ЗАМІТКА ДЛЯ ГАЛОЧКИ, або Про disu

Пані Галино, Ви вже вибачайте, що трохи фамільярно виразився, але це — для краси слова. Тим більше, що Ви самі так місцями підписуєтеся. podmig

При згадуванні Вас, у тому числі в силу асоціацій із іменем, у мене виникають ось такі позитивні візуальні образи:





Певна практичність (за роботою Вас скоріше можна віднести до технарів, а домашню кішку Ви звете просто — Ідісюда) гармонійно поєднується з романтизмом і любов’ю до людей узагалі та до конкретних зокрема.







На відміну від деяких колег по сайту, Ви a priori сприймаєте людей як хороших, і тільки їхні конкретні вчинки можуть похитнути Ваше приязне ставлення. Вашій широкій душі не байдужі всі ті, хто заходить на Вашу сторінку і спілкується з Вами просто про погоду чи про щось сокровенне. smile Це, без сумніву, притягує до Вас (і мене зокрема).

Ви стараєтесь не сидіти на місці й при найменшій можливості подорожуєте. Якщо є час — до Києва:



Майже повний перелік Ваших фотомандрів можна побачити тут.

Причому, на відміну від більшості, Вас цікавить не лише парадний фасад для туристів, а й дрібні деталі та вигляд ізбушки з боку лісу. smile Ви знаєтеся на різних контрфорсах та маскаронах і отримуєте від них кайф.

Якщо часу мало — Ви знайдете багато цікавого і у своїй Ангуїльї та на дачі.



Природа — ще одне Ваше захоплення.



 

"Той самий" бобер. smile







Вам навіть вдалося полюбити чоловікових бджіл, хоч серед них трапляються й "неправильні". smile



Хочеться, щоб у Вас надалі було все гаразд, щоб Ви по можливості не кидали цей сайт і продовжували товаришувати з такими оболтусами, як я. cvetok

Якось одного дня disu...

... з чоловіком поїхала на дачу в Ангуїльську область. Там біля лісу є ловка річечка, яку загачують не тільки люди, а й бобрі. Однак скільки не ходила disu вздовж і впоперек річки — але жодного разу так і не вдалося угледіти того звіра. Не те, що зафотати (а disu це любить і вміє), — навіть просто побачити. Різні вужики, лелеки, жабки легко ловляться в об’єктив, білки взагалі табунами бігають по горіху прямо біля вікна й годинами позують, а бобрі — ні, неначе заворожені. Так бобер став для disu як не ідеєю фікс, то якоюсь невидимою "сакральною істотою", яку хотілося б побачити вживу хоч раз.

"Мабуть, якось треба забути фотик і походити, аби бобер дав про себе знать", — жартома подумала disu, тримаючи обома руками фоторужжо. — "Навряд чи сьогодні пощастить відзняти щось путнє, ще й напарника взяла з собою, буде шуміти й відлякувать не лише місцевих ханиг, а й усяку дику живність". Ходіння понад річкою поміж чагарників, верболозу, якихось клеників, "місць для пікніку" й ямок зі сміттям подарувало кілька відносно цікавих фоточок із мальками в воді, мохом, болотними півниками, свійськими гусями, червоно-чорними клопами-москалями та іншою буденною флорою й фауною. Жодного захудалого вужика чи полоза, не кажучи вже про бобра, на очі не траплялося. Супутник почав натякати, що пора вже валити йти робити шашлики з медом, однак якась невідома (чи відома?) сила вела disu далі вздовж русла.

Біля самої води мандрівники узріли пару свіжопогризаних осик. У душі disu зажевріла надія й додалося сил. І от раптом за надцятим зворотом на протилежному боці disu узріла... ТАК! ЙОГО!

На маленькому клаптику піску розлігся жирний бобер і чухався об ґрунт. Мабуть, його допікали якісь комахи. Плаский хвіст стирчав, неначе робоча частина бензопилки або чудернацька ласта. "Афігєть!!! Камера!!!" — вчасно згадала disu й швидко почала робити знімки.

