Пройдемо з відти туди і повернемося

Останні роки Україна розвивається за "правилом буравчика". Хто вивчав фізику і механіку, має його знати. У "Вікіпедії" можна прочитати, що під ним маються на увазі правила для визначення "направлення таких важливих у фізиці… векторів, як вектор кутової швидкості". "Правило" допомагає визначити напрямок векторного руху, включаючи "орієнтацію базису". Не вважайте за безглуздя, але це важливо для розуміння того факту, що понад 40 млн осіб (або скільки нас ще залишилося) перебувають усередині політико-економічного "буравчика", який уперто рухається вниз до повної амортизації людського інфраструктурного та економічного потенціалу країни. Разом із загальним "обозом", туди, вниз, рухається і влада в особі "політичних еліт". Вони також сточуються в тесачці корупції, як олівець до розміру "огризка". Рівень суб'єктності країни девальвує зі швидкістю, аналогічною прискореній амортизації її економічного потенціалу. Щодня пробивається чергове дно. Як кажуть, дійшли до граніту і почали "бурити". Те, що стає буденним сьогодні, було неможливим ще вчора. На зустрічі "двадцятки" в Осаці Трамп і Меркель "обговорили перспективу реформ в Україні"… Причому без самої України. Десять років тому це визнали б поганим політичним жартом. Як казали герої "Щасливого числа Слевіна": "Був час. - 4:35. - Ти мене не зрозумів. Я не запитував, скільки часу, я сказав "був час". - "Був час"? - Угу. Візьми, наприклад, он ту шоколадку. Дуже апетитна, правда? - Їй років сімдесят. - Сьогодні так. Але був час...".

ООН підготувала демографічний звіт World Population Prospects. Основний виклик світової економіки – зростання кількості населення і необхідність його постійно соціалізувати, враховуючи кількість людей, яка зростає, з вищою освітою, котрі вже не хочуть працювати "кайлом". Ключовий виклик розвинутих країн – трудова імміграція і криза на внутрішніх ринках праці. Але це і можливість подолати старіння населення і підвищити конкурентоспроможність економіки завдяки більш дешевій робочій силі.

Україна має зовсім інші виклики. Ми перебуваємо в стані гібридного третього демографічного переходу. Чому гібридного? У класичному варіанті на цій стадії зростає тривалість життя і зменшується народжуваність. Перший фактор компенсує другий і скорочує динаміку від'ємного природного приросту населення: воно просто старіє. В Україні дійсно зменшується народжуваність, але при цьому тривалість життя є значно нижчою, ніж у розвинутих країнах, особливо серед чоловіків. Українці мало народжують і помирають, не доживши до 70 років (чоловіки).

Ця гібридність позначається і на економіці. Глобальний світ балансує між багатими, технологічно розвинутими і державами, що старіють, з одного боку, і бідними, такими, що технологічно розвиваються, але при цьому молодими країнами - з іншого. Україна – бідна, технологічно деградує,  при цьому ще й з економікою, що старіє. І на відміну від розвинутих сусідів ми не можемо перекрити ці дефіцити інвестиціями, трудовими мігрантами або високою динамікою розвитку. До нас ніхто не їде, оскільки зарплата в країнах Азії та Африки вже порівнянна з нашою, а витрати на проживання у вигляді тих самих тарифів в Україні є незрівнянно вищими. Така парадигма не вирок, а дзвін, точніше набат, який звучить не по комусь абстрактному, а по кожному з нас. Україна має потенціал розвитку і "зародок зростання", просто ці внутрішні "насіння" необхідно посадити в родючий ґрунт. А для цього важливо хоч трохи думати на виборах.

Але повернемося до звіту ООН. За даними міжнародних аналітиків, у 2050 році населення нашої країни скоротиться до 35,2 млн (при аналізі цього показника слід врахувати, що в ООН переконані, що українців досі майже 44 млн). А до 2100 року процес депопуляції призведе до скорочення кількості до 24 млн осіб.

Спробуємо перевірити ці дані за допомогою простих лінійних функцій. Візьмемо скорочення кількості населення протягом останніх трьох років, виведемо середнє арифметичне і закладемо в розрахунок гіпотезу, що до 2050 року ці темпи спаду будуть константою.

112.ua

До 2050 року населення України скоротиться до 36 млн, що приблизно відповідає даним ООН (з нинішніх 42,4 млн). У 1990 році нас було 51,5 млн. Глибина депопуляції становитиме понад 15 млн осіб, або 30% від базового рівня. Важко в сучасній історії знайти подібні жахливі приклади.

