чи надія то в безнадійності
аберацією хроматичною
ллється в лінзи очей барвистістю,
різноколірною хаотичністю.
і не видно, немає різкості.
в вищих сферах позірним зміщенням
заляпкована істин істина -
віща вічністю майже знищена,
перекручена різно змінами.
і структурно в потворній стрункості
словославиться в мові лінкосній,
розповзається лунко лунами
і желе мов спадає клубиться
променево крізь зоряне сітцево -
в фіолеті з безмежжя цупкості,
з недосяжності тьмяно світиться.
і очам вже і слізно, боляче
удивлятися в ту оманливість -
де ні зрушення, ані поруху,
ні ілюзій з нірвани захланності...
і заплющуєш очі в бездумності
в своїй затишній сірій скромності.
задрімаєш в спочинку у стомності
від глупот сьогодення, дурості...