Чого не вмію, того не вмію.
- 25.07.14, 21:01
Рятуй мої сни.
Хай сонце зігріє
Без опіків злих.
Мій рай закатали
У сірий бетон.
На тихім причалі
Мов стогін, бьє дзвон.
Щоб нам не судилося.
Разом зустрінем,
Кохання нам милість.
До тебе я лину,
А час спливає непомітно…
Я йду дорогою життя.
Я посміхаюся привітно,
Коли вдивляюсь в майбуття.
Спинитись хочеться на хвильку
І озирнутися назад.
Зробити крок, а потім кілька,
Скоригувавши плани в ряд.
Ми стільки робимо помилок!
Вчимося рідко ми на них…
Несемся прямо, без зупинок…
Серед зусиль й безглуздих втіх…


Кто ко мне стучится снова -
Шепчет лестно: я люблю?
Радуга, внизу - корова...
Стебель сам жую, плюю…
На лугу сверчковый лепет
Заглушит любовь-мечту…
Даже с неба птичка метит.
Рад... Ведь я природу чту.
Ох... Обмана много снова,
Прелых слов: тебя люблю.
Вот коржи печёт корова -
Побегу и вновь вступлю...
Может всё же мне, как тетерь,
Взвиться ввысь, да в радугу?
Дождь пройдёт, и вольный ветер
Освежит всё на лугу.
Ти знаєш, люба, просто хочеться свободи!
Щоб просто так – розбігтися і полетіть.
Щоб вигнати із серця всі земні тривоги…
Щоб просто бути, вірить і віддано любить!
Ти знаєш, мила, я сумую за тобою…
Ти ж несла мої мрії на своїх руках.
А поруч тебе – я була сама собою.
І всі проблеми просто тали на очах.
Ти знаєш, рідна, часто згадую про тебе…
Ми разом, бУло, відбивались від нахаб.
Ти мОя половинка, моє обличчя друге.
Моєї юності душа й усіх чеснот генштаб!

