Наші пращури були зовсім не такі цнотливі....

З цієї статті ви дізнаєтеся, якими були стандарти жіночої та чоловічої краси, коли на селі починали статеве життя, чим насправді займалися на притулах, що чекало на гулящого хлопця і красиву дівку з бідної родини, а також про метушню навколо цноти і дошлюбний сеkс в українському селі в період із скасування кріпосного права (1861) і до встановлення радянської влади (1917).

Ірина Ігнатенко – науковиця, викладачка КНУ ім. Шевченка. Джерела її інформації – люди, які розповідали про минуле Ірині особисто чи її колегам, записи етнологів 19 сторіччя, фольклор і тодішні судові справи.

Інтимне життя пращурів – тема ніби не серйозна, але вона має практичну цінність. Знання того, як насправді жили наші пра-пра-прабабусі, допомагає усвідомити, що сьогодні ми маємо значно більше можливостей реалізувати себе: в роботі, в особистому і громадському житті.

“Насправді наше теперішнє життя є набагато легшим і кращим. Коли ти це усвідомлюєш, це знання робить тебе щасливішим”, – наголошує етнологиня.

КРАСИВА ЖІНКА: ЧОРНООКА, В ТІЛІ І РУМ’ЯНА. КРАСИВИЙ ЧОЛОВІК: БАГАТИЙ.

– Які в наших пращурів були стандарти жіночої краси? Лубок правдиво зображує українську красуню: карі очі, чорні брови, пишна фігура?

– Зазначимо, що (і це стосувалося і хлопців і дівчат) вимоги до краси ставилися до молоді шлюбного віку. Після одруження зовнішність ставала вже не такою важливою.

Красивими вважалися антропологічні стандарти українців (чорняві, русяві), біляві, а тим паче руді в уявленні тодішніх жителів українського села були негарні. Це видно по піснях та етнографічних записах де руда дівка – завжди погана, некрасива. Біле личко, чорні брови, карі очі, рум’янець, довга коса.

Дівчина не мала бути ані худорлявою, ані повною. Красивою, гарною статурою вважалася середня повнота, тому що коли дружина зовсім худа, їй буде важко здужати фізичні навантаження, так само якщо надто гладка, то буде неповороткою.

Взагалі традиційне суспільство було дуже практичне.

– Дівчата також звертали увагу на зовнішність хлопців?

– Дівчата хотіли, щоб він був чорнявий, привабливий, але набагато важливіше було, які в нього статки. Якщо кривий, негарний, але родина дуже багата і він сватається, то батьки могли примусити піти за нього.

Хоча дівчата і самі охоче йшли за старшого, наприклад вдівця, бо якщо він не ледащо і не п’яничка, то вже має землю, хату, город, ну а те, що п’ятеро дітей – нічого, народять ще п’ятьох. Бувало навіть таке, що дівчина гуляла з молодим хлопцем, а потім на власне бажання йшла за вдівця, бо знала, що за ним не бідуватиме.

– Вийти заміж/одружитися потрібно було обов’язково?

– Людина, яка не взяла шлюб, вважалася неповноцінною. Одружені чоловіки отримували право брати участь в зборах громади, заміжніх жінок допускали до певних обрядів. Неодружену жінку нікуди не запрошували, вважалося, що в неї неправильна доля і її присутність може запрограмувати будь-який захід на неуспіх.

Крім того, матеріально дівчата і хлопці залежали від батьків і не мали іншої можливості отримати свою власність, крім створення своєї родини – тільки коли одружувалися, відділялися від батьків. Зі сторони родини нареченого давали землю, зі сторони нареченої – материзну (гроші, худобу, господарчі прилади), і молоді починали жити окремим домом.

Не жити з батьками – це в нас традиційне і це якраз дуже допомагало уникнути снохацтва, яке було дуже популярне в осіян.

– Коли одружували і видавали заміж?

– Дівчина вважалася готовою до заміжжя коли в неї починалося місячне. Чим родина була бідніша і чим було більше дітей, тим раніше прагнули віддати доньок заміж. Середній вік виходу заміж – 15-18 років, після 20 дівчину вважали вже застарілою (а жінку після 35 років, яка мала онуків – застарілою для сеkсу, але про це – згодом, ред).

– А та так звана стара діва могла на щось сподіватися?

– Ні на що. Такі дівчата, як правило, вже на все життя залишалися незаміжніми і не брали участі в суспільному житті.

– Чи могла вона хоча б дитину собі завести?

– Заводили. Але самотніми частіше за все залишалися покритки (дівчата, які народили поза шлюбом і мусили покрити собі голову), до них могли ходити чоловіки і вони могли мати по двоє-троє дітей, хоча заміж ніколи не виходили. Покритки і удови все життя проживали самотніми, принаймні без офіційного чоловіка, бо суспільство б і не дало одружитися.

– Чи були чоловіки, які так нікому і не згодилися і залишалися неодруженими? Яка доля на них чекала?

– Такі чоловіки були рідкістю. То вже якщо він був негарний, кривий і бідний, тоді він залишався самотній і жив із батьками.

“НА КОЗАКУ НЕМА ЗНАКУ”

– Українка справді могла обирати за кого хоче заміж і виносити небажаному залицяльнику гарбуза?

