10. у безсоння...

відкупорюю пляшку (незнаю на радість чи на біду)
і поставив на стіл...запалив попіл скидую у кришталь

задивився як місяць мовчанням стікає у пустоту
в павутинних тенетах пітьми весь оплутаний жовтий жаль

відірвав я свій погляд застиглий в задумі в нічне вікно
наливаю неспішно у тиші мавчання й нудьги самот

це домашнє червоне чудове густе мов лікер вино
п"ю повільно смакую ковтаю рубіновий сум марнот

а у небі порізаний лезами хмарення місяць весь
аж хитається в подиху мається в розпачу в відчай ніч

і тополі в благанні здійняли мов віхоть у вітах хрест
аби день розпочався радінням і славою сонцю встріч...

"Она была мечтаний воплощенье

Свежа, стройна, как кипарис

Я к ней испытывал влеченье

И... уВЛЕЧЕНЬЯ удались... "

 

 

*****

Ты надула губки: "ПЕРЕСТАНЬ

Ну, зачем, скажи, такая спешка?"

Взгляд тянул же твой к кустам

Где на нас смотрела сыроежка

Жук, где на травиночке жужжал

Приглашая бабочек на танцы

Где бы нам никто не помешал

СЧАСТЬЯ увеличивая шансы

 

Мне разжала руки: "НЕ БАЛУЙ"

Мы с тобою, только час знакомы

Но мой в губки сладкий поцелуй

Отворил забытых чувств, оковы

Но не все решила мне открыть

Оставаясь в мыслях настороже

Если что, туфлёй чтоб угостить

по моей бесстыже-наглой роже

 

Отвернулась: "Ты же ОБМАНУЛ"

звал меня к природе, на прогулку,

а тут всё  к лобзаньям обернул

ручки запустил ко мне под юбку

Ты сердилась, ну а я всё обнимал

Целовал, просящих ласки, груди

Вот уже шептала ты: "НАХАЛ!!!

Ну, давай потом, сейчас не будем"

 

Ты стонала нежно: "НЕ СПЕШИ"

Не гони же, как литейный поезд

Как же формы твои были хороши

Ножки, бёдра, выше, ну и кроме…

Продолжал я чувств писать рассказ

Заполняя, нежностью страницы

А потом пришёл к тебе экстаз

Где-то там, чуть, ниже поясницы

 

Ты, стыдясь, шепнула: "ОТВЕРНИСЬ"

Пред тобой стою я вся раздетой

Я ж готов был повторять на БИС

Эти радости безумнейшего лета

Взгляд скользнул, лаская твои груди,

что, смущаясь, прятались в блузон

А какой-то рядом шустрый пудель

К таксе, уж пристроился, ПИЖОН!

 

Ты смеялась тихо: "СТЫД и СРАМ!"

Что он вытворяет, безобразник

А глазами призывала снова в храм,

предлагая мне продолжить праздник

Тот закончил и рванул через кусты

И помчался, в счастье, без оглядки

Я ж губами наводил, опять мосты,

ОТДАВАЯ ТЕБЕ НЕЖНОСТИ ОСТАТКИ...

8. на роздоріжжі...

...на останньому слові поставив крапку -
плямою впала з пера нечепури каламаря...

а хтось брутальний
смалкИй хтось
гримнув дверима і вікнами -
навстіж їх відчинив!
гучноголосий,
смітає мій світ самоти
і... -
входить весна з оберемком цвітіння
під гамір пташиний
зі співами у передзвін.
теплом і коханням,
красою освячена і осяйнА,
бездоганно струнка
у строї прозорому -
їй легіть подувом тихим розхвильовує
пелеринку веселкову на плечАх...

милуюся хмарками в небі,
тихими й білими що пропливають -
легкі, невагомі, у кольорі міняться
і, пригорнувшись, цілують лагідне сонце
і далі пливуть загадкові
й, казкові,
у синьому просторі мрій
зводять замки фантастичних світів -
у вітанні до них овація перших травинок
і... - дощик цілющий напоює зранену землю...

на останньому слові поставив три крапки,
камінчиками їх розкИдав,
кинув у ворожбі -
гадаю майбутнє
на покресленому словом папері,
в сумбурність веселу весни занурений
на роздоріжжі...

7. ...холодно...

нидію нуджу в холоді
схований в плед і тряпкИ
ходжу в кімнаті колами
то між кути навпрямки

змерз в павутинні роздумів
в спогадах миті і дні -
вітер дощами хльостає
вулицями навесні

пише на шибці плутано
мовою вод на склі
- ...мрії твої незбутними
ліліями одцвіли... -

і пригадались розсвіти
і позолота хмар
рос веселкОві розсипи
в серпАнковосвітлий туман

обрій весною уквітчаний
жайвір оспівує світ... -
все те було так звично
юності дивних літ

...як же мені зараз холодно! -
схований в плед і тряпкИ
ходжу по хаті колами
човгають з хляпом тапкИ...

6. тобі дозволено Богом...

тобі дозволено Богом складати якісь віршИ
розпоряджатись життям як тобі заманеться і хтозна як
любити жінок і горілку сало і з м"сом борщі
трактувати зло і добро абстрактновідстороненобАйдужеабияк
тримати в кишені ключ від вагомих дверей у духовний храм
і дріб"язкове вважати величним величне мілким
полюбляти розумні розмови із мареннями напополам
і суперечки по суті із світом й з собою самим
протиріччя занурити в п"яний задушливий чад
і озирати навколишнє з-під обважнілих повік
як абсурднокумедний щоденний ляльковий парад
і ліків немає від цього і часу втрачається лік
і бурмочиш мовиш вустами пошорхлими в дим
- ...усе не так просто!
хоча спочатку вважалось таким простим...

5. dormiunt in somnis...

...аріаднову змотуєш нитку
по життю що вела на вихід -
кидАєш мотанку в клітку
де палає у попіл лихо -
навмання попрямуєш в сутінь
у пташиний переспів в розсвіт
де сплетені вітром пута
розкидані сітями в льоса -
ординна там дика гординя
в жертовній сп"яніла крові
і в спогад хихикання хтиве
вузлами у темні схрони
де дзвінко співає пісню
у ніч соловей останній
яснИй і веселий місяць
блукає в садах кохання...
по сітям хистким мов по сходам
ступаєш у марево димне
в якому світило сходить
свічею лампади блима -
спіткнешся заплутаний в сітях
в судомі комахою в путах
в годині спекотній літа
у агоністичних рухах -
втупиш до неба очима
погляд у спокій світлий
повіки повільно зачиниш
себе відділяєш од світу -
і вітер огорне пилом
у травах згублене тіло
і вечір розкриє крила
холодною вкриє тінню -
і в темінь як у спасіння
шепочиш молитву власну
й в життя прокинешся тлінне
в сучасність у час злощасний...


______
domniunt in somnis - сон у сні
льос - доля

Я жаждала сжечь с тобою былое,

Упившись закатом, влюбиться в рассвет,

Испив из любви, забыть о покое

И снова увидеть вдали мечты свет,

Но карты раздали, и масть не совпала,

Улыбка ухмылкой сменилась за миг.

Я верила в то, что я не играла,

Но что уж лукавить: ты просто двойник

Того, кто ушёл когда-то в метели,

Забрав всю любовь и сердца тепло.

Я верила в то, что смогу я поверить

(Меня же серьёзно к тебе так влекло).

Но страсть - не любовь и хватит фальшивить,

Не стоит кота за слона выдавать.

В силах лишь время струны исправить,

Но времени время нужно давать