Українська музика (важка 1)

Продовжу почате раніше й додам кілька відео. Цього разу це буде важка музика (в широкому сенсі). Кому вона не до душі, той не вподобає й цю замітку.

1. Групу Вагоновожатые утворили екс-лідер дніпровського гурту И Друг Мой Грузовик екстравагантний Антон Сліпаков і екс-гітарист гурту Lюk Валентин Панюта. Пізніше до них долучився барабанщик Станіслав Іващенко. "Співає" Антон речитативом російською мовою, як і в попередньому своєму колективі. За словами Антона, пісня у кліпі — про парадоксальне мислення "сепарів" (у словах є один матюк). Також у групи є цікава пісня "Восстание ватников". Для довідки: Гундертвассер — відомий австрійський художник та архітектор, чиї твори використано у кліпі.


 
2. Одеська група Mind Shredder грає industrial. Лідер групи — Олександр Гречаник. Тематика англомовних пісень є гостросоціальною.



3. Є такий малопопулярний стиль музики — hardcore. Навіть не один, а два: різновид панк-року та електронний клубний. У другому стилі найвідомішим "попсовим" представником колись була підсанкційна зараз група Scooter. У 2010-і мегазіркою для пари мільйонів фанатів стилю стала красуня-киянка Катерина Кремко (Miss K8). Вона є хедлайнером кількох щорічних фестивалів, а кожен її кліп має сотні тисяч переглядів. Вашій увазі пропоную один із її кліпів. Попереджаю: не підготовлений слухач не оцінить.



4. Учасники київської англомовної рок-групи Joncofy — Math Max, Timmy, Serj та Can — грають важку музику. До справи підходять серйозно, навіть побудували свою студію звукозапису. Група існує понад 10 років, але склад стабілізувався років 6 назад, тому її можна назвати молодою й перспективною. Дуже вразливим дивитися кліп (та й слухати) не раджу. Хто ж таку музику любить, може подивитися також кліп "Mediapocalypse".



5. Завершить нашу добірку в цьому ж стилі група Jinjer, яка сформувалася на Донбасі в довоєнній Горлівці. Група грає дуже важкий метал, а красуня-солістка Тетяна Шмайлюк, маючи відмінний жіночий вокал та досвід виконання "попсових" пісень по донецьких клубах і ресторанах, не боїться співати з надривом. Група досить відома в Європі — часто стає хедлайнером фестивалів, а кількість переглядів кожного кліпу перевищує мільйон. Співають переважно англійською. Раджу додивитися кліп до кінця — друга половина є цікавішою. На Youtube є багато їхніх кліпів та відео з концертів.



Як бачимо, The Hardkiss порівняно з цими дівчатами та хлопцями — просто естрада для інтелігенції. smile

Наступними вихідними сподіваюся продовжити. До нових зустрічей!

0%, 0 голосов

33%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

67%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Українська музика (спокійна 1)

Шановні колеги! З приводу повернення до співтовариства вирішив розмістити трошки української музики. Під українською розумію таку музику, яка створена в тому числі громадянами України або українською мовою. Тобто це може бути як Квітка Цісик, так і Оля Полякова. smile

Отже, прошу ознайомитися з музичним відео. У першому випуску це буде спокійна мелодійна музика.

1. Починають наш концерт солістка групи ElectroMush Петра родом із Херсонської області та кримчанка Аліє Хаджабадінова в супроводі Усейна Бекірова. Відповідно пісня є кримсько-татарською.



2. Продовжить програму тернопільське тріо Tik Tu. Учасники гурту — Наталія Багрій, Роман Божко та Лесик Драчук (Omodada). Усі вони також грають у інших групах.



3. Чернівчанка Катерина Єрьоменко (DaKooka) протягом певного часу виступала як DJ, однак пізніше заспівала авторські пісні й навіть узяла участь у талант-шоу Голос країни на 1+1. За стилем нагадує Аліну Орлову з Литви.



4. Солістка гурту Contrabanda.com.ua Ольга Цепкало вже давно на сцені, однак її творчість публіка явно недооцінила. Сподіваюся в наступних випусках продемонструвати її у стилі trance.



5. Навесні 2017 року Дмитро Шуров (Pianoboy) заспівав свою відому пісню "Родина" українською. Переклала її Катерина Галенко з Лисичанська Луганської області.



До нових зустрічей!

0%, 0 голосов

25%, 1 голос

0%, 0 голосов

50%, 2 голоса

25%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Цікава замітка для неофітів

Величайшая пошлость пропагандировать Церковь


Автор: Илья Забежинский


Знаете, в чем, мне кажется, величайшая пошлость нашего времени? В попытке пропагандировать Церковь. Некоторые думают, что это называется «миссионерствовать». Но когда мы пытаемся втемяшить людям в умы, что Церковь есть то, чем она на самом деле не является, когда мы думаем, что в этом деле все средства хороши, это называется «пропагандировать».

