Работники киевского Управления по борьбе с организованной преступностью задержали двух российских «воров в законе», известных в криминальных кругах по прозвищам Вадик Краснодарский и Кащей.

Как сообщили в пресс-службе ГУБОП МВД Украины, по словам последних, они приехали в Украину как туристы.

Однако, согласно оперативным данным, задержанные являются «коронованными авторитетами», влияют на криминогенную ситуацию отдельных регионов соседнего государства и в Киев прибыли с целью установления контроля над действующими преступными элементами. Также эти лица намерены создать группировку по этническому принципу с международными связями для совершения квалифицированного мошенничества и разбойных нападений. В отношении Вадика Краснодарского и Кащея составлен административный протокол по ст.185 КУаП и решается вопрос о выдворении их за пределы Украины с запрещением въезда сроком на 5 лет. В общей сложности с начала года спецподразделениями по борьбе с организованной преступностью МВД, кроме упомянутых, пресечена противоправная деятельность шести «воров в законе», трое из которых выдворены из Украины, один арестован за совершение преступлений в сфере незаконного оборота наркотиков, в отношении пятого решается вопрос об экстрадиции в Испанию, шестой проходит по уголовному делу. УНИАН

«Икона Виктора Януковича», которую выполнил луганский мастер инсталляции Вячеслав Бондаренко, стала покрываться плесенью. Об этом сообщает eastkorr.net со ссылкой на автора. По словам автора, он лично никакого отношения к появлению плесени на образе действующего Президента не имеет. «Многие ожидали чуда во время Окрестного хода, но чуда не произошло. Икона мироточить не стала. Как расценивать появление плесени не знаю. Но факт остается фактом – белая плесень покрыла часть лица Януковича», – прокомментировал втор.Он также добавил, что после совершенного Окрестного хода (в Луганске 9 октября 2011 года) все три образа Президента хранились вместе, но плесенью покрылся только один.

Как сообщалось, инсталлятор Бондаренко рассказывал, что идея сделать такую «икону» к нему пришла во время празднования рождения дочери его друга. «Мы пили коньяк и ели конфеты «Свиточ». Когда съели, я обратил внимание на коробку и решил, что из нее можно что-то интересное сделать», - поделился автор.

По словам Вячеслава Бондаренко, чтобы создать инсталляцию, ему, помимо коробки из-под конфет, понадобились камушки для аквариума, клей «Момент» и собственно, потрет Президента. Фотографию Виктора Януковича художник скачал с официального сайта главы государства и распечатал ее на цветном принтере. Вячеслав Бондаренко рассказывал, что хочет, чтобы к его работе относились как к шутке. В  воскресенье, 9 октября, активисты Центра развития современных аудио-визуальних искусств «Луганда-хаус» провели в Луганске акцию, представив людям «иконы Януковича». По улицам в центре Луганска активисты пронесли три работы луганского художника Вячеслава Бондаренко «Икона Св. Януковича». Напомним, что не так давно в  Луганске под эстакадой в районе железнодорожного вокзала состоялась выставка визуального искусства «+/- 15». Как отметил один из его организаторов Вячеслав Бондаренко, последняя  такая выставка художников на открытом воздухе в Луганске проводилась 15 лет назад. На выставке Вячеслав Бондаренко отличился тем, что представил серию  фотографий «Вижу. Слышу. Говорю», а также «Икону Виктора Януковича» на конфетной коробке.

Джерело (там і фото є): http://lugansk.comments.ua/news/2011/10/18/003149.html

В місті Богуслав, що на Київщині, урочисто відкрили монумент

"У пам'ять про підпільників ОУН Богуславського району".

Місцем для вшанування земляків богуславці обрали подвір'я Свято-Миколаївського чоловічого монастиря Української Православної Церкви. "Це святиня Богуслава, видатна туристична принада. Відвідини монастиря - неодмінний пункт програми будь-якого подорожнього, - пояснив вибір один з організаторів спорудження пам'ятного знаку богуславець Олександр Мельник. - Отже, кращого місця для пам'ятника годі придумати!" На гранітній плиті викарбувано: "Петро Солуха - голова районного проводу ОУН 1941-1943 рр., редактор районної газети "Вільна Україна"; Георгій Фастовець - член ОУН, з 1943 р. - голова районного проводу ОУН; Мирослава Лещенко - зв'язкова ОУН; Іван Любарський - член ОУН; Василь Коваленко - член ОУН; Гнат Недобитий - співробітник Служби безпеки ОУН; Іван Сарапука - керівник осередку ОУН в с. Медвин; Іван Кондратюк - "Кубанець", "Кучерявий" - член ОУН; Дмитро Гриб та його брат (ім'я невідоме) - члени ОУН; Марушевський - член осередку ОУН в с. Медвин; Мартиненко - художник, член районного проводу ОУН; Науменко - член районного проводу ОУН; Пантюха - член ОУН". В листопаді 2010 року на подвір'ї монастиря відкрили пам'ятний знак богуславцям-козакам Армії УНР Іванові Білецькому та Оверкові Бондаренку. Джерело>>>

