Історія Архіву Житомирської області

ІСТОРІЯ АРХІВУ

Волинське губернське архівне управління (1920-1923)

Волинський губернський історичний архів (1923-1925)

Волинське окружне архівне управління (1925-1930)

Житомирське місцеве архівне управління (1930-1932)

Житомирський державний історичний архів (1932-1937)

Житомирський обласний історичний архів (1937-1941)

Державний архів Житомирської області (1941-1958)

Житомирський обласний державний архів (1958-1980)

Державний архів Житомирської області (з 1980 р.)

12 червня 2012 року Державний архів Житомирської області святкуватиме 90 років від дня заснування. На кожному історичному етапі неодноразово змінювалася його назва, підпорядкування, непростими були процеси розвитку архівної справи та її становлення.

Ще у другій половині XІX століття в Житомирі діяла наукова комісія для розбору архівних справ і книг в судах та магістратах Волині, зберігалися архіви і у приватних осіб (барон де Шодуар, купці Журавльови та інші), і лише 15 травня 1893 року було відкрите Волинське єпархіальне давньосховище. Завідував ним один із найактивніших діячів краєзнавчого руху на Волині Орест Оксентійович Фотинський.

Головним захопленням Ореста Фотинського було дослідження письмових історичних джерел: стародавніх рукописів, книжок, документів. До наукового доробку вченого належать десятки праць, зокрема: «Обыкновенные люди старой Волыни», «Материалы для истории монастырей и церквей Волынских» та інші. За ініціативи О. Фотинського було створене історико-археологічне товариство – перше на Волині громадське історико-краєзнавче об’єднання.

На початку ХХ століття процес становлення єдиної архівної системи на Волині проходив у складних умовах громадянської війни, характерними особливостями якої були анархія та часта зміна влади. Лише протягом 1918-1920 років Житомир понад 15 разів переходив з рук у руки. Приміщення, де зберігалися архіви не охоронялися, папери розкрадалися місцевим населенням на різні побутові потреби. Часто цінні архівні матеріали використовувались у канцелярській роботі, оскільки в країні не вистачало паперу. Та й навіть у цих надзвичайно складних умовах  велась наполеглива робота у справі збереження архівів.

У перші роки радянської влади обов’язки з охорони архівів покладалися на органи народної освіти. 13 травня 1919 року колегія Волинського губернського відділу народної освіти відповідно до вказівки народного комісаріату освіти УРСР від 29 квітня 1919 року створила губернський комітет з охорони пам’яток мистецтва та старовини (Губкопис). В його структурі було організовано й архівну секцію. Очолив її Орест Фотинський.

Керуючись декретом Раднаркому УРСР від 3 квітня 1919 року, Волинський губернський ревком наказом № 47 від 19 травня 1919 року оголосив архіви під охороною Народного комісаріату освіти й заборонив знищувати їх без дозволу губернського відділу народної освіти. Наступним наказом від 12 червня 1919 року губревком зобов’язав всі громадські та урядові установи, а також приватних осіб у двотижневий термін зареєструвати свої архіви у Губкописі по охороні пам’ятників мистецтва та старовини.

На підставі декрету Раднаркому УРСР від 24 квітня 1920 року при Волинському губвиконкомі була створена Особлива губернська архівна комісія (ОГАК). До її обов’язків входив відбір непотрібного архівного матеріалу з подальшою його утилізацією. При цьому проводилося і виявлення документів, що становили наукову, історичну та практичну цінність. Свою діяльність ОГАК координувала з архівною секцією Губкопису та безпосередньо з її головою О.О. Фотинським.

З налагодженням мирного життя, здійснювалося поступове вдосконалення державної архівної системи. Наказом Волинського губвиконкому № 32 від 12 червня 1922 року Особлива губернська архівна комісія та архівна секція Губкопису були ліквідовані. Замість них створено Волинське губернське архівне управління (Губарх) при губернському відділі народної освіти.

Саме ця дата вважається офіційним днем народження Державного архіву Житомирської області.

З січня 1923 року Губарх перейшов у підпорядкування новоствореного українського центрального архівного управління, а безпосередньо на місцях – губвиконкомам.

Спочатку установа не мала навіть приміщення, і лише в червні 1923 року вона переїхала до будинку колишньої Волинської духовної консисторії, в якому знаходилась й діяла впродовж семи десятиліть.

У червні 1922 року було затверджено тимчасові штати губернського архівного управління, що склалися з 12 чоловік. Очолив губарх                  О.О. Фотинський, котрий тоді працював викладачем Волинського інституту народної освіти.