Величайшая пошлость когда мы пропагандируем Церковь как средство для улучшения жизни. И вот эта пропаганда нам и кажется миссией, Евангелием, доброй вестью.

Хотите не болеть? Или поправиться поскорее? Утратили надежду на традиционную медицину? Идите в Церковь. Ваше здоровье в руках Божиих. Вот, смотрите, сколько средств! Здесь у нас мощи, тут чудотворные иконы, там святая водичка, а на свечном вы можете купить чудодейственное маслице!

Хотите иметь крепкую семью? Верного мужа? Заботливую жену? Идите в Церковь. Именно Церковь учит тому, что браки нерушимы, а измена даже под предлогом внезапно вспыхнувшей новой любви преступление перед Богом. Когда весь русский народ соберется в Церкви, это будет страна крепких семей. Слова «развод» и «измена» навсегда перекочуют в словарь архаизмов.

Хотите иметь отзывчивых послушных детей? Идите в Церковь. Именно в Церкви ваших детей научат заповеди почитания родителей. Если все дети будут расти в Церкви, всякий Фрейд будет отменен и, кажется, даже переходный возраст никогда и ни у кого не наступит.

Демографическая проблема? Только Церкви по силам решить и ее. Когда все русские люди придут в Церковь, они все захотят рожать столько детей, сколько их даст Бог. И столько, сколько нужно государству. И уж не то что аборты делать даже и предохраняться никто не захочет.

Казнокрадство, конфликты, несправедливость, дурные законы, коррупция… Когда все люди станут Церковными, это все прекратится. Люди исправятся. Православные чиновники перестанут воровать. Православные правители будут принимать только богоспасаемые законы. Православные гаишники на предложение взятки будут отвечать:
Спаси Вас Господь! Я обязательно отнесу эти деньги в храм Божий!
Все станут добрыми, честными, отзывчивыми и ответственными. Наступят мир и благоденствие.

Сохранение и укрепление государства. Всенародное единение, патриотизм тоже невозможны без Церкви. Здесь Церковь объявляется единственной надежной и эффективной «СКРЕПОЙ». Только Церковь может дать идею, которая объединит народ. И что же это за идея? Идея сильной великой страны, гордящейся своим прошлым и уверенно глядящей в будущее. И как только страну здесь начинают звать «Родиной», или даже лучше «Отечеством», сразу эта идея представляется Церковной, сразу становится ясно, что без Церкви здесь не обойтись.

Люди! кричим мы на каждом углу. Поглядите, какие мы полезные!

Вся наша официальная церковная риторика последних лет, да что официальная, проповеди на тысячах приходов, превратились в пропаганду. Мы тщимся и тщимся доказать:
Церковь полезна. Она эффективна. А жизнь наша еще пока неустроенна лишь потому, что люди этого не поняли, не разобрались. А вот когда все соберутся в Церкви, вот тогда и наступит благоденствие.

Мне вспоминается анекдот-притча из 90-х годов про то, как на углу Невского и Садовой стоит священник с кружкой и собирает на храм. Со скрипом тормозов к нему подруливает большой черный «Мерседес», из него вылезает новый русский, бритоголовый, в малиновом пиджаке, как водится, достает из барсетки пачку стодолларовых купюр и несет ее священнику. В это же время с еще большим визгом тормозов к тротуару подруливает еще больший черный «Мерседес», открывается окно, из него высовывается голова еще одного нового русского, который машет рукой и кричит:
Э! Братан! Не давай! Оно не работает!

Оно не работает. Или работает, но не всегда и не так, как хотелось бы тому, кому надо, чтобы работало.

Помню, будучи человеком новоначальным, я с горячностью неофита уговаривал одну свою неверующую родственницу:
А ты сходи к Блаженной Ксении. Посмотри, сколько там людей исцеляется.
Но ведь не все же, ответила она.

Время нынче технологичное. Во всем важны верные алгоритмы: что, за чем, в каком порядке, на какую кнопку нажать.
Технологична магия. А Церковь нетехнологична. То есть мы пытаемся впаривать Ее нашим согражданам как самый верный и как раз самый технологичный инструмент для решения наших проблем, а оно не работает.

Вот здоровье.
Мы пропагандируем православные чудеса исцелений. Но излечившихся от антибиотиков, от новых сердечнососудистых таблеток, от технологий лечения рака, от новых методик проведения операций в разы или даже на порядок больше, чем мы можем зафиксировать в наших летописях исцелений. Кто пойдет к Ксении Блаженной за понижением давления, если можно просто проглотить таблетку? Это с одной стороны. А с другой сколько не утешенных, так и не обретших исцеления от православных мощей и чудотворных икон!
Оно не работает!

