Становлення державного централізованого управління освітою

               1.3.         Утворення Міністерства народної освіти як центрального органу державного управління  освітою  Росії.

         Як вже ми дізнались з попередньо-викладеного матеріалу нашого з вами дослідження, сходження на Російський  престол  російського імператора  Олександра І, яке відбулось  15. 09. 1801 р., ознаменувало собою початок докорінних радикальних реформ як світської так і духовної освіти. Розпочавсь період в історії  Російської імперії, тай України , як складової її частини, який науковці часто називають періодом «наздоганяючої модернізації»  [ 29, с. 55 ].

       Початок нового століття в царській Росії позначився заснуванням міністерств, в тому числі і міністерства народної освіти. Думка про заснування міністерства належить Василеві Каразіну, який знаходився в гуртку осіб, наближених до імператора Олександра І. На посаду міністра освіти був призначений граф Петро Васильович Завадовський [ 213, с. 232 ].

         Структура управління шкільною та вищою освітою в Україні фактично сформувалась в процесі реформаторської політики царського уряду, котрий в контексті соціально – економічних реформ та суспільно – політичних перетворень провів освітні реформи ( 1802 – 1804, 1856 – 1864 ), що створювало собою нову парадигму розвитку освіти в Російській імперії та сприяло її інтенсивному демократичному розвиткові та контрреформаторські часткові зміни ( 1810 – 1835  рр., 1845 р., 70 – 90 – ті роки 19 століття), які певною мірою локалізували здобутки згадуваних прогресивних ліберальних реформ в системі освіти  [ 24, с. 12 ].

         Сходження на престол нового російського царя супроводжувалося невідворотнім демонтажем старої прогнилої системи державного управління, та спробою перебудови її на новий лад за досвідом передових  буржуазно – демократичних держав Західної Європи, що мали відповідати вимогам часу, постало питання про ліквідацію  колегій та їх заміну на нові інститути використовуючи європейський досвід виконавчої вертикалі державної влади [ 29, с. 55 - 56 ].

          Створення міністерств як головних центральних органів виконавчої влади Російської імперії по втіленню державної політики в 1802 році стало одним з результатів діяльності так званого «Негласного комітету по розробці реформ», до якого входили П. О. Строганов, А. Чорторийський, В . П. Кочубей, М. М. Новосельцев. Думка про заснування цього державного органу належить В. Каразіну, який був в гуртку осіб наближених до імператора,  міністром освіти було призначено графа П. Завадовського, українського аристократа козацького походження таємного радника та сенатора, голови департаменту Законів Державної ради, та голови Комісії по заснуванню шкіл [ 23, с. 232].  Крім Каразіна та Завадовського натхненниками та ідеологами створення Міністерства народної освіти Російської імперії були також вихователі молодого царя Ф. Лагарп та П. Строганов. Лагарп в своїй записці настоював на створенні Міністерства народної освіти та  запровадження сільської освіти [ 8, с. 86 ].

         08. 09. 1802 р. в столиці Російської держави –  С. Петербурзі оголошено царський Маніфест «Про заснування міністерств» та відповідний Указ Сенату, з ціллю виховання юнаків та розповсюдження науки» серед 8 нових міністерств було і Міністерство народної освіти, як відомо  з 1802 по 1811 рр. була проведена міністерська реформа в Російській імперії [ 3, с. 102 ].

         Попередником міністерства була Комісія по заснуванню народних училищ, створена в 1782 р, яка в наслідку стала частиною міністерства. Міністерство народної освіти Росії діяло як центральний державний орган імперії, що керував роботою закладів народної освіти та науки. Призначення П. Завадовського міністром народної освіти Російської імперії викликало незадоволення з боку Лагарпа, на початку міністерство освіти становило собою спеціальну раду до якої входили: Муравйов, Клінгер, Чарторийський, Новосильцев [ 29, с. 55 ].

