репост. хай буде тут

Олександр Морозов, військовослужбовець ЗСУ

Я не знаю який сьогодні день війни. Не маю поняття які з відки самальоти летіли, і скільки ракет чи шахедів збили за сьогодні. Мені давно не важливо які там цифирки втрат противника. Минулого року коли я повертався з відпустки я написав пост про дві країни. Так от, повертаючись зараз з відпустки, проведу паралель що за рік змінилося.

Чи стало гірше за межами зони бойових дій ? Ні... Все цвіте, пахне, ложится асвальт, дурні гроші витрачаються на потреби які по суті не такі важливі. Єкономіка воєного часу так і не пришла в Українську війну, бо нахер воно нам вобше нада, Захід все дасть. Може і дасть, але краще своя синиця в руці, ніж чужий журавель в небі.

Всіх одне запитання. Коли це все закінчится?! Не питання скільки нам до перемоги? Чи як скоро ми їх здолаємо? Питання про закінчится. Не вникаючи в суть і наслідки. Навіть такі криваві життєві уроки нічого не навчили більшість звичайного люду, кроме того як дивитись жданова в ютубі.

Про зменшення чоловічого населення на вулицях можна довго говорити, але я припускаю, що ці всі чоловіки не пішли замінити тих хто третій рік ротується з Запоріжжя на донбас, а з добаса на Запоріжжя, бо так чесно, бо так було б справедливо, бо так принаймні правильно. Історій про 1.5 роки з квартири не виходить почув не одну. Всі лягли на дно. Існує велика імовірність того, що ми можемо з того дна не піднятися.

Загалом життя в містах таке як і було до повномаштабки. В всіх всьо харашо. А шо його робить ? Живем як жили, ждем коли це всьо кончится.

Розуміння того, що в цій війні участь будуть приймати всі, так на третьому році не зявилося.

А ну да, ще там з світлом щось не так, то всі якісь дьоргані, а так, в принципі пока свету нема, то можна і на шашлики сходить...