«Формування громадсько-державного управління освітою в районі"

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ

1.1. Сутність процесу управління освітою

У Конституції України [47], законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про позашкільну освіту», у Державній національній програмі «Освіта» («Україна 21 століття»), Національній доктрині розвитку освіти України у 21 столітті [75] визначенні основні стратегічні завдання розвитку управління освітою, серед яких важливим є перехід від державної до громадсько-державної моделі управління, чітке розмежування функцій між органами управління освітою, забезпечення самоврядування навчальних закладів, гармонійне поєднання прав і свобод особистості, громадянського суспільства та держави [91].

Проблеми управління освітою пов’язані з соціально-економічними і суспільно-політичними змінами в світовому просторі, зокрема з переходом цивілізації на інноваційний шлях розвитку, виділенням в якості пріоритету розвиток людського капіталу. До суперечностей відносяться також недостатня взаємодія суб’єктів освітнього процесу і громадськості у вирішенні соціально значущих для них проблем [33, с. 266].

З моменту здобуття Україною незалежності наша держава стала на шлях побудови вільного демократичного суспільства. Загальні риси розвитку інформаційного суспільства, а головне ті зміни, які відбулися в суспільно-економічній структурі України за останні два десятиліття, обумовили необхідність нової освітньої політики, спрямованої в першу чергу на задоволення освітніх потреб українців. Відповідно перед державою та громадянським суспільством постають нові вимоги щодо кардинальної перебудови системи управління освітою від командно-централізованої і адміністративно-планової до громадсько-державної [10].

Нині найбільш пріоритетною сферою реформування в країні є перетворення освітньої галузі у відкриту систему, що передбачає перехід до самодостатньої та самоврядної децентралізаційної моделі управління та розвиток громадського сектору [ 89, с. 28-32].

Сутність процесу управління освітою детально обґрунтувала в своїй науковій статті Л. Гаєвська, яка говорить про те, що освіта – унікальне суспільне явище, яке справляє значний вплив майже на всі аспекти життєдіяльності будь-якої країни, будь-якого соціуму, людської цивілізації загалом. В умовах сучасної науково-технічної та інформаційної революції освіта перетворилася на складний соціально-економічний організм, який відіграє визначальну роль у суспільному прогресі людства. Вона стала однією з найвагоміших галузей трудової і пізнавальної життєдіяльності. Усе це зумовлює активізацію наукових пошуків у царині освіти, автори яких намагаються схарактеризувати особливості сучасного стану та спрогнозувати майбутні тенденції розвитку теорії і практики в цій галузі. [120; 62]

Детальніше проаналізуємо поняття «управління освітою».

Наукова теорія управління навчальними закладами активно почала розвиватися в останні 35 років, проте ще до цього часу так і немає єдиного трактування таких понять, як: «управління», «керівництво», «процес управління». Це обумовлено тим, що дана проблема є багатогранною та може розглядатися з урахуванням різноманітних аспектів. За останні роки державою визначені нові пріоритети розвитку педагогіки та освіти. Покладено початок національній системі освіти, а відтак впроваджується модернізація процесу управління цією галуззю. Підставою для успішного вирішення проблем сьогодення може стати аналіз прогресивних ідей та практичних здобутків історичного минулого. Характерні риси процесу управління сучасною школою містяться в тому, що він повинен забезпечувати не тільки успішне функціонування навчального закладу, а й його якісний розвиток в умовах оновлення та демократизації суспільства.

Під управлінням будемо розуміти діяльність суб'єктів управління, спрямовану на досягнення цілей шляхом реалізації певних функцій з використанням методів управління.

Управління ЗСО в нашій країні здійснюється на основі законодавчих та нормативних актів, досягнень психолого-педагогічних наук та передового педагогічного досвіду.

Процеси управління дуже різноманітні, багатогранні і мають складну структуру (складаються з великого числа стадій і фаз). У загальному сенсі цього слова процес управління складається з загальних функцій управління, що поєднуються в цикли управління і . т. д

Питанню управління навчальними закладами присвячено багато наукових досліджень. Так загальні положення теорії управління висвітлені у працях М. Альберта, А. Маслоу, Ф. Тейлора, А. Файоля та ін.; теоретичні напрацювання з питань управління загальною середньою освітою знайшли відображення у В. Бондаря [12], Л. Даниленко [22], Г. Єльникової [29; 30], B. Маслова [67], П. Третьякова [119], Н. Островерхової [79], В. Пікельної [95] та ін.