14:24 / 17.10.2011

Организаторы говорят о преследованиях со стороны правоохранителей

Как стало известно «Багнету», на днях на Донетчине ультрас донецкого «Шахтера» провели турнир в честь годовщины создания УПА.

Напомним, националистические организации страны 14 октября на Покрову провели в Киеве и регионах страны марши, посвященные созданию УПА и направили Виктору Януковичу просьбу сделать этот день государственным праздником.  

«…в одном из городов Донбасса среди молодых фанатов «Шахтера» состоялся футбольный турнир, посвященный 14 октября - дню создания УПА. К сожалению несколько команд не смогли приехать на турнир, поскольку имеют проблемы с милицией, которая оказывает на фанатов настоящие репрессии. Победителей и побежденных на таких турнирах не бывает. Поэтому все насладились встречей, потому что на стадионе встречаться все труднее и труднее», - сообщают ультрас «Шахтера».

Напомним, ранее мы сообщали, что за ультрас киевского «Динамо» взялись даже депутаты после скандальной речевки «Спасибо жителям Донбасса…» на матче «Динамо» - «Карпаты».

Устроили ли участники турнира «махачи» после игр, и кто победил в них, при этом не сообщается. Как сообщают ультрас «Шахтера», за ними очень пристально следят правоохранители и могут применить санкции.

Джерело

УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!!!

І НІЯКИХ КОМПРОМІСІВ ЧИ ШТУЧНИХ ЗАМІННИКІВ!

ПАТРІОТІВ В УКРАЇНІ ЗНАЧНО БІЛЬШЕ, НІЖ УЯВЛЯЄ ЦЯ ВЛАДА!!!

ВОНИ БОРОЛИСЬ ЗА ВІЛЬНУ УКРАЇНУ!

ТАКИМ БИ МАРШЕМ, ТА НА ГРУШЕВСЬКОГО!

І ХТО НАС ЗУПИНИТЬ???

Єгипетського чиновника засудили до семи років в’язниці за газові контракти

Новини світу. 13 жовтня. "Вирок Тимошенко": каїрський суд виніс заочний вирок Хусейну Салему - колишньому єгипетському чиновнику, який відповідав за підписання договорів на поставку природного газу до Ізраїлю.

Суд визнав помічника Хосні Мубарака винним у тому, що він небезкорисливо уклав невигідні для своєї країни угоди на продаж палива. За це Салему призначили покарання у вигляді семи років позбавлення волі.

Крім того, він і його діти - син і донька Халед Магід - зобов'язані виплатити державі компенсацію збитків на суму близько 4 мільярдів доларів. В даний час Салем разом з дітьми перебуває за кордоном - в Іспанії. За запитом єгипетських колег місцева влада заарештувала екс-чиновника. Іспанський суд тепер вирішує, чи можна екстрадувати Салема на батьківщину. Тим часом у Каїрі нові керівники країни завершують розробку нового контракту на поставку газу до Ізраїлю, який передбачає значне підвищення ціни на паливо. На думку єгиптян, наближені особи до Мубарака, їхні діти, а також діти самого диктатора отримали від Ізраїлю значні "відкати", уклавши невигідні для своєї країни контракти. Єрусалим ці твердження відкидає і заявляє про небажання переглядати угоди.

Боротьба УПА досі триває, оскільки її кінцева мета - Українська Самостійна Незалежна  Соборна Держава досі залишається лише мрією Українців.

В знак солідарності з нашими побратимами, учасниками  ПАТРІОТИЧНО СПРЯМОВАНИХ співтовариств,  ПРОПОНУЮ до Дня створення УПА , на ПОКРОВУ, 14 ЖОВТНЯ,  замінити стару аватарку на таку, яка ВІДОБРАЖАТИМЕ НАШ НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ НАСТРІЙ !!!