Или семья.
Можно томами издавать сладко-паточные жития Петра и Февроньи или Анны Кашинской и князя Михаила:
« Быстрокрылая моя голубица! воскликнул князь.
Что ты хочешь мне сказать, о, Ясный ты мой Сокол?! отвечала княгиня».
А статистика даже наша, церковная, говорит, как оно есть на самом деле.
Например, в городе Санкт-Петербурге за последние три года в среднем на 57 тысяч гражданских браков в год приходится около 27 тысяч разводов. Из них на 1650 церковных браков (венчаний) порядка 850 разводов. Соотношение точно такое же, как и вне Церкви.
Не работает.

Давайте посмотрим на послушных детей.
Истории про детей из церковных семей, которые детство свое провели в храмах да воскресных школах, а повзрослев, хорошо если просто охладели к регулярной церковной жизни, а чаще просто стали ее врагами. Это же общее место. Сколько таких историй на каждом приходе?
Ему говорили от рождения «Постись!», ему говорили «Молись!». Ему говорили «Хорошо учись!». Каждое воскресенье строем в храм. Телевизор на помойку! Интернет зло!
А ему исполняется 15 лет, он бросает школу, идет мыть машины и на первые же заработанные деньги покупает себе телевизор, потом игровую приставку, потом компьютер. А на предложение пойти в воскресенье в храм перед носом у рыдающей матери закрывает дверь в свою комнату на ключ.
Это вы называете «работает»?

Демография.
Не так и много многодетных семей в православной среде. Опыт, который говорит, что многодетная семья это семья нищая, это семья с замученной бытом мамой и не менее замученным в поисках прокорма папой, перебивающаяся вещами с чужого плеча, этот опыт общеизвестен. Я ни капельки не против чадородия и добровольного нищенства. Я обеими руками «за». Лишь бы они были добровольными. И тут добровольность как раз и подводит. Не так уж и много многодетных среди православных. Ни к кому не хочется залезать в постель, но, похоже, и тут не обходится без различных способов корректирования рождаемости в каждой отдельно взятой семье.
Да и потом, разве православный человек рожает для страны, для государства? Православные рожают для Бога и для себя. Ну и государство, как будто углядев в этом некое предательство, оставляет наши многодетные семьи практически без ощутимой помощи: ах для себя рожаете, ну и выживайте сами.
А вот и еще и другая незадача. Поток деток, рожденных в результате применения ЭКО или других современных технологий, как бы мы к ним ни относились, стоило бы соотнести с потоком детей, зачатых после очереди к Блаженной Матроне. И мы снова увидим, что эффективность там, у них в клиниках, а не возле мощей.
Опять не работает.

Великое могущественное государство.
Мне всегда в этом вопросе хочется привести в пример, простите, Америку. Разве православие стало той скрепой, которая создала это могущественное государство? Разве под православными знаменами граждане этой страны, преисполненные патриотизма, поют свой гимн? Разве из-за православной идеи там собираются со всего мира миллионы изобретателей, инженеров, ученых, писателей, художников, да просто трудяг? И почему шесть миллионов наших православных братьев граждан Америки горячо любят свою неправославную Родину Америку, а не православную Россию, например? Они что, недостаточно православные?
И разве не самый православный русский народ сам же 100 лет назад растоптал собственное православие и почти уничтожил свою Церковь?
Можно много говорить и спорить про это. Но всегда хочется спросить в начале спора:
Был ли Христос патриотом?

Справедливое совершенное общество.
Многие думают, что Церковь это про то, чтобы люди стали хорошими. Были плохими, а сюда пришли и начали улучшаться. Мало кто хочет осознать, что Церковь есть соединение людей грешных, людей кающихся. Людей, которые на практике даже не приступили к исправлению, но которые мучаются тем, что не приступили. Которые даже, может быть, и не желают исправляться, но мучаются и самим своим нежеланием. Это не значит, что люди не становятся лучше или не исправляются. Многие исправляются. Многие улучшаются. Скорее даже не многие, некоторые. Но даже и те, которые исправляются, исправляются не ради исправления, а те, которые улучшаются, улучшаются не ради самого улучшения. Ведь того, кто вдруг увидел, что исправился и стал лучше других, в Церкви не назовут иначе как «живым сатаной». А ради чего тогда?

И тут мы подошли к тому, что главное, к тому, что является причиной неудач всех наших обещаний практической пользы от Церкви.

