Севастополь 2013. Частина 6

Фіолент. Балаклавський монастир

Мис Фіолент розташований на півдні, внизу півострова-"підборіддя" (див. мапу з частини 1), неподалік від Балаклави. Аби дістатися сюди, треба спочатку доїхати до 5-го кілометру — це така велика розв'язка на південному виїзді з міста. Звідти можна поїхати до Балаклави або взагалі в Ялту. Ми поїдемо на Фіолент.

Їдемо повз поля зі стоянками військових машин, ліси тощо. На передостанній зупинці виходимо і йдемо через дачне селище на південь. І ось нарешті виходимо на відкритий простір.

МОРЕ! Яке воно велике! На затуманеному обрії море зливається з небом. Праворуч видно власне мис Фіолент:



Ближче до нас на фото — теж знатна каменюка (скеля Хрест, див. потім нижче).

Ліворуч бачимо в морі скелю Святого Явління. Назва пов'язана з подіями, що відбулися близько 891 р.

Під час бурі на морі, корабель терпів аварію, і, бачачи свою неминучу загибель, моряки стали закликати на допомогу святого великомученика Георгія. Георгій, послухавши їхнє милостиве прохання, з'явився на великій скелі поблизу берега і миттєво втихомирив бурю. Коли врятовані моряки піднялися на скелю, то на її вершині вони знайшли ікону святого великомученика Георгія, винесли її на берег і в скельному обриві влаштували печерну церкву. (c) Вікіпедія.


Люди допливають туди й підходять до хреста:



Пізніше тут на краю гори виник Свято-Георгіївський монастир:



Далеко на обрії видно мис Айя (вже за Балаклавою в бік Ласпі й Форосу), біля якого в заповіднику ВФЯ будував собі черговий палац. Праворуч бачимо пам'ятний знак на честь Пушкіна, що тут побував. Узагалі — кого тут тільки не було. Приїжджав і цар Микола II із родиною.

Монастир був грецький, але після завоювання Росією Криму він став головним монастирем Чорноморського флоту й постачав туди капеланів.



Більшовики, звичайно ж, закрили монастир, частково зруйнували і влаштували санаторій. Після війни тут зробили військову частину. Кажуть, звідси запускали експериментальні ракети в море:



За легендою, тут був Андрій Первозванний:



Андріївський хрест — символ Російського флоту.

Після падіння СРСР частину території було повернуто монастирю. Тут збудовано новий храм:



По дорозі до монастиря звук цикад заглушував наші голоси.


Біля входу починаються сходи вниз до моря. Сходинок близько 800.

При вході — святе джерело:



Праворуч посаджено бамбук, ліворуч — банан:



Узагалі-то, тут під горою біля моря фактично розпочинається субтропічна рослинність. Почуваєш себе як біля Ялти.

Жінкам треба дотримуватися дрескоду. Для тих, хто не подумав наперед про це, висять хустини для голови й щось для закриття ніг.

Водяться тут і коти:



Святий Георгій:



Новий храм:





Біля нього в горі — Храм Різдва Христова (печерний):





Робити всередині зйомку без благословення настоятеля не можна.

Унизу є залишки печерних келій:



Нам зробив невелику екскурсію місцевий монах. Наскільки зрозумів, тут усі налаштовані дуже за Росію й проти Заходу. Монархічно налаштовані. На паркані висять оголошення про поїздку до Косово на підтримку православних сербів. Наш екскурсант розповів, що головна ікона Св. Георгія перебуває в Художньому музеї Києва. А також поділився інфою: одному монаху прийшло знамення, що 2015 року Русь об'єднається. Нагадаю, це був 2013 рік. От і думай тепер...

Море

Ідемо з монастиря вниз:



Сходинки періодично перериваються горизонтальними ділянками. Є й лавки для тих, хто втомився. На початку спуску є залишки дачі адмірала Лазарєва:


І ось нарешті — море!



Вода чистіша за ту, що в межах міста. Пляж — із якісної гальки (як у Ялті). Плавають мальки й медузки:



Фіолент:



Десь там є пристань, але по суші пройти туди не можна.

На скелі Святого Явління витесано східці, якими можна піднятися нагору:



На горі ростуть такі живописні деревця:



На заході височіє скеля Хрест. Підійдемо до неї:









У ніші валяється така парамілітарна штука:



Сподіваюся, нічого страшнішого на Севастопольській землі не буде. На закінчення додам, що підійматися вгору було не так приємно й легко, як спускатися. 800 сходинок — це все одно, що залізти пішки на 41-й поверх.

З надією на мир в Україні завершую серію фотозаміток про славне місто Севастополь. Сподіваюсь, далі буде щось хороше...


Севастополь 2013. Частина 5

Херсонес

Залишки давногрецького міста відділяє від центру Карантинна бухта.



Аби дістатися до Херсонесу, треба від центру проїхати трохи на захід. Можна — до центрального універмагу. Потім треба пройти кілька тихих кварталів на північ до моря. Варто зауважити, що частину некрополя (кладовища) та ще якісь фрагменти забудували хатами.

Касирка трапилась не в гуморі. Довелося з нею трохи посперечатися з якогось приводу.

Ми звідти пришли:



Цей мікрорайон Херсонесу було побудовано в пізні часи.





Розкопки тут почалися майже 200 років тому. Пізніше на орієнтовному місці хрещення Св. Володимира збудували храм. Він є майже ровесником однойменному київському.


