«Формування громадсько-державного управління освітою в районі"

Щодо застосування синергетичних принципів в управлінні необхідно, на думку науковців, визначити, в якій мірі система управління освітою може розглядатись як синергетична, громадсько-державне управління освітою виявляє відкритість та самоорганізацію, оскільки так як будь-яка інша соціальна система, яка завдяки активним зовнішнім впливам може змінювати свою внутрішню структуру, постає саме нелінійною відкритою системою, оскільки в ній постійно йде зворотній процес обміну інформацією.

Інші важливі категорії синергетики – хаос, імовірність, самодетермінізм – також знаходять своє специфічне віддзеркалення в освітній галузі та зокрема в громадсько-державному управлінні ЗСО, позаяк в сучасній системі освіти багатоваріантність означає створення в освітньому середовищі умов вибору, плюралізму та партисипативності.

Таким чином, якщо процес самоорганізації являє собою мимовільне виникнення відносно стійкого існування у відкритих (неурівноважених) управлінських системах нових структур, то синергетичний підхід дає змогу розуміти механізм розвитку даного самоуправлінського процесу. [82]

У число та перелік загальних тенденцій процесу управлінні освітою в Україні на сучасному етапі слід віднести: пріоритетність загальнолюдських цінностей, гуманістичну спрямованість та неприпустимість національного нігілізму; активізацію суспільних і державних зусиль для виведення освіти на рівень міжнародних стандартів, розвиток освіти на основі інноваційних психолого-педагогічних технологій; відхід від принципів авторитарної, заідеологізованої педагогіки, нівелювання природних індивідуальних особливостей тих, хто навчається; радикальну перебудову управління шляхом її демократизації, децентралізації, створення регіональних систем управління навчально-виховними закладами; впровадження технологій менеджменту та маркетингу; диференціацію та індивідуалізацію загальноосвітніх навчальних закладів тощо [113 с. 37-42].

Таким чином, в умовах перехідного періоду в галузі освіти, як і в інших сферах суспільного життя, особливо значущою є потреба у виробленні ефективного й результативного управління. Обстоюючи актуальність цієї тези, дослідники зазначають, що в освітній галузі на зламі старої адміністративно-командної, надмірно централізованої управлінської системи складається нова управлінська ситуація. До її характерних особливостей належать: – поява і поширення недержавних інноваційних освітніх структур, функціонування яких вимагає оновлення концепції управління освітянською галуззю, визначення нових функцій для управлінських органів різних рівнів; – зміна централізованого управління освітою новою управлінською системою з новим розподілом функцій між центральними, галузевими, регіональними, місцевими органами, оптимізацією горизонтальних і вертикальних сполучень; – зміна управлінської парадигми, коли замість державної поступово з’являється державно-громадська модель, яка є найбільш ефективною для реалізації державної політики на всіх рівнях, виконання функцій цілепокладання, планування, прогнозування, прийняття рішення, організації, контролю, оцінки, коригування.

Важливим у цьому контексті є потреба узгодження, координування зміни мети й завдань, критеріїв оцінки, основних напрямів і плану діяльності тощо на основі «м’якого» системного підходу, враховуючи, що поряд з державними і самоврядними структурами, професійними колективами освітян у вирішенні завдань розвитку освіти в районі будуть брати участь громадські організації (наприклад, громадсько-патріотичні об’єднання, ради ветеранів, благодійні фонди, педагогічні товариства, освітянські асоціації тощо).

Відповідно до нього зацікавлені в розвитку освіти структури (державні та самоврядні структури, освітяни, батьки, учні, громадськість) мають оприлюднити бачення наявних проблем і протиріч у розвитку галузі й конкретного ЗНЗ (діагнози), надати свої пропозиції щодо шляхів їхнього розв’язання [89 с. 177-178 ].

На основі здійснення контролю й громадської експертизи досягнутих результатів та ознайомлення з аналітичними висновками і пропозиціями всіх зацікавлених сторін відбувається координація й коригування діяльності задіяних структур, що відображається в оприлюдненні державними та самоврядними структурами, освітянами, батьками, учнями, громадськістю власного бачення ще невирішених проблем і протиріч в освіті (діагнози), наданні пропозицій щодо шляхів їхнього розв’язання тощо.