Перед губернським архівним управлінням стояло складне завдання – розшук і концентрація архівних матеріалів і вже за три роки в його сховищах було зосереджено документи Волинського губернського правління, губернської земської управи, Житомирського окружного суду, Волинської палати державного майна, Волинської казенної палати, Волинської духовної консисторії, найбільші відомчі архіви дореволюційного періоду.

З 1925 року почали надходити документи радянських установ: Волинського губернського ревкому, Волинського губвинкому, повітових ревкомів та виконкомів тощо. Станом на 1 серпня 1925 року у сховищах губарху було сконцентровано понад 602 тисяч (602591) одиниць зберігання. Крім того, нерозібраних і несистематизованих справ дореволюційного періоду налічувалось понад 100 тисяч. Ці архівні справи і лягли в основу фондів нинішнього Державного архіву Житомирської області.

31 серпня 1925 року Волинський губарх було ліквідовано, а замість нього створено Волинське окружне архівне управління, якому доводилося працювати у важких умовах.

З вересня 1928 року завідуючим Волинським окружним архівним управлінням було призначено І.М. Шабатіна, до штатів введено посади інструктора-інспектора та вченого архівіста. Останню обійняв вже відомий на той час вчений, літературознавець В.Я. Гнатюк.

Головним здобутком діяльності архівістів Волині наприкінці 20-х років стала значна активізація наукової роботи. Перш за все, було звернуто увагу на стан та умови зберігання архівних документів.

В.Я. Гнатюк першим порушив питання про виняткову історико-культурну цінність документів, що зберігалися у Волинському окружному архівному управлінні, та про необхідність створення на його базі крайового історичного архіву.

Важливим етапом у науковій діяльності Волинського Окрарху було створення у лютому 1930 року історико-археографічного кабінету, який очолив В.Я. Гнатюк. На деякий час архів став осередком, навколо якого почали гуртуватися житомирські науковці, учнівська та студентська молодь. При кабінеті діяла комісія по збиранню матеріалів біографічного словника діячів Волині ХІХ – ХХ століть.

У 1930 році в Україні відбулася чергова реорганізація територіально-адміністративного поділу, внаслідок якого ліквідовано округи. В зв’язку з цим Волинське архівне управління 31 жовтня 1930 року було перейменовано на Житомирське місцеве архівне управління.

Постановою ВУ ЦВК від 9 лютого 1932 року на території України було створено області. На підставі циркуляру ЦАУ УРСР від 20 лютого Житомирське місцеве архівне управління реорганізовано в державний історичний архів із підпорядкуванням Київському обласному архівному управлінню. Перебудувалась також структура і штати архіву. Було створено два сектори: організаційно-технічний та агітації, пропаганди і наукової публікації документів.  Партійна секція виділялась у самостійну одиницю і підпорядковувалась безпосередньо інституту історії партії та Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У.

У 30-х роках у Радянському Союзі розгорнулася кампанія пошуку та виявлення так званих «шпигунів», «ворогів народу». У цій справі повною мірою використовувались архіви. Тепер головну роль у роботі Житомирського державного історичного архіву, як і в інших архівних установах, почав відігравати таємно-політичний відділ. Згідно з циркуляром Центрального архівного управління УРСР від 7 серпня 1935 року, кандидатури співробітників відділу мусили бути засекреченими та погодженими з місцевим управлінням НКВС.

Однак, незважаючи на труднощі і боротьбу з «класовими ворогами», життя тривало. Житомирські архівісти продовжували жити повсякденними проблемами і турботами, серед них найболючіша – розширення архівосховищ.

У перші роки існування архіву його фонди зберігалися у двох приміщеннях: нижньому поверсі головного будинку по вул. Карла Лібкнехта,25 та у підвалі Палацу Праці (тепер Агроекологічна академія). У травні 1933 року частина фондів будинку новоствореного сільгоспінституту була перевезена до приміщення колишнього Преображенського собору, в якому влаштовано архівосховище № 2.

Запропоноване будівництво нового архівосховища так і не відбулося, а натомість у 1939 році архів отримав інше пристосоване приміщення у колишньому Кафедральному костьолі. Воно й стало основним місцем  зберігання документальних матеріалів дореволюційного періоду.

22 вересня 1937 року було утворено Житомирську область, а у жовтні того ж року – обласне архівне управління, до складу якого ввійшли два історичних, чотири міських та 30 районних архівів.

2 червня 1938 року Житомирський історичний архів перейменовано в обласний державний історичний архів.

