Знак біди

Давно, у перші мої журналістські роки, довелося почути, як працівник обкому партії, зайшовши до редакції напередодні 22 червня, бовкнув: країна, мовляв, на порозі святкування стільки-то-річчя початку війни... 

Тоді ми похихикали над недолугим партійцем, а ось тепер (я, напевно, скажу жахливу річ) ця дата великої біди є нині чи не єдиним, що об'єднує пострадянські народи…

Так, не лишилося в нас сьогодні спільних дат, у кожного народу — свої. Розділені політичними переконаннями, національними героями, а тепер, після анексії Криму й агресії Росії, ми вже ніколи, здається, не зберемося за спільним столом. А проте нас досі ще об'єднує день біди! Біди, якої ми за сімдесят вісім років так до кінця й не усвідомили. Соромно, але ж ми навіть не знаємо, скільки тоді втратили. Усе порахувати не спроможемося. Страшно, але досі ще не зібралися поховати їх, полеглих. Скільки ще непохованих лежить по лісах, горах і болотах — від Заполяр'я до Кавказу й Криму, від Долини смерті в М'ясному Бору до Полісся!

Війна не тільки в трагедії останніх її ветеранів, які під кінець життя стали жебраками. Війна в кожному з нас. У нашому вмінні (або невмінні) постійно пам'ятати про той страшній, потворний, протиприродний час, коли рвалися живі зв'язки між людьми, коли людина переставала належати собі, коли вона назавжди прощалася з близькими, коли не встигали ховати вбитих, коли люди пухли від голоду, а діти лишалися сиротами, коли в повітрі чигала смерть і людина ходила по землі, втягнувши від страху голову в плечі… Адже кожен має право прожити стільки, скільки йому відпущено, і ніхто не сміє відмовляти йому в цьому праві — живе народжується, щоб жити. 

Гортаю підшивки головної партійної газети республіки "Радянська Україна" і головної комсомольської газети — "Сталинское племя".

Ця доба сформувала особливий тип виконавців — енергійних, дисциплінованих, чесних і позбавлених непотрібної інформації. "Залізна завіса", що відокремила шосту частину суші від решти цивілізації, якраз і давала ідеальну можливість брехати й доводити, що ідеї Леніна—Сталіна перемагають в усьому світі, що зовнішня політика радянської держави — най-наймиролюбніша.

"Радянська Україна", 
17 серпня 1939 року. "Становище трудящих у країнах капіталу. В Англії близько трьох мільйонів безробітних. Їм доводиться працювати, інакше голодна смерть. У США економічна криза продовжує поглиблюватися. Кількість безробітних сягає 18 мільйонів, що разом з їхніми сім'ями становить 60–70 мільйонів людей".

"20 серпня. На кордоні з Польщею сконцентровано понад два мільйони фашистських солдатів".

"22 серпня. Запровадження німецької мови в Чехії і Моравії як обов'язкової".

Підписання Пакту Ріббентропа-Молотова. 24 серпня 1939 року

"23 серпня о першій годині дня до Москви прибув міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп. 23 серпня о 3 годині 
30 хв. по полудні відбулася перша розмова голови Раднаркому й Наркомзаксправ СРСР тов. Молотова з міністром закордонних справ Німеччини паном фон Ріббентропом з питання про укладання пакту про ненапад. Розмова проходила в присутности товариша Сталіна й німецького посла пана Шуленбурга і тривала близько трьох годин. Після перерви о 10 годині вечора розмова поновилася і закінчилася підписанням договору".

"Радянська Україна" від 25 серпня передрукувала статтю з "Правды". "Десятирічний строк договору свідчить про те, що обидві країни виявляють прагнення закріпити мирні відносини між обома країнами на тривалий період часу… Ворожнечі між Німеччиною і СРСР покладено кінець. Братня дружба народів СРСР і Німеччини віднині повинна отримати необхідні умови для свого розвитку й розквіту".

Позачергова четверта сесія Верховної Ради 29 серпня ратифікувала радянсько-німецький договір.

"Берлін. 8 вересня. Щойно отримано повідомлення про те, що доблесні німецькі бронетанкові частини сьогодні об 11 годині 11 хв. увійшли до Варшави".

17 вересня з промовою по радіо виступив Молотов. Він казав про те, що "радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної Армії дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії".

"18 вересня командуючий Українським фронтом командарм 1 рангу Тимошенко і член Військової Ради Українського фронту Хрущов відвідали міста Тернопіль, Теребовля, Підволочиськ. Скрізь їх вітав радісний народ, звільнений від кабали польської шляхти доблесною Червоною Армією і великим Сталіним".

"У всіх містах і селах Західної України, де проходять частини Червоної Армії, населення просить у політруків і червоноармійців портрети вождя трудящих усього світу товариша Сталіна, голови Радянського уряду тов. Молотова і наркома оборони тов. Ворошилова. "Книгокульторг" м. Києва днями відправив на Західну Україну першу партію — один мільйон портретів керівників партії та уряду".