Як бачимо, схожий на київський, теж у візантійському стилі. Усередину не потрапив (службу вже було закінчено). Однак на фото помітив подібність також інтер'єру.

Оскільки від центру сюди йти далекувато, трохи пізніше там звели ще один Володимирський храм.

Неподалік від храму є музей:


А також — іще один храм:


І античний театр:







Герострат — головний герой вистави. Його судять:







Далі йдемо до моря:


Тут дуже гарно. Відчуваєш історію.


Залишки базиліки (церкви) 6-10 ст.:



Як бачимо, батарейки сіли, тому знімав мобілою. Мало й неякісно. До того ж, сонце сіло за небокрай. На цьому доведеться закінчити цю частину.



Далі буде.

Севастополь 2013. Частина 4

Вулиця Леніна

Починає вулицю Центральна міська бібліотека імені Льва Толстого.



Пройшовши трохи вулицею, натрапляємо на площу Суворова. Тут два узвози (Червоний та Тролейбусний) привозять людей із вокзалу в центр. Із боку Південної бухти закінчуються будівлі, й починаються сквери. Зокрема, бачимо ротонду:



Тут можна підійти до краю гори й пофотати бухту та Лазаревські казарми:



Це лабораторний корпус філії МГУ. Даний заклад вважається найпрестижнішим, хоча є й інші популярні спеціалізовані інститути (наприклад, новенький банківський).



Бухта ліворуч, на північ:



Удалині ліворуч видно вихід із меншої — Корабельної — бухти, яка примикає до Південної.

Поряд у сквері — меморіал пам'яті афганців. Хрест поєднується з комуністичною зіркою:



Бойова подруга:





Унизу плавають маленькі човники. Саме на таких невеликих (і трохи більших) човниках зазвичай відбуваються водні екскурсії:


Пам'ятник комсомольцям:



Далі знов починаються будівлі. Зокрема, банк:



Музей історії Чорноморського флоту:









Красиво:



Навпроти — пам'ятник Катерині II. Саме за її командою було засновано місто:



Поряд із музеєм флоту є храм Архістратига Михаїла та Будинок офіцерів ЧФ РФ.

Площа Нахімова. Графська пристань

Підходимо до важливого місця — площі Нахімова. Тут є Севастопольська мерія, порт, купа пам'ятників та Графська пристань.

Міська Рада:



Звідси почало будуватися місто:



Площа дуже велика, але зафотати її всю якось не здогадався. Добре, що не забув за пам'ятник адміралу Нахімову:



Більше мою увагу привернула Графська пристань:



Униз до води ведуть красиві сходи. Можна вийти на дерев'яний причал і взяти до рук фотик.

Поряд комунальний катер перевозить людей на Північну сторону:



Севастопольська бухта з нашими кораблями:



Адміральський корпус на кінчику Павлівського мису, який відділяє Корабельну та Південну бухти від Севастопольської:



Південна бухта з кораблями та кранами — вже знизу:



На нашому березі теж багато кораблів. Наприклад, "Новочеркаськ":



Поряд є невеликий Севастопольський морський порт.

Підіймаємось наверх і йдемо далі.

Приморський бульвар. Артбухта

Як і Історичний бульвар, Приморський також є по суті парком. Тут є фонтани та сцена:



Під патронатом ПР відбувається святковий фестиваль. А ось — його учасники:



Схожі на Бурановських:



Вони прямують у цю арку:



Сонячний годинник теж комусь сподобається. Але то таке. За спиною в нас — один із двох символів міста, пам'ятник затопленим кораблям:



Якщо придивитися в бінокль, видно голки проти птахів:



На Північній стороні теж багато церков і пам'ятників:



Нижче бачимо київський мега-теплохід "Генерал Ватутін" із супроводом та комерційний пором, який з'єднує Артбухту з Північною стороною:



Артбухта — це Артилерійська бухта (на захід).



З іншого боку від неї є якийсь новий готель та обеліск місту-герою Севастополю:



Набережна красива. До 230-ліття її суттєво оновили, в т. ч. за гроші Москви. Нижче бачимо Палац дитинства та юності та Дельфінарій:



Цей же палац — із Приморського бульвару:



Севастопольський академічний руський драматичний театр імені А. В. Луначарського:



Кількість театрів та різних клубів каже сама за себе.

Приморський бульвар красивий:







Ленкоранська акація мені особливо подобається.

На вечір місцеві музиканти майстерно лабають рок:



Нарешті, окинемо оком краєвид із набережної. Ліворуч — Артбухта з обеліском. За ними на захід — Херсонес та купа різних масивів, бухт. Аж до мису Херсонес, за яким — суцільне Чорне море.

Трохи праворуч бачимо вихід у море з Севастопольської бухти, обмежений мулами. Праворуч — початок Північної сторони, а саме — Радіогірка. Там Олександр Попов із колегами робили військові експерименти з радіо.



Далі буде.


Севастополь 2013. Частина 3

Центр. Коротко про маршрут



Маршрут подорожі: Історичний бульвар — пл. Ушакова — вул. Леніна — пл. Нахімова — Приморський бульвар (Артбухта). На мапі це по правій стороні знизу вверх і потім трохи вліво.

Ядро історичного центру стоїть на Міському пагорбі й обмежене по суті вулицями Великою Морською та Леніна. Плюс парк Історичного бульвару. Варто зауважити, що пагорб достатньо високий, особливо якщо дивитися від вокзалу (на захід):



Ліворуч на горі видно колесо огляду. Перенесімося одразу туди. Дістатися того місця зручно з площі Ушакова, до якої повернемося пізніше.