То, чем мы занимаемся, предлагая людям Церковь как средство, не просто пошлость. Это обман. Мы навязываем нечто не по своему прямому предназначению. И именно поэтому оно не работает.
Церковь это не про здоровье, и не про крепкую семью, и не про послушных детей, и не про то, чтобы плохие люди стали хорошими, и не про крепкое государство.
Церковь это единственно про Христа.
Ты можешь прийти в Церковь за здоровьем и не получить его.
Можешь прийти за семейным счастьем, за детками и не получить ни того, ни другого.
Можешь не получить здесь финансового благополучия или хорошей интересной работы.
Можешь не получить квартиры, машины, справедливого решения в суде или победы над несправедливым врагом.
И хорошим человеком, скорее всего, не станешь. Посмотрите на святых: кто из них считал себя хорошим человеком?
Но обвинять надо в этом не Бога. Виноваты те, кто привел тебя сюда за ложными целями, те, кто благовествование подменил пропагандой. И теперь тебе кажется, что тебя обманули. А тебя действительно обманули.
Бог может всё это дать тебе, если оно тебе полезно, или не дать, если во вред.
Но есть обетование, которое Бог действительно дал однажды, и поэтому лишь оно всегда исполняется.
«Просите, и дано будет вам; ищите, и найдете; стучите, и отворят вам, ибо всякий просящий получает, и ищущий находит, и стучащему отворят».
И вот тут вроде бы самое время нам возмутиться, потому что не всё дает Бог, о чем просим, не всё получаем и не всё находим. Но в самом конце отрывка Господь Сам и разъясняет нам, о чем это обетование:
«Отец Небесный даст Духа Святаго просящим у Него».

Это обетование про Самого Бога. Бог дает Духа, вот что важно! Бог обещает нам Самого Себя!
Ты можешь ничего не получить в Церкви у Христа из того, зачем ты туда пришел. Но ты всегда получишь здесь Его Самого.
Христос это существо Церкви, это смысл Церкви, это Сама Церковь.
Церковь не средство. И не смейте пропагандировать Ее как средство!
Церковь Цель и только Цель. Потому что Цель Христос!

Поэтому и проповедь наша тщетна, что мы проповедуем землю, а надо бы проповедовать Небо. Мы проповедуем славу земную, а следует проповедовать Славу Небесную.
И когда мы кричим на телеканалах или уговариваем с амвонов, как мы, Церковь, полезны в этой земной жизни, мы ведем себя как шарлатаны. А люди нам не верят. Иначе почему их нет в очереди к Чаше? И правильно, что не верят.

Долой пропаганду!
Единственное, что нам стоит нести в этот мир, это Христа распятого.
Да, пускай для иудеев соблазн.
Да, пускай эллинам безумие.
Да, пускай в мире Он, распятый, никому не нужен.
Но больше нам нести в этот мир нечего.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Фейсбук автора — тут.



Севастополь 2013. Частина 6

Фіолент. Балаклавський монастир

Мис Фіолент розташований на півдні, внизу півострова-"підборіддя" (див. мапу з частини 1), неподалік від Балаклави. Аби дістатися сюди, треба спочатку доїхати до 5-го кілометру — це така велика розв'язка на південному виїзді з міста. Звідти можна поїхати до Балаклави або взагалі в Ялту. Ми поїдемо на Фіолент.

Їдемо повз поля зі стоянками військових машин, ліси тощо. На передостанній зупинці виходимо і йдемо через дачне селище на південь. І ось нарешті виходимо на відкритий простір.

МОРЕ! Яке воно велике! На затуманеному обрії море зливається з небом. Праворуч видно власне мис Фіолент:



Ближче до нас на фото — теж знатна каменюка (скеля Хрест, див. потім нижче).

Ліворуч бачимо в морі скелю Святого Явління. Назва пов'язана з подіями, що відбулися близько 891 р.

Під час бурі на морі, корабель терпів аварію, і, бачачи свою неминучу загибель, моряки стали закликати на допомогу святого великомученика Георгія. Георгій, послухавши їхнє милостиве прохання, з'явився на великій скелі поблизу берега і миттєво втихомирив бурю. Коли врятовані моряки піднялися на скелю, то на її вершині вони знайшли ікону святого великомученика Георгія, винесли її на берег і в скельному обриві влаштували печерну церкву. (c) Вікіпедія.


Люди допливають туди й підходять до хреста:



Пізніше тут на краю гори виник Свято-Георгіївський монастир:



Далеко на обрії видно мис Айя (вже за Балаклавою в бік Ласпі й Форосу), біля якого в заповіднику ВФЯ будував собі черговий палац. Праворуч бачимо пам'ятний знак на честь Пушкіна, що тут побував. Узагалі — кого тут тільки не було. Приїжджав і цар Микола II із родиною.

Монастир був грецький, але після завоювання Росією Криму він став головним монастирем Чорноморського флоту й постачав туди капеланів.



Більшовики, звичайно ж, закрили монастир, частково зруйнували і влаштували санаторій. Після війни тут зробили військову частину. Кажуть, звідси запускали експериментальні ракети в море:



За легендою, тут був Андрій Первозванний:



Андріївський хрест — символ Російського флоту.

Після падіння СРСР частину території було повернуто монастирю. Тут збудовано новий храм:



По дорозі до монастиря звук цикад заглушував наші голоси.


Біля входу починаються сходи вниз до моря. Сходинок близько 800.

