http://hrabro.com/52948

Синьо-жовтий чи жовто-блакитний? Міфи про "перевернутий" прапор.

Спекуляції довколо необхідності поміняти місцями кольори національного та державного стягу вийшли у стадію апогею. Відомий історик і дослідник геральдики, спираючись на джерела, спростовує найбільш популярні міфи.

У кожного народу є свої священні атрибути, які уособлюють його культуру, традиції, історичну пам’ять. Скажімо, у давні часи в багатьох спільнотах із розвинутим культом предків саме так трактувалися могили дідів-прадідів.

У сучасних умовах подібними атрибутами переважно виступають такі поняття, як національні символи (герб, прапор, гімн), мова, пантеон національних героїв, релігійні вірування.

"Прапор червоно-чорний - це наше знамено...". Яким був стяг УПА?

В Україні, де протягом останніх років не вщухають колотнечі та спекуляції навколо мовних, конфесійних чи меморіальних питань, чи не єдиним об’єднавчим фактором для формування сучасної політичної нації були національні символи.

Національний прапор став в останні роки неодмінним і навіть модним атрибутом державних, політичних і громадських заходів. Одеса, 2011 р.

Жодних протистоянь вони не викликали, а спроби окремих маргіналів робити нападки на герб чи гімн не мали більшого резонансу.

Однак зараз почали ширитися спроби дискредитувати українського прапора та провокаційні ідеї про потребу його "перевернути", а як аргументи використовується цілий "букет" різних вигадок і міфів.

Варто зазначити, що спроби паплюження українського прапора не є новими – вони ще з періоду утвердження цього символу почалися тими силами, які вороже сприймали саму ідею української державності.

Якщо радянська прапаганда полюбляла обмежуватися ярликами про "буржуазність" та "націоналістичність", то різна укранофобська "біла" еміґрація пробувала вигадувати й усілякі псевдоісторичні фальшивки.

Найпопулярніші серед них: 1) синьо-жовті прапори "зрадник" Мазепа отримав від шведів; 2) синьо-жовті прапори австрійський цісар дарував галичанам, щоб "одірвати від російської єдності".

Російська білоемігрантська антикомуністична організація НТС - Народно-трудовий союз - намагалась "привласнити" і Тризуб Володимира

Проте ці побрехеньки були вже давно спростовані на підставі історичних джерел. Яке ж було здивування, коли їх повторили 2009 р. на одному з українських телеканалів у програмі з претензією на історичну достовірність, ще й у День національного прапора!

На жаль, авторів цього фільму зовсім не цікавив "пошук істини", а лише сенсаційна імітація таємничості та вигадування проблем там, де їх немає. Та окрім старих фальшивок вони спромоглися понавидумувати й новіші "аргументи".

Протягом останніх 20 років вдалося провести ґрунтовні дослідження історії становлення національних символів, виявити в архівах і музеях багато невідомих раніше матеріалів, спростувати окремі неточності, які появилися через брак доступу до цих матеріалів за радянських часів.

Комуністична пропаганда протягом кількох десятиліть таврувала не тільки національний рух, але й національні кольори

Для нашого дослідження використовувалися передовсім оригінальні архівні документи або їхні публікації, здійснені на належному науковому рівні; сучасні розгляданому періодові часописи та інші видання; мемуарна література, хоча тут бралася до уваги достовірність джерела, час написання споминів і чи був автор безпосереднім учасником описаних подій або чи мав доступ до використаних документів[1].

Дещо складнішим виглядає залучення кіно- та фотодокументів. З огляду на специфіку передачі синього, блакитного та жовтого кольорів у чорно-білому зображенні, коли, наприклад, блакитна барва виглядає світлішою від жовтої, тому до уваги слід брати додаткові аргументи або проводити порівняльний аналіз з іншими джерелами.

Тож спробуємо з’ясувати чи є підстави для "ревізії" українського національного прапора.

Міф перший: "історичний" або "чи перекидав Скоропадський прапора?"

(нібито прапор УНР був прийнятий за ініціативою Михайла Грушевського як жовто-блакитний, а гетьман Павло Скоропадський його "перевернув")

Формування поняття "національних кольорів" і затвердження національних чи державних прапорів для більшості сучасних держав припадає лише на період ХІХ–ХХ ст. Переважно поява таких символів тісно пов’язана з національно-визвольними рухами. Але основне: немає жодних єдиних правил, за якими формуються національні прапори.

Вибір самих знаків – індивідуальний в кожному окремому випадку – іноді з апеляцією до історичної традиції давніх форм державності, іноді за основу беруться традиції активнішого регіону, в якому ініціювався процес національного відродження, іноді на це впливають певні культурні, політичні, релігійні чи природні особливості.

Утвердження синьо-жовтого кольорового сполучення як українських національних барв у сучасному сенсі однозначно можемо датувати 1848 р. і пов’язувати з українським національним відродженням в Галичині та Буковині[2].

Засідання Головної Руської Ради у Львові в 1848 році

Поступово це поняття поширюється на закарпатські землі, а з початком масової еміграції українців у кінці ХІХ ст. за океан – і на поселення в Америці. На українських землях, що входили до складу Російської імперії, де українофільський рух вважався царським режимом як ворожий і переслідувався, національні кольори почали утверджуватися лише після революції 1905 р. в середовищі свідоміших верств населення.