Історичний бульвар

Отже, що ми бачимо з колеса:


Ліва половинка панорами:



Це ми дивимось на північ у бік центру. Монументальна будівля ліворуч — Панорама оборони Севастополя. Праворуч — Південна бухта. Вдалині видно Севастопольську бухту, Північну сторону й море.

Кадруємо, аби краще роздивитися:



Ліворуч на фото вище — район Артбухти:



Видно Обеліск місту-герою, ліворуч від нього — Північний мол та Костянтинівська батарея, праворуч за бухтою — Радіогірка. Видно золотавий купол Покровського собору.

Центр:


Якщо придивитися, видно візантійської форми купол Володимирського собору, який служить усипальницею адміралів. Шпиль із зірочкою — Морський клуб на площі Ушакова. Туди ми й підемо згодом.

Візьмемо трохи праворуч. Бачимо на фото нижче Південну бухту, праворуч — вокзал і нещодавно розширений міст. Його відкривав сам ВФЯ, у зв'язку з чим спостерігалися небачені тут пробки. 



Південна бухта й Корабельна сторона за нею:



Біліють Лазаревські казарми. Частину з них із червоним дахом займає філія МГУ. Із сірим дахом — військова частина ЧФ РФ.

Тепер подивимося, що в нас із іншого боку — на півдні:



Тут була одна з батарей оборони Севастополя (4-й бастіон):



Бетонний пам’ятник мішкам та солом’яним кулЯм із піском. Гармата автентична:



Можна залізти наверх:



А там ми були:



Ідемо на північ, до Панорами:



Вхід — 50 грн, додатково за право фотати — 25 грн.


Заходимо наче в шахту чи мавзолей.

Автор панорами, основоположник російського панорамного мистецтва, професор класу батального живопису Петербурзької Академії мистецтв Франц Олексійович Рубо поклав в основу твору найяскравіший епізод севастопольської епопеї — бій на Малаховому кургані 6 червня 1855. У цей день 75-тисячна російська армія успішно відбила натиск 173-тисячного англо-французького війська. (c) Вікіпедія.



Не солодко було воякам і місту:



Панорама — на 360 градусів. Під час війни серйозно підгоріла. На передньому плані обстановку зроблено з піску та інших матеріалів, далі йде живопис на стіні.



Можна дивитися зверху зі спеціального майданчика, можна — знизу в віконця через скло.

Купол ізсередини виглядає так:



Панорама вражає — але не на 75 грн. Виходимо з протилежного боку:



Поряд є ще музей Папаніна — севастопольського Колумба. Вхід туди загородив собою кіт.



У парку на Історичному бульварі також є тераріум та виставка старих якорів:



Це тільки фрагмент — їх там насправді багато. На Історичній алеї концентрація різних пам'ятників зашкалює. Багато палаток із сувенірами:



А ще тут надувають великі бульбашки:



У затінку заховався вхід до офісу ТРК Бриз. Це [був] чи не єдиний голос вопіющого українця в Севастополі.



На підході до площі Ушакова — симпатичний пам'ятник інженер-генералу Тотлебену, який спроектував оборонні укріплення під час Кримської війни:



На площі Адмірала Ушакова домінує Матроський клуб, за сумісництвом Драматичний театр ЧФ РФ:


Навпроти між іншим — готель "Україна":


У бік площі Нахімова на північ — кільце з ліванським кедром, а за ним — типові, але красиві представники архітектури центру міста:



Звідси раджу йти або на Велику Морську вулицю, що веде до Артбухти, або праворуч на вулицю Леніна до Графської пристані. Підемо за другим маршрутом, але все-таки зафотаємо краєчок не побаченого:



Це Покровська церква. Неподалік є вже згаданий Володимирський храм.

Далі буде.

Севастополь 2013. Частина 2

Загальна ситуація

Насамперед маю сказати, що Севастополь, або Сєвас (так у побуті кажуть кримчани), є дуже великим, цікавим, мальовничим за рахунок рельєфу та цікавим для любителів історії. Незвичні краєвиди милують око. Пам'ятки античності та середньовіччя є об'єктом уваги кожного туриста. Паломники тут знайдуть важливі місця для Православ'я (Херсонес), гірські монастирі (Інкерман, Фіолент і т. д.) та кілька храмів 19 ст.

Але загалом зручним та затишним Севастополь не назвеш. У центрі все дуже красиво й компактно, однак численні житлові масиви розкидано окремими купками, між якими плещуться хвилі, гуляють пустирі або цвітуть різнокольоровими дахами поля приватного сектору. Кожен такий масив має свій центр, у якому є базар та купа магазинів.



Нижче на фото -- технічний універ та його гуртожитки:



Окрема історія — Північна сторона. Туди легше доплисти на катері або поромі, ніж об'їхати маршруткою. Дехто так робить двічі щодня.

Місто відносно чисте — принаймні, порівняно з Києвом не брудніше. Хоча — якщо гарно пошукати — можна знайти звалища будматеріалів та інші малоприємні речі. Також має місце незаконна забудова та ущільнення. Зокрема, постраждали околиці Херсонесу, де якісь добрі люди поставили собі розкішні хати.