Вважаємо, що реалізація розглянутих функцій ГДУ освітою уможливлює забезпечення ефективної модернізації ЗСО в умовах розвитку демократичних процесів, задоволення освітніх запитів усіх соціальних груп населення і піднесення освітню галузі на якісно новий рівень.

У сучасній науковій думці поняття «державно-громадського» та «громадсько-державного» управління освітою часто не відділяють одне від одного, що не зовсім відповідає їх науковій сутності. Ці поняття потребують уточнення, перш за все це стосується принципів, особливостей і форми співпраці адміністрації навчального закладу та територіальної громади. [33, с. 267].

Дослідженням проблематики громадсько-державного управління загальною середньою освітою займались вітчизняні і російські науковці і фахівці: Н. Акінфієва, Г.  Балихін, В. Бочкарьов, А. Владіміров, В. Грабовський, Н. Діденко, Г. Дмитренко, М. Комарницький, О. Зайченко, В. Князєва, Ю. Кавун, Т. Лукіна, А. Мазак, О. Марчак, В. Маслов, Г. Єльнікова, О. Пастовенський, Р. Пастушенко, Т. Шмакова та ін. [90].

О. Пастовенський охарактеризував в своїх наукових роботах різновиди ГДУ загальної середньої освітив регіоні за рівнем управління, способами та ступінню залучення громадськості, механізмом дії та головне відношення до цього територіальної громади як суверенного носія всієї повноти влади на місцях, на основі чого було створено модель громадсько-державного управління освітою в регіоні тощо [89, с. 365-377].

В. Грабовський розробив базову модель ДГУ загальною середньою освітою на районному рівні з п’яти модулів [33, с. 268].

Громадсько-державне управління освітою на районному рівні слід розглядати як управління, в якому мають оптимально поєднується діяльність суб’єктів управління державної та суспільної природи з поступовою перевагою останніх. Громадсько-державне управління освітою передбачає в першу чергу узгоджену взаємодію між державою та суспільством у вирішенні різноманітних питань освіти, пов’язаних з можливістю відповідально та результативно впливати на освітню політику, прийняті управлінських рішень, участі у виконанні ресурсно-забезпечувальних функцій, створенні здорового соціального середовища для суб’єктів навчання [ 33 с. 268].

В умовах розвитку демократії система освіти все більше спирається на громадські організації, що в свою чергу формує ГДУ освітою, необхідність якого обумовлена низкою факторів [89, с. 134-136]. Серед яких: посилення відкритості освітніх систем, зменшення рівня централізації управління освітою, підвищення ролі функцій забезпечення інновацій в системі освіти, перехід до договірних відносин, зростаючі потреби суспільства в управлінні системою освіти та розвитку громадських ініціатив в сфері освіти, створенні системи «горизонтальних» управлінських структур, необхідності формування «суспільного замовлення» на якість освіти.

Громадсько-державне управління шкільною освітою в районі – це управлінська діяльність, яку здійснюють структури громадянського суспільства – добровільно сформованими об’єднаннями, асоціаціями та організаціями громадян, що проводять суспільну освітню діяльність на основі демократичних процедур самоуправління та співуправління. Ці об’єднання створюються за бажанням громадян, є вільними від провладного контролю, але при цьому можуть впливати на владу. При цьому під громадськістю ми розуміємо організовані структури, що відображають інтереси та прагнення соціальних груп в області освіти і при цьому є непідконтрольними органам управління освітою, до яких відносяться: об’єднання роботодавців, творчі спілки, наукові установи, асоціації педагогів-дослідників та випускників; структури, що забезпечують систему освіти певними ресурсами за рахунок позабюджетних джерел (опікунські ради, проектні групи, дослідні лабораторії, тимчасові науково-дослідні колективи тощо), які можуть бути постійними (асоціації, спілки, ради, некомерційні партнери), так і тимчасові (збори, наради, конференції) [ 89, с. 315].