Подальша публічна дискусія на цю тему на сторінках львівських і київських часописів у 1911-1912 роках довела історичну традицію синьої та жовтої барв не лише в Галичині, але й на Наддніпрянщині.

Поштівка, випущена в м. Броди в 1902 р.

Фактично, ці публікації припинили будь-які дискусії про те, які кольори слід вважати національними для українців, але в них не робилося навіть спроб встановити порядок барв – яка з них верхня, а яка нижня. На практиці досліджені нами кольорові ілюстративні матеріали (листівки, плакати) та різні прапори і стрічки з написами засвідчили, що використовувалися обидва варіанти.

Насправді, нічого дивного в цьому немає. Наприклад, поляки на той час також використовували і біло-червні, і червоно-білі прапори. Лише затвердження 1919 р. біло-червоного прапора на державному рівні остаточно вирішило це питання.

Польська поштівка, Львів, 1904 р. з червоно-білим прапором

Справжнім вибухом українського національно-визвольного руху були події після повалення самодержавства в Росії в лютому 1917 р., які й утвердили загальнонаціональний характер символів.

Вже 25 (12 ст. ст.) березня 1917 р. в Петрограді відбулася масова 20-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді під синьо-жовтими та червоними прапорами.

29 (16 ст. ст.) березня вже в Києві проведено "свято свободи", на якому українські солдати йшли окремою колоною під національними прапорами, а ще через три дні понад 100-тисячна маніфестація стала кульмінацією відродження українського життя в Києві.

У цьому заході 1 квітня (19 березня ст. ст.) "прапорів було більше ніж 320 самих національних та понад десять червоних, робітничих, з українськими написами про міжнародну солідарність робітничої кляси".

Протягом наступних тижнів відбулися маніфестації та інші заходи під українськими прапорами по багатьох інших містах України, зокрема в Харкові, Катеринославі, Чернігові, Полтаві, Сімферополі, Севастополі, Одесі.

Процес українського національного відродження охопив не лише етнічні території, але й регіони центральної Росії, Сибіру, Туркестану, Далекого Сходу та інші землі – скрізь, куди доля завела українських поселенців, репресованих чи військовополонених.

Українська демонстрація у Владивостоку в 1917 р., бачимо і тут синьо-жовті стяги

Невіддільним атрибутом цього процесу стало поняття національних кольорів – поєднання синього (або світлосинього, тобто блакитного чи голубого) і жовтого кольорів. Паралельно з цим використовувалися червоні прапори, трактовані як міжнародні символи революційоного руху, та малинові, з якими пов’язувалися легендарні козацькі традиції.

Так, на відкритті першого Українського військового з’їзду 18 (5 ст. ст.) травня 1917 р. "на сцені по-за містом для президіума розгорнувся синьо-жовтий прапор з написом "Хай живе національно-територіальна автономія. Депутація з Петрограду"[3].

За юридичними та вексилологічними нормами прапори, які складаються з горизонтальних смуг, називаються в порядку від верхньої до нижньої. Однак у газетних і мемуарних публікаціях, у поетичних творах автори дуже часто називали український прапор довільно (зрештою, в газеті "Народна воля" російський прапор названо чомусь взагалі "синьо-червоно-білим").

Особливо утруднює вияснення проблеми поширена в Центральній Україні манера називати прапор "жовто-блакитним", тобто у зворотному порядку кольорів знизу вгору, що, зрештою, часто трапляється й у наші дні (хоча сучасний прапор України й визначений чинним законодавством як "синьо-жовтий").

Так, Михайло Грушевський у своїх споминах про згадану маніфестацію 1 квітня 1917 р. тричі описує прапори як "синьо-жовті", але тут же подає анекдот про двірника, який побачив маніфестантів з "жовто-блакитними" прапорами.

У статті Сергія Єфремова вони вже "блакитно-жовті", а газета "Нова Рада" називає ці прапори "синьо-жовтими".

Натомість Дмитро Дорошенко пише про цю ж маніфестацію (в якій також брав участь): "Гордо маяли в повітрі жовто-блакитні прапори (колір – символ нашого блакитного неба і золотої пшениці на полях)". Хоча навряд чи він наводив би таке пояснення кольорів, якщо жовтий колір був би згори.

Фрагмент публікації у самвидавній газеті "Голос Відродження" за 1989 рік - "Чи був відомий блакитно-жовтий прапор у Східній Україні"

Власне поширенню національних кольорів на Наддніпрянщині значно сприяло саме візуально-асоціативне сприйняття прапора та тлумачення його змісту як "блакитне небо і жовтий лан пшениці".

Така версія дуже добре відповідала українській ментальності та світогляду, дуже легко сприймалася в усіх середовищах. Тому саме такий порядок барв й утвердився.

Характерно, що в київських виданнях не було жодних дискусій щодо порядку кольорів, а лише невелична замітка В. Щавинського про потребу використовувати темніші відтінки – синьо-жовті.

На виданих 1917 р. в Петрограді поштівках авторства О. Литвиненка подано блакитно-жовті прапори[4].

Поштівка "Герб славного війська Запорозького", Петроград, 1917 р.

