісій та в судах. 
Але «Батьківщина», БЮТ НЕ Є ізольовані від українського суспільства. 

12. Ми неодноразово писали та говорили, що нам потрібна не так електоральна більшість (яка все одно буде сфальшована) – як стійка та рішуча революційна меншість з числа полі-тичної опозиції, які ПРИЄДНАЮТЬСЯ до нас у боротьбі проти диктатури. 

13. Зараз – не час писання політичних та партійних програм, взагалі творіння багатосторін-кових текстів, взагалі дискусій. У час випробувань все повинно бути гранично стисло, просто сформульоване: повернення до демократії та права приватної власності та свобод особистості. 

14. На час повалення режиму доведеться використовувати недемократичні та диктаторські засоби. Диктатори та їх оточення людської цивілізованої мови не розуміють. З ними треба говорити зрозумілої мовою сили. Іншого виходу немає і на цей час сумнівним союзникам серед нас не місце. Саме тому усі сумнівні союзники повинні відійти убік. 

15. Не потрібно покладатися на допомогу Заходу. У них своїх справ вистачає – і покладання на їх допомогу приведе нас до поразки. Нам допоможуть неодмінно – але вирішальні кроки ми повинні зробити самі. 

16. Не можна покладатися на силовиків з числа афганців чи інших ветеранів силових струк-тур. Вони неодмінно поділяться по лекалам решти суспільства. Афганці та офіцери – не по-літична партія, навіть не громадський рух – а лише соціальний прошарок зі строкатістю упо-добань. Нам згодиться лише частина цього прошарку. 

17. Виходячи з того, що немає зворотного зв’язку суспільства з державою – неодмінно буде радікалізуватися громадський рух. Не можна допустити, щоб набрали силу шовіністичні си-ли у такому радикальному русі – це шлях до нової олігархічної диктатури, вже етноцентрич-ної. Що є глухим кутом цивілізаційного розвитку. 

18. Наостанок: ми повинні неодноразово підкреслювати, що на боці диктатури найбільш ефективно працюють такі засмічувачі інформаційного простору, які видають себе «об’єктивними» журналістами та аналітиками. Воно лише ЗДАЄТЬСЯ, що працюють на нашому боці. 
Їх завдання – не так захищати режим (це неможливо), як компрометувати опір диктатурі. 
Серед «експертів» - це Володимир Фесенко, Тарас Березовець, Василь Стоякін, Небоженко, Андрій Єрмолаєв (останній не приховує прихильності до ПР). 
Серед журналістів – Мустафа Найєм, Соня Кошкіна, Ірина Погорєлова, Андрій ОКара, Сер-гій Рахманін, Юлія Мостова, Сергій Лещенко, Тетяна Ніколаєнко…
Яскравим виявом такого співробітництва з режимом є «боротьба з корупцією»… в межах існуючого політичного режиму. Сталін теж «боровся з бюрократизмом» в 1937 році… 

19. Головна загроза для майбутнього України навіть не режим Януковича, а мнимі супротив-ники цього режиму. Без підтримки жертв існуючого режиму відданість героям минулого є лицемірством.

Станіслав Овчаренк