Дослідження теоретичних засад процесу управління освітою, а також його законодавчої бази, практичного досвіду створює основу для структуризації процесу управління освітою й розробки змісту та технології підготовки до нього керівників загальноосвітніх навчальних закладів. У контексті дослідження важливе місце займає обґрунтування та розкриття змісту основних понять, що стосуються теми нашого дослідження.

Управління освітою – це діяльність, спрямована на створення соціально-прогностичних, педагогічних, кадрових, організаційних, правових, матеріально-фінансових та інших умов, які необхідні для нормального функціонування і розвитку галузі, реалізації її мети; цілеспрямована зміна її стану [97, c. 11].

Саме по собі поняття «управління» міцно увійшло у вжиток багатьох галузей знань. Так, існує управління біохімічними процесами в живих організмах, управління технічними пристроями, машинами, управління соціальними процесами. Його суть визначається як «функція організмів, систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), які забезпечують збереження їх певної структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію їхніх програм» [70, с. 22].

У широкому філософському розумінні управління – це елементарна функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), яка забезпечує збереження їх структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми, мети діяльності [107, с. 112].

У тлумачному словнику дається таке визначення управління: це процес цілеспрямованого впливу керуючої підсистеми або органу управління на керовану підсистему або об’єкт управління з метою забезпечення його ефективного функціонування та розвитку [124].

Процес управління – це діяльність об’єднаних суб’єктів управління, спрямована на досягнення певної мети, шляхом виконання певних функцій, із застосуванням відповідних методів та дотриманням принципів управління. Ще Анрі Файоль запропонував представляти управлінську (адміністративну) діяльність такою, що складається з наступних спеціалізованих управлінських робіт, які називають функціями управління (адміністрування). До них Анрі Файоль відніс: передбачення, планування, організацію, розпорядження, координацію і контроль [110, с. 26].

Отже, аналізуючи зміст поняття «управління», ми дійшли висновку, що у психолого-педагогічній літературі воно трактується як дії, процес, функції, система. Таке розуміння, на нашу думку, найбільш повно відображає специфіку досліджуваного явища.

Право на існування мають погляди до трактування терміну «управління навчальним закладом». Вони залежать від підходів, що використовуються різними авторами. При цьому навіть у межах одного підходу поняття «управління » характеризує різні процеси. Виникає необхідність порівняння підходів щодо трактування сутності та змісту процесу різними науковцями.

Управління – це: особливий вид людської діяльності в умовах постійних змін внутрішнього та зовнішнього середовища, який забезпечує цілеспрямований вплив на керовану систему для збереження і впорядкування її в межах заданих параметрів на основі закономірностей її розвитку та дії механізмів самоуправління (Г. Єльникова) [29];

складний процес, складовими якого є правильний вибір мети і завдань, вивчення і глибокий аналіз досягнутого рівня навчально-виховної роботи, система планування… (І. Зайченко) [92].

науково обґрунтовані дії адміністрації і педагогів, спрямовані на раціональне використання часу і сил викладачів і учнів у навчально-виховному процесі з метою поглибленого вивчення навчальних предметів, морального виховання, підготовки до усвідомленого вибору професії і всебічного розвитку особистості (І. Зайченко) [92];

цілеспрямований вплив керівника на діяльність колективу та навчально-виховний процес з метою забезпечення максимального результату в навчанні та вихованні. (В. Кравець) [55];

планомірний та цілеспрямований вплив на колектив загалом, на окремих працівників та учнів з метою організації й координації їхньої діяльності, правильного здійснення навчально-виховного процесу, підвищення його ефективності (С. Максимюк) [93];

наявність взаємозв’язаних, взаємодіючих елементів, скоординованих заходів, спрямованих на досягнення певної мети» (B. Маслов) [66, с. 26];

вплив на керовану систему з метою максимального її функціонування, спрямованого на досягнення якісно нових завдань за рахунок циклічно здійснюваних переходів у якісно новий стан (В. Пікельна) [94];

визначення способів подолання невідповідностей між стандартом освіти та педагогічною творчістю персоналу (O. Радзивіл) [105, с. 23- 29].

