Середньовічні замки Закарпаття (продовження)

  • 19.02.18, 22:00

Невицький замок
(На  жаль, лишилися лише руїни)

Історія Невицького замку починається десь у XII столітті. Його будівництво  було пов’язане з активною проруською політикою угорських королів, зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід до Галича та Києва. Тоді замок був земляним городищем невеликих розмірів, укріплення якого складалися з валів, ровів.


ЛЕГЕНДА ПРО ПОГАНУ ДІВУ
Колись дуже давно в долині річки Уж поселилась турецька царівна. Це була жорстока чародійка, і народ прозвав її Поганою Дівою.
Задумала Погана Діва на крутій горі над Ужем серед дрімучих лісів побудувати для себе неприступну фортецю. Яничари згоняли людей піднімати на гору каміння і будувати твердиню. Для міцності вапно Погана Діва наказала гасити молоком та білками яєць. Та навіть цього їй показалося замало? і вона наказала примішувати до вапна материнське молоко. Почали помирати маленькі діти. По всій долині стояв плач, та Погана Діва лише посміхалася.
Та навіть цього Діві не вистачило. Задумала вона додавати до вапна ще й людську кров.
Не стало народу легше навіть тоді, коли замок було вже збудовано. Вояки Поганої Діви рискали по селах, сама вона з башти замка стежила за перехожими. Хто йшов попри замок та не кланявся їй низенько, тому вона веліла голову рубати. Стали люди це місце обходити.
Жив в той час в недалекому селі Ореховіце робітник Іванко. Він якось сказав своєму хазяїнові, що визволить народ від Поганої Діви, як тільки стане царем.
- Коли це залізо заквітне, тоді ти будеш царем, - відповів хазяїн, встромивши в землю істик (паличку з наконечником для чищення плугу).
Раптом на його очах істик перетворився в зелений куст з пишними трояндами. Відпустив хазяїн Іванка, пішов той в Ужгород, де якраз вибирали царя. Хтось запропонував зібравшимся аристократам, що ніяк не могли розібратися поміж собою, підкинути в повітря золоту царську корону. На чию голову вона опуститьс, той царем і буде.
Підкинули. І впав цей вінець на голову Іванка.
- Не бути мужику царем, - сказали аристократи. І знов підкинули корону. З тим же результатом. І в третій раз корона опустилася все на ту ж голову... що робити – став Іванко царем. Зібрав він велике військо, а також велів зігнати великі стада худоби. Пішло це стадо по направленню замку. Було вже темно, Іванко наказав прив‘язати до кожної тварини дзвіночок, а поміж роги поставити в‘язанку сіна та підпалити її.
- Коли все стадо з ревінням посунуло на фортецю, то Погана Діва прокинулася від страшного галасу. Перестрашилась царівна, вскочила на свого чарівного коня і помчала в бік Ужгорода. Та Іванко помітив утікачку – і почалася погоня. Проминули вершники Ужгород, вже попереду – річка Латориця.
Дорога йшла густим дубовим лісом, і Погана Діва зачіпилася своїм розкішним волоссям за густі гілки та повисла на них, а кінь її поскакав далі.
- Як вже просила царівна Іванка не губити її, пропонувала своє серце... та убив Іванко жорстоку чародійку. Тіло її було спалено, а над попелом насипали курган. І зараз він стоїть під замком в долині коло поля.
За іншими даними, замок названий Невицьким тому, що повинен був захищати “невіст” (дівчат) міста. Назва поступово трансформувалась в Невицьке. В 14 ст. магнат Другет перебудував твердиню, замінив дерев‘яні укріплення кам‘яними. Кажуть, Погана Діва була його спадкоємицею. Такий персонаж дійно існував, та була та чародійка не бусурманкою, а угорською графинею. Вона дійсно наказувала селянам в вапно яйця з молоком примішувати. Хто не слухався – того піддавали всіляким карам. Жалоби на її сваволля доходили до тогочасного короля Матьяша, він, обурений, навіть зібрав військо, щоби силоміць доставити графиню до двору для судового процесу. Та до того часу Невицький замок став настільки міцним, що міг витримати не одну осаду. Король пішов на хитрість – саме ту, з худобою, про яку народ і розказує в легенді про Іванка.
В 15 ст. замок був частково зруйнований військами князя Д‘єрдя Ракоці ІІ. З того часу споруда стояла пусткою і вважалася нечистим місцем.

