Історія київських пожежників. частина 2.

У 1854-1857 рр.  у Києвi на площi перед Софiйським  собором  було збудовано велику  споруду "Присутнiх мiсць",  яка збереглася й донинi.  Це був комплекс практично окремих дво- та триповерхових будiвель. Hими було  забудовано  цiлий квартал.  Частиною комплексу була двоповерхова споруда Старокиївської пожежної частини збудоване на перетинi вулиць Володимирської  та  Великої Житомирської.  (Зараз тут розміщене Головне управління міністерства з питань надзвичайних ситуацій України в місті Києві, що упродовж  багатьох років  це було і  залишається  серцем  служби, що охороняє життя та добробут  киян).  Тут розташовувався особовий склад,  стайнi, кузня, примiщень для зберiгання продовольства та фуражу. Це була перша пожежна частина Києва, розташована у спецiально зведеному кам'яному примiщеннi.  Третiй поверх споруди було надбудовано у 1914 роцi.  Пожежна вежа, або каланча була споруджена у 1850 роцi (архiтектор М.Іконніков), аh3.gif повністю був завершений ансамбль у  1924  роцi.  Разом зi  спорудами "Присутнiх мiсць" вона є пам'ятником архiтектури пiзнього класицизму.

До 70-х років 19 століття, в Києві було 4 пожежних частини: Печерська, Дворцова, Старокиївська й Подільська. Але потім, у зв'язку зі зростом пожеж, в Либідській частині міста,  де були розташовані будинки, фабрики й заводи заможних і впливових купців,  була утворена Либідська пожежна частина.

Велику допомогу частинам Києва в гасінні багатьох пожеж приносили добровольці Київського вільного пожежного товариства, яке виникло в 1896 році і при ньому вільна пожежна дружина, яка виїздила на пожежі.

Перші пожежні гідранти в Києві з'явились в 1870 році, але і це не сильно змінило протипожежне водопостачання міста, адже водопровідна мережа обслуговувала невеличку ділянку центру, а тиск води був незначним.

Вперше в Києві тільки з 1907 року стали застосовувати спосіб гасіння пожеж безпосередньо з водопроводу, що дало відмінні результати. З 1908 року в Києві було введено артезіанське водопостачання й місто було розділене на 4 райони водопостачання. Була звернена увага і на навчання пожежних команд, для чого в усіх частинах міста побудували 4-х поверхові башти й містечка. Знання

перевіряли начальники команд. Їх штат у 4-х частинах складав 180 чоловік і 127 коней.

Не дивлячись на те, що в кінці 19 століття з'явилась електрика, телеграф і телефон, основним способом повідомлення про пожежу майже до 1920 року залишалось

спостереження з каланчі.

До 1912 року межі Києва розширились і пожежна команда із чотирьох частин уже не відповідала вимогам місту майже з півмільйонним населенням.  У січні 1921 року при Дворцовій частині відкрились курси пожежних інструкторів і науково-показниковий музей пожежної справи. На командні посади в Києві і губернії прийшли кваліфіковані пожежники - учорашні трубники, сокирники, навчені відповідно.

У 1926 році пожежна охорона Києва  вже складалась із 6 пожежних частин, двох пожежних резервів і чотирьох добровільних пожежних дружин. В цьому ж році   пожежні команди Києва повністю перейшли на автотягу.  З квітня 1924 року вводиться  чотирьохзмінна робота пожежних. Але із січня 1926 року  перейшли до трьохзмінної, як найбільш раціональної та зручної.

У квітні 1926 р. почалося будівництво нової пожежної частини на Раковці, а в липні організований   пожежний обоз у Пущі-Водиці.

В 1929 році в Києві вже нараховувалось 9 пожежних частин, в розпорядженні яких  знаходилось 13 автомобілів.

Стала надходити нова сучасна техніка, машини спеціальних  служб /водозахисної, газодимозахисної, зв'язку  та ін./. Наявність киснево-ізолюючих апаратів дала можливість пожежним потрапляти в будь-які приміщення із задимленою атмосферою. Великі промислові підприємства Києва  були вже оснащені приладами електричної пожежної сигналізації, що дозволило оперативно повідомляти  пожежні частини про пожежу з об'єктів.

