Колись носили всі - зараз, тільки запеклі модники...

Відмінним доповненням до капелюшка-клош служила нитка перлів довжиною від 1,5 м. Перли могли бути як натуральними, так і штучними. Прикрасу булоа прийнято носити, обмотавши її навколо шиї кілька разів. Легендарна кутюр’є Коко Шанель особливо любила нитки перлів, використовуючи їх як кольє, і як браслети. Альтернативою перлам могли бути прикраси з бісеру, які також мали звисати до пояса.

Об’ємна кепка, виготовлена шляхом зшивання 8 трикутних шматків тканини і декорована ґудзиком на маківці, має багато назв. Це і «шапка газетяра», і «гетсбі», і «ірландка». На початку XX століття головний убір був поширений як серед представників робітничого класу, так і серед аристократії під час заміських поїздок та полювання.

До 20 років XX століття досить довго в моді була біла шкіра, яка вважалася правильною ознакою аристократизму. Тому жінки, виходячи на вулицю у сонячну погоду, повсюдно використовували витончену парасольку, щоб уберегти обличчя від променів. І хоча у наш час від гарної засмаги мало хто відмовиться, складно не визнати цей атрибут вельми стильним.

До появи наручного годинника на початку XX століття чоловіки використовували кишенькові годинники. Вони кріпилися за допомогою ланцюжка до жилета і ховалися в кишеню, внаслідок чого бажання дізнатися, котра година, супроводжувалося декількома елегантними жестами. Але Перша світова війна внесла свої корективи: кишеньковий годинник вважали занадто незручним для солдатів і вирішили кріпити циферблат на зап’ясті. Так і канув у Лету стильний чоловічий аксесуар, і лише справжні любителі вінтажних речей не згубили охоту до кишенькового годинника.

Модні у 20-х роках короткі жіночі стрижки було прийнято прикрашати всілякими пов’язками та бандо. На додачу до повсякденного образу дівчата пов’язували на голову шовковий шарф, кінці якого перекидали через одне плече. Вечірній образ не міг обійтися без бандо — вузької пов’язки на голову, яка могла бути з чого завгодно: оксамиту, бісеру, мережива та перлів. А особливою розкішшю були вишиті бісером або дорогоцінним камінням сіточки для волосся, які називали «шапочками Джульєтти».

Історія бутоньєрки як чоловічого аксесуара налічує не одну сотню років. У XVI столітті квітка на костюмі була покликана захищати свого власника від поганого ока, а також грати роль парфуму. У першій половині XX століття бутоньєрка вважалася вірною ознакою елегантності джентльмена, легендарні актори Кларк Гейбл та Кері Грант регулярно з’являлися на публіці з квіткою на лацкані. В даний час деякі чоловіки теж вдаються до цього аксесуара, але в основному лише на весіллях та інших урочистих заходах.

Високий головний убір із полями носили з кінця XVIII століття аж до Першої світової війни. Циліндр міг бути різної висоти, для жінок вона була мінімальною — близько 8–10 см, а також існувала особлива версія головного убору, яку при бажанні можна було сплющити і витончити, — шапокляк (походить від французьких слів chapeau — капелюх, “клацання”). Власне кажучи, знаменита старенька з мультфільму «Крокодил Гена» отримала своє прізвисько саме через такий циліндр на голові.

У 30-х роках XX століття вікторіанський корсет згадували як страшний сон, але жінки продовжували прагнути гарних форм. Силует «пісочний годинник» моделювала спеціальна білизна: широкий пояс, оснащений також тримачами для панчох. V-подібна резинка зпереду дозволяла рухатися і займатися спортом у такій білизні без сорому. Предмет спідньої білизни активно використовували і у 50-х роках. Щоб досягти щільного прилягання, перш ніж надіти пояс, жінки мали посипати тіло тальком.

У першій половині XX століття тростина була не так показником проблем зі здоров’ям свого власника, як індикатором соціального статусу. Тільки заможний джентльмен міг дозволити собі тростину з дерева благородної породи із золотою або срібною ручкою. Тому цей аксесуар всюди супроводжував солідних чоловіків того часу.

Капелюшок-таблетка з’явився в 30-х роках XX століття і набув широкого поширення після Другої світової війни. Свою назву цей лаконічний головний убір отримав на честь невеликого контейнера, де зберігали медикаменти. Він став візитною карткою Жаклін Кеннеді, яка не любила головні убори взагалі, поки не приміряла цей капелюшок.

Підтяжки з’явилися у XVIII столітті для вирішення конкретного завдання – кріплення новомодних штанів з високою талією. Перший патент на них був отриманий у XIX столітті ніким іншим, як Марком Твеном. На початку XX століття підтяжки почали виходити з моди, хоча лікарі рекомендували чоловікам із зайвою вагою віддати перевагу ременю. У 70-80-х роках, завдяки популярній культурі, цей предмет одягу знову почали носити, але грандіозного повернення не сталося. В даний час підтяжки вибирають лише справжні цінителі стилю минулих років.

Був час, коли кожен чоловік, який поважає себе, не дозволив би собі вийти з дому без капелюха. З кінця XIX і приблизно до середини XX століття цей головний убір був невіддільним від костюма. Історики виділяють дві причини, через які чоловіки почали відмовлятися від капелюхів. По-перше, зростала кількість автомобілів, тому що однією з функцій капелюха був захист від негоди, то новоявлений автовласник не відчував у ньому більше потреби. По-друге, солдати, які прибули додому, хотіли позбутися спогадів про Другу світову війну, коли вони також носили обов’язковий головний убір.

У 40-х роках XX століття жінки відкрили для себе панчохи з нейлону, які зшивалися так, що утворювали лінії вздовж ніг ззаду. У ході Другої світової війни нейлон почали використовувати на потреби армії, через що жінкам довелося зіткнутися з дефіцитом улюблених панчох. І вони знайшли вихід – малювати лінію поверх самої ноги. Продавали навіть спеціальні набори косметики, щоб з їх допомогою модниці могли імітувати нейлон на шкірі. Згодом виробники почали використовувати безшовну технологію виготовлення панчох, але вони не особливо цікавили жінок аж до 60-х років. Можливо, жінки так уподобали панчохи зі швом, бо вони візуально робили ноги довшими.

Далеко не кожна дівчина ризикнула б сьогодні з’явитися на пляжі в подібному костюмі, щоб не здатися надто закомплексованою, адже навіть найзакритіший купальник сучасності містить набагато менше тканини. Але заперечувати красу цього попередника бікіні з 50-х років неможливо, тому що він нагадує витончену сукню, що підкреслює жіночність своєї господині.

Джерело