Середньовічні замки Закарпаття (продовження)

  • 19.02.18, 02:45


 Один із найкрасивіших і найдавніших замків на території нашої країни знаходиться в Закарпатті – місті Мукачевому – та носить промовисту назву «Паланок». Його я й відвідала, привізши з собою не лише приємні враження, а й легенди. «Паланок»є найтаємничішим замком України.


Середньовічні замки Закарпаття

  • 19.02.18, 00:30


Західну Україну  можна сміливо назвати замковим краєм. Це – єдиний регіон  України, де збереглися замкові архітектурні пам’ятки. І нехай більшість із них перетворилися на руїни, декілька замків і палаців перебувають у задовільному стані. Ці споруди є об’єктом постійних відвідувань туристів і з України, і з ближнього зарубіжжя. 

Не буду багато писати, бо словами важко те все описати.Краще подивіться відео.
Спочатку побуваємо в УЖГОРОДСЬКОМУ  ЗАМКУ


Князь Святослав Хоробрий

  • 15.02.18, 16:10


Святослав Ігорович (бл. 935 – березень 972) – Великий князь київський. Значно розширив територію Київської Русі, провадив активну зовнішню політику.965 року Святослав відправив хозарському кагану своє знамените історичне послання: “Йду на ви” (тобто “я йду на вас”). Хозарський каганат на той час займав чималу територію і представляв для Русі велику небезпеку.

Головна битва руської раті з хозарами сталася десь в низов’ях Волги, на підступах до столиці каганату Ітілю. Руси йшли туди на лодіях .Літописець просто говорить про перемогу князя Святослава: “ПЕРЕМІГ ХОЗАР". Далі князь Святослав повів своє військо вздовж берега Хвалинського моря на південь, до древньої столиці Хозарії міста Семендера.

Від Семендера військо Святослава продовжило похід по передгір’ях Північного Кавказу. По шляху були розбиті аланські й касожські раті. Святослав здійснив безпрецедентний для тієї епохи військовий похід, подолавши кілька тисяч кілометрів, захопивши цілий ряд фортець і розгромивши не одне сильне вороже військо.

Якось  князь задумав почати велику війну проти Візантійськоі імперіі. Але спочатку здійснив похід на грецьке місто Херсонес, що закривало шлях руським купцям у Чорне море, яке за тих часів дістало назву Руського моря, “бо ним тільки Русь плаває”. Військові приготування у Києві не стали секретом ні для жителів Херсонеса, ні для Константинополя. Візантійський імператор Никифор II Фока вирішив відкупитися від войовничих русичів. Він послав до князя Святослава знатного херсонесця патрикія Калокіра з величезними дарами – 15 кентинаріями золота.

Метою дипломатичної місії Калокіра було перенацілення руського війська на дунайські береги, тобто на Болгарське царство. Однак, у князя Святослава були власні плани. Він вирішив розсунути кордони Русі, зробити Болгарію союзницею у майбутній війні з Візантією і задумав навіть перенести свою столицю з Києва на береги Дунаю.

У 967 році Святослав рушив до берегів Дунаю. Військо русичів було переважно піше, у далекий похід воно виступило на ладійній флотилії, що йшла Дніпром, а потім поблизу морських берегів. Човни без перешкод увійшли в гирло Дунаю і стали підніматися вгору за течією річки. Поява війська Святослава була несподіваною для болгар. Русичі зійшли на дунайський берег поблизу Переяславця. Перша ж битва з болгарським царським військом принесла перемогу руській зброї.

У Візантії швидко усвідомили свою помилку. Святослав влаштувався в місті Переяславці. За його виразом, там, у Переяславці на Дунаї, була “середа” його землі. Це місто повинно було стати столицею величезної слов’янської держави.

Навесні печеніги осадили Київ і стали спустошувати його околиці. Про це повідомили Святослава. Князь, здавалося, зробив неможливе. Він швидко зібрав своє військо, що стояло гарнізонами по болгарських фортецях, і стрімко рушив по Дунаю, Чорномор’ю і Дніпру до Києва. Печеніги не чекали такої швидкої появи київського князя на Русі. Військо Святослава з тріумфом увійшло в Київ. Дізнавшись про повний розгром печенігів, Візантійський імператор Никифор II Фока ще раз приклав руку до свого знаменитого трактату під назвою “Про зшибки з ворогом”. У ті часи він був визнаним теоретиком в області військового мистецтва.

Наприкінці 969 року несподівано помер болгарський цар Петро Короткий. Візантійці поспішили звести на болгарський престол його сина Бориса. Той відразу ж оголосив про мир і союз з Візантійською імперією. Однак новий цар не отримав підтримки підданих: простий народ і більшість феодалів бажали підкорятися князю Святославу.

Тим часом у Константинополі стався палацовий переворот, і Никифор ІІ Фока був убитий змовниками. Новим імператором став відомий полководець Іоанн Цимісхій. Візантійці почали переговори зі Святославом, але той відразу відкинув їх головну вимогу – йти з Болгаріі на Русь він не збирався.

Навесні 970 року військо русинів стрімко перетнуло болгарську землю і Балканські гори, розкидавши там ворожі заслони. Пройшовши таким чином близько 400 кілометрів, воно осадило місто-фортецю Аркадіополь. Тоді імператор Іоанн Цимісхий перехитрив князя, давши йому велику данину. Військо русичів та їхні союзники залишили Фракію і Македонію. Візантійська імперія отримала мир, щоб підготуватися до нової війни.

Навесні 971 року імператор урочисто виступив в похід. Швидко подолавши Балканські гори, імператорські полки несподівано з’явилися перед стінами болгарської столиці Преслави і осадили її. У місті знаходився загін русичів під командуванням воєводи Свенельда. Разом з болгарськими дружинниками чисельність захисників міста становила лише 8,5 тисяч чоловік.

23 квітня імператор Іоанн Цимісхий, здійснивши стрімкий марш, підійшов до міста-фортеці Доростол. Однак першу битву під його стінами русичі у візантійців виграли. Та це не зупинило імператорську армію, яка розміреним кроком виходила на велику рівнину перед Доростолом.

Однак там візантійців вже чекали русичі. Іоанн Цимісхий погодився на битву, наказавши почати загальну атаку. Однак воїни Святослава зуміли відбити навіть таранний удар важко озброєної панцирної візантійської кінноти. На цьому битва закінчилася: візантійці відійшли в свій табір, русичі – за кріпосні стіни. Почалася облога Доростолу, яка тривала з 24 квітня по 22 червня 971 року. За цей час осаджені втратили загиблими і померлими від хвороб 15 тисяч чоловік, а іхній противник – 15-20 тисяч.

Остання битва під стінами Доростолу сталася 22 червня. Князь Святослав наказав замкнути за собою ворота, щоб ніхто без його наказу у разі поразки не міг ховатися за кріпосними стінами. Удар пішого війська русичів був настільки сильний, що візантійська Армія стала відступати.

У такій критичній ситуаціі імператор Іоанн Цимісхий особисто повів в атаку кращу частину своєї армії. Раптом вибухнула сильна гроза, піднявся шквальний вітер і почалася злива. Візантійцям вдалося оточити руське військо, яке кинулося бігти до Доростола. Під час втечі, за даними візантійських літописів, загинуло 15 тисяч русів, проти 350 вбитих візантійців та багатьох поранених. Зрозумівши, що немає іншого виходу, князь Святослав на наступний день почав переговори з імператором Іоанном Цимісхієм.

Візантійці були раді такому виходу війни: русичі по своїй волі залишали Болгарію і йшли на Русь, забезпечені продовольством на зворотний шлях.

Повернення і смерть князя Святослава

Умови відходу руського війська з берегів Дунаю були почесними. Однак, перш ніж князь Святослав з’явився в гирлі Дунаю, в кочовища печенігів прибув повноважний посол візантійського імператора єпископ Феофіл. Він добре заплатив степовим вождям за напад на князя Святослава, який повертався на Русь.

Припливши на човнах на “острови Русів” у гирлі Дунаю, військо Святослава розділилося. Кінну дружину очолив воєвода варяг Свенельд, і вона рушила по степах і лісах на Київ. Воєвода Свенельд переконував Святослава: “Обійди, княже, пороги на конях, бо стоять біля порогів печеніги”. Але гордий воїн не захотів обійти небезпеку.

Пам’ять першого українського князя, який силою меча просунув кордони України далеко від сучасних, пережила його у віках.

Колізей

  • 15.02.18, 00:20


Тече потік туристів в Колізей,
арену битв кривавих і розбою.
Без жалості вбивали тут людей,
тримаючи в руках криваву зброю.

Величний був колись той Колізей.
Тепер лиш вітер плаче тут з надривом.
Велику кількість він вміщував людей,
які збиралися з усіх куточків Риму.

Пройшли віки.Стоїть ще Колізей,
як пам'ятник давнього мистецтва.
Руїнами кричить він до людей:
-Не сотворіть, люди, всесвітній колізей.
віршик мій
фото з інтернету

Гурт "Рідна пісня"

  • 13.02.18, 17:00
Неймовірно красива пісня!
Використані кадри з фільму" Лісова пісня"



Чому???

  • 13.02.18, 16:00

Чому так сумно, так душа болить?
Чому не тішить серце день погожий?
Чому?... Чому, хай Бог мене простить,
Життя людей, стає на пекло схожим!

Чому щодня стає все гірш і гірш?!
Чому все більше сиріт в Україні?
Чому життя не ціниться ні в гріш,
А наші душі, поглинають тіні?..

Чому ніяк не визнаєм війни?
Чому в селі у кожнім, в кожнім місті,
Не відчуваючи ніякої війни
Загиблих називаєм... "Грузом двісті"?!

Чому?... Чому коли прийшла біда
І треба батьківщину боронити
(Бо в наші землі вдерлася  орда),
Своїх від ворога не можем відрізнити?!


Чому чиновники нахабно так крадуть,
Уже і так, наївши добрі пики
І не спіймати їх! Вони неначе ртуть!...
Безсовісні, бездушні і безликі!

Еміль Дубров



Про Душу

  • 13.02.18, 15:00


Є люди-ангели, з відкритою Душею,
Які дарують нам свою любов,
Якщо вони, вже навіть - за межею,
Про них  лиш думка  зігріває кров.

Є  люди-демони, що сіють зло між нас,
У цих- чорніше чорного Душа,
Віщають трубно, ніби Божий глас,
Та слово їх не варте і гроша!

А є   такі   дволикі і їх  не мало,
Пролізе в душу, ніби "древній вуж"
І мастить нам по пиках нашим салом!..
Ці, мають при собі по кілька Душ.

Одна - для друзів, щира (скільки можна),
Перед народом (хай би він осліп),
Друга Душа - смиренна і набОжна,
Ну чисто вам, перед приходом піп!

Є   ще одна, що на всіх мовах шпарить,
А там, хто знає, може й не одна...
Бо інколи говорить ніби марить -
То Душі вивертає Сатана...

Еміль Дубров.