У 1936 році в Києві відкрили 2 пожежно-технічні школи, які готували молодший начальницький склад. Наступного року в місті було утворене пожежно-технічне училище.

В перші дні Великої Вітчизняної війни працівники пожежної охорони  стали на захист міста.

червня 1941 р. фашистська  авіація завдала бомбових ударів по Києву. Вогнеборці негайно почали гасити пожежі. Вранці 24 червня було комбіноване бомбардування   фугасними й запалювальними бомбами. Навичок гасіння таких бомб, які скидались десятками  зі спеціальних контейнерів, підвішених до літаків, у населення не було. Тому виникало відразу  декілька десятків пожеж. Особливо великими   були пожежі  на аеродромі, Дарницькій залізничній станції та авіазаводі. Тільки протягом липня 1941 р. більше 200 киян навчилися гасити запалювальні бомби. У протипожежних формуваннях міста   в ті часи було 28 тис. чоловік.

19 вересня 1941 р. радянські війська залишили Київ. 788 днів і ночей продовжувалась 10h.gifйого окупація. В боротьбі з фашистськими загарбниками приймали участь і пожежники. Вони саботували гасіння пожеж німецьких складів і військових містечок, виводили з ладу пожежну техніку та  обладнання. Готуючись до відступу, німецьке  командування вирішило перетворити місто в груду попелу та руїн і 5 листопада    1943 р. гітлерівці підірвали насосні станції міського водопроводу, але пожежні зірвали фашистський план викрадення пожежної техніки. Фашистські загарбники нанесли місту величезний збиток. Було зруйновано більше 800 підприємств, тисячі державних і громадських споруд площею близько 1 млн. кв. метрів, 5342 житлових будинків.

У листопаді 1945 р. в Києві вийшов перший номер газети "Тривога" - орган Управління пожежної охорони республіки. У 1946 р. в Києві відкрились відновлені курси удосконалення офіцерського складу  воєнізованої пожежної охорони. Гарнізон пожежної охорони столиці на початку цього ж року почав використовувати радіозв'язок.       

З повоєнних часів починається Новітня історії  пожежної охорони.

 За останні півтора століття пожежна охорона Києва перетворилася в сучасний гарнізон пожежно-рятувальної служби, який надійно захищає населення столиці України та нараховує 3 тис. 246 чоловік особового складу.

На сьогоднішній день кількість пожежних депо в українській столиці зросла до 29, серед яких одна з найбільших пожежно-рятувальних частин в Європі – 25-Державна пожежно-рятувальна частина по охороні Оболонського району столиці.

Окрім того, в Головному управлінні ДСНС є й інші спецпідрозділи орієнтовані на роботу в особливому режимі. Наприклад, аварійно-рятувальний загін спеціального призначення, до якого входить частина спеціальних пожежно-рятувальних робіт на водних об’єктах (водолази-рятувальники мають на озброєнні пожежний корабель, тож за необхідності можуть гасити вогонь безпосередньо з води. Водолази також рятують людей, які потрапили в надзвичайну ситуацію на воді), а також частина аварійно-рятувальних та спеціальних робіт, що включає групу аварійно-рятувальних робіт, групу спеціальних рятувальних робіт на висотах, хіміко-радіологічну лабораторію та пункт охорони здоров’я.

Ще одним спецпідрозділом є Управління з організації пожежної профілактичної діяльності в державних установах, де рятувальники захищають виключно місця дислокації державних структур України. А також Управління з організації забезпечення заходів цивільного захисту на особливо важливих об’єктах – таких як метрополітен, залізниця, аеродром, заводи, фабрики та ін.

У 90-ті роки ХХ століття після проголошення в Україні незалежності багато чого змінилось в організації роботи пожежної охорони. Стрімкий розвиток демократії та прагнення зробити державні структури більш відкритими для людей, потребувала нових рішень.