функціонування керуючої підсистеми, спрямованої на створення прогностичних, педагогічних, психологічних, кадрових, матеріально-фінансових, організаційних, правових, медичних умов, необхідних для нормального функціонування і розвитку навчально-виховного процесу і реалізації цілей навчального закладу (Є. Хриков) [127].

Xарківські школознавці [9] вважають, що управління – це цілеспрямована активна взаємодія керівників, громадськості та інших учасників педагогічного процесу, спрямована на його упорядкування й переведення на більш високий рівень, що відповідає закономірностям, які визначають його розвиток і забезпечують одержання заданого результату в оптимальному варіанті.

Науковці розглядають управління навчальним закладом як специфічну діяльність, в якій її суб'єкти за допомогою планування, організації, керівництва та контролю забезпечують організованість (інтегрованість) спільної діяльності учнів, педагогів, батьків, обслуговуючого персоналу та її спрямованість на досягнення освітніх цілей та цілей розвитку закладу [2, c. 22, 37 ].

У психолого-педагогічній літературі управління ЗНЗ визначається як складний процес, науково обґрунтовані дії адміністрації та працівників, цілеспрямований і планомірний вплив, сукупність функцій. Провівши контент аналіз, ми прийшли до власного визначення. Управління ЗСО розглядається нами як складний динамічний процес, складовими якого є правильний вибір мети і завдань функціонування ЗНЗ, вивчення і глибокий аналіз досягнутого рівня навчально-виховної роботи, система раціонального планування, організації діяльності учнівського і педагогічного колективу, вибір оптимальних шляхів для підвищення рівня навчання і виховання, розвитку школи, здійснення ефективного контролю.

Процес управління розглядається вченими як перманентний процес, оскільки робота для досягнення мети – це серія постійних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, дуже важливі для успіху. Їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також є процесом, тому що складається із серії взаємопов'язаних дій. Процес управління – це є загальна сума всіх функцій, а саме: планування, організація, мотивація, контроль. Загальна проблематика функцій процесу управління навчальними закладами не може бути віднесена до завершених у науковій царині. Пояснення цьому є те, що нині навіть на дискусійному рівні відсутня визнана більшістю науковців систематизація функцій процесу управління ЗНЗ. Заслуговує увагу думка В. Маслова [67] про те, що різнобій у кількості і назві функцій пояснюється значною амплітудою авторського суб'єктивізму, що свідчить про відсутність чітких критеріальних основ аналізу та визначення функцій процесу управління ЗНЗ.

Отже, необхідним є обґрунтувати, що ж таке функції процесу управління навчального закладу. Функції процесу управління сучасною школою – це види діяльності, які чітко відокремлюються за часом їх здійснення та за управлінськими завданнями [6]

Аналіз наукових праць з проблем процесу управління ЗНЗ свідчить про те, що процес управління подано по-різному, залежно від мети дослідження і рівня його узагальнення. Найбільш широко представлено в науково-педагогічній літературі підхід, за яким функції процесу управління викладені в повному обсязі відповідно до послідовності назви етапів, так званого, універсального управлінського циклу та конкретних функцій: прогнозування, моделювання, планування організації, зворотного зв'язку, інформаційного забезпечення аналізу корекції тощо, або певних аспектів управління: соціально-психологічних, економічних, юридичних. Найбільш узагальненими, фундаментальними працями вітчизняних дослідників, у яких аналізуються і детально описуються функції процесу управління ЗНЗ є роботи Е. Березняка, JI. Даниленко, B. Кобзаря, В. Масті, B. Пікельної. Якщо у монографіях і B. Кобзаря функції процесу управління навчальним закладом розкриваються згідно з класичними поглядами, існуючими в теорії управління на цей процес, в основу яких закладені планування, регулювання, контроль і корекція, то в працях і B. Пікельної з'являються нові підходи, що більш адекватно відображають сучасні умови діяльності навчальних установ. Так, розглядаючи класичні та діяльнісні типи функцій процесу управління, вводить новий тип – «модернізовані» (авт.), вона відносить: консультативну, прогностичну, політико-дипломатичну, менеджерську, представницьку [21, с. 105].

