Гетьман Скоропадський і сучасність

Павло Скоропадський

серед всіх навколо мене людей за час, особливо мого гетьманства, було так мало осіб, які в питанні про те, як мислити Україну, яку ми творили, мислили б її так, як я.

Наш українець - індивідуаліст, ніякої соціалізації йому не потрібно.

В українців жахлива риса - нетерпимість і бажання добитися всього одразу ... Коли я говорив українцям: "Почекайте, не поспішайте, створіть свою інтелігенцію, своїх фахівців з усіх галузей державного управління"

... Галичани більш поміркований, вони навіть не соціалісти, а просто дуже демократично налаштовані люди.

Майже вся промисловість і поміщицька земля на Україні належить великоросам, малоросам і полякам, що заперечують все українське.

(Важливі тези вибрав Б.Г., переклад Гугла, а оригінал російською за посиланням в кінці)

Зі спогадів

... Записуючи мої враження, я не особливо зважав на те, як будуть судити мене мої сучасники, і роблю це не для того, щоб входити з ними в полеміку. Я знаходжу необхідним правдиво записати все, що стосується моєї діяльності за період від кінця 1917 року по січень 1919 року. (...)
Перш, ніж почати переказ всього мною пережитого в цю цікаву епоху, я не можу не зупинитися на одному факті, який мене сильно вражав і якому до цих пір я не можу дати точного визначення. Як це могло статися, що серед всіх околиць мене людей за час, особливо мого гетьманства, було так мало осіб, які в питанні про те, як мислити Україну, яку ми творили, мислили б її так, як я. Було дві течії як у соціальних, так і в національних питаннях, обидва крайні, ні з тим ні з іншим я не міг погодитися і тримався середини. Це трагічно для мене, але це так, і, безсумнівно, це сприяло тому, що я рано чи пізно повинен був або всіх переконати йти за мною, або ж піти. Останнє і сталося: воно логічно не повинно було статися тепер, а сталося через грубу помилку Entente (не знаю, що це - Б.Г.). Виконай вони моє бажання, тобто прийшли вони свого представника до Києва, аби бачили, що мене фактично підтримує Entente, цього не сталося б, і, я думаю задача відновлення порядку не тільки в Україні, а й у колишній Росії тим самим була б значно полегшена. Тепер же я не хочу бути пророком, але не бачу, яким чином можна домогтися в цій країні давно всіма бажаного правового порядку.
Завдяки моєму дідові і батькові, сімейним традиціям, Петру Яковичу Дорошенко, Василю Петровичу Горленко, Новицькому та іншим, незважаючи на свою службу в Петрограді, я постійно займався історією Малоросії, завжди пристрасно любив Україну не тільки як країну з огрядними полями, з прекрасним кліматом, а й зі славним історичним минулим, з людьми, вся ідеологія яких різниться від московської; але тут різниця між мною та українськими колами та, що останні, люблячи Україну, ненавидять Росію; у мене цієї ненависті немає. У всякому гніті, який був так різко проявлений Росією по відношенню до всього українського, не можна звинуватити російський народ; це була система правління; народ у цьому не брав ніякої участі; тому мені й здавалося, та й здається досі, що для Росії єдиної ніякої небезпеки не становить федеративний устрій, де б всяка складова частина могла вільно розвиватися: зокрема, на Україні існували б дві паралельні культури, коли всі особливості українського світогляду могли б вільно розвиватися і досягати відомого високого рівня; якщо ж все українство - мильна бульбашка, то воно само собою просто було б зведено нанівець.
Я люблю російську мову, українці його терпіти не можуть; принаймні роблять вигляд, що не люблять його; я люблю середню Росію, Московщину - вони знаходять, що ця країна огидна; я вірю у велике майбутнє Росії, якщо тільки вона перевлаштувати на нових засадах, де б усі частини її у вирішенні питань мали б однаковий голос і де б не було того, як тепер, наприклад, коли в Москві у відомих колах дивляться на Україну, як господар дивиться на працівника; українці цього майбутнього не вірять і т. д. і т.д. Немає жодного пункту, в якому я б у цих питаннях з ними сходився.
З іншого боку великоросійські кола на Україні нестерпні, особливо тепер, коли за час мого гетьманства туди зібралася чи не вся інтелігентна Росія: усі ховалися під моє крило і, до комічності шкода, що ці ж самі люди рубали сук, на якому сиділи, намагаючись всіляко підірвати моє значення замість того, щоб зміцнити його, і дійшли до того, що мене звалили. Це особливо ясно буде видно при подальшому викладі фактів: великоросійські інтелігентні кола були одним з головних факторів мого повалення.