      В своє виправдання Олександ І відповів Лагарпу листом, що був написаний 07 липня 1803 року : «Ваші жалі з приводу призначення гр.. П. Завадовського міністром народної освіти значно змаліли б, коли Ви знали організацію того міністерства , - по суті, міністерство те є рада, куди входить Муравйов, Клінгер, Чарторижський, Новосильцев та ін.. Та рада всім керує : немає паперу, що не був би нею виготовлений, немає особи, що була б призначена на посаду в обхід ради.

          Важко сказати, оскільки Олександр був щирий в своїх поясненнях, чому саме він призначив міністром народної освіти графа Завадовського, якому тоді було 63 або 64 роки. Об*активно кажучи, граф Завадовський мав усі належні для цього дані, щоб займати дану посаду, бо насамперед був людиною надзвичайно здібною та освітченою,  - не дарма заслужив репутацію в свої сучасників « розумної української голови»; по – друге, він був добре ознайомлений зі справою народної освіти завдяки попередній своїй діяльності на посаді голови Комісії для заснування шкіл, а головне те , що  завжди виявляв інтерес до освітньої справи.

          Згідно з правилами 24. 01. 1803 р., при Міністерстві народної освіти діяла Комісія по заснуванню народних училищ, яка згодом  була перетворена на Головне управління школами. Воно складалось з 6 осіб, кураторів шкільних округів, керівником управління став В. Каразін. Українські губернії поділено по округах: Волинська, Киїська , та Подільська губернії належали до Віленського шкільного округу на чолі якого стояв А. Чорторийський,  решта наших губерній увійшли до Харківської шкільної округи на чолі з С. Потоцьким. Тому всі куратори були представниками  всієї округи в Петербурзі, де й вони перебували, а фактичне керування школами на місці передавалось університетам в кожній шкільній окрузі [ 23, с. 233 ].

         В 1803 р. за умов реформи шкільної освіти запроваджувались «Попередні правила народної освіти», а Статутом 1804 р. в Росії було задекларовано єдину загальнонародну систему освіти - позастанову, безплатну, чотириступеневу (парафіяльні,повітові училища, гімназії, університети) [24, с. 12]. Університети повинні були бути в кожному шкільному окрузі, гімназії - в кожному губернському місті, повітові училища – в кожному повіті, приходські кругом.

         Головне управління школами встановило замість попередніх головних , середніх і малих шкіл такі типи: гімназії в кожному губернському місті, догляд за ними мав належати університетові, догляд за повітовою школою мав належати директорові гімназії, догляд за парафіяльними (приходськими ) школами  - управителеві відповідної школи. Перед Міністерством народної освіти одразу постало завдання визначення місць розташувань університетів [ 23, с. 234 ].  Міністерство освіти керувало створенням статуті і правил для університетів, середніх та початкових навчальних закладів, відало призначенням професорсько–викладацького складу, займалось забезпеченням закладів посібниками та підручниками. З 1803 р. в управлінні Міністерства народної освіти знаходилась Російська Академія Наук. Основним завданням Міністерства народної освіти Російської імперії  в перші роки стало створення навчальних округів, відкриття нових університетів, перетворення їх в органи управління освітою, затверджували статути на основі автономії університетів.

          Повертаючись до раніше згаданого в ході нашого наукового дослідження так званого Відомства установ імператриці Марії необхідно зазначити наступне: відомством керував головноуправляючий у чині статс – секретаря. Він мав владу та повноваження міністра, а також право особистої доповіді імператор. У 1909 році під опікою Відомства перебувало 607 навчальних закладів, де здобувало освіту 40 тис. учнів. Фінансове забезпечення цих навчальних закладів здійснювалось переважно за рахунок державної казни, оплати навчання батьками, а також приватними і громадськими пожертвуваннями, прибутку від продажу гральних карт, зборів від публічних розваг [ 24, с. 159 ].