У червні в київському видавництві "Вернигора" видано 100-тисячним накладом брошуру "Катехізис українця", в якому національні барви вказані як "синьо-жовті".

Цікаво, що в кінці року в цьому ж видавництві вийшла поштівка Б. Шіппіха "Згинуть наші воріженьки", на якій був жовто-блакитний прапор.

Поштівка "Гинуть наші воріженьки", Київ, 1917 р.

Натомість на виданому в той же час плакаті "1917" маємо синьо-жовтий.

Плакат, Київ, 1917 р.

Подібний різнобій 1917 р. є й із прапорами військових підрозділів.

Проте жовтневий переворот у Петрограді та проголошення 20 (7 ст. ст.) листопада 1917 р. Третім універсалом Української Народної Республіки значно прискорили розвиток подій.

Характерно, що це викликало озлобленість у більшовиків, які не мали на той час серйозної підтримки в Києві, й вони спробували вилити свою злість в образному протиставленні прапорів: "Червоний прапор боротьби робітників і селян проти буржуазії замінюється блакітно-жовтим. Відповідальність за це цілковито лягає на Українську соціал-демократичну партію"[5].

Прапор флоту УНР, затверджений 27 (14 ст. ст.) січня 1918 р.

Перший законодавчий акт, який врегулював нарешті порядок кольорів на прапорі як блакитно-жовтий був здійснений 27 (14 ст. ст.) січня 1918 р. Тоді Центральна Рада на засіданні під головуванням академіка Грушевського затвердила тимчасовий закон про флот УНР, у якому визначалося:

"...2. Прапором української військової фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому.

3. Прапором Української торговельної фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах"[6].

Новий прапор військового флоту, затверджений П. Скоропадським 16 липня 1918 р.

У деяких публікаціях хибно подавалося, що нібито 22 березня 1918 р. був затверджений якийсь закон про жовто-блакитний прапор. Однак ні в протоколах засідання, ні у звітах про це нічого не згадується, бо таке питання взагалі не порушувалося. Насправді М. Грушевський виніс тоді на на розгляд Малої Ради проекти зображень герба і печатки, виконані Василем Кричевським.

Державні символи УНР в 1918 р. – Великий Герб, Державна печатка, Малий Герб (проекти Василя Кричевського)

Натомість можна згадати про відомчі прапори УНР. Так, постановою Ради Народних Міністрів про встановлення знака-емблеми на прапорах пароплавів Міністерства Шляхів від 17 березня 1918 р. визначалося, що "майва уявляє з себе український національний синьо-жовтий прапор..."[7]

Такий же порядок кольорів залишився й за правління Павла Скоропадського.

1918: гетьман у черкесці, з кинджалом і в автомобілі

16 липня 1918 р. гетьман затвердив малюнок нового військового прапора Української держави, оголошений наказом по морському відомству від 18 липня за ч. 192/44:

"Білий прапор з рівним синім хрестом, який ділить прапор на 4 рівних частини. Ширина хреста 1/11 всієї довжини прапору. Відступивши на 1/8 ширини хреста проходить коло нього такої ж ширини (теж 1/8 ширини хреста) синя смужка, крім тих його боків, які прилягають до крижа.

В крижі ж теж відступивши на 1/8 ширини хреста від його боків міститься національний прапор Держави (складений з блакитної і жовтої горизонтальних смуг), в центрі якого міститься золота печатка Св. Володимира такої ж ширини як хрест і в 1 раза вища своєї ширини. Прапор шиється з матерії відповідного кольору, а печатка малюється бронзовою фарбою"[8].

Тож стає зрозумілим, що гетьман Скоропадський, за правління якого залишалися в обігу банкноти з написом "Українська Народна Республіка" та прийнятий Центральною Радою герб, ніяких "переворотів з ніг на голову" для прапора не робив.

Це також пояснює й подальше використання блакитно-жовтого чи синьо-жовтого прапора і за правління Директорії, і в ЗУНР, і в проектах Конституції України 1920 р.

Прапори для Дієвої армії УНР, наказ від 30 липня 1919 р.

У листопадi 1918 р. почалася нацiонально-визвольна боротьба на Захiднiй Українi.

1 листопада на львівській ратуші "перший раз від 1849 р. показалися українські фани, перший раз відітхнув український Львів, скинувши з себе пута вікової неволі"[9].

Командні хоругви Галицької армії, наказ від 22 серпня 1919 р.

На засіданні Національної Ради 13 листопада прийнято Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-угорської монархії, яким проголошено Захiдно-Українську Народну Республiку, а також затверджено її символи:

"Артикул V. Герб і прапор:

Гербом Західно-Української Народної Республики є: золотий лев на синiм полi, обернений у свою праву сторону. Державний прапор є синьо-жовтий. Державна печать має довкола гербу напись: Західно-Українська Народна Республика"[10].

14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади, а 19 грудня Директорія урочисто в’їхала до Києва й Українську Народну Республіку було відновлено.

Для Армії УНР робилися спроби усталення типових дивізійних прапорів, які мали малинове полотнище, обшите золотою бахромою, у крижі нашивалися або малювалися блакитна й жовта смуги з Тризубом, з одного боку був напис "У.Н.Р." і назва дивізії, з другого – "За визволення України".