ЗА ЦИМ ПОСИЛАННЯМ МОЖНА ОБРАТИ СОБІ ЧУДОВУ АВАТАРКУ

14 жовтня 2011 року у Києві Всеукраїнське об'єднання "Свобода" проведе Марш Слави УПА із вимогами повернути звання Героїв України Степанові Бандері та Романові Шухевичу, визнати боротьбу ОУН-УПА національно-визвольною боротьбою Української нації та проголосити 14 жовтня – День створення УПА – державним святом. Гасло Маршу: "За соціальне і національне визволення!"

.ВІДЕОАНОНС  Початок Маршу – о 16-00 біля пам'ятника Тарасові Шевченку, де відбудуться віче та збори депутатів місцевих рад від Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

Людмила Гриневич:  "Ще в 1930-му проти влади повстав 1 млн українців"

22.09.2011 _ Павло Солодько

 

Версія для друку

Людмила ГРИНЕВИЧ - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії України 20–30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАНУ

"85% Червоної Армії - солдати, мобілізовані з внутрішніх губерній Росії. Коли їх питали, навіщо вони прийшли в Україну, то відповіддю було: "Раніше жили разом, а тепер поділилися на українців і комуністів, а українці їсти не дають".

"Історична Правда" побувала на черговій лекції в рамках проекту "Вечірній Лікнеп". Цього разу у клубі "Петрович" на Подолі виступала Людмила Гриневич - дослідниця військово-історичної антропології, національної політики та міжетнічних взаємин в Україні у першій третині XX ст.

Пропонуємо до уваги читачів конспект її лекції "Нелояльність українців у 1917-1941 роках". 

Якщо спитати в пересічних людей, який у вас асоціації з 20-30 роками, то від багатьох, в тому числі і студентів, можна почути про веселі радянські комедії з Любов'ю Орловою. Епоха, сповнена ентузіазму, віри у світле майбутнє досі часто живе в молодих головах, як вона жила в головах нашого покоління.

Революція у сприйнятті нашим поколінням тих часів  відбулася після розкриття архівів у 1990-их, але і тоді окремі теми архівів залишалися закритими.

Людмила Гриневич і модератор зустрічі Леонід Топчієнко 

Одна з таких тем - дослідження про специфіку психо-ментального стану суспільства. Таких тем було кілька - і організація під назвою "Головліт" розповсюджувала список тем, які не можна було висвітлювати.  Серед них була і тема нелояльності суспільства до радянської влади. А те, що було відкритим з цього приводу, змусило наше покоління пережити шок.

Луганські повстанці проти комуни. Отаман Каменюка

Відкриті документи демонстрували українську спільноту як майже цілковито нелояльну до влади. Ми навіть почали дискутувати щодо того, чи є ці документи істинними. Бо це був величезний масив даних ОГПУ (Об'єднане державне політичне управління - політична поліція більшовицької влади 1920-30 рр. - ІП) - можливо, він неадекватно відбиває реальність?

Але потім відкрився новий масив даних.

Виявляється, ОГПУ мало свої соціологічні служби - якщо говорити сучасною мовою. Ці спецоргани перлюстрували листи, зокрема переписку військових із їхніми родичами. ОГПУ обробило 95% цих листів, готуючи свого роду аналітичні зведення, як солдати та їхні родини реагують на ті чи інші заходи радянської влади. 

Я зосередила свої зусилля на вивченні цього військового блоку листів, тому що армія - це зріз суспільства. Тоді війська організовувалися за територіальним принципом, тому можна сказати, що те листування адекватно відбиває стан тогочасного українського суспільства.

Рукописна газета повсталих селян Миколаївщини закликала пустити кров "п'яних комуністів.

Інший пласт відкриттів для дослідників - мемуарний спадок часів діаспори. Вони вважалися апріорі антирадянськими, але їхні слова про несприйняття радянської влади в Україні підтверджувалися архівами ОГПУ, партії тощо.

Протягом 10 років я їздила в Російський державний військовий архів - поки після приходу до влади Путіна російські архіви не почали закриватися. 

Перепис у Червоній армії, який проводився в серпні 1920 року - один із цікавих документів, із якими я працювала в Москві. Він охопив майже 2 млн 500 тисяч осіб. Було оброблено біля 90% отриманої інформації, а обробляли її фахівці царської школи - справжні професіонали.

Цікаве спостереження - тоді вже люди чітко ідентифікували свою національність. Із цих 2,5 млн тільки 30 тисяч відповіли у графі "національність", що вони "православні" чи "мусульмани".