Ці великороси абсолютно не розуміли духу українства. Просте пояснення, що все це дурниці, що вигадали українство німці і австрійці заради ослаблення Росії, - невірно. Ось факт: варто було тільки центральному російському уряду ослабнути, як негайно з усіх боків з'явилися українці, швидко захоплюючи все ширші кола серед народу. Я прекрасно знаю клас нашої дрібної інтелігенції. Вона завжди захоплювалася українством; всі дрібні керуючі, конторники, телеграфісти завжди говорили українською, отримували Раду, захоплювалися Шевченко, а цей клас найбільш близький до народу. Сільські священики в турботах про насущне прожиток своєї численної сім'ї під впливом вищого духовенства, яке до цих пір лише за малим винятком всі великоросійське (московського напрямку), не висловлюються виразно. Але якщо пошукати, то у кожного з них знайдеться українська книжка і прихована мрія здійснення України. Тому, коли великороси говорять: українства немає, то сильно помиляються, і німці і австрійці тут ні при чому, тобто в основі вони ні при чому.
Звичайно, спілкування з Галичиною мало величезне значення для посилення української ідеї серед деяких кіл. Але це спілкування відбулося природно: тут ні підкуп, ні агітація не мали істотного значення. Просто люди зверталися до Львова, тому що ставлення до всього українського в цьому місті було вільно. Природно, що з часом за це українство вхопилися і австрійський уряд і німецьке, але я особисто переконаний, що українство жило серед народу, а ці уряду лише сприяли його розвитку, тому думка великоросів, що українства немає, що воно штучно створено нашими колишніми ворогами, - невірно. Точно так само невірно, що до українства народ не горнеться, народ страшно швидко його сприймає без всякої пристебнутим до нього соціальної ідеї. Великороси говорять: народ не хоче України, але сприймає її тому, що українські діячі разом з українством обіцяють цьому народу всякі соціальні блага, тому народ через соціальних обіцянок горнеться до українства. Це теж невірно: в народі є любов до всього свого, українського, але він не вірить поки в можливість досягнення цих бажань; він ще не разубежден в тому, що українство не є щось нижчу. Це останнє сторіччями втовкмачували йому в голову, і тому у нього немає ще народної гордості, і, звичайно, всякий українець, підвищившись в силу того чи іншого умови по суспільній драбині з народу, негайно перероблявся в великороса з усіма його позитивними і негативними якостями. Великороси абсолютно не визнають української мови, вони кажуть: "Ось мову, на якій говорять у селі селяни, ми розуміємо, а літературної української мови немає. Це - Галицьке наріччя, яке нам не потрібно, воно потворно, це набір німецьких, французьких і польських слів, пристосованим до української мови ". Безперечно, що деякі галичани говорять і пишуть на своїй мові; безумовно вірно, що в деяких міністерствах було багато цих галичан, які дошкуляли публіці своїм прислівником, але вірно і те, що літературна українська мова існує, хоча в деяких спеціальних питаннях він і не розвинений . Я цілком згоден, що, наприклад, у судочинстві, де потрібна точність, ця мова потребує ще більшому розвитку, але це зокрема. Взагалі ж це обурливо-презирливе ставлення до української мови засноване виключно на невігластві, на повному незнанні і небажанні знати українську літературу.
Великороси говорять: "Ніякої України не буде", а я кажу: "Що б то не було, Україна в тій чи іншій формі буде. Не змусиш ріку йти назад, так само і з народом, його не змусиш відмовитися від його ідеалів. Тепер ми живемо в часи, коли одними багнетами нічого не зробиш ". Великороси ніяк цього зрозуміти не хотіли і говорили: "Все це оперетка", - і довели до Директорії з шовіністичним українством з усією його нетерпимістю і ненавистю до Росії, з радикальним поведінкою, насадженням української мови і, на додачу до всього цього, з крайніми соціальними гаслами . Тільки купка людей з великоросів щиро визнавала федерацію (1), решта з ввічливості говорили мені: "Федерація, так!", Але тут же рішуче робили все для того, щоб згадки від України не було.
Потім в області соціальних реформ серед великоросів панує цілковите нерозуміння. До речі, до великоросам я відношу весь наш поміщицький клас, тобто і малоросів, оскільки у них одне і те ж світогляд. Наш українець - індивідуаліст, ніякої соціалізації йому не потрібно. Він рішуче проти цього. Російські ліві кола нав'язують свої програми, які до України незастосовні. Я завжди вважав, що український рух вже добре тим, що воно пройняте сильним національним почуттям, що, граючи на цих струнах, можна найлегше врятувати народ від більшовизму. (...) Для мене зрозуміло ставлення великоросійських кіл до моїх починань: вони не хотіли України і думали, що можна цілком повернутися до старого, а я хотів Україну, не ворожу Великоросії, а братню, де всі українські прагнення знаходили б собі вихід. (...)
