Як я став гумористом

Ви питаєте як я гумористом став? 

Ух, мороз пішов по шкірі, коли це згадав. 

Бо хоча минуло тридцять літ по тій вже днині, 

Але страх в мені живе, людоньки, й донині. 

У Криму тоді я втретє ось відпочивав, 

І у чешський атракціон якось завітав. 

Покатався на гойдалках, на колесі* катався, 

Й до кімнати страху звісно навіщось попхався. 

Умостивсь в електрокар і нумо, помчали, 

Заїзджаю до тунелю, сичі закричали, 

Тут щось міцно за волося моє узялося, 

Ой, аж страшно, як згадаю, що тут почалося: 

Те кричить і я кричу, глузд вже утрачаю, 

Скільки часу промайнуло вже не пам'ятаю. 

...Я прийшов до тями в ліжку, хочу щось сказать, 

Але голосу немає, ех, японська мать. 

Рідні дивляться на мене, пустили сльозину, 

Але я не впізнаю власную родину 

Так у ліжку я три дні німим провалявся, 

На четвертий глузд вернувся і я засміявся. 

І з тих пір ось так жартую над різними речами. 

Тільки ви про це нікому, хай буде між нами!!! 

.