Сутність державної складової управління міститься у фінансування та забезпеченні розвитку матеріально-технічної бази сфери освіти, використанні ресурсів для вирішення завдань освіти. Проте слід відмітити авторитаризм управлінської позиції і бюрократизм в прийнятті та виконанні рішень, існуючий адміністративний тиск на громадську ініціативу, намагання понизити її роль та обмежити значення; використання тільки державного ресурсу при визначенні та проведені освітньої політики.

Громадська складова управління має свої переваги, які містяться в незалежності дій органів самоуправління та співуправління, участі громадськості в організації навчального процесу, де прийняття рішень здійснюється в процесі публічних обговорень та враховується думка меншості, заохочується ініціатива [89, с. 120-130]. Очевидно до функцій громадських органів управління відносяться: включення громадськості в процес розробки, прийняття та реалізації рішень на всіх рівнях управління освіти, забезпечення громадського контролю за дотриманням чинного законодавства, прав учня та його батьків (законних представників), педагогів, створення умов доступності якісної освіти, внесення пропозицій відносно правового статусу громадських органів управління освітою, залучення та використання фінансових і матеріальних ресурсів; проведення експертизи освітніх проектів, розширення спектру активної взаємодії всіх суб’єктів у вирішенні наявних проблем.

Таким чином, в ГДУ освітою починають розрізняти нові, демократичні відносини, погодження взаємодії між державою та громадянським суспільством в області освіти, власне управлінські аспекти їх взаємодії. Ціннісно-цільовою цариною громадсько-державного управління освітніми системами виступає задоволення існуючих та формування нових актуальних освітніх запитів та потреб територіальних громад в неприливній освіті.

Досягнення цілі забезпечує вирішення наступних завдань: формування місії навчального закладу та мережі взаємодії в територіальному освітньому просторі, створення системи інформаційно-освітніх ресурсів та суб’єктів територіальної громади, корпоративне управління якістю взаємодії з суб’єктами територіальної громади, втілення інноваційних проектів (культурно-освітні програми, менеджмент якості, створення умов для самореалізації всіх учасників процесу взаємодії тощо) [33, с. 270].

Формування структур ГДУ на рівні навчального закладу, як показує існуючий досвід, дозволяє: забезпечити реалізацію державної політики в області освіти з врахуванням потреб місцевої територіальної громади, формувати систему громадського контролю щодо стану освіти та реалізації програми її розвитку, спостерігати за дотриманням прав учнів, батьків та педпрацівників [89, с. 351-352].

Продуктивність ГДУ шкільною освітою в умовах району залежить від реалізації наступних принципів: незалежність і партнерство органів державного і громадського управління, законність, що передбачає неухильне дотримання чинного законодавства, цільова направленість діяльності суб’єктів ГДУ освітою на реалізацію потреб та інтересів учасників навчального процесу, суспільства та держави, відкритість, гласність, у відповідності з якою діяльність суб’єктів ГДУ освітою відкрита для всіх учасників навчального процесу, свобода самодіяльності, що означає можливість кожного суб’єкта управління вільно обирати методи і засоби реалізації управлінської діяльності, узгодження розподілу повноважень і сфер відповідальності між державними і громадськими органами управління на кожному рівні, етапі формування та розвитку, цивілізоване вирішення конфліктів та протиріч між державними та громадськими органами управління на кожному рівні освіти через загальноприйнятні узгоджувальні механізми та процедури.

До ознак ГДУ освітою можна віднести такі як: спільна управлінська діяльність державних і недержавних структур з керівництва освітніми проектами, зближення держави і громадянського суспільства [33, с. 271], прийняття рішення державним органом управління, що передбачає обов’язкове погодження проекту рішення з представниками громадськості, делегування частини владних повноважень органів управління структурам, що представляють інтереси певних суспільних груп; планування, контроль, оцінка результатів діяльності (громадська експертиза, атестація) [19, с. 272-273].

Функціями громадсько-державного управління освітою О. Пастовенським визначено інформаційно-діагностичну, інтегрувально-моделювальну, організаційно-координаційну, контрольно-експертну та координаційно-коригувальну.

Саме на таке розуміння функцій управління ми будемо спиратися у своїй роботі.