Німецькі солдати 689-ї роти пропаганди розмовляють з командирами 29-ї танкової бригади Червоної Армії в Брест-Литовську.

Газета "Радянська Україна" від 6 жовтня 1939 р. На другій шпальті надруковано велику рецензію на книжку Л.Фейхтвангера "Москва, 1937", видану українською і російською мовами. Видатного письменника, історика і філософа Ліона Фейхтвангера запросив особисто Сталін "побачити на власні очі, як проходять процеси над "ворогами народу", і написати про це". Тепер, коли ми знаємо про звірства сталінської репресивної машини, дивують слова письменника, що піддався чарам вождя. Газета наводить рясні цитати з книжки: "Сталін — тип російського селянина і робітника, що піднявся до геніяльности… Сталін — плоть від плоті народу, зберіг зв'язок з робітниками й селянами… Говорить мовою народу. Надзвичайно щирий і скромний, не присвоїв собі ніякого титулу, бере близько до серця долю кожної окремої людини, не дозволяє публічно святкувати день свого народження, близько знає потреби своїх селян і робітників, він сам належить до них…" 

Якої ж неймовірної сили набрала тоді влада слів! Слів, які розпоряджалися долями цілих народів, керували життям і смертю… Пам'ятаєте, як на початку перебудови партноменклатура нападала на тих, хто казав про злочинну змову Сталіна з Гітлером. Мовляв, якщо не виявлений секретний протокол — додаток до договору, то змови між ними не було, як не було й поділу Європи. Але ж варто було будь-якій неупередженій людині зазирнути в будь-яку радянську тогочасну газету (усі вони друкували повідомлення ТАРС), щоб побачити, як після підписання договору змінилася сама тональність пропаганди. Не можна було зрозуміти, хто на кого напав — Німеччина на Польщу, чи навпаки. І вже 24 серпня, у день від'їзду Ріббентропа з Москви, газети почали розповідати про тяжке становище трудящих Західної України і Західної Білорусії…

Так, писати правду було не можна. Читаєш газети тих років і щиро жалієш колег, які вважали тоді, як і ми сьогодні, газету — своєю газетою і теж вірили в значущість журналістської роботи, у вагомість друкованого слова. Вони були високими професіоналами, може, навіть більшими, ніж ми. І не їхня провина, що жили в той час і разом з країною зобов'язані були виводити: "Мы кузнецы, и дух наш молод, куем мы счастия ключи…" І кували. Не так ключі, як кайдани. І для тіла, і для духу.

Потім, у період воєнного лихоліття, радянські люди, які кров'ю своєю і горбом здобували перемогу, будуть з особливою теплотою згадувати ці передвоєнні роки, мирне життя з його радощами, трудовими буднями, пам'ятними датами, звершеннями…

"Доповідь тов. М.С.Хрущова на республіканській нараді передовиків сільського господарства УРСР 8 лютого 1940 року".

П'ятдесятиріччя Молотова. Указ про перейменування міста Перм на місто Молотов. Стаття Вишинського про Молотова: "Улюбленець партії і народу".

"24 березня — вибори депутатів до Верховної Ради СРСР від Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської і Тернопільської областей".

"Присвоїти Всесоюзному піонерському табору "Артек" ім'я тов. Молотова".

"Великий Сталін у гостях у червонофлотців крейсера "Червона Україна"… Товариш Сталін підвівся, ласкавим поглядом обвів червонофлотців, які оточували його з усіх боків. М'яка усмішка трохи прорізала його рот. Повільно, ніби в розмові сам на сам з близьким своїм другом, почав говорити товариш Сталін, і кожне його слово глибоко проникало в серце. Якась особлива простота була в цих мудрих словах…"

"Указ про включення Північної частини Буковини, Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР".

"Рада Народних Комісарів СРСР прийняла пропозицію Раднаркому УРСР про спорудження у Львові пам'ятника В.І.Леніну. Закладку пам'ятника вирішено приурочити до річниці визволення трудящих Західної України з польського ярма — 17 вересня цього року. Будівництво пам'ятника має бути закінчене 1942 року".

"Наркомат Оборони СРСР повідомляє: усі 100 відсотків призовників 1940 року вчасно й організовано з'явилися на призовні пункти. Призов пройшов як усенародне свято. Порівняно з минулим роком, радянська молодь стала ще здоровішою, фізично міцнішою".

"За 12 годин нового 1941 року у пологових будинках Києва народилося 26 дівчаток і 20 хлопчиків — нових громадян нашої великої країни".

"Указ про присвоєння Донецькому індустріальному інституту імені Хрущова".

3 лютого 1941 року — 60 років Ворошилову. Віднині шістнадцять міст і селищ, три інститути й Академія Генштабу носитимуть ім'я Ворошилова.

"Про використання курей у боротьбі з буряковим довгоносиком. Постанова ЦК КП(б)У від 1 березня 1941 р.".

"Про випуск Державної позики третьої п'ятирічки. Постанова Раднаркому СРСР від 2 червня 1941 р.".

Карта переділу Польщі від 28.09.1939 р. Газета «Правда», 29 вересня 1939 року