З 2,5 млн опитаних тільки 459 осіб заявили, що національність не має значення, а вони - інтернаціоналісти. З певною іронією можна сказати, що ці люди й були справжніми прихильниками більшовицької влади. 1 млн людей ідентифікували себе як "великороси" і 300 тисяч назвалися "українцями".

85% Червоної Армії - солдати, мобілізовані з внутрішніх губерній Росії. Українців було приблизно 9%. Статистики робили викладки: "обращает на себя внимание абсолютно ничтожный процент украинцев". Так само ігнорували ЧА й українські євреї.

Це 1920 рік - тобто радянська влада була в Україну принесена. Принесена з Російської радянської федеративної соціалістичної республіки (РСФСР).

Ще одна деталь: коли в полку Червоного козацтва запровадили зірочку, то вояки її зривали, бо вона вважалася "жидівською звіздою". Самі ж червоні козаки теж показово казали: "Ми воюємо за ради, але проти комуни". 

1918 рік. Червоне Козацтво з'явилося раніше Червоної армії.

Коли ж солдат Червоної армії опитували, навіщо вони прийшли в Україну, то загальною відповіддю була "Раніше жили разом, а тепер поділилися на українців і комуністів, а українці їсти не дають"

Якщо подивитися на економічні процеси, то треба справді бути хворим на голову мазохістом, щоб сприймати цю владу як свою рідну. Ми знаємо про голод 1921 року, але він повторювався і в 1924-25, а ще ж був недорід у 1928-29 рр.

Тоді Україна була економічно-ресурсною складовою РФ: Донбас давав енергоносії, Центральна Україна - хліб. До революції 1917 року Україна давала одну восьму світового ринку хліба. Вже в умовах початку голоду 1928 року з України вивезли 28 млн пудів хліба. Влада УРСР просила центр повернути хоча б 13 млн. Їй повернули 13, але 10 знову вивезли. 

Настрої були саме антикомуністичні, антирадянські. І зрештою ті страшні поразки Червоної армії улітку 1941 року дали відповідь на запитання, чи були українці лояльними до влади.

Визволення чи окупація? Німці й українці у 1941 році

Піком вияву нелояльності українців до радянської влади у міжвоєнний період став 1930 рік - було зафіксовано біля 4 тисяч масових виступів, у яких взяло участь 1 млн осіб. Це тільки ті дані, які були зафіксовані ОГПУ.

Причому ці бунти почалися вже після депортації "куркулів", коли біля 11 тисяч осіб, яких ОГПУ вважало потенційними організаторами заворушень, були вислані. Але все одно 1 млн піднявся, в деяких регіонах Правобережжя радянської влади якийсь час узагалі не існувало.

Антирадянські виступи були і в інших регіонах СРСР, але саме в Україні вони чітко були переплетені з національними. Один випадок - під час одного з повстань біля 300 селян збилися в загін. Очевидці описують, як отаман приїздить до школи, там якась дитина прибирала, а він каже їй: "Покажи на глобусі, де Москва". Хлопчина показує. "А де моя Хацапетівка?" Йому показали, він: "Так, хлопці, за 2 години доїдемо, всі на Москву"

Кампанія з розкуркулення 1937 року. Так добивали українське селянство.

Відомому воєнному теоретику Олександру Свєчіну було доручено підготувати доповідну записку про те, які регіони СРСР у випадку війни будуть політично лояльними. У цій записці він виділив два регіони, які у випадку війни перетворилися б на п'яту колону противників радянської влади - це Північний Кавказ і Україна.

Без сумніву, були й зразки конформізму, які й уможливили встановлення радянської влади. Так, загалом у міжвоєнний період абсолютна більшість селян виявляла нелояльність до влади, але якби частина селян не грабувала своїх сусідів під виглядом боротьби за комунізм, суспільство було б більш згуртованим і тоді, і зараз.

Достатньо близько 10% відданих владі людей і дієвий апарат примусу - щоб тримати народ у покорі. Саме тому успішного спротиву і не вийшло. З 1925 року в країні існувала однопартійна система. Жодної свободи преси, легальних методів боротьби, політичної опозиції... В таких умовах міг бути тільки неконтрольований вибух ненависті, який і стався у 1930-ому.

Щоб приборкати виступи на певній території, треба було ліквідувати так званий "актив". Радянські органи влади брали на облік - на "спецкартки" - всіх суспільних авторитетів села. І щойно на якійсь території починалися заворушення, їх арештовували. Є на селі виступи - отримуйте репресії. 2 млн людей сиділи по в'язницях тоді.