Як приклад можна навести бойовий прапор 3-ї Залізної стрілецької дивізії армії УНР (малиновий із блакитно-жовтим у крижі), що тепер зберігається у Центральному музеї Збройних Сил України[11].

Прапор 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, 1919 р.

Можна ще згадати виявлені недавно українськими істориками документи про усталення нових військових прапорів. Це й наказ військам Дієвої армії УНР Ч. 323 від 30 липня 1919 р., в якому основою для багатьох прапорів став "національний прапор (дві рівні полоси верхня блакитна і нижня – жовта)"; і наказ Головної команди Війська УНР Ч. 69 від 1 листопада 1921 р. з аналогічним формулюванням; і наказ військам Галицької армії Ч. 126 від 22 серпня 1919 р., де основою командних хоругв був синьо-жовтий прапор[12].

Синьо-жовтим був Стяг Генерального Штабу головного отамана Симона Петлюри[13], а новіші дослідження засвідчили, що 1920 р. загони Н. Махна також використовували блакитно-жовті прапори. Такі ж прапори фіксуютья на малюнках авторства Юліана Буцманюка та Леоніда Перфецького, які були учасниками визвольних змагань.

Картина Перфецького "Київ, 31 сепня 1919 р."

Згадаємо ще два проекти конституцій України.

Перший проект Конституції Української Держави, що був ухвалений Всеукраїнською Національною Радою 9–13 травня 1920 р. в Кам’янці-Подільському, подавав:

"Артикул 5. Державним гербом Української Держави є Тризуб золотої барви на синьому тлі.

Артикул 6. Державними барвами Української Держави є барви синя-жовта"[14].

У другому проекті Основного Державного Закону УНР, опрацьованому 1 жовтня 1920 р. Урядовою комісією по виробленню Конституції Української Держави, зазначалося:

"Артикул 9. Державним гербом Української Держави є Тризуб золотої барви на синьому тлі. Право вживання державного гербу мають виключно державні установи.

Артикул 10. Державними барвами Української Держави є барви синя та жовта.

Артикул 11. Прапор військової фльоти є синій-жовтий з державним гербом золотої барви в лівому розі синьої частини прапора. Прапор торговельної фльоти є синій-жовтий"[15].

Вже згадувалося про специфіку залучення таких джерел як кіно- та фотодокументи, тому можемо показати складність ідентифікації колористики на прикладі фото складання присяги членами Директорії УНР у серпні 1919 р. в Кам’янці на Поділлі.

Присяга членів Директорії, серпень 1919 р., Кам’янець-Подільський (блакитно-жовті прапори, хоча на фото жовтий колір виглядає темнішим)

Прапори на фото мають світлу верхню та темну нижню смуги, однак вони блакитно-жовті. Це підтверджують і спомини учасників цих подій, і офіційні затвердження прапорів цього періоду.

Тож всі юридичні затвердження прапорів УНР, Української держави та ЗУНР протягом 1918-1921 рр. фіксували лише блакитно-жовті або синьо-жовті прапори, в яких жовтою була нижня смуга.

Зрозуміло, що гетьман Скоропадський нічого "не перевертав". Якби він дійсно поміняв порядок кольорів на прапорі, то можна уявити який би резонанс це мало в українських виданнях і навряд чи республіканські війська підняли повстання проти гетьмана під його ж прапором.

Міф другий: "геральдичний" або "чули дзвін..."

(нібито порядок кольорів на українському прапорі не відповідає геральдичним нормам)

На жаль, такі баламутні дискусії розпочалися ще у 1920–1930-х рр. на Західній Україні в умовах польської окупації, а зрештою вилилися у "конфлікт кольорів", політизацію та чвари, які фактично тривали в діаспорі до утвердження національних символів в Україні та надання прапору статусу державного у 1992 р.

Проголошення Акту Соборності українських земель 22 січня 1919 р. Як бачимо, тут прапори - жовто-блакитні

Прихильники жовто-блакитного (синього) варіанту постійно апелювали до "правил геральдики", а їхні опоненти – до усталеної протягом 1917–1920 рр. історичної традиції.

Насправді ж геральдика вивчає й регулює норми складання гербів. А прапори створювалися за різними принципами, без якихось жорстких норм, іноді без жодного зв’язку з гербами, що й призвело до появи в середині ХХ ст. окремої спеціальної історичної дисципліни вексилології. Тому говорити про такі "правила геральдики" зовсім безпідставно.

То звідки ж виник цей міф? Очевидно мова йде про масову практику використання під час різних святкувань прапорів, банерів і кокард у міських чи земельних кольорах в Німеччині в ХІХ ст.

З метою впорядкувати цей процес були запропоновані рекомендації створення таких прапорів з різнокольорових горизонтальних смуг, коли для верхньої брали забарвлення фігури з герба, а для нижньої – колір поля щита.

Ці рекомендації з кінця ХІХ ст. частково поширились і на Австро-Угорщину.

Два кольори мої. До історії українського прапора

Однак треба зазначити, що такі пропозиції залишались у рамках німецької геральдики й ніколи до поняття загальноприйнятих "правил геральдики" не виростали, принаймні подібні правила не застосовувались в інших країнах (достатньо глянути на прапори Португалії, Франції, Італії чи Іспанії), за винятком хіба що окремих сусідніх новоповсталих держав.