При вході — святе джерело:



Праворуч посаджено бамбук, ліворуч — банан:



Узагалі-то, тут під горою біля моря фактично розпочинається субтропічна рослинність. Почуваєш себе як біля Ялти.

Жінкам треба дотримуватися дрескоду. Для тих, хто не подумав наперед про це, висять хустини для голови й щось для закриття ніг.

Водяться тут і коти:



Святий Георгій:



Новий храм:





Біля нього в горі — Храм Різдва Христова (печерний):





Робити всередині зйомку без благословення настоятеля не можна.

Унизу є залишки печерних келій:



Нам зробив невелику екскурсію місцевий монах. Наскільки зрозумів, тут усі налаштовані дуже за Росію й проти Заходу. Монархічно налаштовані. На паркані висять оголошення про поїздку до Косово на підтримку православних сербів. Наш екскурсант розповів, що головна ікона Св. Георгія перебуває в Художньому музеї Києва. А також поділився інфою: одному монаху прийшло знамення, що 2015 року Русь об'єднається. Нагадаю, це був 2013 рік. От і думай тепер...

Море

Ідемо з монастиря вниз:



Сходинки періодично перериваються горизонтальними ділянками. Є й лавки для тих, хто втомився. На початку спуску є залишки дачі адмірала Лазарєва:


І ось нарешті — море!



Вода чистіша за ту, що в межах міста. Пляж — із якісної гальки (як у Ялті). Плавають мальки й медузки:



Фіолент:



Десь там є пристань, але по суші пройти туди не можна.

На скелі Святого Явління витесано східці, якими можна піднятися нагору:



На горі ростуть такі живописні деревця:



На заході височіє скеля Хрест. Підійдемо до неї:









У ніші валяється така парамілітарна штука:



Сподіваюся, нічого страшнішого на Севастопольській землі не буде. На закінчення додам, що підійматися вгору було не так приємно й легко, як спускатися. 800 сходинок — це все одно, що залізти пішки на 41-й поверх.

З надією на мир в Україні завершую серію фотозаміток про славне місто Севастополь. Сподіваюсь, далі буде щось хороше...


Севастополь 2013. Частина 5

Херсонес

Залишки давногрецького міста відділяє від центру Карантинна бухта.



Аби дістатися до Херсонесу, треба від центру проїхати трохи на захід. Можна — до центрального універмагу. Потім треба пройти кілька тихих кварталів на північ до моря. Варто зауважити, що частину некрополя (кладовища) та ще якісь фрагменти забудували хатами.

Касирка трапилась не в гуморі. Довелося з нею трохи посперечатися з якогось приводу.

Ми звідти пришли:



Цей мікрорайон Херсонесу було побудовано в пізні часи.





Розкопки тут почалися майже 200 років тому. Пізніше на орієнтовному місці хрещення Св. Володимира збудували храм. Він є майже ровесником однойменному київському.


Як бачимо, схожий на київський, теж у візантійському стилі. Усередину не потрапив (службу вже було закінчено). Однак на фото помітив подібність також інтер'єру.

Оскільки від центру сюди йти далекувато, трохи пізніше там звели ще один Володимирський храм.

Неподалік від храму є музей:


А також — іще один храм:


І античний театр:







Герострат — головний герой вистави. Його судять:







Далі йдемо до моря:


Тут дуже гарно. Відчуваєш історію.


Залишки базиліки (церкви) 6-10 ст.:



Як бачимо, батарейки сіли, тому знімав мобілою. Мало й неякісно. До того ж, сонце сіло за небокрай. На цьому доведеться закінчити цю частину.



Далі буде.

Севастополь 2013. Частина 4

Вулиця Леніна

Починає вулицю Центральна міська бібліотека імені Льва Толстого.



Пройшовши трохи вулицею, натрапляємо на площу Суворова. Тут два узвози (Червоний та Тролейбусний) привозять людей із вокзалу в центр. Із боку Південної бухти закінчуються будівлі, й починаються сквери. Зокрема, бачимо ротонду:



Тут можна підійти до краю гори й пофотати бухту та Лазаревські казарми:



Це лабораторний корпус філії МГУ. Даний заклад вважається найпрестижнішим, хоча є й інші популярні спеціалізовані інститути (наприклад, новенький банківський).



Бухта ліворуч, на північ:



Удалині ліворуч видно вихід із меншої — Корабельної — бухти, яка примикає до Південної.

Поряд у сквері — меморіал пам'яті афганців. Хрест поєднується з комуністичною зіркою:



Бойова подруга:





Унизу плавають маленькі човники. Саме на таких невеликих (і трохи більших) човниках зазвичай відбуваються водні екскурсії:


Пам'ятник комсомольцям:



Далі знов починаються будівлі. Зокрема, банк:



Музей історії Чорноморського флоту:









Красиво:



Навпроти — пам'ятник Катерині II. Саме за її командою було засновано місто:



Поряд із музеєм флоту є храм Архістратига Михаїла та Будинок офіцерів ЧФ РФ.

