Сонячний метеорит....

Сонячний метеорит «Бердянськ», з якого почалася історія царських скіфів

У 1843 році в Північному Приазов'ї - неподалік від заснованої хортицькими менонітами в Бердянському повіті колонії Шенфельд (Прекрасне поле), під час розкопок кургану царських скіфів був знайдений метеорит темно-вишневого кольору вагою менше трьох кілограмів. Як з'ясується з часом, посланець небес зі скіфської могили відноситься до так званих хондритів - метеоритів, що містять сферичні або еліптичні утворення (хондри) переважно силікатного складу.

Хондрити є ровесниками зірки, відомої нам під ім'ям Сонце – утворилися одночасно з нею (і, відповідно, раніше за планети Сонячної системи, включаючи Землю), а їх хімічний склад практично ідентичний складу Сонця. Тому їх часто називають сонячними. І це ще не все. Знайдений серед речей скіфа хондрит вважається найдавнішим метеоритом, падіння якого (близько двох з половиною тисяч років тому) спостерігали люди. І цей знаменний факт знайшов відображення в працях «батька історії» Геродота. Зокрема, у його книзі «Мельпомена».

У зв'язку з викладеним залишається уточнити два важливих моменти: сонячний метеорит з Північного Приазов'я названий Бердянськом на честь найближчого до місця знахідки міста (а колонія Шенфельд сьогодні – це донецьке село Ксеновка); в даний час хондрит скіфів перебуває в метеоритної колекції російської академії наук. І там він, власне кажучи, не привертає до себе особливої уваги: повідомлення про метеорит у науковому журналі було опубліковано понад 80 років тому (у журналі «Природа» за березень 1945 року).

Перша ж згадка про небесно-сонячний камінь з Північного Приазов'я датується 1877 роком: саме тоді з ним працював професор геології Петербурзького університету Олександр Іноземцев. При цьому маса метеорита - перед початком дослідження його кристалічної структури і хімічного складу, становила близько 2700 грамів.

А ось для Запоріжжя, для України в цілому метеорит «Бердянськ» має колосальну цінність. Скіфи – це ж українська історія. Наше минуле. Хоч і далеке. За дніпровськими порогами знаходилася перша столиця царських скіфів. Вона відома як Кам'янське городище, що в місті Кам'янка-Дніпровська Запорізької області.

Ну, а тепер – слово Геродоту. «За розповідями скіфів, їхній народ – наймолодший з усіх. А виник він таким чином: першим мешканцем цієї ще безлюдної тоді країни був чоловік на ім'я Таргітай. І у нього було троє синів: Ліпоксаїс, Арпоксаїс і наймолодший – Колаксаїс. Під час їхнього царювання на скіфську землю з неба впали золоті предмети: плуг, ярмо, сокира і чаша. Першим побачив ці речі старший брат Ліпоксаїс. Ледь він підійшов, щоб підняти їх, як золото спалахнуло. Тоді він відступив, і наблизився другий брат - Арпоксаїс, і знову золото було охоплене полум'ям. Так жар палаючого золота відігнав обох братів, але, коли підійшов молодший, брат - Колаксаїс, полум'я згасло, і він відніс золото до себе. Тому старші брати погодилися віддати царство молодшому - Колаксаїсу. Від Ліпоксаїса, як кажуть, походить скіфське плем'я, яке називається авхатами, від середнього брата - плем'я катіарів і траспіїв, а від молодшого з братів - царя, плем'я паралатів. Всі племена разом називаються сколотами. Елліни ж називають їх скіфами».

Найімовірніше, предки сколотів-паралатів стали свідками падіння на їхню землю метеорита темно-вишневого кольору і, отримавши таким чином знак від небесних богів, стали називати себе царськими скіфами. «За річкою Герром простягаються так звані царські володіння. Там живе найдоблесніше і найчисленніше скіфське плем'я. Ці скіфи вважають інших скіфів собі підвладними. Їхня область на південь простягається до Таврики (нинішнього Криму), а на схід - до гавані біля Меотійського озера (нинішнього Азовського моря). Це теж старина Геродот і він досить точно вказав межі володінь царських скіфів.

Ми цю територію називаємо славним запорізьким краєм. Це наше древнє і вічно юне Прекрасне поле. І його у нас хочуть відібрати, привласнити собі, дикуни з московських боліт, які не мають за душею нічого - ні історії, ні совісті, ні честі. Втім, душі вони теж не мають.

І насамкінець: чи можна припустити, що розрита в 1843 році могила, в якій і був знайдений сонячний метеорит «Бердянськ», належала царю Колоксаісу, якщо разом з ним поховали і його небесний символ влади? Цілком.

Bekerskyi Andrii