Зрештою, не дотримуються їх у сучасної Німеччині та Австрії, де адміністративні землі використовують смугасті прапори складені за різними принципами, іноді всупереч згаданим рекомендаціям.

Наприклад, на гербах Відня, Тіролю та Форарльбергу маємо срібні фігури у червоних полях, натомість у двох перших прапори червоно-білі, а в останнього – біло червоний.

Герб австрійської столиці - м. Відень

Прапор федеральної землі Тіроль (Австрія)

Тому апеляція до "правил геральдики" щодо українського прапора є зовсім безпідставною і не відповідає історичній традиції цього символа.

Міф третій: "фен-шуйський" або "вогонь, вода і мідні труби"

(нібито синьо-жовтий прапор не відповідає фен-шую, а за книгою "І-цзин" утворює гексаграму "Пі", на якій "вода заливає вогонь" і уособлює занепад, а в оберненому вигляді – гексаграму "Тай", яка означає розквіт)

Передовсім треба пояснити, що Фен-шуй – це є система китайських вірувань у цілісність всесвіту. Натомість "І-цзин" (або "Книга змін") – це перша з п’яти книг конфуціанського канону (на якому базується китайська натурфілософія) і присвячена ворожінню.

Для тлумачення використовуються магічні символи – триграми та гексаграми.

Для нашої теми немає сенсу детально розглядати інтерпретації магічних гексаграм. По-перше, ні китайські вірування, ні конфуціанство не мають до українських традицій жодного відношення.

По-друге, ні Фен-шуй, ні "І-цзин" не мають жодного стосунку до вексилології та принципів створення прапорів. Скажімо, прапори з трьома горизонтальними смугами, з вертикальними діленнями, з хрестами і т. п. до цих гексаграм – ні приший, ні прилатай.

Прапор острівної держави Барбадос - теж не по Фен-шую)

Зрештою, навіть китайський прапор створений не за Фен-шуєм, а на ідеологічній комуністичній основі.

По-третє, треба бути зовсім наївним, щоб приписувати всі свої негаразди кольорам на прапорі. Це нагадує старий анекдот про те, що СРСР розпався тому, що Ленін у мавзолеї лежав не за Фен-шуєм.

Хоча, коли б у цих вигадках була дещиця правди, то я не маю нічого проти, щоб китайці запровадили собі жовто-блакитний прапор як символ розквіту та гармонії. Та от чомусь вони на це не ведуться...

Що тут можна порадити? Якщо в когось тече вода, то треба звертатись до сантехніка. Якщо горить вогонь – то викликати пожежників. Якщо ж комусь здається, що на прапорі "вода заливає вогонь", то з цим – до психіатра, бо ні вексилологія, ні геральдика до цього відношення не мають.

Міф четвертий: "символ біди" або "про розруху в головах"

(нібито перевернутий прапор є міжнародним символом нещастя і вживається як протестний символ)

Поширенню такої байки сприяв і американський кінофільм "Остання фортеця" (The Last Castle, 2001 р.), у якому головний герой вивісив прапор США догори дригом над тюремним майданом.

Про що ж насправді йже мова?

У США ще 1923 р. було прийнято нормативний акт про застосування національного прапора. У розділі про пошанування прапора один із пунктів подає, що забороняється вивішувати прапор у перевернутому виді, хіба що як сигнал великого лиха і крайньої небезпеки для життя та майна.

Тобто, малося на увазі передовсім таке використання прапора на морі під час якогось піратського нападу.

Але під впливом згаданого фільму почалися спроби вивішування перекинутого прапора США як символа протесту проти політичних рішень влади. Проте пояснювалося, що такі кроки безглузді, оскільки прапор є загальнонаціональним символом, а не уособленням влади. Зрештою, все це стосується лише прапора США, а не інших держав.

Насправді ж серед усіх країн світу лише одна має передбачене своїм законодавством використання перевернутого прапора. Це – Філіппіни.

Прапор Філіппін

У цій країні на період війни прапор вживається з перекинутими смугами. Але, перефразовуючи одного "класика", можна твердити, що "Україна – не Філіппіни".

Жодних міжнародних прапорових норм про перекинуті прапори немає. Хто не вірить, то може спробувати поперекидати прапори Франції, Італії, Швеції, Ізраїля чи Японії. Це нічого не дасть, бо ці прапори симетричні відносно центральної горизонтальної осі.

Ну а щодо "символу біди", то тут "розруха не в клозетах, а в головах". І прапор не винен.

Невідомі прапороносці. Жовто-блакитний проти червоного

Замість підсумку. Жодних підстав – ні історичних, ні геральдичних, ні вексилологічних – для "перевертання" українського прапора немає.

