Історія київських пожежників. частина 1.

 З 1854 року в Києві  на перетині вулиць Володимирської та Великої Житомирської красується будівля  Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій  в м.Києві. Упродовж  багатьох років  це було і  залишається  серцем  служби, що охороняє життя та добробут  киян...

Ще здавен людина прагнула приборкати вогняну стихію. Саме тому, історія  пожежно-рятувальної служби   столиці України  тісно переплилась з історією Києва, який  за всю свою багатовікову історію періодично потерпав вiд пожеж, а декілька разів навіть вигорав до тла.

Одне з перших згадувань про пожежу в Давньому Києві відноситься ще до 1017 року, коли князем Ярославом Мудрим під час міжусобної війни був вщент спалений центр міста. Хвиля пожеж не вщухала ніколи  - ні під час воєн, ні в мирні часи.

23 червня 1124 року почалася велика  пожежа,  пiсля  якої  мiсто просто було стерте з лиця землі  на  багато рокiв. У 1169 р.  син Юрiя Долгорукого Андрiй Боголюбський захопивши Київ, зруйнував його та спалив не лише житлові  квартали, а й значну кількість церков та монастирів. Лишень Київ став оновлюватися,  як у груднi 1240 року татаро-монгольська  орда спалила мiсто.  В Києві  лишилися лiченi будинки, та й то переважно на Подолi,  куди й переселилися кияни, якi залишилися серед живих. В ті далекі часи боротьбу з вогнем "вели" - ікони православної церкви - "Неопалима купина" та "Микита Новгородський"...

Виникнення перших протипожежних  заходів  пов'язане  з  розвитком значних  міст у Х-Х1 сторіччі та зведенням кам'яних споруд.

У 1494 - 1497рр. Києву було надане Магдебурзьке право, тобто можливість самоврядувати в місті. Саме в цю пору тут виникає  пожежно-сторожова  охорона,  яка  мала "берегти місто від вогню та усіляких крадіжок".  На жаль, у кращому випадку вона могла лише констатувати факт пожежі. Дерев'яні будинки горіли так швидко, що ні часу, ні відповідної техніки не вистачало  навіть на те, щоб збити полум'я.

Після повернення місту у 1798  році магдебурзького права, яке було  призупинене після введення у Російській імперії у 1781 році "Установления о  губерниях",  пожежній справі почала  приділятися  належна увага і  кількість пожеж зменшилась. Вищий орган міста - Магістрат мав свого архітектора,  який керував  у  місті  будівництвом  і здійснював контроль за протипожежними заходами під час будівництва. 

На горах Хоревиця,  Щекавиця,  Юрковиця та інших існували пожежні варти.  Вони були встановлені також на багатьох церковних дзвіницях та на споруді Магістрату,  яка мала декілька поверхів,  двоярусний дах та вежу у ЗО метрів висоти.

У ХVП сторіччі вперше з'являються "водозаливнi  труби", і вимога  царського  уряду про створення запасів води у дворах та будинках,  заходи, що знижували небезпеку виникнення пожеж від пічного опалення.

На той час, найбільш заселеною частиною міста був Поділ, і за рішенням Київської магістратури всі протипожежні інструменти зберігались там. За ними наглядала обрана людина, до обов'язків якої входило своєчасно з'являтися по пожежній тривозі до сараю з заливними трубами і організовувати їх доставку до місця пожежі. Для цього йому дозволялось використовувати будь-яких коней, що знаходились поблизу.

Після декількох пожеж на Печерську і в Старому Києві, на які не встигали підвозити пожежні інструменти з Подолу, були придбані ще три заливні труби: дві для Печерського форштату та одну для гасіння пожеж в Старо-Київській частині міста. Але і цього було замало. Місту не вистачало і існуючих шести примітивних ручних насосів, половина з яких не працювала.

Головною причиною великої кiлькостi пожеж в Києві було  безпланове будiвництво    дерев'яних споруд,  нестача  води, вiдсутнiсть водопроводу,  незнання правил запобiгання пожежам, та погана органiзацiя  їх гасіння.

Перші служителі пожежної справи з'явились в Києві на початку 30-х років ХІХ століття. Це були солдати  внутрішньої служби, непридатні до строкової служби. Урядовим указом 1837 р. дозволялось набирати людей для комплектування пожежних команд навіть із числа тих, хто відбув покарання. На трьох поліцейських ділянках /Печерська, Старокиївська й Подільська/ в 1831 р. нараховувалось 53 нахтвахтера, 23 вільнонайманих кучери і близько 50-ти пожежних коней. В наявності також був такий пожежний інструмент: ручні насоси, бочки на колесах, крюки, вила, багри,  сокири, лопати та інше. Весь протипожежний інвентар фарбували в зеленийколір.

На кошти міських прибутків в 1832 році затверджується постійний штат поліції і поліцейської пожежної частини. Пожежники знаходились в підпорядкуванні поліції і базувались при поліцейських дільницях.

8 січня 1841 року затверджуються штати Старокиївської пожежної частини /брандмайор, унтер-офіцер, 23 рядових пожежних/. Ця дата вважається датою організації професійної пожежної охорони в Києві.

В період становлення пожежної охорони Києва на її озброєнні були: трубно-бочечний хід, конно-механічна драбина і парова машина, яка мала казан ємністю 6-8 відер і насос, який  забезпечував тиск в пожежних рукавах до 15 атмосфер.