Про співтовариство

Поезія-це стан душі.У співтоваристві друкуються виключно авторські вірші.Ласкаво просимо до світу поезії!

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Поезія сучасних авторів.

Почему????

  • 02.11.09, 23:04
Почему цветы завяли?

Почему опали листья?


Почему с тобой расстались?


Почему не пишем письма?


Почему теперь не улыбаюсь?


Почему не сплю ночами?


Почему с другим встречаюсь?


Почему ищу тебя глазами?


Почему теперь с другой ты?


Почему меня не помнишь?


Почему ты даришь ей цветы?


Почему ее с друзьями ты знакомишь?


Почему теперь не вместе?


Почему на небе тучи?


Почему не быть твоей невестой?


Почему другая лучше?


Почему пишу тебе стихи?


Почему пишу так много "Почему"?


Почему стихи мои грустны?


Потому что я тебя люблю!!!!

2003

Мир напополам...

  • 02.11.09, 16:14
Пустинность людных улиц...
Молящий крик в назойливой толпе...
Я вижу много,сотни,лиц,
Но все они-совсем "не те"...
Холод от пустого взгляда...
Молчание ударит по ушам...
Нет...другого мира мне не надо,
Скрепить бы этот,что напополам...

Он ждал...


 

***************************************

 

Он ждал ее долго,

Он грезил о ней,

Казалось, что целую вечность.

Мечтал ненамного,

На несколько дней,

В ее окунуться беспечность.

 

Его восхищало

Сияние глаз,

Движений простая небрежность,

Изгиб ее тела

И женственность фраз,

Спокойствие и  безмятежность.

 

Когда уходила,

Он только хотел

Увидеть ее лишь минутку.

И лишь загрустила,

Он сразу летел,

Чтоб вспомнить веселую шутку.

 

Мельком любовался

Он нежностью рук,

И глаз изумрудных свеченьем,

Она выделялась

Средь массы подруг,

Была для него вдохновеньем.

 

Какая-то царственность

И простота

В ней так сочетались красиво,

И детская искренность,

И красота,

Кокетливость и игривость.

 

Он был ее другом,

Но думал о ней,

Боясь показать свои чувства,

Что любит ее

С каждым днем все сильней,

Считая все это безумством.

 

Но только она

С нетерпеньем ждала

Хоть раз разговор откровенный…

Подсела к нему,

Взглянула в глаза,

И просто сказала все первой…

 

Он был поражен-

Неужели сбылась

Мечта что казалась туманной,

Улыбкой сражен

Ее нежных глаз,

И вдруг оробел так нежданно…

  

Целуя его,

К нему подалась,

Сложив ему руки на плечи,

Его обняла,

Поняла- дождалась

С ним только стремясь в бесконечность…

 

**************************************

 

Дев’ять

  • 02.11.09, 13:58



Новина велика весь світ дня одного

Перевернула на голову з ніг

Відкриттям професора старого -

"Інтелект штучний" створити він зміг.

Та не доробив до кінця свою справу,

Забрали машину, не чуючи його слова,

За це й поплатились - машини вчинили розправу.

Машини і люди - нещадна війна.

Машини - бездушні, люди - безсилі.

Фінал зрозумілий - усім кінець

Професор же той, чиї руки вмілі,

Не міг залишити все так, ввірвався терпець.

Він по часткам рвав свою душу

Вселяючи неї в звичайні ляльки.

Їх він робив. "Так правильно. Мушу"

Себе ж не щадив він тоді.

"Перший" з’явився та трохи не вдався,

В ньому ж була лиш частка душі.

Він розумний був, та всього лякався

Врятувати світ не міг один - ні.

"Другий" і "П’ятий" хоробрі вдалися,

Вмілі та вправні, до всього цікаві,

"Третій" й "Четвертий" - близнюки однолиці,

Геніальні у пошуковій справі.

"Шостий" - знання ситуації втілив

Він бачив малюнки та не все розумів.

В його "дурниці" мало хто вірив.

"Сьомій" жіночність душі всю відвів.

"Восьмий" був сильний і мужній,

Він "Першого" любив більш за усіх.

Та навіть всі разом не створили загін потужній.

А просто ховалися, виживали до пір отих

Поки не з’явився на світ "Дев’ятий"

Остання часточка професора душі.

"Другий" знайшов його, а потім "П’ятий".

"Другий" же щез у далені.

"П’ятий" став йому як рідний

"Перший" й "Восьмий" лиш застерегли

"Шостий" був дещо своєрідний

Тож "Дев’ятий" з "П’ятим" вдвох на порятунок "Другого" пішли.

Знайшли його вони у клітці у машини-звіра

Та не врятували, склалось так,

"Дев’ятого" цікавість погубила

Вчинив проступок він, що просто жах.

Прокинулась люта машина,

Що створює машини самостійно, як вона.

"Другий" - жертва була поки єдина

"Сьома" з’явилась в якості рятівника.

Вона з "Третім" і "Четвертим"

В бібліотеці час останній весь жила.

Вважали кожного із них вже мертвим

Там де влада "Першого" була.

Вони історії відшукали початки

Й змінити хід подій - то було завдання їх.

Так той у кого на спині була "Дев’ятка"

Об’єднав ляльок оцих усіх.

Вони спалили дім пекельної машини

Та та не знищена була сама

Й вийшло так що за лічені години

Й "Восьмий", й "П’ятий", "Шостий" пішли із життя.

І вже майже знищили вони технічне диво

Як зрозумів "Дев’ятий" - нищити його не вірно.

Товаришів, що за дні оці убило

Душі врятувати можна, як не звучить це дивно.

Й повернувся сам він до самого початку

В ту кімнату де й ожив.

Скриньку він знайшов з етикеткою "Дев’ятка"

Й тільки зараз він її відкрив.

Там професор, розповів усе докладно

По поличкам, так би мовити, розклав

Ох, не було б усе так складно,

Як би "Дев’ятий" це відразу взнав.

Та ще не все було втрачено даремно

Повернувся він до інших й їм все розповів

І діяти він вирішив самозабвенно

Себе - у жертву. Він же всіх підвів.

Та "Перший" вперше не злякався

В останню мить "Дев’ятого" він врятував.

"Дев’ятий"  мужності набрався

Та швидко "джерело" дістав.

Машина в миті лічені стала купою металу

Й заплющила навіки червоне сяйво у собі

Ті, хто залишився померлих пам’ятали

Й цифри їм з’єднали в полум’ї.

Комбінацію увів просту "Дев’ятий"

Й душа за душею піднялися в небеса

Вчотирьох лишились сильно обійняті,

Під краплинами життєдайного доща ...

 

Ангел-хранитель

  • 02.11.09, 09:23


О, небеса, не прокляните

Я грешен, Ангелом меня и не назвать

Но я молю, меня поймите,

Попробуйте меня понять...

Моя история не совершена,

Но такова её скорей всего мораль.

Она в своём единстве искренне душевна

И в этом, может быть, и есть моя печаль...

Меня назвали Ангел-хранитель.

Я тот, кому дана душа на попеченье

Тот, кто бережет тела человека обитель

Но испытал я к душе другое влеченье

Да! Влюблён! Вы меня не судите...

Не каменное же сердце у меня

И если бы выбор имел, вы простите,

Отдал бы всё, что б коснуться её, хоть каплей дождя.

Что б взглядом её взгляд встретить,

Что б услышала мои она слова,

Что б мог я ей на всё ответить.

Я верю в то, что полюбила б и она...

Я верю в то, что счастливы мы были б вместе,

Её я б сделал точно таковой.

Во мне нет ни жалости, ни мести,

Во мне живёт только любовь.

Я умоляю, я прошу!

Не отбирайте хоть бы эту связь и нить,

Об этом я Вас искренне молю

Не в силах мне её забыть!

... Что ж, Ваш вердикт мне всё же ясен,

И вскоре забуду я обо всём.

Вы не поймёте, но для меня миг этот ужасен.

Разрешите хоть напоследок укрою я её своим крылом...