З квітня 1938 року архівні органи перейшли у відання Наркомату внутрішніх справ СРСР. У Житомирській області вони були передані обласному управлінню НКВС 29 березня 1939 року.

Організаційна структура архівних органів, яка склалася на кінець 30-х років, дозволяла посилити контроль за відомчими архівами, особливо сільрад та колгоспів. З утворенням міських та районних архівів збільшилася кількість документів, що надходили на державне зберігання від установ, організацій та підприємств. Станом на 1 січня 1941 року в Житомирському обласному державному архіві зберігалось 1 179 716 справ.

Війна вихором увірвалася у мирне життя житомирян. 9 липня 1941 року німецькі механізовані частини зайняли Житомир.

Частину архівних документів було підготовлено до евакуації, але вивезти їх не вдалося. На початку осені 1941 року із залізничного вокзалу повернено до архіву лише певну частину документів. За деякими відомостями значна кількість їх, що залишилась на станції, була там же й знищена.

У основному приміщенні архіву до 4 вересня 1941 року було розквартировано німецьку військову частину. Наприкінці жовтня 1943 року надійшло розпорядження гебітс-комісара Магаса про звільнення приміщення архіву для воєнних потреб. Усі архівні документи в черговий раз мали бути перенесені до Кафедрального собору. Проте зробити цього вже не встигли. 12 листопада 1943 року радянські війська вступили до Житомира. Остаточно ж місто було звільнене 31 грудня 1943 року.

Німецько-фашистські окупанти завдали величезних збитків архівним установам області. Лише Житомирський обласний архів втратив 358 тисяч справ, у тому числі – понад 200 фондів повністю. Загалом же, за 1943 рік на Коростишівську паперову фабрику було вивезено близько 20 автомашин архівних паперів.

Втрачені практично всі відомчі архіви установ, організацій та підприємств, не здані до держархіву напередодні війни. Це були документи переважно 30-х років. Тому в архівах матеріали того періоду практично відсутні.

Документи, що вціліли, були також в жахливому стані. Отже, справу відновлення архівів довелось починати фактично з нуля. На січень 1944 року в Облдержархіві налічувалось 18 працівників, з них 8 наукових співробітників. У першу чергу вони зайнялись розбиранням та упорядкуванням фондів, перевезенням архівних документів у виділене приміщення по вулиці Паризької Комуни, 2.

У 1950 році робота з упорядкування фондів облдержархіву була в основному завершена. Серед тих, хто у важкі повоєнні роки піднімав архів із руїн, а потім самовіддано відпрацював у ньому понад тридцять років були: Яків Юхимович Теплицький, Яків Лазаревич Тифлінський, Берта Ісаївна Табачник, Віра Володимирівна Калінкіна, Євгенія Захарівна Шерман, Олена Улянівна Лісова.

З 50-х років почалося систематичне планове навчання архівістів, а також осіб відповідальних за відомчі архіви.

З метою кращого використання відомостей, які містились в архівних документах, при архівному відділі в 1956 році була створена наукова рада, яка об’єднала провідних істориків міста, наукових співробітників облдержархіву, облпартархіву та краєзнавчого музею.

60-ті роки були ознаменовані в житті облдержархіву кількома важливими подіями. У 1960 році архівна система була вилучена з Міністерства внутрішніх справ і увійшла до структури місцевих органів влади. У 1962 році під сховище архіву було виділено приміщення Успенської (Подільської) церкви.

З роками політична ситуація в країні змінювалась, в 1991 році Україна здобула незалежність. Відновлення державної незалежності поклало початок новому етапу розвитку архівної справи в Україні, відродженню її національних традицій, демократизації архівної системи. Початок цього етапу закладено відомими серпневими указами 1991 року Президії Верховної Ради України про передачу в державну архівну систему архівів колишньої КПУ, а також частини документів колишнього КДБ. Партійний архів Житомира влився до складу Державного архіву Житомирської області. Так було ліквідовано паралельне існування двох архівних установ.

Згідно з постановою Президії Верховної Ради України (1991 р.) на державне зберігання до держархіву області передалися деякі категорії документів колишнього КДБ УРСР, зокрема архівно-слідчі справи на осіб, до яких застосовувались репресії, справи громадян, які були вивезені на примусові роботи та проходили фільтрацію, тобто остарбайтери.

У 1992 році здійснилась мрія багатьох поколінь житомирських архівістів, вони переїхали у нове, спеціально збудоване 9-ти поверхове приміщення. Вперше за 70 років всі архівні фонди були сконцентровані в одному місці.