Площа Нахімова. Графська пристань

Підходимо до важливого місця — площі Нахімова. Тут є Севастопольська мерія, порт, купа пам'ятників та Графська пристань.

Міська Рада:



Звідси почало будуватися місто:



Площа дуже велика, але зафотати її всю якось не здогадався. Добре, що не забув за пам'ятник адміралу Нахімову:



Більше мою увагу привернула Графська пристань:



Униз до води ведуть красиві сходи. Можна вийти на дерев'яний причал і взяти до рук фотик.

Поряд комунальний катер перевозить людей на Північну сторону:



Севастопольська бухта з нашими кораблями:



Адміральський корпус на кінчику Павлівського мису, який відділяє Корабельну та Південну бухти від Севастопольської:



Південна бухта з кораблями та кранами — вже знизу:



На нашому березі теж багато кораблів. Наприклад, "Новочеркаськ":



Поряд є невеликий Севастопольський морський порт.

Підіймаємось наверх і йдемо далі.

Приморський бульвар. Артбухта

Як і Історичний бульвар, Приморський також є по суті парком. Тут є фонтани та сцена:



Під патронатом ПР відбувається святковий фестиваль. А ось — його учасники:



Схожі на Бурановських:



Вони прямують у цю арку:



Сонячний годинник теж комусь сподобається. Але то таке. За спиною в нас — один із двох символів міста, пам'ятник затопленим кораблям:



Якщо придивитися в бінокль, видно голки проти птахів:



На Північній стороні теж багато церков і пам'ятників:



Нижче бачимо київський мега-теплохід "Генерал Ватутін" із супроводом та комерційний пором, який з'єднує Артбухту з Північною стороною:



Артбухта — це Артилерійська бухта (на захід).



З іншого боку від неї є якийсь новий готель та обеліск місту-герою Севастополю:



Набережна красива. До 230-ліття її суттєво оновили, в т. ч. за гроші Москви. Нижче бачимо Палац дитинства та юності та Дельфінарій:



Цей же палац — із Приморського бульвару:



Севастопольський академічний руський драматичний театр імені А. В. Луначарського:



Кількість театрів та різних клубів каже сама за себе.

Приморський бульвар красивий:







Ленкоранська акація мені особливо подобається.

На вечір місцеві музиканти майстерно лабають рок:



Нарешті, окинемо оком краєвид із набережної. Ліворуч — Артбухта з обеліском. За ними на захід — Херсонес та купа різних масивів, бухт. Аж до мису Херсонес, за яким — суцільне Чорне море.

Трохи праворуч бачимо вихід у море з Севастопольської бухти, обмежений мулами. Праворуч — початок Північної сторони, а саме — Радіогірка. Там Олександр Попов із колегами робили військові експерименти з радіо.



Далі буде.


Севастополь 2013. Частина 3

Центр. Коротко про маршрут



Маршрут подорожі: Історичний бульвар — пл. Ушакова — вул. Леніна — пл. Нахімова — Приморський бульвар (Артбухта). На мапі це по правій стороні знизу вверх і потім трохи вліво.

Ядро історичного центру стоїть на Міському пагорбі й обмежене по суті вулицями Великою Морською та Леніна. Плюс парк Історичного бульвару. Варто зауважити, що пагорб достатньо високий, особливо якщо дивитися від вокзалу (на захід):



Ліворуч на горі видно колесо огляду. Перенесімося одразу туди. Дістатися того місця зручно з площі Ушакова, до якої повернемося пізніше.

Історичний бульвар

Отже, що ми бачимо з колеса:


Ліва половинка панорами:



Це ми дивимось на північ у бік центру. Монументальна будівля ліворуч — Панорама оборони Севастополя. Праворуч — Південна бухта. Вдалині видно Севастопольську бухту, Північну сторону й море.

Кадруємо, аби краще роздивитися:



Ліворуч на фото вище — район Артбухти:



Видно Обеліск місту-герою, ліворуч від нього — Північний мол та Костянтинівська батарея, праворуч за бухтою — Радіогірка. Видно золотавий купол Покровського собору.

Центр:


Якщо придивитися, видно візантійської форми купол Володимирського собору, який служить усипальницею адміралів. Шпиль із зірочкою — Морський клуб на площі Ушакова. Туди ми й підемо згодом.

Візьмемо трохи праворуч. Бачимо на фото нижче Південну бухту, праворуч — вокзал і нещодавно розширений міст. Його відкривав сам ВФЯ, у зв'язку з чим спостерігалися небачені тут пробки. 



Південна бухта й Корабельна сторона за нею:



Біліють Лазаревські казарми. Частину з них із червоним дахом займає філія МГУ. Із сірим дахом — військова частина ЧФ РФ.