Гарячої води у квартирах нема, холодна є майже завжди. Всі гарні господарі давно вже поставили котли, тому в готелях тОчно не має бути з цим проблем. На полях використовують безпосередньо дніпровську воду, а питна вода надходить із гірських водосховищ. Як мені казали, це вода з опадів (сніг, дощ).

У обличчях помітної різниці з Києвом не відчув. Хіба що трохи більше світловолосих людей. Народ загалом нормальний. У місті є 5 вузів, тому мОлоді є куди піти вчитися. Зокрема, є [БУВ] банківський інститут, який 2009 року відкривав особисто Ющенко:



Дуже п
'яних не бачив, а російський мат у розмові чув здалеку лише двічі (сторож на будівництві та моряки на вокзалі). Дехто з місцевих дуже допоміг. Зокрема, гостинна севастопольчанка Тетяна витратила на прогулянку з нами цілий день. Сподіваюся, їй із нами теж було приємно.

Звичайно, що мова панує російська (див. статистику з частини 1), однак на пару моїх спроб забалакати українською реагували нормально (сприймали як туристів). Майже всі принаймні розуміють українську, особливо молодь. Україномовні українці теж є, але їх важко розпізнати.

Більшість людей дуже хоче бути в Росії. Але вони й так досить інкорпоровані в Росію через флот. Принаймні, злих бандерівців боятися не треба, бо мають під боком захист.



Є й "куточок українця" — пам'ятник ювіляру Тарасу Шевченку:



Наявність багатьох вивісок загальноукраїнських установ (того ж Сільпо) дає зрозуміти, що це все-таки Україна. Трапляються й україномовні вивіски, однак рідко. Прапорів більше російських — вони всюди, оскільки по всьому місту розкидано різні заклади ЧФ РФ. Уранці прибережних мешканців та гостей міста-героя підіймають звуки сурми — як у піонерському таборі.



Ось вам маленький, хоч і неграмотний, україномовний напис.



Військові частини займають значну частину берегової лінії, однак у радянські часи все було ще гірше. Місто взагалі було "закрите". Зараз частину флотської землі передано місту.



Архітектура та дизайн

Бувають колоритні вивіски та дизайнерські ходи:





Головне  підібрати Феміді правильну компанію. Поводиря, так би мовити. Якщо що  Висоцький тут як тут:



Напис нижче на стіні громадського туалету на Приморському бульварі уміляє:



На старому кладовищі на захід від центру є "Дом траура". Ось так і написано. Великими літерами. Якось незвично: дом быта, дом траура...

Вулиця Леніна (здається, найстаріша в місті) є, само собою:



Партія регіонів намагається своїми монументальними плакатами показати, хто тут господар. Однак, як ми побачили недавно, є могутніші сили.



На масивах архітектура стандартна совкова. На фото нижче видно такі насправді сірого кольору 9-поверхівки. Ними забудовано квартали по всьому місту.



Будинок із "пимпочкою" народ називає "одеколон". Там розміщено радіозавод. Пару цехів здають під великий ТРЦ з катком та іншими приємностями. Більшість сучасних житлових будинків (і багатоповерхівки також) має білі стіни, великі вікна та нестандартні дахи вишневого чи зеленого кольорів. Південна морська архітектура.

Транспорт

Зупинки поза центром часто оформлюються як цілі торговельні комплекси з лавками:



Із транспорту є автобуси з маршрутками та тролейбуси:



На вікнах висять газети від сонця для кондукторів, а також реклама курсів скорочитання.

Є й новіші  подаровані Москвою:





У маршрутках пасажири зазвичай платять за проїзд під час виходу на зупинках. Інколи таке стояння триває довго. Досить незвично після Києва, але мудро: з таким гірським рельєфом та різкими поворотами водіям не варто відволікатися на видачу здачі. Триматися за поручень strongly recommended. Дуже strongly, бо можна впасти ще й когось собою привалити. Мав певний досвід.

Фауна та флора

У передмістях помічено дуже багато здичавілих собак. Коли вони збираються у зграї, можуть напасти або принаймні по-дорослому обгавкати.

Насадження та дика рослинність — південно-степова (як у Євпаторії) з елементами субтропіків. Зокрема, було приємно бачити ленкоранські акації та ліванські кедри:





Також є ось такі дерева метрів 4 заввишки:



Дуже незвично бачити квіти рожі (мальви) високо на дереві:



У траві також часто зустрічаються мальвові. Виглядають як аналог цикорію в наших широтах:



Море і флот

Моря в Сєвасі багато, але пляжів малувато. Переважно це напівдикі пляжі з галькою та іншим камінням, у т. ч. гострим. Піщані пляжі — у північній частині міста, хоча є і в південній (бухта Омега). Оскільки тут плаває багато кораблів, а 350 тисяч людей справляють різні потреби, то за чистою водою краще їхати або на північ (там є санаторії й пісок), або на південь (Фіолент, Балаклава). Принаймні, в бухтах краще багато не купатися.

Кораблів багато. Запливають сюди й київські велетні-теплоходи:


І не  тільки київські:


Флот явно є містоутворюючим підприємством. Військових кораблів досить багато. Причому вони не тільки стоять на якорі, а й баржують туди-сюди в морі. Це переважно російські кораблі:



Флагман ЧФ РФ — ракетний крейсер "Москва":



Але є й українські. Ще влітку 2013 року наші моряки разом із росіянами ходили на спільні навчання, а сьогодні...

Ось ракетний катер "Прилуки":



Ракетний корвет "Придніпров'я":



Флагман ВМС України корвет "Гетьман Сагайдачний":



Український (єдиний) підводний човен "Запоріжжя" перебуває не у степах України, а в Севастополі. Він уже вміє плавати, але ніби ще не відновив навички занурення під воду:



Далі буде.

Севастополь 2013. Частина 1

Улітку була можливість пару днів погуляти по "місту-області" Севастополю. Був не всюди, гуляв "дикарем", але дещо встиг побачити. Довго лінувався написати замітку про це незвичне місто. Враховуючи нові обставини, жалкую, що не зробив цього набагато раніше. Тепер поспішаю...

Дуже коротко

Море, Херсонес, Інкерман, Балаклава, Ласпі, незвичний ландшафт, монастирі, багато військових кораблів і пам'ятників. Можна використати як базу для поїздок іще кудись. Варто приїхати.

Коротко

Севастополь — місто-порт на південному заході Криму. Населення — 343 тис. + 43 тис. поза містом на території міськради. База Чорноморського флоту РФ та ВМС України. Росіян — 71,6 %, українців — 22,4 %, російськомовних  90,6 % (2001).

Є залишки грецького міста Херсонес, церкви та гірські монастирі, винзавод у Інкермані, багато чого в Балаклаві, безліч монументів та інших пам'ятників. І, звичайно, військові кораблі.

Де був: центр, Херсонес, мис Фіолент. Їхав туди залізницею.

Географія

Місто розташоване на південно-західному кінчику Кримського півострова. На мапі нижче його зафарбовано в сірий колір. Як бачимо, територія міськради достатньо велика й доходить на півдні до Форосу.




Берегова лінія нагадує велетенське підборіддя у профіль, причому нижня "щелепа" сильно виступає вперед:



"Ротовий отвір" — найбільша Севастопольська бухта (8 км). У верхній та нижній "щелепах" щілини між "зубами"-півостровами — численні бухти, що заглиблюються в сушу однойменними балками.



Над кружечком із вокзалами  Південна бухта, що омиває з одного боку центральну частину.

Історія

Наявність близько 30 бухт майже ґарантує постійне існування якого-небудь портового міста.

За оцінками археологів, близько 10 тисяч років тому тут жили представники комі-обинської культури, які паралельно любили що-небудь витесати з каменю. Потім у I тис. до н. е. там мешкали таври, скіфи. У 5 ст. до н. е. сюди припливли та й осіли греки. Херсонесос із грецької перекладається як "півострів". Логічно.

На початку нашої ери Херсонес увійшов до Римської імперії. Цей період був означений появою християнства, а там, де були християни, одразу виникали гоніння на них. Християн сюди привозили й примушували тесати ракушнЯк. Зокрема, в ці місця потрапив 4-й Папа Римський, апостол із числа 70 Климент I, прийнявши мученицьку смерть. Кажуть, тут був і Апостол Андрій Первозванний.

Грекам удалося стримати натиск гунів у 4-5 ст. 861 р. у православному візантійському Херсонесі на шляху до хозарів святий рівноапостольний Кирило знайшов мощі святого Климента. 988 р. князь Володимир пішов у похід на Херсон[ес] і охрестився, подружившись із Візантією. Пізніше до 1900 р. у Севастополі було побудовано аж два Володимирських собори (схожі на собор у Києві).

Після руйнувань міста Золотою Ордою та Литвою (12991399) греки потроху переселилися в гирло річки Чорної до Каламіти (тепер це Інкерман) і далі вглиб материка, утворивши князівство Феодоро. З півдня на них наступали італійці-генуезці (фортеця Чембало в Балаклаві), з півночі  кримські татари. 1475 р. прийшла Османська імперія і всіх завоювала.

1783 р. після приєднання Катериною II Криму до Російської імперії капітан Берсенєв обрав для основи майбутньої бази флоту кримсько-татарське селище Ахтіар (Ак-Яр). Хоча ще раніше тут ніби Суворов розмістив тут війська. Засновником міста вважають командувача ескадри етнічного шотландця Томаса Мекензі. Звідси — Мекензієві гори на півночі від міста. Однією з перших 4 кам'яних будівель стала Графська пристань, яку побудував для себе граф Войнович, командувач Чорноморським флотом, аби переправлятися додому.

1784 р. Катерина наказала назвати місто Севастополем: грецькою Севастос  вельмишановний, священний, Поліс ясно що. Вийшло священне місто. Потім імператор Павло відкотив назву назад (Ахтіар), але не надовго. Севастополь почав швидко розбудовуватися. Величезний внесок зробили командувачі флотом адмірали Ушаков та (особливо) Лазарєв. Станом на 1859 р. населення міста налічувало 45 тис.

Важливу роль у історії міста відіграла Кримська війна (1853—1856). Тоді Росія напала на ослаблену Османську імперію, бо не отримала протекторат над християнами Османської імперії (а турки раніше обіцяли дати цей протекторат). Англія, Франція, Австрія та Сардинія підтримали турків. Опоненти Росії висадилися у Криму й осадили Севастополь. Англійці осіли в Балаклаві й у холодну зиму натягали на голови такі цікаві штуки з отворами, які потім так і назвали — балаклави. Протягом 349 діб (1855—1856) російські військові (в т. ч. українці) мужньо відбивалися від ворогів, але потім відступили на Північну сторону бухти й затопити всі російські кораблі. Після цього Росія та Туреччина втратили право мати флот. Пізніше у зв'язку з цим було споруджено відомий пам'ятник загиблим кораблям, а також намальовано велику Панораму оборони Севастополя.

Після Кримської війни порт став торговим, однак після чергової російсько-турецької війни з 1890 р. знову став військовим. Протягом 1905 та 1917—1920 років тут відбувалися жорстокі революційні події.

Під час Другої Світової радянські війська тримали оборону протягом 250 днів (1941—1942). Загинуло дуже багато радянських вояків, останнім пав мис Херсонес (крайня точка суші). Навесні 1944 року після масованого штурму німецьких укріплень на Сапун-Горі Червона Армія повернулася в місто. Пізніше було намальовано діораму штурму Сапун-Гори.

За час війни в черговий раз було знищено майже всі будівлі міста. Відбудовано центр було доволі красиво (див. нижче).

Поїзд

Залізниця між Сімферополем та Севастополем пролягає в улоговині між двома віддаленими хребтами. Попри взаємну близькість цих міст, їхати доводиться нешвидко години півтори. На під'їзді до міста на півночі — Мекензієві гори (та однойменна станція). Паралельно колії тече річка Бельбек — на заході біля впадіння її в море є той самий однойменний напів-військовий аеропорт.



На обрії на північному заході виглядає краєчок моря:



До мети ще хвилин 30. Невдовзі поїзд заїжджає прямо в гору.


Поїзд повільно кружляє північним та східним передмістями, періодично занурюючись у тунелі. Таких є не менше 5 по місту. Між горами Північної сторони видно здалеку південно-східну частину міста.



Потім ми проїдемо вздовж протилежного берега Севастопольської бухти.


Їдемо ліворуч. Унизу — траса з Сімферополя. Ще один тунель — і будемо біля Інкерману.



Ліворуч видно залишки турецької фортеці Каламіти. Під горою та в горі — Інкерманський монастир (див. нижче). Десь там працював на каторзі Папа Климент I. На обрії видно "реальні" Кримські гори.


Інкерман:



Деякі вапнякові гори ніби хтось ножем розрізав:



Починаємо робити півколо, тобто розвертаємося на 180 градусів.

Насправді знімав це фото, коли їхав назад, тобто локомотив їхав на Київ.



Річка Чорна впадає в Севастопольську бухту. Ліворуч — південь:



Тепер ми на південному боці милуємося північною частиною міста. Ми там тільки що були:



Можливо, в тих "норах" жили монахи.




Ось і Севастопольська бухта. Сухі доки.



Далі — кораблі. Багато кораблів.



Військових теж багато, переважно російські. Ліворуч — ракетний крейсер Москва (121) на північному березі бухти:





Величезні "бочки" на горі — зерновий термінал Ахметова в Доковій бухті. Поряд хотіли побудувати ще й вугільний, але народ поки не дав. Піраміда ліворуч — храм-пам'ятник на Братському цвинтарі оборонців Севастополя у Кримській війні.



Рухаємося на захід — і бачимо наш флагман корвет Гетьман Сагайдачний та інші наші кораблі. Де вони зараз, нам усім відомо. Добре, що корвет у Одесі.


На обрії видно район Графської пристані в центрі міста:



Після виїзду з тунелю бачимо затишну Кілен-бухту.



І ось ми — на фінішній прямій. На протилежному березі Південної бухти, на горі — центральна частина міста.


Вокзал. Ось такі електрички курсують:



А ще там дуже не люблять фашистів:



Навпроти бронепоїзду на горі поставлено танк Т-34, але якісних фото не маю. Біля залізничного також є автовокзал.

Далі буде.

НОСІВКА -- наголос на І (оновлений варіант)

Довелося в силу певних обставин побувати в Носівці. На всяк випадок напишу короткий фотозвіт.

Дуже коротко

Носівка -- невеликий райцентр біля Ніжина з доглянутим центром, парою старих церков та черепахами у ставку.

Коротко

Носівка -- райцентр на Чернігівщині на річці Носівочка. Відома з 12 століття. Населення -- 14 тисяч. Найближче велике місто -- Ніжин (населення 74 тисячі, 15-20 хвилин електричкою). У центрі збереглися Свято-Троїцька (1765) та Миколаївська (1834) церкви. У центрі є 5-поверхові будинки та ставки, в яких живуть черепахи.

Історія

Уперше Носівка згадується 1147 року в Іпатіївському літописі під назвою Носів (Носов) на Руді (у складі Чернігово-Сіверського князівства). У 14 ст. селище потрапило в руки литовців і стало прикордонним форпостом, у 15 ст. згадується як Носове. У 16 ст. селище опинилося в Речі Посполитій. Протягом 17 ст. місцеві мешканці брали участь у 2 козацьких повстаннях. Коли були під поляками, то довелось повоювати проти росіян. У середині 17 ст. від чуми загинуло більше половини населення, а невдовзі Носівку двічі спалили кримські татари.

У 18 ст. носівчани знов бунтували -- тепер уже проти призначення "зверху" "неправильного" сотника. За це 30 чоловік потрапило до Сибіру. Якщо не прибріхує Вікіпедія, в період Козаччини в Носівці діяло 5 (!) козацьких шкіл. Але після згортання козацької автономії та закріпачення селян на 1859 рік на все містечко залишилася лише 1 школа при церкві. У 1861 році через Носівку проліг останній шлях Тараса Шевченка.

Після відкриття в 1868 році залізниці (на Київ) Носівка почала швидко розростатися. За період з 1866 до 1897 року населення виросло з 11 до 17 тисяч (тобто стало більше, ніж зараз). Було вже 3 земських школи, бібліотека, лікарня, медпункт, цукровий завод...

Революції, Голодомор та війна сильно "потріпали" Носівку. Лише після війни знов почався підйом. На 1960 рік діяли цукровий комбінат, маслоробний, цегельний та хлібний заводи, меблева фабрика, 4 лікарняні заклади та 6 шкіл. Потім відкрився завод "Побідит" (працював на ВПК). Протягом 1960-80-х років перебудовано центр Носівки. Населення перевалило за 20 тисяч.

Сучасна геополітична ситуація

Після набуття Україною Незалежності чомусь настав занепад усього. Через безробіття багато хто почав спиватися, свідком чому є два дотепні, але й сумні відеоролики (є трохи нецензурщина): тут і тут.

Зараз відновив роботу цукровий комбінат, який вдалося зберегти від розрізання на металобрухт. Місцевий мікро-олігарх народний депутат Іван Куровський, маючи великий будівельний бізнес у Києві (відомий по спробах забудови Олександрівської лікарні), також масштабно займався в кількох районах Чернігівської області сільським господарством. Подейкують, що разом із переходом із фракції "Батьківщини" у позафракційне плавання він також продав увесь місцевий бізнес більш потужній конторі. Так чи інакше, носовці-носівчани до нього ставляться дуже прихильно, бо він жертвував та інвестував великі кошти на Носівку.

Прогулянка

Якщо подивитися на мапу, Носівка простягається з півночі на південь (до залізниці та трохи за неї) аж на 14 км (по 1 тисячі людей на кілометр довжини). Натомість завширшки Носівка дуже "струнка". Мабуть, пропорція -- як у Кривому Розі.

Для подорожнього Носівка починається з вокзалу. Він є доволі стандартним як для напрямку Київ -- Ніжин.



У бік Києва є автомобільний міст над залізницею (ось він видніється нижче на фото):



З "того" боку залізниці живе трохи людей, а також працюють цукровий комбінат та зерноприймальний пункт (останній -- див. фото):



Біля вокзалу (на північ -- у бік центру) є пам’ятник Тарасу Шевченку:



Зазвичай коли приїжджає з Києва електричка, починаються перегони "хто швидше добіжить до маршрутки".  Як і в Ніжині -- маршрут стандартний: вокзал -- базар/центр -- іще кудись. Вартість -- 2 грн. Графік рейсів заточений під залізничний розклад, тому будь-коли просто взяти й кудись поїхати не можна.

Бусиків на вокзалі стоїть пару штук, тому більшість бажаючих у них уміщається. Якщо ж не влізли або не хочете висіти у дверях, до Ваших послуг -- таксі (є навіть із шашечками). 20 грн на машину -- й Вас довезуть із вітерцем до центру. Якщо зібратися вчотирьох -- 5 грн із носу. Можна торгуватися (до 16 грн за машину точно можна).



Їхати до центру -- не дуже довго, кілометрів 4. По дорозі праворуч трапиться кладовище, а також ось такий пам’ятник:



Далі праворуч можна побачити майже добудовану здоровенну школу:



На крутому повороті направо є пару магазинів -- "Поворот" та "Маленька кишеня". Далі незадовго перед центром праворуч видніється базар:



На фото праворуч -- будівля критого ринку. Ліворуч є великий майданчик для фур.

Перед самим центром колись була автостанція. Зараз на тому місці надають ритуальні послуги, а над дорогою стоїть... "Голівуд".



Центральну площу міста виконано у класичній формі перехрестя. Приблизно з заходу на схід іде вул. Центральна, з півдня (від вокзалу) -- вул. Вокзальна, на північ -- вул. Суворова.

На південь від центру -- колишній автовокзал, а також 2- та 5-поверхові будинки:





Ось власне -- вул. Вокзальна перед центром:




Трапляються цікаві архітектурні знахідки:



Центральна площа в південно-західній частині має широку пішохідну зону. Північно-західна частина містить Пошту та Міськраду:



На північному сході площі (на фото нижче -- ліворуч) -- 2-поверховий красень-універмаг, скромно названий "Торговельним центром", та кілька контор. Із південного сходу (зелена мансарда) -- ряд дрібних контор, магазинів, колишній ресторан і т. д. На південному заході -- рожевий готель "Полісся", частково зайнятий під офіси, а також майбутній жовтий супермаркет АТБ (має відкритися незабаром). Не так давно на місці АТБ стояв кінотеатр "Космос". За ними восичіє цілий квартал 5-поверхівок (їх уже трохи показано вище).



На заході (на фото вище -- це по правій дорозі) вул. Центральна перетинає річку Носівочку, яка тече вздовж усього міста з півдня на північ і впадає в Остер. 

Міст розділяє річку на два ставки. Північний ставок виглядає так:



Будинок-замок на фото вище ніби будував Куровський. Подейкують, що нові господарі місцевого бізнесу з якоїсь радості вимагають у власників квартир додаткової доплати.



Тут же -- на річці -- сидить собі черепаха:



Південний ставок значно більший. Ліворуч видно квартал 5-поверхівок, який уже трохи згадувався вище:



Черепах тут, мабуть, чимало:





Вертаємось назад. Тротуари на центральній площі викладено плиткою, зроблено заїзди для колісного міні-транспорту. Узагалі -- в центрі дуже затишно, чисто й тихо.



Біля Міськради стоїть металічний вождь світового усього цього самого:



Придивимося до прапору -- він якийсь дивний (чернігівських кольорів, але ніби не прапор області):


На півночі за 100 метрів від площі ліворуч можна побачити найстарішу в Носівці церкву -- Свято-Троїцький храм. Вікіпедія нам каже про 1765 рік побудови, табличка біля входу натякає на 17 століття.



Храм належить до УПЦ (МП).



Прибудови до церкви було зроблено останнім часом. Усередині дуже красиво й просторо.



Повернувшись на площу, можна зайти в Торговельний центр:



Трапляються цікаві вивіски, які можна читати з різними смислами й потрійними підтекстами:



Навпроти універмагу -- паркувальний майданчик (у т. ч. для велосипедів).



Приблизно тут стартують міжміські автобуси, в т. ч. на Ніжин.

На схід простяглася тиха вуличка Центральна (а тут усі вулички тихі). Винятком стала сценка біля кафешки, що зовні нагадувала початок бійки.

Тут розташовано кілька офісних та комерційних закладів ("Аваль", школа, клуб тощо).



Якщо пройти трохи углиб, стає зовсім тихо (принаймні, в вихідний день).



Праворуч виділяється розмірами школа № 1.



Біля неї -- братська могила радянських партизан -- часів революції та війни з нацистами. Ліворуч є ще один пам’ятник -- здається, загиблим при боях за Носівку (тут його фото не буде).



Навпроти -- здається, будинок культури та дошка пошани:



За них углиб кварталу є бібліотека, а на схід -- великий парк із меморіальним комплексом.



Праворуч -- плити з прізвищами загиблих носовців, біля пам’ятника -- плити з прізвищами Героїв Радянського Союзу.



З не побаченого

Якщо поїхати далеко на північ, у районі заводу "Побідит" є ще одна стара церква -- Миколаївська (1834). В радянські часи там замутили школу, тепер ніби відроджують назад. Архітектура її доволі цікава (нижче буде посилання).


Висновок

Якщо Ви не фанатичний поціновувач старовинних церков, то краще поїхати далі -- в Ніжин. Там набагато більше цікавого. Якщо ж Ви вже опинилися на станції й маєте 2-3 вільні години, варто заїхати в центр і погуляти трохи.

Посилання для зацікавлених

- Стаття на Вікіпедії.

- Стаття з другою церквою.

- Найкраща мапа.


«Мастер и Маргарита» — перепост месседжа Достоевского о Христе?

«Интересно бы спросить, что сам Булгаков думает по этому  поводу», — пробурчал молодой человек, слушавший лекцию публициста, старшего преподавателя кафедры биомедицинской этики РГМУ им. Пирогова иеромонаха Димитрия (Першина) на факультете журналистики МГУ.

Тема выступления, организованного Миссионерской комиссией при Епархиальном совете Москвы, —  «Мастер и Маргарита» и «Идиот»: почему Иешуа напоминает князя Мышкина? Почему Воланд пересказывает одну историю, а верит совсем в другую?» Спросить об этом самого Михаила Афанасьевича несколько затруднительно, зато интригующие размышления отца Димитрия — перед читателями Правмира. Полная версия.

Детальніше -- тут:

http://www.pravmir.ru/master-i-margarita-perepost-messeedzha-dostoevskogo-o-xriste-audio/

P. S. Коли в юності читав цей роман, то сприймав його скоріше як певний аналог "12 стульев", але з більшим смисловим навантаженням. smile Тобто "титры и спецэффекты" плюс поверхнева критика влади та атеїзму. Потім почав задумуватися, що все-таки сюжет роману ніби дещо не вписується в канони православ’я. Навіть запідозрив Булгакова у критиці християнства вустами Воланда в його діалозі з Левієм Матвеєм. По типу "свобода волі та творчості" тощо. smile

А от послухав доповідача -- і зрозумів, що все не так просто. Окрім аналогії з "Фаустом" Гете, є певні аналогії з поглядами "пізнього" Льва Толстого, "Ідіотом" Достоєвського й навіть із Книгою Іова. Викладена там версія трактування є доволі правдоподібною. Наприкінці лекції є посилання на товстелезну книгу авторства отця Андрія Кураєва, де більшість викладених думок представлено в розгорнутому вигляді.

Так що раджу всім почитати або послухати.

P. P. S. Якщо коротко, то загальну ідею лекції можна викласти словами Андрія Кураєва:

"Для Булгакова Иешуа – это карикатура, но не на Сына Божьего, а скорее на атеистически-толстовское понимание "сладенького иисусика". Иешуа – продукт творчества Воланда и Мастера, но не евангельский Иисус. Он отражает интеллигентски-поверхностный образ Спасителя, который был моден со времен Льва Толстого."

І ще добавка від Андрія Кураєва:

"К сожалению, школьные учебники на эту тему совершенно безобразны. В них Воланд представляется воплощением абсолютной истины, а это уже прямая пропаганда сатанизма на уровне школьных учебников."

Семь смертных грехов

Про фільм -- тут.

Частина 1  -- тут.

Частина 2  -- тут.



Нормальний фільм. Незважаючи на малий обсяг фільму, респект авторам. Хоча б за те, що замість ворожок і телепатів (як це зазвичай буває зараз на телебаченні в СНД) коментувати запрошено переважно священиків.
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая