Україна для багатьох східняків -- не самоціль. Жити в Україні для них -- це звичка, якісь маленькі традиції та ділові зв’язки, але не більше. І якщо тут стане жити ще гірше, вони можуть дуже сильно захотіти до Росії. Разом зі своїми територіями.

Майже аналогічні, але діаметрально протилежні думки є в галичан. Для них ментально ближче Польща, ЄС, НАТО і т. д., аніж далекі росіяни-"москалі". Особливо після анексії Путіним Криму. І дехто з них готовий віддати весь схід України або навіть Київ, аби вступити в євроатлантичні структури. Навіть у вигляді малої та слабкої країни з натовськими базами -- аби тільки було менше корупції та більше грошей-інвестицій. А ще буде легше звалити на кілька років чи назавжди кудись у Німеччину, де багато платять.

Якщо Україна буде розділятися, східняки та західняки матимуть чітку політичну орієнтацію. Для мешканців центру настануть тяжкі муки вибору та боротьби. По центру України (а також між центром та обома флангами) важко провести якийсь чіткий кордон. Російськомовні міста оточені україномовними селами і т. д. Кияни в більшості не хочуть до Росії, зокрема, через те, що стануть не "столичними", а "ліберальний" "безлад" поміняється на специфічний жорсткий "порядок".

Мабуть, варто спробувати втримати Україну якомога "цілішою". Але для цього потрібно, щоб Україна стала привабливою. Щоб не лише "голий" патріотизм підтримував бажання жити в Україні. Для цього, на мою думку, треба зробити кілька речей:

1. Залишитися нейтральною країною, ні в який бік поки що не йти до кінця. Бо з одного боку -- "комфортніше" життя на заході (хоч і контрольоване різними підступними "масонами"), з іншого -- культурно-етнічно близька нам (хоч і деколи вредна) гілка руської цивілізації. Активний рух на захід ставить кордони з братами-росіянами та віддає нас на поталу транснаціональних корпорацій, активний рух на схід може розчинити залишки української самобутності та відсікти корисні речі з заходу. Нейтралітет -- компроміс усередині країни.

2. Спробувати отримати хоч якісь гарантії від сильних країн, що протягом 10-15 років вони не будуть між собою люто боротися за контроль над нами. Але ми вже знаємо ціну таким гарантіям, тому варто кинути гроші та інтелектуальні сили на розвиток свого компактного, але сильного війська. Також варто посилити аналітичні центри та розвідку.

3. Треба проводити розумну й цілеспрямовану політику щодо регіонів. Надати більше повноважень місцевій владі (регіональна мова, гроші), але в той же час намагатися пов’язати регіони різними економічними та ментальними зв’язками. Не варто давати право регіону на відокремлення -- хоча би протягом 10 років, аби мати ще один шанс. Бо якщо зараз утечуть, потім повернутися не зможуть, навіть якщо в нас буде все ОК.

4. І головне та найскладніше. Треба боротися з хворобами нашого суспільства. Корупція, алкоголізм, непрофесіоналізм та інші проблеми можуть поставити остаточний жирний хрест на єдиній Україні. У плані моралі народ може врятувати Церква, але для цього народ має захотіти рятуватися. Для тих, хто ще не хоче, потрібно виробляти та показувати правильні фільми про добро.

5. Усім цим повинні займатися у владі розумні та чесні люди, не радикали. Домінування одного регіону у владі (Галичина чи Донбас -- не важливо) до добра не приведе. Краще об’єднатися в якусь коаліцію на засадах розуму та чесності (або на початку хоча б ситуативного виживання країни), ніж ідеологічно переламувати через коліно половину України чи "доїти" всіх для себе. Потрібні також компетентні люди-лідери, що готові взяти на себе відповідальність і керувати своєю ділянкою. Як знайти та обрати/призначити хороших людей -- теж велика проблема. Було б добре, аби у владу масово пішли професіонали-експерти та громадські діячі. Перші хоча би щось знають і вміють, а другі мають ентузіазм і, можливо, не крастимуть. Себе можна просувати за недорого (а можливо, й безкоштовно) через інтернет. А поки "там" немає нових людей, треба якось тиснути на старих.