Українські впливові кола - головним чином соціалістичні (...) Соціалістичні елементи на Україні - значно більш поміркований великоруських. У цьому відношенні їх соціалізм умеряется дійсно сильним національним почуттям. Інтеграціоналізма великоросійського немає, і, звичайно, на цьому грунті, якщо вищі класи до них прислухалися б, не піддаючись їм, а допомагаючи мені створювати дійсну силу, можна було б знайти шлях до угоди. В українців жахлива риса - нетерпимість і бажання добитися всього одразу; в цьому відношенні мене не здивує, якщо вони рішуче проваляться. Хто бажає все відразу, той зрештою нічого не отримує. Мені постійно доводилося говорити їм про це, але це для них неприйнятно. Наприклад з мовою: вони вважають, що російська мова необхідно абсолютно витіснити. Пам'ятаю, як довелося витратити багато слів для депутації, яка наполягала на українізації університету Св.Володимира. Причому інтелігенції на Україні майже немає: все це напівінтелігенти. Якщо вони, тобто Директорія, що не схаменуться і знову виженуть всіх російських чиновників і посадять туди всіх своїх безграмотних молодих людей, то з цього вийде хаос, чи не краще того, що було при Центральній Раді. Коли я говорив українцям: "Почекайте, не поспішайте, створіть свою інтелігенцію, своїх фахівців з усіх галузей державного управління", вони зараз же вставали на диби і говорили: "Це неможливо".
Вірно, ця обстановка, щасливо склалася для українського руху, запаморочила всім цим українським діячам голову, і вони закусили вудила, але я думаю, що не надовго. Галичани интеллигентнее, але, на жаль, їх культура за історичних причин занадто різниться від нашої.
Потім, серед них багато вузьких фанатиків, особливо в сенсі сповідування ідеї ненависті до Росії. Ось такого роду галичани і були кращими агітаторами, що посилаються нам австрійцями. Для них неважливо, що Україна без Великоросії задихнеться, що її промисловість ніколи не розвинеться, що вона цілком буде в руках іноземців, що роль їх України - бути населеної якимось животіє селянством. (...) З точки зору соціальної, галичани помірніше , вони навіть не соціалісти, а просто дуже демократично налаштовані люди. У цьому відношенні вони були б нам дуже корисні і стримали б запал нашої інтелігенції, вихованої в російських школах з усіма їх негативними рисами. Але через цю ненависті до Великоросії мені доводилося багато з ними боротися. Ця ненависть у них настільки сильна, що ідеям більшовизму, чого доброго, на Україні вони не будуть суперечити.
Майже вся промисловість і поміщицька земля на Україні належить великоросам, малоросам і полякам, заперечливим все українське. Через ненависть до цих національностей, дуже може бути, галичани, а наші українці і поготів, скажуть, що більшовизм їм на користь, так як він побічно сприяє витісненню цих класів з України. (...)
Потім, є ще одна риса, але це вже стосується багатьох діячів, - безпринципність, повна відсутність шляхетності. Скаржилися, що при старому режимі було злодійство, але не можна собі уявити, у скільки разів воно збільшилося тепер, за час революції. Та справа і не в цьому. Наполеон досягав великих результатів, маючи в числі своїх маршалів та інших великих сподвижників преізрядно кількість шахраїв. Повертаючись до питання різниці точок зору великоросів і українців, я резюмую: великороси всіх партій України не хочуть. Праві кола чомусь бачили в мені монархічний принцип і тому кілька підтримували мене. Я був їм потрібен як перехідна ступінь від Центральної Ради до повернення старого режиму. Російські ліберали, будучи абсолютно того ж думки щодо повернення до старого, в сенсі єдиної Росії, вбачаючи в мені все ж людини демократичного способу мислення, ставилися до мене, не скажу щоб вороже, ні, швидше прихильно, але без жодного одностайності, без будь-якої активності .
Українці спочатку підтримували мене, думаючи, що я піду з ними повністю і прийму всю їх галицьку орієнтацію. Але я з ними не погодився, і вони, особливо останнім часом, різко пішли проти мене. (...)
Визнаючи дві паралельні культури, як глава держави я намагався ставитися до обох таборах абсолютно неупереджено і об'єктивно. Я глибоко вірю, що тільки така Україна життєва, (...) що всі інші точки зору суть, з одного боку, не більше і не менше як революційна накип, з іншого - старий російський урядовий погляд, тепер уже віджилий: "Тримати і не пускати ". (...)
Я глибоко вірю, що якби люди були щирі і хоч трохи отрешились від власних особистих інтересів, якби було більше довіри один до одного, мої думки з цього питання, проведені в життя, могли б примирити всіх. Я глибоко вірю, що ця точка зору зрештою візьме верх (...)
http://spavedfront.io.ua/s405037/getman_pavlo_skoropadskiy_spogadi_skorocheno_rosiyskoyu