Що із тобою сталося,Вкраїно?..


Що із тобою сталося,моя Вкраїно?

Чи це настав сумний розплати час?

Чому вмирають діти безневинні?

Нещастя без упинку сипляться на нас...

 

Хто відповість - чому?Ніхто не знає.

Це кара Божа чи чиясь бездушна гра?

Ще від стихії ми не спам"ятались,

А вже до нас нова прийшла біда.

 

Як гарно ті філософи писати вміють,

Не бачачи нічого поза власним "Я".

І від пустих теорій їх серця черствіють,

Насправді  зовсім не колише їх чужа біда.

 

Чому така байдужість і жорстокість?!

З сльозами моє серце до небес взива.

Мутують душі і людська свідомість.

Апокаліпсису давно настала вже пора.

 

Що з нами буде і чого іще чекати?..

Питань багато - відповідь одна,-

І не в премудрих філософії трактатах,

А в Вічній Книзі вже давно записана вона...

 

Сладкий капкан*

  • 30.10.09, 22:25

Ты меня околдуй, укради,

Или запрячь за дверцей сердечной.

В свою душу меня ты впусти

Так хочу я услады вечной.

Ты теперь только мой талисман,

Я твоя заложница страсти

Я твоей любви океан,

Я люблю лишь тебя, не иначе.

Я тебе подарю поцелуй,

Околдую тебя своей лаской,

Для тебя я сладкий капкан

Я ведь счастье, любовь и удача!

*** *** ***


Уже осень с нами прощается,

Нас на год покидает она.

В серебристом снежинковом вальсе

Закружит нас скоро зима.

Грустно мне расставаться с осенью,

С ярко-рыжей весёлой листвой.

Буду небо лазурное с просинью

Вспоминать я студёной порой.

Запорошат метели белые

Все несбывшиеся мечты.

Лишь ночами из грёз разноцветные

Будут снится весенние сны.

Хеллоуин ]=)

  • 30.10.09, 15:57


Ночь настала, как же страшно.

Ведьмы на метёлках пролетают над головой.

Вампир проходит мимо, «позихает» сладко.

Вдали услышу волкодава вой.

Рыцарь безголовый проскакает рядом

И привидение на каждом углу.

Нечесть вся проводит взглядом

Я тоже вслед им посмотрю.

Но нет, не бойтесь это не кошмар

Это просто день такой календаря.

И не получите сердечный удар.

31-е же октября.

Хеллоуин (кельтов эт праздник),

Известен как "канун Дня всех святых".

Да, это тот ещё ужастик...

Который пугает нас, прежде живых.

Повсюду тыквы светят нам "глазами"-

"Светильники Джека". Прохожий держись.

И не пугайтесь когда за дверями

Услышите возгласы "Угощения иль жизнь!"

Добрий ранок;)

  • 30.10.09, 10:08


Я вранці прокидаюсь й збираюсь на роботу.

Перевірю пошту і вимкну Інтернет.

Помрію трохи про близьку суботу

Й наведу я знову ранковий "марафет".

Приблизно о дев’ятій приїду - не спізнюся,

Ввімкну я свій комп’ютер дістану з сумки телефон.

Своїм колегам я обов’язково посміхнуся

Й почну розбирати роботи, що вагон.

Перевірю знову пошту й закину трохи інфи,

При цьому зроблю вигляд, що в роботі вся,

А кошеня із Ворду з метеликом розсмішить -

Розбавить трохи рутину цього дня.

Введу я кілька цифр й відомість сформую.

Люблю свою роботу й руденьке Мікрософту кошеня

А подумки собі я літо намалюю

Й вихідні на сонечку. Не скоро... Та дарма.

Засне моя Мурка поміж документів,

Її я розбуджу й зверну роботу всю.

Приблизно десь о шостій зберуся я тихенько

Й додому я швидесенько піду.

А вдома вже розслаблюсь - мінус один будень

І спатки в одинадцять напевно я піду.

І знову вранці будильник мене збудить

Настане новий ранок, як я його люблю!

              

Всім доброго ранку!!! З пятницею Вас!;)