Тепер подивимося, що в нас із іншого боку — на півдні:



Тут була одна з батарей оборони Севастополя (4-й бастіон):



Бетонний пам’ятник мішкам та солом’яним кулЯм із піском. Гармата автентична:



Можна залізти наверх:



А там ми були:



Ідемо на північ, до Панорами:



Вхід — 50 грн, додатково за право фотати — 25 грн.


Заходимо наче в шахту чи мавзолей.

Автор панорами, основоположник російського панорамного мистецтва, професор класу батального живопису Петербурзької Академії мистецтв Франц Олексійович Рубо поклав в основу твору найяскравіший епізод севастопольської епопеї — бій на Малаховому кургані 6 червня 1855. У цей день 75-тисячна російська армія успішно відбила натиск 173-тисячного англо-французького війська. (c) Вікіпедія.



Не солодко було воякам і місту:



Панорама — на 360 градусів. Під час війни серйозно підгоріла. На передньому плані обстановку зроблено з піску та інших матеріалів, далі йде живопис на стіні.



Можна дивитися зверху зі спеціального майданчика, можна — знизу в віконця через скло.

Купол ізсередини виглядає так:



Панорама вражає — але не на 75 грн. Виходимо з протилежного боку:



Поряд є ще музей Папаніна — севастопольського Колумба. Вхід туди загородив собою кіт.



У парку на Історичному бульварі також є тераріум та виставка старих якорів:



Це тільки фрагмент — їх там насправді багато. На Історичній алеї концентрація різних пам'ятників зашкалює. Багато палаток із сувенірами:



А ще тут надувають великі бульбашки:



У затінку заховався вхід до офісу ТРК Бриз. Це [був] чи не єдиний голос вопіющого українця в Севастополі.



На підході до площі Ушакова — симпатичний пам'ятник інженер-генералу Тотлебену, який спроектував оборонні укріплення під час Кримської війни:



На площі Адмірала Ушакова домінує Матроський клуб, за сумісництвом Драматичний театр ЧФ РФ:


Навпроти між іншим — готель "Україна":


У бік площі Нахімова на північ — кільце з ліванським кедром, а за ним — типові, але красиві представники архітектури центру міста:



Звідси раджу йти або на Велику Морську вулицю, що веде до Артбухти, або праворуч на вулицю Леніна до Графської пристані. Підемо за другим маршрутом, але все-таки зафотаємо краєчок не побаченого:



Це Покровська церква. Неподалік є вже згаданий Володимирський храм.

Далі буде.

Севастополь 2013. Частина 2

Загальна ситуація

Насамперед маю сказати, що Севастополь, або Сєвас (так у побуті кажуть кримчани), є дуже великим, цікавим, мальовничим за рахунок рельєфу та цікавим для любителів історії. Незвичні краєвиди милують око. Пам'ятки античності та середньовіччя є об'єктом уваги кожного туриста. Паломники тут знайдуть важливі місця для Православ'я (Херсонес), гірські монастирі (Інкерман, Фіолент і т. д.) та кілька храмів 19 ст.

Але загалом зручним та затишним Севастополь не назвеш. У центрі все дуже красиво й компактно, однак численні житлові масиви розкидано окремими купками, між якими плещуться хвилі, гуляють пустирі або цвітуть різнокольоровими дахами поля приватного сектору. Кожен такий масив має свій центр, у якому є базар та купа магазинів.



Нижче на фото -- технічний універ та його гуртожитки:



Окрема історія — Північна сторона. Туди легше доплисти на катері або поромі, ніж об'їхати маршруткою. Дехто так робить двічі щодня.

Місто відносно чисте — принаймні, порівняно з Києвом не брудніше. Хоча — якщо гарно пошукати — можна знайти звалища будматеріалів та інші малоприємні речі. Також має місце незаконна забудова та ущільнення. Зокрема, постраждали околиці Херсонесу, де якісь добрі люди поставили собі розкішні хати.

Гарячої води у квартирах нема, холодна є майже завжди. Всі гарні господарі давно вже поставили котли, тому в готелях тОчно не має бути з цим проблем. На полях використовують безпосередньо дніпровську воду, а питна вода надходить із гірських водосховищ. Як мені казали, це вода з опадів (сніг, дощ).

У обличчях помітної різниці з Києвом не відчув. Хіба що трохи більше світловолосих людей. Народ загалом нормальний. У місті є 5 вузів, тому мОлоді є куди піти вчитися. Зокрема, є [БУВ] банківський інститут, який 2009 року відкривав особисто Ющенко:



Дуже п
'яних не бачив, а російський мат у розмові чув здалеку лише двічі (сторож на будівництві та моряки на вокзалі). Дехто з місцевих дуже допоміг. Зокрема, гостинна севастопольчанка Тетяна витратила на прогулянку з нами цілий день. Сподіваюся, їй із нами теж було приємно.