Історія Голоду. Розкажіть, як ваша родина пережила 1932-33 роки

В 1933 році в армії з'явилася величезна кількість анонімок, які показували, що люди знаходилися у стані психологічного шоку. "Вашу мать, бл.дь, буде війна, а ні - ми повстанемо!"- дослівна цитата з анонімки на адресу Петровського.

До 1932 року Червону армію не могли кинути на придушення повстань - бо вона була міліційною, особовий склад в абсолютній більшості набирався з місцевого населення. В 1932-му Україна стала першим регіоном, де адміністративно-територіальна військова система була згорнута (в інших регіонах Союзу це було аж у 1938 році). В Україну завезли військові одиниці з Середньої Азії.

Чому не було спротиву під час Голодомору? Бо репресивний апарат працював дуже якісно. Впровадження аґентів, ліквідація активу, пропагандистські кампанії - у 1930-их роках це все було апробовано саме в Україні. Система була настільки ефективно налагоджена, що вона з успіхом використовувалася після війни для боротьби з УПА. 

Що НКВД і МГБ робило з тілами убитих повстанців

В 1932-33 роках повстань не було, бо люди були виснажені. Недаремно ж організовувалися спецїдальні для лояльних спіробітників радвлади - бо вмирали всі і масово. Коли люди ішли на штурм зернового складу, то це вже був бунт не розгніваних, а божевільних.

У 1935 році НКВС підготувало доповідну про дивне явище в селах - люди почали масово заготовляти труни. Сто, двісті гробів в одному селі - я бачила цей звіт в архіві СБУ у 1990-их. Коли агенти почали розпитувати селян, що ж вони роблять, ті відповіли: очікуємо нову голодовку, і щоб не бути похованими абияк, заздалегідь готуємося. Про який спротив тут можна говорити?

Не було державницьких традицій і відповідного рівня національної свідомості. Процес формування політичної нації (не тільки українців, але і євреїв, поляків, росіян) тільки розпочався.

Але навіть за такої ефективної роботи репресивних органів у 1941-му радянська влада зрештою не втрималася. У світовій історії, напевно, не було прецедентів, коли люди так масово здавалися в полон, не бажаючи захищати свою державу і свою владу.

В цей момент із залу надійшов ряд запитань про українців під час Другої світової, і модератор зустрічі Леонід Топчієнко попросив відповісти на них чоловіка пані Людмили - кандидата історичних наук Владислава Гриневича , який спеціалізується на історії 1940-их.

Владислав ГРИНЕВИЧ:

Наказ Берії і Жукова від 1941 року про виселення українського народу - насправді це німецька пропагандистська листівка. Потім з'являються мемуари наркома внутрішніх справ УРСР Рясного, де він натякає, нібито це не німецька фальшивка, а справжній документ.

Третя згадка про нібито плановану депортацію Українців - Хрущов сказав на з'їзді партії, що Сталін думав депортувати українців, але ешелонів би не вистачило. Делегати засміялися і на тому закінчилося.

Віктор Ющенко вважає німецьку фальшивку справжнім радянським документом.

Думаю, що розмови про можливу депортацію все ж таки велися. Серед військової еліти побутувала думка про так звану "Українську зраду" 1941-го. Коли Хрущов вирішив дати Києву звання міста-героя, проти нього почалася кампанія з боку генералітету, який кричав, що Київське оточення - найбільша у світі поразка.

 Ремарки про Другу світову від Владислава Гриневича. Всі фото: Павло Солодько 

Вивезти українців справді не могли, бо це ж не кількасот тисяч кримських татар, а 30 млн. Тому замість вивезення вирішили провести масову мобілізацію в 1943-44-ому. На Волині, де діяло УПА, мобілізували 16% населення. 10% - це вже повна мобілізація, 15% - заводи стоять. А тут 16! 

Добровольчий ентузіазм на призовних пунктах у червні 1941 року стосувався хіба що міської молоді і тривав ледве тиждень. Лояльних до радянської влади українців тоді було відсотків 7-10 - партійці, комсомольці, переважно в містах-мільйонниках. Але все одно, подивіться альбом "Київ у 1941-43 рр.", скільки там молодих киян зустрічає німців!

