Буду

Епіграф: Біда не втому, що правда гірка, а втому, що брехня солодка. Фелікс Кривін, український письменник.

В чергове спробую трошки бути блогером, але одразу вкажу на дві речі: я народився 1961 року в Україні, де майже 30 років прожив у славному місті Донецьку, а потім вже дещо більше часу проживаю у славному місті Львові. Тобто мій основний простір життя є виключно Україна і коли мені хтось щось починає брехати про мою любу Україну, то я маю що відповісти брехунцю правдою маткою помежі очі. Наступне: я був звичайною радянською людиною, що тепер величаю як «Совок», але я постійно намагався осмислити де я і хто я, тому пройшов певну еволюцію життєву, тобто я не став розумним знавцем одномоментно, як це може комусь видатись, а я був з нами усіма постійно вкупі, варився в одному горщику і дотепер в ньому є. Просто я намагався пройти шлях від «совка» до людини і хоч трохи мені це вдалося, а ось багато люду в Україні і не намагалося, і не хоче цього робити. За тим поміж нами прірва, бо я вважаю за людину того, хто думає, хто шукає правду в усьому, Істину, як першоджерело, а «совок» це той, що вже все знає апріорі. Совки не думають абстрактно і самостійно, а продукують штампи і догми, тобто спілкуватись з ними безглузде витрата часу свого і його. Люди можуть сперечатись, хто з них розумніший, але сперечатися хто з них дурніший – це безглуздо і навіть смішно, то є Цирк на дроті, де ми і маємо злощастя на тепер знаходитися.

Пишу я не для «совків», а для нового покоління української молоді, якій цікаво звідки пішла земля українська і гордий народ укрів, до якого вони і я належать. Річ непроста, однак цікава і отже рушаймо. Мені часто закидають, що я так би мовити «б'ю по своїх», тобто критикую своїх однодумців чи соратників по чину. Я на то відповідаю, що мені не цікаво критикувати ворогів, бо це йде їм на користь: вони бачать свої хиби і їх виправляють. Тому ще в радянські часи я припинив свідомо критикувати комуняк і відійшов від руху так званих дисидентів, тобто інакодумаючих. Пояснюю для молоді, що основна масса отих дисидентів були самі комуністами і стали злочинцями тому і тільки тому, що хотіли покращити систему радянської влади. Останній керманич комуністичної партії в радянському союзі (перепрошую, але буду писати з малої букви все гидке в супереч діючому українському правопису) Михайло Горбачов, прихильником якого я є дотепер, хоча і є за що йому дорікнути, як і Ющенко, і Порошенко, але тут про інше: цей генеральний секретар кпрс з трибуни останього партійного з'їзду привселюдно заявив, що «Партія має повернутися обличчям до народу!» Самі розумієте, яким місцем була обернута комуністична партія до народу весь попередній час. Дисиденти саме того хотіли: розвернути партію. Але коли партія розвернулася, то виявила, що і народ далеко вже не обличчям до неї є обернутий. Діалогу не вийшло, тому що як не агітуй, а сраці все до сраки. Народ люто ненавидів комуняк, а ті щиро дивувалися «За что они нас так не любят?!» Я рекомендую дослідити і порівняти сучасне життя в Північній та Південій Кореях і багато стане зрозумілим, як і де ми жили при комуністичному режимі. Куба також красномовна гидота за Фіделя Кастро, безкінечного демократичного диктатора.

Перепрошую, але буду критикувати і хвалити суто своїх, а ворогів згадаю для аргументації, бо і вони, падлюки, щось вміють якісно зробити нашими руками і головою. І з головою, тому що дивишся на багатьох і дико дивуєшся, як його таким виробили недоумком. То, до речі, головна тема революції 1917-20 років: як людей відучити від буржуазного світогляду. Від звички до приватної власності. За серусеру в середині держави фактично все було державним, абсолютно все, тому і люди ставали державними рабами по факту, хоча закону не було, начебто всі вільні, але поїхати за власним бажанням з держави ніхто не міг: виключно з дозволу вищих чинників-чиновників з спецслужб. Навіть фігурував цілком легально термін «соціалістичний табір», а хто з нього тікав вважали зрадниками Батьківщини. І я так вважав, аж потім за нашої України до мене дійшло, що як можна вважати зрадниками тих, хто втік з тюрми? Але ми так рахували, бо зрадив нас, зеків-в'язнів, втік на свободу, гад. Зрадник! Уявляєте межу уярмлення? Рабство як воля і щастя. Радянський союз, сцюка, був саме такий. І дуже цікаво, що люди, які втекли зі серусеру, часто мучились з того, бо не могли зжитися зі свободою. Як кричав один літератор, який втік, що «поверніть мене в союз, бо мене там хоч кдб читало!» Таки-так, за комуни за кожним в'язнем пантрувало невсипне око кдб, спецлужба хліб і до хліба заробляла собі працьовито. В Україні було особливе засилля кедебізму завдяки героїчній боротьбі ОУН та УПА, про що поговоримо окремо, а на сьогодні досить. До нових зустірчей. І до всього нового додаток зі старого, зі зібрання свого минулого, щоб не забувалося.

Бодан Гордасевич

31.01.2026

м. Львів.

Коментарі

Nech sa paci

11.02.26, 22:51

Я прочитав.

Богдан Бо

218.02.26, 08:28Відповідь на 1 від Nech sa paci

Дякую. Думаючи про вас і писав. Яке воно майбутнє з таким минулим?

320.02.26, 04:12Відповідь на 2 від Богдан Бо

Якось то воно буде. (C)

421.02.26, 17:28Відповідь на 3 від Nech sa paci

Мені цікаво, що ви можете свого бачення висловити про серусеру? Що то було?

521.02.26, 22:07Відповідь на 4 від Богдан Бо

А що там не ясно? В Німеччині був імперський нацизм-гітлеризм. Цей режим повністю розгромили ззовні, й він протривав недовго. Режим совка протривав довше, бо ліг місцями на готовий ґлузд і ядерну державу важко розгромити.

621.02.26, 22:15Відповідь на 4 від Богдан Бо

* ґлузд -> ґрунт.

Свобода і справедливість

Буду

Останні статті

Коментарі