Тому не варто піддаватися на різні провокації. Шануйте національний прапор і не дозволяйте його паплюжити!

http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/01/14/140850/

Науковці кажуть, що "перевертати прапор" - провокація або неуцтво

Жителя Новых Петровцев, избитого "беркутовцами", суд оштрафовал за "словесное нападение" на спецназ Вышгородский суд признал виновным в "словесном нападении" на работников правоохранительных органов пенсионера Петра Кацимона - жителя с.Новые Петровцы, который был избит накануне представителями "Беркута". Как сообщает Цензор.НЕТ об этом пишут активисты активисты акции "Молитва у Колокольного колодца" на странице сообщества в Facebook. "18 января, в выходной субботний день, избитого "Беркутом" 17 января при желании пройти по родной улице в с.Новые Петровцы пенсионера Петра Федоровича Кацимона признали виновным в "словесном нападении" на "работников правоохранительных органов", и по 185 статье оштрафовали на 136 грн.", - говорится в сообщении. Адвокат Кацимона - Ростислав Пукало - готовит апелляцию на это решение суда.

"Если бы мою дочь избили, я собственноручно сделал бы "герою" обрезание без анастезии", - высшее духовное лицо мусульман об избиении Ионовой Муфтий Духовного управления мусульман Украины "УММА" Саид Исмагилов отреагировал на избиение оппозиционерки Марии Ионовой депутатом-"регионалом" Владимиром Малышевым во время скандального голосования в парламенте 16 января. Исмагилов изложил на своей странице в facebook. "Вчера на киевском Майдане ко мне подошел отец Марии Ионовой и спросил как Ислам относится к избиению женщины, прилюдно, посторонним мужиком (разве можно такого назвать мужчиной?)? Кто не знает, 16 января в Верховной Раде депутат от ПР (подскажите ФИО "героя") так ударил депутата оппозиции Марию Ионову, что организовал ей сотрясение мозга. И вот, стоит ее отец, смотрит мне в глаза и задает вопрос. Рядом журналисты, десятки людей.... Проклятая политкорректность! Нужно ведь отвечать так, чтобы не спровоцировать скандал. Ответил, что чужую женщину даже пальцем нельзя тронуть. У мусульман женщина вообще неприкосновенна, а чтобы ударить, с сотрясением, так это вообще немыслимо и крайне недостойно мужчины. Пророк Мухаммад (мир ему!) сказал своей жене, что не позволил бы себе ударить ее и палочкой сивака (сивак - палочка для чистки зубов размером с карандаш). А сам думаю: Боже, что я говорю! Если бы мою дочь избили, самое меньшее, я собственноручно сделал бы "герою" обрезание.... без анастезии.... У нас, у татар, только после этого обряда мужчина считается мужчиной", - пишет Исмагилов. Владимир Степанович Малышев

Немає часу репостити, тому даю посилання

Якщо наша нація Українців хоче вижити, їй залишається один шлях - революційний!
Вони не дають нам жити - ми не дамо їм владарювати!
На правовий "бєспрєдєл" кримінально-олігархічної диктатури януковичів відповімо революційною диктатурою української нації!
Нас більше і нам вже нічого втрачати!
Ця влада януковичів просто так не піде та не відійде сама.
Це вам не випускники різноманітних оксфордів та кембріджів, як у всьому цивілізованому світі.
Це жадібні відморозки жорстокої кримінального гурту ( совкової закалки) без освіти та совісті , які захопили все колишнє радянське майно в нашій країні.
І тепер жирують. А нам впарюють про "покращення" та необхідність підняття цін для нас на все, а евроінтеграція ще не на часі, !
І тепер жодні вибори вже не допоможуть нам їх позбутись, і нічого бандити від влади просто так не віддадуть.
Страх перед владою, якій вони з успіхом культивують - це їх безвідмовний інструмент автократії.
За короткий термін цей страх вже перетворюється в звичку. Спочатку люди просто бояться, а потім - звикають боятися.
У результаті: Тиран - зек на троні, слухняний і заляканий народ, опозиція знищена!
Чи не це - мрія режиму януковичів?
І саме страшне, що ще є "прихильники " цієї влади, які намагаються бандюків виправдовувати, чи то по своїй глупості, чи то за гроші. Бог ім суддя.
А нам всім потрібно розуміння небезпеки від влади бандитів-януковичів. Готуймося до тяжких часів.

Дуже "легко" нам совок незалежність "подарував"...А ми це не оцінили та не шанували.
 Без крові вже не пройде... мали шанс в 90-му та не скористались. Волі без жерт не буває. Якщо зараз ми не спроможемось усунути нащадків "більшовиків" - бандюковичів та засудити і заборонити комуняк, то нас не стане ! 

Опозиція зараз не піде на те, щоб здати мандати.

Таку думку сьогодні під час прес-конференції у Львові висловив громадський діяч, колишній політв’язень Юрій Шухевич.

За його словами, навіть якщо опозиція здасть 150 мандатів, це не призведе до розпуску парламенту, оскільки ще раніше, коли Юлія Тимошенко стала прем’єром, були внесені відповідні зміни до законодавства, щоб цей трюк не можна було повторити знову.

Але опозиція, на думку Шухевича, все одно могла би здати мандати, щоб «оголити регіональну владу» у парламенті, проте сама вона не піде на те, щоб позбавити себе мандатів.

«Політики думають тільки про наступні вибори і про те, як дотягнути до 2015 року, тоді як треба міняти систему. Бо міняти політиків на політиків – нічого не дасть. Ми це вже проходили», – переконаний він.