Коли disu наздогнав супутник, бобер помітив людей і швидко скочив на ноги лапи в позу сторожа. При цьому хвіст кумедно лежав на землі між задніми перетинчастими лапами.



Оцінивши загрозу як середню, за кілька секунд він не спіша стрибнув у воду. disu не втрачала час і строчила фотиком як кулеметом. Відпливши на середину річки, бобер нирнув, на прощання махнувши своїм гребним хвостом. Само собою, азарт разом із виділеними гормонами не покинув так просто фотомисливців, і вони пішли за бульками, які випускав під водою бобер. Так вони дійшли до широкої труби, що спускалася з берега й була занурена в річку. У трохи каламутній воді було помітно, як велика тушка запливла у трубу. "Усьо, попався! Мабуть, там у нього дітки. Наступного разу зайдемо з протилежного боку!"

День уже вдався. "Щось мені це нагадує. Десь я вже читала щось таке. Шолє купити лотерею?" — Усміхнулася disu й відклала цю дію на вечір, коли вони доїдуть додому в Ангуїлью.

По дорозі до дачі трапилися пару вужиків, один полоз проплив по річці. "Хіхі, що це вони всі повилазили? Коли йшли сюди, нікого не було." Пролетівший над городами лелека з чимось великим у дзьобі нагадав disu про одну важливу річ, яка майже не виходила з голови вже кілька місяців.

Шашлики були готові до вживання, коли з Ангуїльї раптом подзвонили й повідомили радісну новину, що своєю значимістю перекрила й вужиків, і стрьомних бджіл, і тюльпани, й навіть зубатого бобра. "Новий етап!"

Українська музика (частина якась там)


Бувайте, бувайте,
Тутешнії люде.
Мене вспоминайте,
Як мене не буде.


***

Порожня, змарнована,
Звана чужим ім’ям,
Розвіяна вітром,
Спалена полум’ям.

Розділена навпіл,
Розбита надвоє,
Летіла, летіла я
Вниз головою.


***

Не справджуються надії,
Не вертаються діти з війни,
Розв’язаної не ними,
Зав’язаної для них.


***

Вдало керують думками
З телеекранів ті, що над нами.
Пульти тримають в долоні.
Ми у блакитному телеполоні.

Ллються рожеві сиропи.
Ніби-то наближають нас до Європи.
Зараз новини, а згодом
Ми вас побавим солодким болотом.

***

Вже сам до підвіконня дотягнувся,
І нарешті тато повернувся
У назвах вулиць — а він чекав удома.


***

Once I wanted to get some coal,
But Mr. A kicked me in my balls.
He stole my woman, he broke my car,
Then he spent all my money
On the DPR.


***

Одноклітинні люди горять,
Одноклітинні знайомі горять,
Не лишаючи попіл.

Мене дивують їхні кораблі,
Мене лякають їхні літаки,
Що поприростали до землі.

***

Перехожі штовхаються боляче,
Залюбки докладають сил.
Носять погляди ріжучі, колячі,
І заряджені полюси.

Я бачити їх не хочу,
Я граю у іншу гру.
Він відкриває очі —
Вмикається струм.


***

Welcome home,
My tired birdy.


***

I believe my Home
Is here
With you


***

Без вас, друзяки, взагалі мені глина.

***

Торшера абажур в вікні
Я бачу крізь жалюзі.


***

Рухається усе навкруги —
Куди?


***

Но жизнь проходит, проходит, проходит,
Дни и минуты, года, месяцА.
Всё исчезает, и детство уходит,
И не вернуть нам его никогда.


***

Тільки мене не запросили з собою.
Я радію сам, я радію сам.


***

Нині в суботу о четвертій годині
Щастя настало ген по всій Україні.
Щастя безмежне буде і абсолютне.
За стіл сідайте і пускайте салюти.



Якось одного дня Марін...