         Усі російські імператриці відповідно до власного розуміння вносили корективи у життя патронованих ними закладів. Змінювалася також назва державного органу управління, що мав допомагати їм здійснювати опіку над установами, які підлягали даному Відомству Проте слід підкреслити, що незмінними залишалися принципи діяльності на засадах станової та гендерної диференціації. Зрештою, наприкінці 19 - на початку 20 століття склалось таке коло компетенцій та вповноважень Відомства установ імператриці Марії:

1)       охорона материнства та дитинства  ( у 1913 році до складу Відомства увійшло     Всеросійське попечительство про охорону материнства та дитинства);

2)       піклування про немовлят у Московському та Санкт – Перебурзькому виховних  будинках та в яслах, що були створенні в деяких губернських та повітових  притулках Відомства;

3)     піклування про дітей старшого віку у притулках;

4)     піклування про сліпих як з дитячого та юнацького віку в училищах, де вони виховувалися та навчалися ремесел, так і дорослих у спеціальних закладах ( у 1883 році до складу Відомства установ імператриці Марії увійшло Маріїнське попечительство для опіки над сліпими, яке було створене в 1881 р.);

5)      піклування про глухонімих в спеціальних училищах;

6)       Організація жіночої освіти в інститутах, Маріїнських училищах, гімназіях, прогімназіях, тат на педагогічних курсах;

7)      навчання й виховання хлопчиків та юнаків у Московському та Санкт – Петербурзьському комерційних училищах Миколаївському Гатчинському сирітському інститутах та в Імператорському Олександрівському (Царсько -  сільському) ліцеї;

8)      опікування дорослими у богадільнях;

9)      Надання медичної допомоги у лікарнях [ 24, с. 158].

         24. 01. 1803 р. створено Харківський навчальний округ, нагадаю, що Російська  імперія була спочатку розділена на 6 навчальних ( або як їх ще називали учбові, шкільні ) округів, тоді ж були прийняті «Примірні правила народної освіти», центром округу став Харківський університет, офіційним виданням був «Циркуляр по Харьковскому учебному округу» до округу входило 6 губерній. Першим куратором Харківського навчального округу був С. О. Потоцький ( 1803 – 1817).

         В 1808 р. видано статут духовних шкіл який передбачав 3- рівня в системі навчання. 24 липня 1817 р. спеціально створена комісія при Священному Синоді Руської Православної Церкви  прийшла до висновку що викладачі Києво - Могилянської Академії  не здатні навчати за новою навчальною програмою і постановила закрити навчальний заклад, на той час заклад переживав глибоку матеріальну і кадрову кризу [ 30, с. 135 ].

         Харківський Імператорський університет - перший вищий навчальний заклад на території  України, заснований 17 листопада 1804 р., як продукт відносно ліберальної політики влади в сфері освіти, навчальний заклад засновано з ініціативи та завдяки старанню В. Н. Каразіна (1773-1842),  відомого вченого, державного та  громадського діяча [ 10, с. 14 ]. Остаточно Указ про заснування даного навчального закладу було підписано 17 ( 29) січня 1805 року. Заклад складався спочатку з 4 факультетів: словесного, юридичного, математичного і медичного. Першим ректором був професор словесності І. С. Рижський. З самого початку свого існування університет став основним автономним центром освіти та науки України. В ньому проводилась навчальна, дослідницька та наукова робота, контролював школи Харківського навчального округу та здійснював цензурний нагляд за виданнями в межах округу. Вищий навчальний  заклад перебував в досить скрутному матеріальному стані з причини недофінансування з державного бюджету що не дозволяло належним чином розвивати матеріально - технічну базу [ 6, c. 411 ]. В університеті працювали відомі в історії викладачі: Т. Осиповський 1813-1820, був його ректором, О. Ходнєв, М. Бекетову, В. Черняєв, Н. Борисяк. І Срезневський 1842-1847, який теж був ректором, Ф. Іноземцев, М. Остроградський, О.  Потебня, Д . Яворницький М. Сумцов, вихованцем закладу був М. Костомаров. З 1805 по 1851 р. Харківський університет закінчило 3 тис. осіб, з яких 500 стали вчителями і 66 отримали професорські звання [ 16, c. 111 ].