Проректор Українського католицького університету, колишній політв’язень Мирослав Маринович додав, що, на його думку, найбільша проблема нинішньої опозиції в тому, що всі її кроки орієнтовані на парламентську роботу. Натомість у тій правовій ситуації, в яку країну загнала влада, це неможливо.

Тому тут, за словами Мариновича, потрібен політичний талант, який був, наприклад, у В’ячеслава Чорновола.

«Ми зараз таких політиків не маємо, і це дуже відчувається», – заявив він.

Юрій Шухевич також розповів, чим, на його думку, нинішній Євромайдан відрізняється від Майдану 2004 року.

«Тоді ми думали, що обрали президента і він усе вирішить, а ми пішли додому», – сказав він.

Тепер же, на переконання Шухевича, люди зрозуміли цю помилку і зрозуміли, що кожен на своєму місці має робити свою справу. «Майдан – це не зібрання певної кількості людей у Києві. Майдан має бути в серцях», – наголосив він.

Основні ризики, які несе прийнятий 16 грудня руками «регіоналів», комуністів та позафракційних депутатів закон «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян» (автори Вадим Колісніченко і Володимир Олійник)

1. Санкції проти Автомайдану

Перша ж стаття змін запроваджує санкції проти активістів, які займалися пікетуванням резиденцій владоможців.

По-перше, активістам тепер доведеться узгоджувати з ДАІ рух колони на, скажімо, «Межигір’я», чи іншу резиденцію.

По-друге, за участь в несанкціонованих «автотурах» можуть позбавити не лише прав, але й транспортного засобу.

Тобто, за рух у колоні передбачено таку ж сувору відповідальність, яка за керування транспортним засобом в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.

За непред’явлення документів для перевірки посвідчення водія, чим нерідко грішили автомайданівці, відтепер також передбачено оплатне вилучення автомобіля (до того був лише штраф від 340 до 850 грн.).

2. Мітинги без наметів і масок

Щоб зібратися на акції протесту, українцям тепер треба не просто виконати купу формальностей. Тепер громадянам буде заборонено одягати на мітинги маски, шоломи, які можуть завадити ідентифікації особи. Також заборонено мати при собі сльозогінний газ, піротехніку, легкозаймисті речовини, чим раніше грішили свободівці та ультрас.

До сьогодні відповідальність за порушення встановленого порядку організації або проведення мітингів, вуличних походів і демонстрацій обмежувалася штрафом від 170 до 340 грн.

Тепер можна заробити штраф від 1 700 до 3 400 грн. або адміністративний арешт на строк до десяти діб, за:

Порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій їх учасником, в тому числі біля органів державної влади, місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій, житла чи іншого володіння осіб.

Останній абзац нової редакції статті Адміністративного кодексу взагалі виглядає як репортаж з Майдану: «Встановлення без дозволу органів внутрішніх справ для проведення зборів, мітингів, вуличних походів чи демонстрацій або під час їх проведення конструкцій, палаток чи інших малих архітектурних форм, предметів чи конструкцій, що використовуються як сцена, звукопідсилюючої апаратури».

Відповідальність – також адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

3. Санкції за блокування органів влади і адмінспоруд

Очевидно, що опозицію тепер на підставі закону змусять звільнити КМДА та Будинок профспілок.

Якщо ж учасників акції протесту не виконають вимог, то їм загрожує до 5 років позбавлення волі:

Блокування будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, з метою перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Блокування доступу до житла, будівель, споруд чи іншого володіння осіб, підприємств, установ чи організацій тепер караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до шести років.

Санкції посилено вдвічі.

4. Покарання за дії проти правоохоронців і суддів

Як відомо, після розгону Майдану 30 листопада та 10 січня в соцмережах активно оприлюднювали інформацію про співробітників «Беркуту» та їхні родини.

Аналогічні речі поширювали про суддів, а також про суддів, які ухвалювали рішення про арешт активістів.

Стаття нового закону передбачає покарання штрафом або арештом на строк до шести місяців за подібні дії.

У прийнятих сьогодні змінах чітко видно, всупереч назві, що йдеться не про «додаткові заходи захисту безпеки громадян», а заходи по заходи із захисту влади.

Так, Адміністративний кодекс доповнено нормою, яка передбачає відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб Служби безпеки України та створення перешкод для виконання покладених на них обов’язків – штраф від 850 до 1 700 грн., якщо повторно, то від 1 700 до 2 250 грн.

Крім того, посилено відповідальність за ухилення від виконання законних вимог прокурора та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, а також – за неповагу до суду.

При чому, ухвала про притягнення до відповідальності за неповагу до суду є остаточно та оскарженню не підлягає.

5. Заочне судочинство

Спостили також процес здійснення судочинства.

Відтепер належним підтвердженням отримання особою повістки про місце і час розгляду справи про адміністративне правопорушення є не лише розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, але й відеозапис вручення особі повістки, або будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

«В п’ятницю вручать повістку – в понеділок закриють на 15 діб. Жодних тепер «надсилайте повістку поштою», – коментують цю норму юристи.

Крім того, ці зміни варто розглядати у тісній зв’язці зі змінами до КПК.

Згідно з ними, кримінальне провадження може здійснюватися без присутності підозрюваного чи обвинувачуваного в суді чи органі досудового слідства згідно з загальними правилами КПК.