... зі своїми близькими прогулювалася біля озера Позняки. Раптом глядь — а з-під коряги на неї дивиться справжній бобер! Дивиться — й ніби підморгує. Випадково з собою Марін мала гарний фотоапарат: "Це ж треба — забула викласти після вчорашньої гулянки!" На телефон гарно б не вийшло, оскільки був потрібен зум. Коли Марін діставала агрегат, руки майже не трусилися — лише трошки. Клац! Клац! Клай-клац-клац! Тут підбігли інші — але бобер хутко пірнув, на прохання махнувши своїм потужним хвостом. "Буде що викласти сьогодні-завтра!" — подумалося фотографині.

— Це ж треба, як пощастило! — завважили Марін її супутники. Майже всі фотки вийшли. "Якби так щастило завжди", — з легким сумом завважила подумки. "А що, коли сьогодні такий день? А ну куплю я лотерею!" — і швидко, навіть машинально, повела всіх у Елтікс. "Якщо виграю багато, віддам десятину бідним", — самоіронічно подумала Марін.

Лотерея швидко знайшлася — й ось вона в руках нашої героїні.

— Тут треба потерти монеткою! — підказали їй хлопці.

"120 000 грн" — повільно, але вірно проступало під її пальчиками на смужечці.


Емоції завжди були важливими в житті Марін. На цей раз до неї завітала радість, перемішана з диким бажанням розреготатися (що й було зроблено). Такого дивного заразного сміху магазин не чув давно.

"Що ж за день такий сьогодні?!!" — це прокинулася ейфорія. Проснулась — і буквально попхала їх усіх додому. Там на них чекала пляшка дарованого подругою дуже дорогого вина. І ще щось не менш приємне. Приємне, як нікОли. smile

Зі святом!

  • 13.01.17, 23:25


Нещодавно виповнилося 100 років, як було вперше виконано "Щедрик" у класичній обробці Миколи Леонтовича. Це зробив хор Київського університету імені Святого Володимира.

З Новим Роком!

  • 01.01.17, 02:44


З НОВИМ РОКОМ! ХАЙ ВІН ПРИНЕСЕ ВСІМ У ЯКОМУСЬ МІСЦІ ПІВНЯ ЩОСЬ ХОРОШЕ. smile


Панове, алярм!*

  • 11.12.16, 15:14
Шановні пані та панове!

Я як ЩИРИЙ ПАТРІЙОТ офіційно оголошую АЛЯРМ!

Наша найстаріша мова, що стала фундаментом для всіх арійських мов, іще від наших прапращурів — трипільців-оріїв — завше відрізнялася від ерзянсько-мокшанського суржику, що був поширений у болотах Залісся. Однак підступні вороги України, а саме п’ята колона Москви, та їхні несвідомі корисні ідійоти всіляко тягнуть нас до руссскава міра. Оскільки мова — це культурний код нації, то саме на мову скеровується генеральна офензива. Окрім директної русифікації та розповсюдження суржику, існують непрямі методи впливу. Ще й досі від аґентів впливу можна почути й побачити в інтернеті такі жахливі покручі, як СПАСИБІ, ДЕРЖАТИ, ЖДАТИ, ВИДІТИ, БИСТРИЙ тощо. Цим підкреслюється хибна близькість нашого великого народу та їхньої ворожої зграї. Більшість українців іще не розуміє величезної небезпеки, що чигає на нас. Дехто розуміє контраверсійність вживання таких слів, та все ж толерує це явище. Я як патрійот і громадянин УКРАЇНСЬКОЇ ТРИМАВИ вважаю, що необхідно бити на сполох і всіляко алярмувати. Зокрема, робити зауваження такому мовцеві. Якщо після третього попередження людина не розуміє своєї помилки, можна сміливо записувати її у прислужники північного Мордору.

Якщо (за Миколою Хвильовим) "Геть від Москви" — то таки ГЕТЬ ВІД МОСКВИ! Без жодних винятків та компромісів. Усе, що нас уніює з мовою окупанта, потрібно БЕЗЖАЛЬНО ВИРІЗАТИ та викидати на смітник історії! Україна — ПОНАД УСЕ!!!

* Розміщено на правах тролінгу. Автор НЕ поділяє деяких чужих думок, викладених ним тут. :)

Кге-кге! На конкурс...

ХОЧУ ЖІНКУ-
МАНДАРИНКУ.




Картинку знайшов через гугл.