На даному етапі в сучасних умовах досягти якихось успіхів у справі рятування України буде дуже важко. Потрібні кардинальні зміни.

Мис Фіолент розташований на півдні, внизу півострова-"підборіддя" (див. мапу з частини 1), неподалік від Балаклави. Аби дістатися сюди, треба спочатку доїхати до 5-го кілометру — це така велика розв'язка на південному виїзді з міста. Звідти можна поїхати до Балаклави або взагалі в Ялту. Ми поїдемо на Фіолент.

Їдемо повз поля зі стоянками військових машин, ліси тощо. На передостанній зупинці виходимо і йдемо через дачне селище на південь. І ось нарешті виходимо на відкритий простір.

МОРЕ! Яке воно велике! На затуманеному обрії море зливається з небом. Праворуч видно власне мис Фіолент:

Ближче до нас на фото — теж знатна каменюка (скеля Хрест, див. потім нижче).

Ліворуч бачимо в морі скелю Святого Явління. Назва пов'язана з подіями, що відбулися близько 891 р.

Люди допливають туди й підходять до хреста:

Пізніше тут на краю гори виник Свято-Георгіївський монастир:

Далеко на обрії видно мис Айя (вже за Балаклавою в бік Ласпі й Форосу), біля якого в заповіднику ВФЯ будував собі черговий палац. Праворуч бачимо пам'ятний знак на честь Пушкіна, що тут побував. Узагалі — кого тут тільки не було. Приїжджав і цар Микола II із родиною.

Монастир був грецький, але після завоювання Росією Криму він став головним монастирем Чорноморського флоту й постачав туди капеланів.

Більшовики, звичайно ж, закрили монастир, частково зруйнували і влаштували санаторій. Після війни тут зробили військову частину. Кажуть, звідси запускали експериментальні ракети в море:

За легендою, тут був Андрій Первозванний:

Андріївський хрест — символ Російського флоту.

Після падіння СРСР частину території було повернуто монастирю. Тут збудовано новий храм:

По дорозі до монастиря звук цикад заглушував наші голоси.

Біля входу починаються сходи вниз до моря. Сходинок близько 800.

При вході — святе джерело:

Праворуч посаджено бамбук, ліворуч — банан:

Узагалі-то, тут під горою біля моря фактично розпочинається субтропічна рослинність. Почуваєш себе як біля Ялти.

Жінкам треба дотримуватися дрескоду. Для тих, хто не подумав наперед про це, висять хустини для голови й щось для закриття ніг.

Водяться тут і коти:

Святий Георгій:

Новий храм:

Біля нього в горі — Храм Різдва Христова (печерний):

Робити всередині зйомку без благословення настоятеля не можна.

Унизу є залишки печерних келій:

Нам зробив невелику екскурсію місцевий монах. Наскільки зрозумів, тут усі налаштовані дуже за Росію й проти Заходу. Монархічно налаштовані. На паркані висять оголошення про поїздку до Косово на підтримку православних сербів. Наш екскурсант розповів, що головна ікона Св. Георгія перебуває в Художньому музеї Києва. А також поділився інфою: одному монаху прийшло знамення, що 2015 року Русь об'єднається. Нагадаю, це був 2013 рік. От і думай тепер...

Ідемо з монастиря вниз:

Сходинки періодично перериваються горизонтальними ділянками. Є й лавки для тих, хто втомився. На початку спуску є залишки дачі адмірала Лазарєва:

І ось нарешті — море!

Вода чистіша за ту, що в межах міста. Пляж — із якісної гальки (як у Ялті). Плавають мальки й медузки:

Фіолент:

Десь там є пристань, але по суші пройти туди не можна.

На скелі Святого Явління витесано східці, якими можна піднятися нагору:

На горі ростуть такі живописні деревця:

На заході височіє скеля Хрест. Підійдемо до неї:

У ніші валяється така парамілітарна штука:

Сподіваюся, нічого страшнішого на Севастопольській землі не буде. На закінчення додам, що підійматися вгору було не так приємно й легко, як спускатися. 800 сходинок — це все одно, що залізти пішки на 41-й поверх.

З надією на мир в Україні завершую серію фотозаміток про славне місто Севастополь. Сподіваюсь, далі буде щось хороше...

Залишки давногрецького міста відділяє від центру Карантинна бухта.

Аби дістатися до Херсонесу, треба від центру проїхати трохи на захід. Можна — до центрального універмагу. Потім треба пройти кілька тихих кварталів на північ до моря. Варто зауважити, що частину некрополя (кладовища) та ще якісь фрагменти забудували хатами.

Розкопки тут почалися майже 200 років тому. Пізніше на орієнтовному місці хрещення Св. Володимира збудували храм. Він є майже ровесником однойменному київському.

Як бачимо, схожий на київський, теж у візантійському стилі. Усередину не потрапив (службу вже було закінчено). Однак на фото помітив подібність також інтер'єру.

Оскільки від центру сюди йти далекувато, трохи пізніше там звели ще один Володимирський храм.

Неподалік від храму є музей:

А також — іще один храм:

І античний театр:

Далі йдемо до моря:

Тут дуже гарно. Відчуваєш історію.

Залишки базиліки (церкви) 6-10 ст.:

Як бачимо, батарейки сіли, тому знімав мобілою. Мало й неякісно. До того ж, сонце сіло за небокрай. На цьому доведеться закінчити цю частину.

Далі буде.

Починає вулицю Центральна міська бібліотека імені Льва Толстого.

Пройшовши трохи вулицею, натрапляємо на площу Суворова. Тут два узвози (Червоний та Тролейбусний) привозять людей із вокзалу в центр. Із боку Південної бухти закінчуються будівлі, й починаються сквери. Зокрема, бачимо ротонду:

Тут можна підійти до краю гори й пофотати бухту та Лазаревські казарми:

Це лабораторний корпус філії МГУ. Даний заклад вважається найпрестижнішим, хоча є й інші популярні спеціалізовані інститути (наприклад, новенький банківський).

Бухта ліворуч, на північ:

Удалині ліворуч видно вихід із меншої — Корабельної — бухти, яка примикає до Південної.

Поряд у сквері — меморіал пам'яті афганців. Хрест поєднується з комуністичною зіркою:

Бойова подруга:

Унизу плавають маленькі човники. Саме на таких невеликих (і трохи більших) човниках зазвичай відбуваються водні екскурсії:

Пам'ятник комсомольцям:

Далі знов починаються будівлі. Зокрема, банк:

Музей історії Чорноморського флоту:

Красиво:

Навпроти — пам'ятник Катерині II. Саме за її командою було засновано місто:

Підходимо до важливого місця — площі Нахімова. Тут є Севастопольська мерія, порт, купа пам'ятників та Графська пристань.

Міська Рада:

Площа дуже велика, але зафотати її всю якось не здогадався. Добре, що не забув за пам'ятник адміралу Нахімову:

Більше мою увагу привернула Графська пристань:

Униз до води ведуть красиві сходи. Можна вийти на дерев'яний причал і взяти до рук фотик.

Поряд комунальний катер перевозить людей на Північну сторону:

Севастопольська бухта з нашими кораблями:

Адміральський корпус на кінчику Павлівського мису, який відділяє Корабельну та Південну бухти від Севастопольської:

Південна бухта з кораблями та кранами — вже знизу:

Поряд є невеликий Севастопольський морський порт.

Як і Історичний бульвар, Приморський також є по суті парком. Тут є фонтани та сцена:

Під патронатом ПР відбувається святковий фестиваль. А ось — його учасники:

Схожі на Бурановських:

Вони прямують у цю арку:

Сонячний годинник теж комусь сподобається. Але то таке. За спиною в нас — один із двох символів міста, пам'ятник затопленим кораблям:

Якщо придивитися в бінокль, видно голки проти птахів:

На Північній стороні теж багато церков і пам'ятників:

Нижче бачимо київський мега-теплохід "Генерал Ватутін" із супроводом та комерційний пором, який з'єднує Артбухту з Північною стороною:

Артбухта — це Артилерійська бухта (на захід).



З іншого боку від неї є якийсь новий готель та обеліск місту-герою Севастополю:

Набережна красива. До 230-ліття її суттєво оновили, в т. ч. за гроші Москви. Нижче бачимо Палац дитинства та юності та Дельфінарій:

Цей же палац — із Приморського бульвару:

Севастопольський академічний руський драматичний театр імені А. В. Луначарського:

Кількість театрів та різних клубів каже сама за себе.

Приморський бульвар красивий:

Ленкоранська акація мені особливо подобається.

На вечір місцеві музиканти майстерно лабають рок:

Нарешті, окинемо оком краєвид із набережної. Ліворуч — Артбухта з обеліском. За ними на захід — Херсонес та купа різних масивів, бухт. Аж до мису Херсонес, за яким — суцільне Чорне море.

Трохи праворуч бачимо вихід у море з Севастопольської бухти, обмежений мулами. Праворуч — початок Північної сторони, а саме — Радіогірка. Там Олександр Попов із колегами робили військові експерименти з радіо.

Далі буде.

Маршрут подорожі: Історичний бульвар — пл. Ушакова — вул. Леніна — пл. Нахімова — Приморський бульвар (Артбухта). На мапі це по правій стороні знизу вверх і потім трохи вліво.

Ядро історичного центру стоїть на Міському пагорбі й обмежене по суті вулицями Великою Морською та Леніна. Плюс парк Історичного бульвару. Варто зауважити, що пагорб достатньо високий, особливо якщо дивитися від вокзалу (на захід):

Ліворуч на горі видно колесо огляду. Перенесімося одразу туди. Дістатися того місця зручно з площі Ушакова, до якої повернемося пізніше.

Отже, що ми бачимо з колеса:

Ліва половинка панорами:

Це ми дивимось на північ у бік центру. Монументальна будівля ліворуч — Панорама оборони Севастополя. Праворуч — Південна бухта. Вдалині видно Севастопольську бухту, Північну сторону й море.

Візьмемо трохи праворуч. Бачимо на фото нижче Південну бухту, праворуч — вокзал і нещодавно розширений міст. Його відкривав сам ВФЯ, у зв'язку з чим спостерігалися небачені тут пробки. 

Південна бухта й Корабельна сторона за нею:

Біліють Лазаревські казарми. Частину з них із червоним дахом займає філія МГУ. Із сірим дахом — військова частина ЧФ РФ.

Тепер подивимося, що в нас із іншого боку — на півдні:

Тут була одна з батарей оборони Севастополя (4-й бастіон):

Бетонний пам’ятник мішкам та солом’яним кулЯм із піском. Гармата автентична:

Можна залізти наверх:

А там ми були:

Ідемо на північ, до Панорами:

Вхід — 50 грн, додатково за право фотати — 25 грн.

Заходимо наче в шахту чи мавзолей.

Автор панорами, основоположник російського панорамного мистецтва, професор класу батального живопису Петербурзької Академії мистецтв Франц Олексійович Рубо поклав в основу твору найяскравіший епізод севастопольської епопеї — бій на Малаховому кургані 6 червня 1855. У цей день 75-тисячна російська армія успішно відбила натиск 173-тисячного англо-французького війська. (c) Вікіпедія.

Не солодко було воякам і місту:

Панорама — на 360 градусів. Під час війни серйозно підгоріла. На передньому плані обстановку зроблено з піску та інших матеріалів, далі йде живопис на стіні.

Можна дивитися зверху зі спеціального майданчика, можна — знизу в віконця через скло.

Купол ізсередини виглядає так:

Панорама вражає — але не на 75 грн. Виходимо з протилежного боку:

Поряд є ще музей Папаніна — севастопольського Колумба. Вхід туди загородив собою кіт.

У парку на Історичному бульварі також є тераріум та виставка старих якорів:

Це тільки фрагмент — їх там насправді багато. На Історичній алеї концентрація різних пам'ятників зашкалює. Багато палаток із сувенірами:

А ще тут надувають великі бульбашки:

У затінку заховався вхід до офісу ТРК Бриз. Це [був] чи не єдиний голос вопіющого українця в Севастополі.

На підході до площі Ушакова — симпатичний пам'ятник інженер-генералу Тотлебену, який спроектував оборонні укріплення під час Кримської війни:

На площі Адмірала Ушакова домінує Матроський клуб, за сумісництвом Драматичний театр ЧФ РФ:

Навпроти між іншим — готель "Україна":

У бік площі Нахімова на північ — кільце з ліванським кедром, а за ним — типові, але красиві представники архітектури центру міста:

Звідси раджу йти або на Велику Морську вулицю, що веде до Артбухти, або праворуч на вулицю Леніна до Графської пристані. Підемо за другим маршрутом, але все-таки зафотаємо краєчок не побаченого:

Це Покровська церква. Неподалік є вже згаданий Володимирський храм.

Далі буде.

Насамперед маю сказати, що Севастополь, або Сєвас (так у побуті кажуть кримчани), є дуже великим, цікавим, мальовничим за рахунок рельєфу та цікавим для любителів історії. Незвичні краєвиди милують око. Пам'ятки античності та середньовіччя є об'єктом уваги кожного туриста. Паломники тут знайдуть важливі місця для Православ'я (Херсонес), гірські монастирі (Інкерман, Фіолент і т. д.) та кілька храмів 19 ст.

Але загалом зручним та затишним Севастополь не назвеш. У центрі все дуже красиво й компактно, однак численні житлові масиви розкидано окремими купками, між якими плещуться хвилі, гуляють пустирі або цвітуть різнокольоровими дахами поля приватного сектору. Кожен такий масив має свій центр, у якому є базар та купа магазинів.

Нижче на фото -- технічний універ та його гуртожитки:

Окрема історія — Північна сторона. Туди легше доплисти на катері або поромі, ніж об'їхати маршруткою. Дехто так робить двічі щодня.

Море, Херсонес, Інкерман, Балаклава, Ласпі, незвичний ландшафт, монастирі, багато військових кораблів і пам'ятників. Можна використати як базу для поїздок іще кудись. Варто приїхати.

Севастополь — місто-порт на південному заході Криму. Населення — 343 тис. + 43 тис. поза містом на території міськради. База Чорноморського флоту РФ та ВМС України. Росіян — 71,6 %, українців — 22,4 %, російськомовних — 90,6 % (2001).

Є залишки грецького міста Херсонес, церкви та гірські монастирі, винзавод у Інкермані, багато чого в Балаклаві, безліч монументів та інших пам'ятників. І, звичайно, військові кораблі.

Де був: центр, Херсонес, мис Фіолент. Їхав туди залізницею.

Після руйнувань міста Золотою Ордою та Литвою (1299—1399) греки потроху переселилися в гирло річки Чорної до Каламіти (тепер це Інкерман) і далі вглиб материка, утворивши князівство Феодоро. З півдня на них наступали італійці-генуезці (фортеця Чембало в Балаклаві), з півночі — кримські татари. 1475 р. прийшла Османська імперія і всіх завоювала.

Ось і Севастопольська бухта. Сухі доки.

Далі — кораблі. Багато кораблів.

Військових теж багато, переважно російські. Ліворуч — ракетний крейсер Москва (121) на північному березі бухти:

Величезні "бочки" на горі — зерновий термінал Ахметова в Доковій бухті. Поряд хотіли побудувати ще й вугільний, але народ поки не дав. Піраміда ліворуч — храм-пам'ятник на Братському цвинтарі оборонців Севастополя у Кримській війні.

Рухаємося на захід — і бачимо наш флагман корвет Гетьман Сагайдачний та інші наші кораблі. Де вони зараз, нам усім відомо. Добре, що корвет у Одесі.

Після виїзду з тунелю бачимо затишну Кілен-бухту.

Вокзал. Ось такі електрички курсують:

А ще там дуже не люблять фашистів:

Навпроти бронепоїзду на горі поставлено танк Т-34, але якісних фото не маю. Біля залізничного також є автовокзал.

Далі буде.

Хто хоче стати ще одним модератором якогось із цих фотоканалів -- пишіть мені в гостьову.