Звичайно, що мова панує російська (див. статистику з частини 1), однак на пару моїх спроб забалакати українською реагували нормально (сприймали як туристів). Майже всі принаймні розуміють українську, особливо молодь. Україномовні українці теж є, але їх важко розпізнати.

Більшість людей дуже хоче бути в Росії. Але вони й так досить інкорпоровані в Росію через флот. Принаймні, злих бандерівців боятися не треба, бо мають під боком захист.



Є й "куточок українця" — пам'ятник ювіляру Тарасу Шевченку:



Наявність багатьох вивісок загальноукраїнських установ (того ж Сільпо) дає зрозуміти, що це все-таки Україна. Трапляються й україномовні вивіски, однак рідко. Прапорів більше російських — вони всюди, оскільки по всьому місту розкидано різні заклади ЧФ РФ. Уранці прибережних мешканців та гостей міста-героя підіймають звуки сурми — як у піонерському таборі.



Ось вам маленький, хоч і неграмотний, україномовний напис.



Військові частини займають значну частину берегової лінії, однак у радянські часи все було ще гірше. Місто взагалі було "закрите". Зараз частину флотської землі передано місту.



Архітектура та дизайн

Бувають колоритні вивіски та дизайнерські ходи:





Головне  підібрати Феміді правильну компанію. Поводиря, так би мовити. Якщо що  Висоцький тут як тут:



Напис нижче на стіні громадського туалету на Приморському бульварі уміляє:



На старому кладовищі на захід від центру є "Дом траура". Ось так і написано. Великими літерами. Якось незвично: дом быта, дом траура...

Вулиця Леніна (здається, найстаріша в місті) є, само собою:



Партія регіонів намагається своїми монументальними плакатами показати, хто тут господар. Однак, як ми побачили недавно, є могутніші сили.



На масивах архітектура стандартна совкова. На фото нижче видно такі насправді сірого кольору 9-поверхівки. Ними забудовано квартали по всьому місту.



Будинок із "пимпочкою" народ називає "одеколон". Там розміщено радіозавод. Пару цехів здають під великий ТРЦ з катком та іншими приємностями. Більшість сучасних житлових будинків (і багатоповерхівки також) має білі стіни, великі вікна та нестандартні дахи вишневого чи зеленого кольорів. Південна морська архітектура.

Транспорт

Зупинки поза центром часто оформлюються як цілі торговельні комплекси з лавками:



Із транспорту є автобуси з маршрутками та тролейбуси:



На вікнах висять газети від сонця для кондукторів, а також реклама курсів скорочитання.

Є й новіші  подаровані Москвою:





У маршрутках пасажири зазвичай платять за проїзд під час виходу на зупинках. Інколи таке стояння триває довго. Досить незвично після Києва, але мудро: з таким гірським рельєфом та різкими поворотами водіям не варто відволікатися на видачу здачі. Триматися за поручень strongly recommended. Дуже strongly, бо можна впасти ще й когось собою привалити. Мав певний досвід.

Фауна та флора

У передмістях помічено дуже багато здичавілих собак. Коли вони збираються у зграї, можуть напасти або принаймні по-дорослому обгавкати.

Насадження та дика рослинність — південно-степова (як у Євпаторії) з елементами субтропіків. Зокрема, було приємно бачити ленкоранські акації та ліванські кедри:





Також є ось такі дерева метрів 4 заввишки:



Дуже незвично бачити квіти рожі (мальви) високо на дереві:



У траві також часто зустрічаються мальвові. Виглядають як аналог цикорію в наших широтах:



Море і флот

Моря в Сєвасі багато, але пляжів малувато. Переважно це напівдикі пляжі з галькою та іншим камінням, у т. ч. гострим. Піщані пляжі — у північній частині міста, хоча є і в південній (бухта Омега). Оскільки тут плаває багато кораблів, а 350 тисяч людей справляють різні потреби, то за чистою водою краще їхати або на північ (там є санаторії й пісок), або на південь (Фіолент, Балаклава). Принаймні, в бухтах краще багато не купатися.

Кораблів багато. Запливають сюди й київські велетні-теплоходи:


І не  тільки київські:


Флот явно є містоутворюючим підприємством. Військових кораблів досить багато. Причому вони не тільки стоять на якорі, а й баржують туди-сюди в морі. Це переважно російські кораблі:



Флагман ЧФ РФ — ракетний крейсер "Москва":



Але є й українські. Ще влітку 2013 року наші моряки разом із росіянами ходили на спільні навчання, а сьогодні...

Ось ракетний катер "Прилуки":



Ракетний корвет "Придніпров'я":



Флагман ВМС України корвет "Гетьман Сагайдачний":



Український (єдиний) підводний човен "Запоріжжя" перебуває не у степах України, а в Севастополі. Він уже вміє плавати, але ніби ще не відновив навички занурення під воду:



Далі буде.
Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая