Правда життя

Андрійко мав лиш одну велику мрію: велосипед. Яскраво-жовтого кольору, з різними технічними новинками – він вразив Андрійка з першого погляду. Хлопець побачив його в місті на виставці і вже не міг забути: щоночі бачив його уві сні, бачив п’ючи молоко і читаючи підручник з історії.

Але Андрійкова мама мала дуже багато видатків, вона ледве давала собі раду з рахунками за світло, газ, телефон…Купити синові такий дорогий велосипед їй було не під силу. Андрійко розумів мамині проблеми, тому просив про цей подарунок самого Бога. До своїх щоденних молитов він почав додавати одну фразу: «Не забудь про жовтий ровер. Амінь». Мама вслухалася в Андрійкову молитву і гірко зітхала. Вона переживала, що Різдво цього річ буде для нього дуже сумне, адже Андрійко, ясна річ, не отримає велосипеда, і йому буде дуже прикро.

Настало Різдво. Андрійко, як і можна було передбачити, ніякого велосипеда не дістав.

Увечері, як звичайно, він вклякнув біля свого ліжка, щоб помолитися на ніч.

«Андрійку, - співчутливо промовила до нього мама, - я знаю, що тобі сумно, бо ти не одержав велосипеда. Але ти не ображаєшся на Господа Бога, що він не відповів на твої молитви, правда?»

Андрійко серйозно подивився на маму.

«Звичайно що ні, мамо. Бо Господь відповів на мої молитви.
Він сказав: «Ні».