Блог ИМЕНИННИЦЫ!!! 

В каждой пуле всего девять граммов свинца.
В каждом дне червоточиной прячется боль.
Иногда ведь и дочь убивает отца.
Мало ли предназначено людям судьбой?

Каждый сам выбирает по весу свинец
И калибр, чтоб убийство прошло на ура.
И кого обвинять в этом всем, наконец,
Если в нашем сегодня сплошные вчера?

Ранним утром трамвай прозвенит под окном,
Стекол утренней лаской коснется рассвет.
Запах кофе заполнит проснувшийся дом.
А отца в этом мире уже больше нет.

Лишь слезинкою вычертит контур лица,
Память добрых мгновений и глупых потерь.
В каждой пуле всего девять граммов свинца.
В каждом дне нет ни боли, ни света теперь.

Над лягушкой муха кружит:
- До чего же ты страшна!
И толста, и неуклюжа,
Лупоглаза, зелена...
Глухо выдохнула квакша,
Быстрый вылетел язык...
- Ну, жужжи мне в брюхе дальше.
И не баба я, мужик!

Я тихий хороший мальчонка

По паркам люблю побродить

Хочу повстречать я девчонку,

чтоб с нею мог просто дружить

 

Безлунной и тёмною ночкой

Мы дружбу за руку возьмём

И будем бродить по лесочку,

чтоб не было страшно втроём

 

В глаза её, спелой фисташки

  взгляну из ночной тишины

И нежно, пощупав за ляжки

Увижу в них праздник Весны

 

И пусть ночью серые краски

и скрежет заполнил весь лес

Услышу, мольбы я о ЛАСКЕ

В её грудях, ждущих ЧУДЕС

 

И в миг абсолютной приватности

 на ушко, шепча раз от разу

Волшебно-чудесных приятностей

 Наделаю всех ей…и сразу

 

PS:

 А, чтоб не прошла она мимо

подумав, что всё — БОЛТОВНЯ!

  

Покрашу я бороду в СИНИЙ!!!

  Чтоб сразу узнала меня

24. строфи.

1.
як цитрусова стружка кожури
зронилися в ранкове небо хмари
і сонце у диму над обрієм двигтить -
то день постав котрий уже розстрільний
червонопомаранчовий міраж

2.
підвальні люди дмухають на свічку
виходять привітатися у світ
який розламано й розбито із гармат
й змісив в кривавокальну кашу
гусеничний трак

3.
по вулицям прогуркотіли танки
даровані верховним паханом із раші
нагадуванням мешканцям про те
що все у світі тимчасове умовне й смертне
що страх - то благородно й найпохвальне почуття

4.
тисячоліття третє крутить чорно-білий фільм -
доріжку чорну стелять сірі люди
і чорні квіти кИдають під ноги окупантам
радіють квіточкАм тим блідобілі діти
у савані під гуркіт канонад

5.
у посміху вмостився темний кат
на трУновій горі -
вітається війною зі слов"янством
оскалений московський ксенофоб
за іклами кремлівської стіни

6.
- поглянь, братан! а тёлка ничего... -
схопили вмить і пискнути не встигла
чиясь сестра дружина може й мати
залишиться живою а чи ні
опісля втіх московитської зграї

7.
лежить одна забута і самотна
рахує дні наближення до раю
сусіди всі упевнені - там пусто
із хати тої виїхали всі
а жінка вмерла - Бог подбав про душу

8.
сьогодні він сміливо вийшов з хати -
у нього у кишені є цукерка
на випадок - о, Господи! не дай -
якщо зомліє з голоду в дорозі
до пункту видається де гумдопа
___
гумдопа - гуманітарна допомога

9.
- ...із калаша стрельнуть вот так вот, нАх...й,
по всем по этим очоредью тварям!.. -
закинув в чергу немічних за хлібом
озлоблений бандюк біля дверей
впускаючи старих скалічених і хворих

10.
три дні на тиждень дві тарілки зупи
у день із трьох що кожен тиждень
нещасним пропонує благодійство
церковне волонтерське й просто добрі люди
із співчуття знедоленим війною......................

23. світанок в степу.

а у степу волевольному
три стежини
три біди -
як одна веде до берега джерельцевої води
до журби до калинової друга впала у полин
в різноквітах третя схована  стежка від усіх стежин

третя - там кохання згублене заблукало в забуття
друга - доля
доля страчена пролягає в небуття
а над першою - спів жайвора безупинний в дивосвіт
спів про річку-сум джерельную
про сльозу вербову з віт

а по степу волевольному
не серпанок не туман -
павутинним стелить саваном
день у долі назаклан -
в перехресті у стежинному три пороги без доріг
і над обрій сонцесяяння в саван скутий переліг...

22. february - місяць лютий.

непримітний контур долі
по долоням юлиць голих
february креслить криво
снігоспадами примхливо
і сльоту у зморі сонну -
косооким хитрим блазнем
змерзлу волю у полоні
водить містом напоказ

ухопив у зашморг мокрий
древа всі малі й великі
долу гне хита і душить -
холод вдихує у душу
видноколо на заслони
й сонце зранене у схрони
нагло сховано на скон

закрутив сніги мов дзигу
дзвоном гулом тріском криги
мов скажені коні хури
перемелюють на хугу
простір-час-і вимір суті
усього в нестримній люті -
білим мороком хурдел
у льодовій брилі скуто
все в зимовій тій купелі...-
там життя в недолі білій
ледве дихаючи мліє
у судомі б"ється в брилі
нігті зламує об лід

...сніг спадає
тане
зтанув з неба знов сльотою
що захмаренням туманне
а в калюжах - вирій в скалках
птах в яких лиш випадковий
тінь мов явиться низинна
й одним помахом крила
промайне міраж оманний...