Читачі УП згадують, як їхні родини пережили Другу світову (проект "Історичної Правди"

Що вже говорити про села, де іноді тільки за кілька днів люди дізнавалися, що розпочалася війна. Партія не мала впливу на село в 1941 році. Оцініть цифру - на 40 тисяч колгоспів лише в 4 тисячах були партійні організації. 

Людмила ГРИНЕВИЧ:

Зараз ми ніколи не досягнемо того, щоб у суспільстві було одноманіття думок - хоч патріотично спрямоване, хоч яке. На міфологізовану свідомість упливати не можна - так, здається, казав академік Ліхачов. Головне - забезпечити доступ до історичної правди.

На жаль, сучасна влада продемонструвала, що не має поняття, що таке гуманітарна політика держави. У президентському документі на цю тему офіційно написано "ми ще шукаємо".

"Назад у світле майбутнє?" Наталя Яковенко про Інститут національної пам'яті

Погано й те, що влада не дотримується спадковості. Якби політика національного примирення, яку розпочав Ющенко, була продовжена, то й рівень легітимності нинішньої влади зріс би.

До речі, про проект "Історична Правда" - на конкретному прикладі можна побачити, як маленький колектив робить велику справу (спасибі вам, пані Людмило! :) - ІП), якою мали би займатися чималенькі державні структури. На ЗМІ, особливо електронні, велика місія - вони формують ту історичну візію, яку не формує влада.

Павло Солодько

Pедактор "Історичної Правди"

 

 

Геббельс у 1935-му: "Голодомор був". Навіть нацисти визнали ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ

Ще в 1935 році Німеччина визнала Голодомор в Україні - задовго до нападу Гітлера на СРСР, появи "плану Барбаросса" і так званого "вигадування голоду в Україні" міністром пропаганди Третього рейху Йозефом Геббельсом.  У промові Геббельса прямо написано: "Голодомор був". Два роки тому парламентська асамблея ОБСЄ прирівняла два злочинні тоталітарні режими - Гітлера та Сталіна, й закликала відзначати 23 серпня - річницю укладання пакту Молотова-Ріббентропа як день скорботи за жертвами тоталітарних режимів у Європі.

Аналогічно вважали європейці ще 60 років тому. В середині 30-х років у Старому Світі без особливих вагань ставили знак рівності між звірствами Адольфа Гітлера та Йосипа Сталіна. Що на той час викликало обурення ... нацистів, які вважали себе на порядок людянішими за більшовиків.

Від себе!

Чомуж СЬГОДНІ така жадана, така бажана ЕВРОПА не визнає ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ, але тремтить при згадуванні ХОЛОКОСТУ

1 сентября 2010, 15:11

[«Аргументы Недели», Алексей АЛОВ ] http://www.argumenti.ru/history/n253/74625/ На нас неумолимо надвигается юбилей войны 1812 года. На днях мы отпразднуем очередную годовщину Бородинского сражения. О своем видении хода событий тех лет нашему корреспонденту Алексею Алову   рассказал известный историк, автор обобщающей монографии о событиях начала XIX века – Евгений ПОНАСЕНКОВ. - Евгений, вы немного лучше, чем мы, осведомлены о том, что нас ждет в связи с юбилеем 2012 года? – Как обычно, чиновники разрежут ленточки, священнослужители в золоченых рясах всех окропят святой водой… За долгие десятилетия выработана идеологическая система, в основе которой лежат примитивные, но громкие легенды о героическом прошлом. С ними легче – дело было давно, никакой принципиальный журналист никого не разоблачит, массовый читатель выискивать правду с фонариком не станет. А нерадивых «историков» для выполнения госзаказа всегда найти можно. – А вы знаете, что некоторые представители молодого поколения серьезно считают, что лучше бы нас завоевал тот же Наполеон и устроил красивую жизнь на западный манер? – Хочу их разочаровать: во-первых, я не знаю такой физической (местной) или потусторонней (инородной) силы, которая бы так изменила Россию. Во-вторых, со школьной скамьи нам вдалбливали откровенную ахинею про планы Наполеона захватить Русь-матушку – ни письменных, ни устных свидетельств подобных замыслов не существует в природе. – Тем не менее ту войну мы называем Отечественной и справедливой. – Отечественной война стала называться отнюдь не сразу, а только к 25-летнему юбилею – в 1837 году – по решению и «Высочайшему повелению» Николая I. Но дело не в термине, а в сути. В 1812 году 98,5% населения России составляли крепостные крестьяне, которые были неграмотны, лишены самосознания и элементарного знания географии (проще говоря – познания о мире не распространялись далее соседней деревни). – Как вообще Наполеон оказался на границе России? – Начну с показательного факта: знаменитое «народное ополчение» было создано отнюдь не в 1812, а в 1806 году! Как это? С 1792 года монархическая Европа воевала против революционной Франции. Целью были интервенция и восстановление на троне Бурбонов (что и произошло в 1814 году). Как заря в известном романсе, одна антифранцузская коалиция спешила сменить другую, не давая Франции успеть перегруппироваться. Задумайтесь: что делал Суворов у границ Франции в 1799 году? Что там же делал Кутузов в 1805? Они пытались осуществить агрессию, но молодые генералы революции регулярно отбрасывали их от границ своей страны. Дальше всех генералов и в войне, и в политике пошел Бонапарт – он дал Франции гениальный «Гражданский кодекс» и отбросил армии агрессивных соседей аж до реки Неман, разбив Русско-австрийскую армию под Аустерлицем (1805) и Русскую под Фридландом (1807). Но условия Тильзитского мира (по которому Наполеон щедро подарил побежденной стороне Белостокскую область (!) – только бы мир и союз) царь выполнять не захотел. Более того: в 1810 году русские армии вновь стояли на границе России, готовые двинуться на Париж.     Справка «АН»     Евгений ПОНАСЕНКОВ – историк, автор нескольких исторических книг (в том числе последней на настоящий момент обобщающей монографии по теме – «Правда о войне 1812 года». М., 2004) и множества статей. Член Экспертного совета «Федерального портала финансовой грамотности». Куратор раздела «Искусство и наука» интернет-портала «Здоровье. Образование. Воспитание» (2009), автор трех курсов видео-лекций по истории. Академик русской академии наук и искусств (РуАН). В 2002 году – куратор юбилейного выпуска (посвященного 1812 году) правительственного журнала «Родина». – Получается – не существует отдельной «войны 1812 года», а череда военных действий антифранцузских коалиций? Да за такое утверждение вас могут закидать камнями. На кого работаем, Евгений? – На объективность. Наполеон изначально понимал, что естественным и главным врагом Франции является ее экономический конкурент – Англия. С Россией ни конкуренции, ни геополитических проблем (как, например, с Австрией) у французов не было. Поэтому с 1799 года первый консул и затем император Наполеон сделал все, чтобы заполучить союз с Россией. Но в результате Павла I убили, кстати, на деньги Англии, как раз из-за того, что он помирился с Францией. Зато сменивший Павла I молодой Александр I страшно завидовал Наполеону (на самом деле в его отношении – Фрейд, что называется, отдыхает). Из-за личной ненависти он вновь возобновил антифранцузские коалиции, гробя год за годом тысячи русских солдат. Более того, даже с юридической точки зрения война 1812 года – это антифранцузская коалиция: у русского правительства были подписаны соответствующие наступательные договоры с Англией, Испанией и Швецией (причем за несколько месяцев до войны!). А с Австрией и Пруссией – тайные соглашения. Кстати, обе эти страны Наполеон тоже прошел насквозь. – Но почему так  случилось, что Наполеон перешел границу первым? – Изначально, по плану русского штаба, как и в прежние годы, мы должны были начать наступление первыми. Но имеющий печальный опыт Александр в последний момент испугался и решился на отчаянный шаг – победить Бонапарта, пожертвовав своей страной. Он принял решение отступать «хоть до Камчатки». Эту немудреную военную хитрость ему предложил бывший маршал Наполеона – ренегат Бернадотт (по совместительству – муж первой невесты Бонапарта). А начал умело осуществлять тоже пришлый Барклай де Толли. Его заменили из-за ропота теряющих свои имения помещиков на настоящего «русака» Кутузова, владельца 5667 крепостных душ. В результате он дал бой под Бородино и оставил Москву с 20 000 русских раненых, которые заживо сгорели в пожарах. Хотя о подготовке этих пожаров Кутузова предупреждал генерал-губернатор Москвы Ростопчин. Но во всем этом Кутузов обвинил «немца» (правда, шотландского происхождения) Барклая.     – Интересно также узнать, отчего Москву не спасла победа под Бородино? – Потому что это было поражение. Факты неумолимы: Русская армия, находящаяся в укрепленной позиции и принимающая атаки, насчитывала 157 тысяч солдат и 648 артиллерийских орудий, французская – 130 тысяч и 587 орудий. При этом Русская умудрилась потерять больше: 53 тысячи солдат и офицеров (включая более тысячи пленными) против 34 тысячи у французов. Резервы русских были израсходованы, а Наполеон даже не ввел в бой гвардию (18 тысяч человек). Все укрепления были взяты французами в первые часы битвы, русская армия отступила, затем оставила без боя Москву. Почему так произошло? Еще до сражения Кутузов расставил пушки «веером» – и мы стреляли по березам. А Наполеон сгруппировал орудия там, где видел русские корпуса. И они стреляли по цели. – Вы сомневаетесь в военном таланте Кутузова? – Вот вам  несколько фактов о «Светлейшем». Кутузов всегда был хорошим придворным, а не полководцем. Он начинал карьеру, подавая в постель кофе 20-летнему любовнику Екатерины, продолжил ее в лучах славы фельдмаршала Суворова, а затем уже совершенно самостоятельно проиграл Аустерлиц. После длительной опалы Кутузова призвали заменить на турецком фронте умершего командующего. Однако в турецкую кампанию он занимался не только войной... В итоге – пришел гневный приказ об увольнении и замене его генералом Чичаговым. Стоит сказать, что Михайло Ларионыч ему отомстил: во время Березинской переправы отступающих французов он три дня стоял в тылу Наполеона с главными силами русских, не трогаясь с места. И давая возможность французам отбросить слабый корпус Чичагова и уйти. За это Денис Давыдов публично называл светлейшего князя «предателем». – И все же непонятно: если у Наполеона все так удачно складывалось в 1812 году с военной точки зрения, почему он был вынужден бежать? – Так он и не планировал оставаться. Перед началом военных действий Наполеон не ожидал отступления русских (разведка сообщала о готовящемся их наступлении). Но время шло, впереди маячила осенняя слякоть, деваться было просто некуда: проблему-то решать надо. И он начал гибельную погоню за Русской армией. Пехота отступала от границы до Смоленска с такой скоростью, что кавалерийский авангард Мюрата часто терял ее из вида, чем приводил Наполеона в недоумение. Зимней одежды и достаточного провианта Наполеон, естественно, не заготавливал. Когда французы вошли в Смоленск и попытались, как в Европе, купить еду за деньги в магазинах, – им местные жители объяснили, что «магазинов» тут отродясь не существовало. Карт центральной части России у Наполеона тоже не было (это к вопросу о захватнических планах). При этом все пригодные здания под зимние квартиры в Москве были сожжены по распоряжению и под руководством генерал-губернатора Ростопчина в первый же день. А Александру I хватало «полководческого таланта» сообразить, что победить убегающую в бескрайнее пространство Русскую армию невозможно в теории. Не дождавшись заключения мира в Москве, Наполеон отправился в обратный путь. Причем Кутузов идет «параллельным маршем», не вступая в бой (ему хватило Аустерлица и Бородина: термин «контрнаступление» выдумали уже в двадцатом веке). В итоге от голода, холода и болезней армия Наполеона тает на глазах (равно, как и Русская: Кутузов вывел из Тарутинского лагеря 130 тысяч человек, а привел на границу 27 тысяч: и это без маломальских боевых потерь!). Замечу, что в XIX веке ни историки, ни литератор Толстой Кутузова за серьезного военачальника не принимали: он стал таковым только в 1941 году по распоряжению товарища Сталина, которому нужно было оправдать страшное отступление до Москвы. – Выходит, что в  военном отношении Россия потерпела  неудачу? – Совершенно верно! А что касается итогов войны – то единственным победителем вышла Англия. Она воспользовалась психологическими расстройствами царя Александра и устроила бойню между двумя странами. – Давайте доведем разговор до логического завершения – чем все кончилось? – После еще двух военных кампаний, в 1814 году русские, прусские, австрийские и прочие армии интервентов осуществляют план 1792 года – входят в Париж. Царь Александр раздает воздушные поцелуи французам, запрещает русским солдатам покидать казармы, отправляется в Мальмезон танцевать с первой женой Наполеона Жозефиной и заказывает придворному живописцу Наполеона свой портрет (опять – привет Фрейду!). Параллельно с этим почти 40 тысяч русских солдат дезертируют на территории Франции (больше их на родине не видели), а молодые офицеры, оглядевшись в Европе, понимают, что они явно боролись не с тем врагом. Через несколько лет они выходят на Сенатскую площадь («будят» Герцена, тот Ленина – а дальше мы в курсе).  От редакции. Видение хода истории господином Понасенковым, разумеется, вызывает много вопросов.