Рішення про здійснення заочного кримінального провадження приймає слідчий, прокурор або суд.

6. SIM-картка за паспортом

З моменту набуття силою закону продаж пакетів мобільного зв’язку буде відбуватися лише за умови укладення договору між оператором та абонентом та надання абонентом своїх персональних данних. Тобто ідентифікаційного коду та паспорта.

6. Екстремізм

А тепер найцікавіше!

Кримінальний кодекс доповнено статтею про екстремістську діяльність.

Примітка до цієї статті, яка пояснює, що слід розуміти під екстремістськими матеріалами, настільки детально, що у фейсбуці скоро залишиться лише «ПАНДУ ГЕТЬ»:

Отож, під екстремістськими матеріалами слід розуміти призначені для оприлюднення документи на паперових, електронних чи будь-яких інших носіях, що містять інформацію екстремістського характеру, тобто закликають, обґрунтовують чи виправдовують необхідність здійснення діяльності щодо планування, організації, підбурювання, підготовки або вчинення дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу, посягання на територіальну цілісність, недоторканість, суверенітет держави, насильницького захоплення або утримання влади чи владних повноважень, незаконного втручання в діяльність або перешкоджання законній діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів владних повноважень, виборчих комісій, громадських об’єднань, їх посадових чи службових осіб, закликають, обґрунтовують чи виправдовують необхідність розпалювання соціальної, расової, національної, етнічної, мовної чи релігійної ворожнечі та ненависті, здійснення масових заворушень, порушення громадського порядку, хуліганських дій та актів вандалізму з мотивів соціальної, расової, національної, етнічної, мовної чи релігійної ворожнечі та ненависті, порушення прав, свобод і законних інтересів осіб, в тому числі пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв людини і громадянина за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, пропаганду виключності, переваги чи неповноцінності людини (соціальної групи) за ознакою її соціальної, расової, національної, етнічної, мовної, релігійної приналежності або ставлення до релігії.

7. Наклеп

Також в Кримінальний кодекс повернулась скасована у 2012 році стаття, яка передбачала відповідальність за наклеп.

В юридичній теорії і практиці це, мабуть, найсуперечливіше питання: де проходить межа між наклепом та оціночним судженням?

Саме тому від практики кримінального переслідування за наклеп відмовились.

Тепер, якщо хтось вирішить, що журналіст поширив не оціночне, власне судження (роздум), а умисно поширив завідомо недостовірні відомості, що ганьблять честь і гідність, то таку справу не розглядатимуть в порядку цивільного судочинства.

Міліція проведе досудове слідство і передасть справу в суд. Проблема в тому, що в українському суді виправдальних вироків практично не буває. Навіть тепер, із прийняттям нового КПК. Якщо суддя виправдає підсудного, значить це суттєвий брак в роботі слідства і прокурора.

8. Війна з агентами впливу

Українська влада давно мала зуб на так званих «грантоїдів», і от знайшла на них управу.

Відповідно до внесених змін громадські організації, які отримують закордонні кошти, оголосять «іноземними агентами».

Громадське об’єднання вважатиметься «іноземним агентом», якщо воно отримує для забезпечення своєї діяльності кошти або майно від іноземних держав, їх державних органів, неурядових організації інших держав, міжнародних неурядових організацій чи іноземних громадян, а також бере участь, в тому числі в інтересах іноземних джерел, в політичній діяльності на території України.

Гроші отримані цими організаціями з грантів будуть оподатковуватися, а самі організації повинні щомісяця подавати звіти «до уповноваженого органу» щодо персонального складу керівних органів, а також інформацію про обсяг коштів чи іншого майна, отриманих з іноземних джерел.

Про свою діяльність «агенти» муситимуть щокварталу повідомляти в ЗМІ, у тому числі в офіційній пресі, зокрема газетах »Голос України» чи «Урядовий кур’єр».

9. Зачистка інтернету

А тепер те, що може остаточно перетворити Україну на Білорусію:

Закон «Про телекомунікації» доповнено пунктом, який надає національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації повноваження приймати рішення щодо обмеження доступу абонентів операторів телекомунікацій до ресурсів мережі інтернет.

Маються на увазі ресурси, через які здійснюється розповсюдження інформації, поширення якої суперечить закону, чи через які здійснюється діяльність інформаційного агентства без передбаченого законом свідоцтва про державну реєстрацію.

Наголосимо, не суд, а комісія.

Звичайно, рішення щодо обмеження доступу абонентів до ресурсів інтернету може бути оскаржено в суді в порядку адміністративного судочинства.

Але адміністративні суди настільки перевантажені справами, що сторони по 2–3 роки чекають, поки апеляційні адміністративні суди розглянуть їх справи.

***

Серйозність намірів влади можна зрозуміти із перехідних та прикінцевих положень закону – він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Отож, можливо, з наступного понеділка ми всі будемо за ним жити.

А от через три місяці після опублікування можуть будуть закриті інтернет-видання, які не отримають свідоцтво про державну реєстрацію.

У тому, що це «чистилище» пройдуть не всі, сумніватись не доводиться.

На довершення:

Як казали ще при совдепії:"Коли в Москві зразають нігті, в Києві зрубують голови..."