Заради дітей не побоялася ...

Любляча мати готова заради своїх дітей на все. Мері Енн Вебстер (в заміжжі — Беван) відноситься до їх числа: вона не побоялася стати об’єктом для насмішок, виставивши свою нетипову зовнішність на загальний огляд. У неї була мета: будь-що-будь прогодувати дітей. Мері треба було пройти через образи, приниження і дивацтва глядачів, які хотіли подивитися на «найпотворнішу жінку у світі».

Нас вразила доля цієї самовідданої й сміливої жінки, яка стала якоюсь мірою героїнею свого часу.

Симптоми все більш явно виявлялися: подовжився череп, стали великими риси обличчя, руки — грубими, а жіночі форми поступово почали зникати. І з симпатичною молодою жінки місіс Беван перетворилася на щось, що віддалено її нагадує.

Хвороба, яка наздогнала Мері, називається акромегалія — нейроендокринне захворювання, пов’язане із зайвим виробленням гормону росту. Його надлишок призводить до надмірно високого росту, збільшення кісток, внутрішніх органів і м’яких тканин, супроводжується головними, м’язовими болями. Акромегалія зазвичай виникає через доброякісної пухлини гіпофіза. У більшості виявлених випадків захворювання має спадковий характер.

Сьогодні з цією недугою успішно борються лікарі, застосовуючи різні методи лікування. Але на самому початку ХХ століття у Мері Енн не було шансів на одужання. Кожен день жінка спостерігала, як вислизає її краса.

До честі містера Бевало, він підтримував дружину в горі яке на неї звалилася і навіть не думав про те, щоб її залишити, але у долі були свої плани на цей рахунок. Після 11 років шлюбу місіс Беван овдовіла і залишилася одна з 4 дітьми практично без засобів до існування.

Після смерті чоловіка Мері бралася за будь-яку роботу, аби прогодувати своїх дітей. На хорошу роботу її не брали через відразливу зовнішність. Люди на вулиці неоднозначно реагували на жінку: ображали, сміялися і зневажливо розглядали. Кожен вихід на вулицю був випробуванням.

Матеріальне становище сім’ї тільки погіршувався, і тоді Мері дізналася, що в Англії є конкурс на звання «найпотворнішої жінки». І вона зважилася на відчайдушний крок — прийняти в ньому участь. Головним призом була солідна сума грошей. Їй вдалося перемогти в цьому конкурсі, але в пресі одна за одною стали з’являтися принизливі статті, читати які було непросто.

Мері вдалося зробити неможливе на ті часи — перетворити своє нещастя в стабільний заробіток, нехай і складний в емоційному плані. До речі, подібний конкурс і зараз проводиться в Англії, тільки акцент робиться на гримасах.

У 1920 році жінці надійшла пропозиція працювати в США в цирку і парку розваг «Дрімленд» на Коні-Айленді. Вона брала участь у виставах, де напоказ виставлялася її нетипова зовнішність. Мері доводилося виступати в яскравих нарядах, щоб ще більше підкреслити свою непривабливість і чоловіко-подібність.

Крім неї в шоу брали участь і інші люди з особливостями зовнішності: жінка з бородою, карлики, велетні, сіамські близнюки — всі вони були своєрідними фриками, які виставлялися на потіху глядачам.

У той час публіці подобалися такі жорстокі забави, а місіс Беван була однією з найпопулярніших артисток в трупі. Хто знає, яких сил їй це коштувало, адже ще недавно вона була симпатичною жінкою, а тепер стала об’єктом насмішок і принижень. Але всі ці труднощі вона долала тільки заради своїх дітей.

Збереглося сімейне фото, на якому Мері зі своїми дітьми: старший син в матросці, молодший в костюмчику і дочки в скромних сукнях. В ті часи студійні фотосесії були рідкісними, у деяких їх було всього кілька за ціле життя. Можливо, цей факт свідчить про те, що Мері насамперед була люблячою, зворушливою і турботливою матір’ю, ніж цирковою артисткою під фрік-шоу.

До кінця своїх днів Мері Беван працювала в американському цирку. За життя їй довелося повернутися в Європу лише одного разу: в 1925 році Мері відвідала Париж, куди її запросили для виступу на Всесвітній виставці.

На жаль, хворі на акромегалію рідко доживають до похилого віку. Мері померла в 1933 році у віці 59 років, заповівши своїм дітям, щоб вони поховали її на рідній землі, в Англії. Непроста доля люблячої матері, яка не зламалася під гнітом титулу «найпотворнішої жінки у світі» ще раз доводить, що важкий шлях переможе той, хто йде, сміливий, відчайдушний.

Звичайно, можна сказати, що у неї не було вибору, а це був єдиний шанс. Але ж вона скористалася цим шансом, не побоялася ризикнути й зробити свою хворобу джерелом доходу, забезпечивши себе і своїх дітей. Хто знає, як би склалася доля Мері, не будь у неї цієї хвороби і такої сили духу. Швидше за все, ми б нічого не знали про цю жінку.

Джерело