Прочитано все з цікавістю

79%, 11 голосів

Вибірково

21%, 3 голоси

Ніколи у те все вчитуватись, що було і загуло

0%, 0 голосів

Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Коментарі

БілаКоролева

15.06.13, 16:25

Богдан Бо

25.06.13, 16:34

Мене здивувало, наскільки багато актуального сказано про події вже 100-річної давності! І наскільки це все сучасне для нас: хочемо все і одразу!
- А подумати?
- То вже потім будемо думати, а зараз всі на барикади!.. Геть - то геть, хто проти? Навіть в Донбасі таких не багато, що за владу Януковича і Ко горою постояти готові... Далі що?
Скинули Скоропадського і отримали 70 років геноциду.

35.06.13, 16:42Відповідь на 2 від Богдан Бо

В жодному випадку не порівнюю Януковича і Скоропадського!
Щура з конем порівнювати абсурдно.

анонім

45.06.13, 16:48

Цікаві думки.
Проблемою наших лідерів, що у визвольних змаганнях початку 20-го, що на початку 90-их була одна вада -- нездатність осягнути українську перспективу, поставити український інтерес над власними переконаннями і уподобаннями. Внаслідку -- чвари, гризня і поразка.

НРУ

55.06.13, 16:50

Пробіотик

65.06.13, 20:15

він мабуть мав на увазі Антанту. з такою любов'ю до великоросі Україна була б втрачена, та так і відбулося за Скоропадським.
Генерал Денікін про Скоропадського:« Я викликав до себе генерала Скоропадського і запропонував йому стримати різкий хід українізації та, зокрема, відновити права командного складу або відпустити його з корпусу. Майбутній гетьман заявив, що про його діяльність склалася мінлива думка, імовірно, за історичним минулим роду Скоропадських; що він істинно російська людина, гвардійський офіцер і зовсім далекий од самостійності, якій сам не співчуває…

Nech sa paci

75.06.13, 20:23

Краще читати в оригіналі за посиланням.

85.06.13, 21:26Відповідь на 7 від Nech sa paci

А я все перекладаю українсько, окрім художніх текстів, а тільки у дуже тупому варіанті шукаю в оригіналі пояснення.

95.06.13, 21:27Відповідь на 8 від Богдан Бо

Дякую, почитав на io.ua. Цікаво.

105.06.13, 21:32Відповідь на 4 від анонім

А я більше це вбачаю: "Потім, є ще одна риса, але це вже стосується багатьох діячів, - безпринципність, повна відсутність шляхетності"
Таке враження, що одна рагульня прийшла до влади і не розуміє, що є честь, порядність, людська повага, пошана у нащадків тощо. У Петра Порошенка щось подібне іноді проскакує. Всі інші що тут, що там - ганьба і срам.

Свобода і справедливість

Гетьман Скоропадський і сучасність

Останні статті

Коментарі