112.ua

Водночас навіть з урахуванням токсичності медичної реформи тривалість життя повільно, але все ж буде підвищуватися. У такій моделі кількість населення старше 65 років до 2050 року перевищить 10 млн осіб і складе 28% населення порівняно з нинішніми 16%, тобто соціальне навантаження на бюджет (навіть у контексті виплати мінімальних пенсій і субсидій) зросте приблизно вдвічі порівняно із сьогоднішнім рівнем. Це якраз "ідеальні" умови для адаптації лібертаріанських моделей розвитку, про які кажуть ідеологи, котрі прийшли до влади, але нічого не розуміють у пропонованих ідеологемах.

112.ua

Демографічну ситуацію в Україні доволі наочно ілюструє графік природного приросту/убутку населення в розрахунку на 1000 жителів. Це перевищення народжуваності над смертністю. У 1990 році такий показник був позитивним і становив 0,5. Мінімум було досягнуто в 2002-му – мінус 7,7. Потім завдяки державним програмам стимулювання народжуваності та зростання рівня і якості життя показник природного приросту дещо покращився і досяг -3,1 у 2012 році. Але з 2013-го почалося подальше падіння, що посилилося останніми роками: мінус 5,1 за підсумками 2017-го.

За прогнозами ООН, у двох третинах із 235 країн і районів проживання кількість населення збільшиться, причому в 40 темпи зростання становитимуть 50% і більше, а 19 держав подвоять своє населення. У 55 державах цей показник або зменшиться, або буде балансувати на точці "замерзання". Найвищий рівень депопуляції (мінус 20% і більше) відбудеться лише в Болгарії, Латвії, Литві, Україні та на островах Волліс і Футуна. Проблеми трьох європейських "карликів" будуть мінімізовані спільним з ЄС ринком праці та можливістю залучати трудових мігрантів. Україна — по суті, єдина велика країна у світі, яка в подальшому зазнає катастрофічного скорочення кількості населення. Ключові чинники демографічної кризи: низька народжуваність і високі темпи трудової міграції за кордон.

Оцінюючи чистий приплив мігрантів до України, ООН враховувала офіційні дані, згідно з якими такий показник для нас поки ще є позитивним. Що, на думку авторів доповіді, частково компенсує дефіцит населення (аналогічно з Сербією і РФ). На жаль, в ООН не врахували нашу специфіку: мільйони мігрантів, які навіть перебувають за кордоном понад рік, зберігають український паспорт, хоча з точки зору виконання цивільних обов'язків, зокрема щодо сплати податків, вони нічим не відрізняються від тих, хто офіційно змінив місце проживання. Зважаючи, що в майбутньому всі вони будуть претендувати на субсидії, пенсії і пільги, такий формат для країни ще гірший, і реальну картину може встановити тільки всеукраїнський перепис населення.

112.ua

Хоча, враховуючи загальний тренд на спрощення і сплощення профілю української економіки, все логічно. Останніми роками частка сільського господарства і добувної промисловості в структурі ВВП збільшилася з 13 до 16-17% або на 4%. З такою динамікою цей показник до 2050 року цілком може збільшитися ще в 1,5-2 рази. За такої структури економіки численне населення, так би мовити, є зайвим. Частину треба "утилізувати" за допомогою трудової міграції, підвищуючи темпи економічного розвитку в Польщі та компенсуючи в країнах Центральної Європи демографічну прогалину, що утворилася після виїзду "місцевих" до Німеччини і далі.

Наступний етап – це обезземелення селян унаслідок "земельної реформи" і подальше розчинення – спочатку у великих українських мегаполісах, а потім "за рознарядкою" на захід. У підсумку, через тридцять років в Україні має залишитися приблизно 25-30 млн осіб, третина з яких будуть люди старші 65 років, для виплати мінімальних пенсій яким цілком вистачить сировинної ренти, яку погодяться виплачувати 4-5 ФПГ.

Враховуючи соціальну вразливість пенсійної групи населення, не важко буле сформувати на цій електоральній базі довгогральну клептократичну систему влади і політичну модель охлократії. За великим рахунком, місцевим "елітам" залишилося потерпіти кілька бурхливих політичних циклів. А потім "мертві з косами стоять, і тиша"…

Олексій Кущ