Цікавий підхід до функцій процесу управління запропоновано у В. Маслова, який виділяє цільові, процесуально-динамічні і соціально-психологічні групи функцій у процесі управління загальноосвітніми навчальними закладами.

За даними дослідження Г. Єльникової, майже 80% авторів виокремлюють функцію планування; 40% – прийняття рішення; більше від 93% – функцію організації; 46% – регулювання; 36% – координації; 93% дослідників як окрему функцію виділяють контроль, облік та аналіз [29; 76].

Таким чином, вивчення праць вітчизняних вчених дає змогу зробити висновок, що всі функції управління сучасним загальноосвітнім навчальним закладом умовно можна поділити на три групи: Перша група – цільові функції або мета діяльності, розкриває основні напрямки, завдання і зміст процесу управлінської діяльності у навчальному закладі: управління навчальним процесом, педагогічне керівництво вихованням, підвищення педагогічної майстерності, фінансово-господарська діяльність.

Друга група – функції управління розвитком навчального закладу та інноваційними процесами (висвітлюють алгоритм дій у процесі управління).

Третя група розкриває основні соціально-психологічні аспекти процесу управління навчальним закладом: орієнтацію, мотивацію, згуртування, розвиток творчості, попередження конфліктів, стимулювання тощо.

Власне процес управління загальною середньою освітою – це реалізація взаємопов’язаних функцій, необхідних для того, щоб сформувати і досягти поставленої мети загальноосвітнього навчального закладу. Головним у змісті процесу управління загальноосвітнім ЗНЗ стає вироблення цілісної системи діяльності, яка б відповідала вимогам часу.

Особливості процесу управлінської діяльності керівника ЗНЗ на сучасному етапі визначаються сукупністю традиційних та появою нових керівних функцій. Відповідно до процесу управління в різних сферах продуктивної діяльності, основними характеристиками процесу управління навчальним закладом можна вважати такі:

1. Неперервність – це властивість процесу управління змінюватися залежно від завдань, які стоять перед колективом середньої школи.

2. Нерівномірність – термін здійснення різних етапів управління є різним: вивчення, аналіз, підготовка варіантів рішення – довготривалі, а саме прийняття рішень – коротке.

3. Циклічність – обумовлена тим, що етапи процесу управління є обов’язковими і повторюваними.

4. Послідовність – передбачає дотримання певного порядку етапів процесу управління: встановлення мети, планування, прийняття рішення, організація, оперативний вплив, контроль, коригування.

5. Мінливість – обумовлена мінливістю середовищ, як зовнішнього, так і внутрішнього.

6. Сталість – це стабілізація, збереження традицій в організації навчально-виховного процесу, наступності у прийнятті управлінських рішень.

Процес управління освітою має здійснюватися відповідно до таких принципів управління, як: державотворення, науковості, демократизації, гуманізації, цілеспрямованості, плановості, компетентності, оптимізації, ініціативи й активності, об’єктивності в оцінці виконання працівниками школи своїх обов’язків, принципу поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. Способом впливу на учасників управлінського процесу є наукові підходи щодо управління ЗНЗ. Серед різних підходів можна виділити наступну їх класифікацію: процесуальний, логіко-інформаційний, рефлексивний, синергетичний, системний. Значною віхою в розвитку управлінської теорії був і є процесуальний підхід. Сутність цього підходу полягає у визначенні управління процесом, у якому діяльність, що спрямована на досягнення цілей організації, розглядається як сума взаємопов’язаних дій – функцій управління, а кожна з функцій є комплексом однорідних (елементарних) дій, операцій, процедур [117].

А Файоль якого по праву можна вважати визначним теоретиком і практиком менеджменту, засновником адміністративно (класичної) школи управління виокремив п’ять функцій, які реалізуються в управлінській діяльності: планування, організація, розпорядництво, координація, контроль [128, с. 37-42]. Логіко-інформаційний підхід широко застосовується в процесі управлінської діяльності керівника, у розумовій, пізнавальній (творчій) діяльності, плануванні, аналізі, дослідженні, підвищення кваліфікації, самоосвіті, вироблені стратегії, а також у підготовці рішень технічної діяльності, що пов’язана з використанням інформації.

