Лети

Лети, лебедонько, лети

Над тим зачумленим болотом,

Де рід лілеї ясноокий

Вже не згадає як цвісти.

Де кволі жаби і вужі,

Не роблячи нікому шкоди,

Свої плекаючи колоди,

Ряску садовлять на межі.

Хай біле золото пір’їн

З крила спаде листом осіннім –

Та перше ніж в багнюці згинуть

Від недосяжності хмарин, –

Мов привида зачахла тінь,

Чиєсь розбудить мляве око,

Й згадати змусить:

Десь високо

Блакитна сяє далечінь…

То не біда – в низині жить.

Біда – не бачити й не знати,

Що є ота пора – літати,

Біда –

За небом не тужить.

Злітати не втомись!

Лети

Над тим зачумленим болотом.

Крила оспіваним розльотом

Від снів важких його буди.