Відбувся процес інтеграції вітчизняних документальних надбань в Національний архівний фонд, що отримав законодавче закріплення 24 грудня 1993 року з прийняттям Верховною Радою України Закону «Про Національний архівний фонд і архівні установи», який дав можливість покінчити з деякими принципами адміністративно-командного управління архівною справою, забезпечити державність України повноцінною архівною базою. Закон поставив документи Національного архівного фонду під охорону держави і зафіксував державні гарантії його зберігання, примноження і використання.

Державний архів Житомирської області є одним із найбільших серед обласних архівів України як за обсягом документальних матеріалів, так і за їх «географією». У фондах архіву зберігаються документи з історії не лише Житомирської, а й Рівненської, Волинської, Хмельницької, Тернопільської, Київської, Вінницької областей, які входять до історичних регіонів Волині, Поділля та Київщини. Є також документи про населені пункти республіки Молдова, які містять винятково важливу інформацію із соціально-політичної історії нашої держави.

Станом на 1 січня 2012 року у сховищах держархіву області зберігається понад восьми тисяч (8 313) фондів загальною кількістю 1 млн. 454 тис. 890 справ. Окремі документи збереглися з ХІV-ХVІІ століть. Один з найдавніших документів, який визнано унікальним та датується 1561 роком, – це лист Великого князя Литовського Сигізмунда-Августа про звільнення бояр Виговських від всіляких повинностей крім служби земської господарської.

Цікавою є група документів з автографами відомих історичних осіб: польських королів від Сигізмунда до Станіслава-Августа, гетьмана України Павла Тетері, російських полководців Олександра Суворова та Михайла Кутузова та інших.

В архіві зберігаються унікальні документи пов’язані з іменами видатних українських та зарубіжних письменників: Івана Кочерги, Бориса Тена, Лесі Українки, Оноре де Бальзака, Олександра Купріна та інших.

Документальні свідчення, що дійшли до нас із минулого, допомагають відчути дихання далеких років, зрозуміти логіку подій, що відбувалися, перейнятися думками і сподіваннями своїх попередників, відкрити нові грані їхнього життя. Так само ми передаємо своїм нащадкам неоціненну спадщину – документи нашої епохи.

З моменту прийняття Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» у грудні 1993 року керівництво держархіву області докладало значних зусиль для ствердження Національного архівного фонду як важливої складової інформаційного простору України. У ці роки держархів області очолювали Присяжнюк Василь Микитович з 1988 по 1997 рік (нині покійний), Шапран Микола Васильович з 1997 по 2005 рік, кандидат історичних наук Рафальський Ігор Олексійович з 2005 по 2010 рік. Сьогодні архів працює під керівництвом Михайлова Антона Миколайовича.

Понад 30 років працювали в обласному архіві та віддавали свої сили для розвитку архівної справи в області заступник директора Савченко Ніна Михайлівна, начальник відділу формування НАФ та діловодства Франц Тетяна Миколаївна, а також керівники установи, начальники відділів нині пенсіонери – Копійченко Лариса Арсентіївна, Капітанюк Віктор Оверкійович, Самолюк Діна Яківна, Горєлова Надія Дмитрівна, Федоренко Лариса Володимирівна, Слободенюк Світлана Василівна, Поплавська Валентина Антонівна, Свєтлова Любов Пилипівна.

Наукові працівники, архівісти, реставратори, упорядники Король Павло Максимович, Летягіна Марія Володимирівна, Демб Алла Арсентіївна, Горчук Любов Іванівна, Федотьєва Галина Дмитрівна, Іванюк Інна Семенівна, Гуцало Лідія Олександрівна.

Сьогодні працюють в обласному архіві понад 20 років Шимченко Наталія Григорівна, Друг Алевтина Олексіївна, Барановська Зоя Миколаївна, Кондратюк Руслан Юрійович, Ісакова Тамара Олександрівна, Кріштопайтіс Олена Альбінівна, Біловол Надія Миколаївна.

Архів області може пишається династіями. Кваліфіковано, плідно, енергійно працюють Дідківська Вікторія Андріївна та Ковальчук Алла Вікторівна, батьки яких щойно згадано як ветеранів архівної справи, а їх діти вже не одне десятиліття трудяться в установі та мають значні успіхи в роботі.

Зараз в архіві працює дружний колектив, який гідно продовжує традиції попередників. Збираючи документи й зберігаючи їх для майбутніх поколінь, архівісти виконують важливу і відповідальну місію, тому що без історичної пам’яті немає історії народу, його минулого і майбутнього.

За інф. сайту держ архвіу Жит. області.

http://archive.zt.gov.ua/історія-архіву/