Чільне місце в сучасній теорії та практиці управління посів системний підхід, який передбачає свідоме і планомірне управління. Встановлюються зв'язки між сферами управління, висувається головна мета, відповідно до якої формуються частинні, проміжні завдання, накреслюються шляхи і терміни їх виконання, розподіляються наявні резерви, виділяються засоби та здійснюється контроль. Схематично системний підхід можна подати у вигляді такої ланки: мета – ресурси – план – рішення – реалізація – контроль.

 Сучасна вітчизняна школа, як керована система, складається з двох підсистем: керівної і керованої. До складу керівної підсистеми належить директор, його заступники; до складу керованої – вчителі, учні, лаборанти, технічний персонал. Успіх управління при системному підході залежить від:

-        планування роботи школи, правильного визначення, ранжирування за ступенем важливості завдань навчально-виховного процесу;

-        розстановки кадрів і встановлення зв'язків між підсистемами і управлінням цими зв'язками;

-        налагодження системи оперативної інформації всередині школи і ефективності зворотного зв'язку;

-        глибини та всебічності педагогічного аналізу і своєчасної допомоги з метою попередження і найшвидшого усунення недоліків;

-        створення умов для впровадження наукової організації праці (НОП) у практику роботи всіх співробітників і учнів;

-        наявності необхідного психологічного мікроклімату в колективі;

-        кваліфікації і досвіду керівників школи і системи підвищення педагогічної майстерності та професійної підготовки вчителів [92]. Підвищення ефективності управління розвитком навчального закладу характеризується рефлексивним підходом.

В умовах сьогодення теорія менеджменту дедалі більше надає перевагу синергетиці, а також системно-огранізуючому ресурсу синергетичного підходу, основною якісною характеристикою якого є «самоорганізація». Адже методологічна складова управління, що базується на класичній управлінській науці, перестала відповідати сучасним ускладненим умовам управління школою.

Дослідженню проблем пов’язаних з даною тематикою присвяченні роботи В. П. Андрущенка, В. О Аршинова, І. С. Добронравової, А. В. Євдотюка, С. Ф. Клепко, В. А. Кушнір, М. С. Кагана, Є. М. Князєвої, Дж. Николиса, Г. Хакена та ін., які використовують синергетичну парадигму у процесі осмислення освітніх процесів, та в проектуванні освітніх управлінських систем [41].

Причини виниклих труднощів управління загальноосвітніми навчальними закладами полягають у тому, що темп соціокультурних змін у ХХ ст. став помітно обганяти швидкість модернізації експліцитних теоретичних моделей. Соціальна реальність змінювалася швидше, ніж можливості її теоретичного відображення [28].

Концептувально-методологічна новизна теорії самоорганізації пов’язана передусім із визначенням здатності різноманітних систем до самоорганізації та саморозвитку не тільки за рахунок поступу енергії, інформації та речовин із зовнішнього світу, але й також за рахунок використання їх внутрішнього потенціалу.

Проблема пошуку місця синергетики у дослідженні проблем освіти пов’язана в першу чергу з надмірною зосередженістю на аналізі освітніх парадигм у їх парадигмальній та функціональній єдності зауважують В. І Аршинов та Я. В. Свирський. Останні категорії («синергія», «синергізм») на наш погляд, постають важливими сенсоутворюючими категоріями у царині педагогічної синергетики, зазначає в своїй науковій статті «Особливості педагогічної синергетики» О. Вознюк. [82].

Як засвідчують нам останні проведенні дослідження в даній галузі, синергетична парадигма допомагає та сприяє глибокому пізнанню таких складних, нелінійних, відкритих систем, як громадянське суспільство та його підрозділів куди входить також громадсько-державне управління освітою.

Для багатьох процесів самоорганізація є притаманною рисою. Сутність синергетичного підходу полягає у виявленні й пізнанні закономірностей, які керують процесами самоорганізації в системах різного походження. Провідними принципами є: самоконтроль, соціальність, індивідуальність, універсальність, гуманітаризація і гуманізм, самоорганізація та саморозвиток [36].

Проте, як зауважує В. А. Ігнатова, активному впровадженню ідей синергетики в галузь управління освітою перешкоджають традиційне консервативне мислення, але все таки поступово синергетика стає яскравим віддзеркаленням потреби сучасної управлінської у певному теоретичному синтезі управлінських підходів, систем та ідей в сфері ЗСО [41].