– Якщо батьки підшукували пару з заможної родини, то в дівчини фактично не було вибору. Часто дівчата ставали навіть заручницями своєї краси, бо на них заглядалися не тільки молоді гарні хлопці, а й багаті старі вдівці і заможні родини, в яких син був негарний, хворий, кривий…

Розповідала одна бабця: згадаю, як ту віддавали заміж, що вона і голову клала на колодку, мовляв, хоч відрубайте, а я за нього не вийду, але все одно примусила рідня. Він був калікою, а вона – першою красунею на все село.

Піти проти волі батьків і думки не було – не дадуть майна і не благословлять, а можуть і проклясти. Тоді шлюб точно буде нещасливий.

У дівчини була можливість відмовити, винести гарбуза, якщо батьки підтримували її в цій відмові. Тобто якщо вони кажуть “так, ти підеш за нього”, а дівчина проти, то батьківське переможе. А якщо батьки шкодували дочку, прислуховувалися до неї, вона могла вирішувати і обирати.

Хлопець також мав в батьків спитати дозвіл, перш ніж сватати дівчину. Якщо вони схвалювали, далі робився запит: в хату до дівчини засилалися близькі до цієї родини люди, які в завуальованій формі вияснювали, чи згодна родина віддати свою дівку цьому хлопцеві за дружину. Ніхто не хотів отримати гарбуза як привселюдну відмову.

– Як проходили побачення закоханих? Що міг дозволити собі хлопець в дошлюбних любощах?

– Дозволялися обійми, поцілунки, пестощі, головне – не завагітніти. Під час вечорниць дозволялося любитися, спати разом, тільки без статевого акту. Інколи питають, навіщо батьки таке дозволяли, адже дівчата суттєво ризикували на тих вечорницях своєю цнотою. А справа от в чому: взимку вся родина спала в хаті разом, батьки з малими дітьми – покотом, і треба було унеможливити таке, щоб доросла донька опинилася разом з батьком, чи син із матір’ю. Тобто житлові умови і острах інцесту ставали головною причиною того, що молоді дозволяли вечорниці.

Для дійства обирали хату, де живе вдова чи бездітна стара пара і є достатньо місця, старші приглядали за молоддю.

– Притули – якими насправді вони були? На них займалися петінгом по кутах, чи це перебільшено?

– Притула – це така сексуальна гра, коли парубкові дозволялося “вмочити кінчика”, тобто це неповний статевий акт, без дефлорації. Такі ігри були не часті і вони не схвалювалися суспільством і церквою, бо саме після притули найчастіше ставали покритками. До одруження дівчата про сеkс геть нічого не знали, і найчастіше втрачали цноту або через необізнаність і нерозуміння того, як має відбуватися статевий акт, або через дуже сильний психологічний і фізичний натиск з боку хлопців.

– Якось карали хлопця, який “здобув калину” і не хоче одружуватися?

– Зазвичай ніяк, була така приказка: “на козаку немає знаку“. Коли знали, що ці хлопець і дівчина є парою і вже певний час разом ночували, і велика ймовірність, що саме він є причиною вагітності, то громада могла звернутися до батьків, щоб ті примусили одружитися.

Але якщо батьки нареченого не хотіли цю дівчину, вони наполягали, що це не він і бідолашна дівка тоді нічого не могла довести. Той хлопець спокійно міг одружтися з іншою, а життя тієї, яка від нього завагітніла, було перекреслене, вона ставала покриткою.

НЕ ВАЖЛИВО, ХТО ПОЗБАВИВ ЦНОТИ – ГОЛОВНЕ, ЩОБ НЕ ДО ВЕСІЛЛЯ

– А якщо дівчина втратила цноту до весілля, але не завагітніла?

– Якщо дівчина втрачала цноту, але не вагітніла, вона могла спробувати це приховати. Для виявлення правди в ряді регіонів України, наприклад в Поліссі, існував обряд Комора – це привселюдна перевірка нареченої на цноту. Коли молодий привозив молоду, то, наприклад на Рівненщині, виносили діжу із тістом або зерном і молода, якщо вона була “чесною”, тобто незайманою, мала злізти з возу, ступивши на цю діжу. Якщо ж ні, сходила на підлогу і це було знаком, що вона вже є жінкою. Тоді Комору не проводили, але й наречену нікуди не повертали. Хоча інші жінки з родини нареченого могли її бити, ображати настільки жорстоко, що чоловіки ставали на її захист.

І знову ж таки, якщо дівчина втрачала цноту, при цьому не вагітніла і пара швиденько-швиденько одружувалася, вони вже пробували разом приховати, що не втерпіли. Вочевидь, інші про такі хитрощі знали, бо по деяких описах, коли проводжали на весільне ложе, перевіряли, чи нема якогось гострого предмету не тільки в неї, але і в нього

– Хоча от здавалось би – яка вам вже різниця? Чому цій цноті надавали аж таке велике значення?

– Кров після дефлорації ледь чи не обожнювали. Вважалося, що дівчина, віддавши цноту цьому роду, зробивши йому таку кровну пожертву, забезпечує його додатковою силою і захистом. Тобто питання не стояло навіть в тому, хто був перший. Вона мала позбутися цноти саме на території цього роду саме після весільної церемонії. І тому коли наречений не міг, а це теж можна було зрозуміти, бо всі чекають, грюкають – суцільні нерви, то його заміняв старший дружба з близьких родичів. Він не займався з нареченою сеkсом і мав тільки здобути її цноту для роду. Нікого не цікавило, як їй, як йому, як потім між ними – колективне однозначно стояло над індивідуальним.

( з мережі )