Інтернет-тролі, що видають себе за українців, як тільки в твіттері або фейсбуці з'являється прізвище Навального, негайно пригадують його стару фразу про те, що "Крим - це не бутерброд". Саму фразу, між тим, ніхто в точності згадати вже не може. І це є, на їхню думку, достатнім доказом того, що між Путіним і Навальний немає ніякої різниці, обидва імперіалісти, а значить вороги прогресивного людства.

Чи так це? Зрозуміло, ні. Навальний постійно, багаторазово, і буквально з перших хвилин російської агресії публічно говорив про те, що анексія Криму незаконна, злочинна, неприпустима. Вже на наступний день після так званого "референдуму" в Криму, перебуваючи під домашнім арештом у справі "Ів Роше", Навальний написав про це статтю, і вона була опублікована в газеті New York Times 20 березня 2014 року. В цій статті він назвав дії Путіна в Криму "військової авантюрою під прапором "маленької переможної війни", покликаним відвернути народ (Росії) від реальних проблем.

«Крим завжди був невід'ємною частиною Росії в серцях і умах людей», - заявив на минулому тижні Путін. Хоча навіть серед самих націоналістичних і прорадянських росіян прагнення повернути Крим під російське правління згасло багато років назад. Однак пан Путін цинічно довів націоналістичний запал до апогею; імперіалістична анексія стала стратегічним вибором, що сприяє виживанню його режиму. Мобілізація мас шляхом відволікання їх від реальних проблем, таких як корупція і економічний застій, може відбуватися тільки під прапором боротьби з зовнішніми ворогами. "Що дійсно тривожно в необачний поведінці пана Путіна, - пише далі Навальний, - так це те, що їм рухає бажання помститися українському народу за його повстання проти дружнього Кремлю уряду". Далі Навальний закликає до найрішучіших санкцій щодо як самого Путіна, так і його оточення, пропонуючи покарати за анексію Криму насамперед найближче оточення російського президента.

Ну і де тут «схвалення анексії»? 15 жовтня 2014 року до заарештованого Навального зуміли пробитися два журналіста з "Ехо Москви". В своїй бесіді з журналістами, Навальний висловив свою думку що до анексії Криму та перебігу подій на південному сході України. «…бойові дії, які йдуть на південному сході України, не мали ніяких передумов. І не мають передумов. Вони відбуваються виключно тому, що для нинішнього керівництва Росії це принциповий момент - торпедувати українську державу, торпедувати реформи і продемонструвати всім, що та антикримінальна революція, яка на Україні відбулася, вона буде неуспішною, вона призведе до того, що держава зруйнується. Це найважливіше завдання, в тому числі особисто для Володимира Путіна». «Як я вже сказав, для нього (Путіна) принципово важливий крах української державності, тому що на Україні сталося найгірше, з точки зору Путіна: повсталі люди скинули корумпований режим саме в основному під гаслами корупції... Для Путіна це жахливо: повсталі маси прогнали шахраїв. І він хоче показати, що після цього буде громадянська війна і все розвалиться. Тому що приклад для Росії, для російського населення це подавало б дуже і дуже поганий. Він (Путін) міг, можливо, на якомусь етапі стерпіти, що Грузію все приводили в приклад, ця успішна антикорупційна реформа Саакашвілі, але такий же успіх української державності, економічне зростання, ефективна боротьба з корупцією для Путіна це, звичайно, найжахливіше, що може трапитись».

Навальний ніколи не схвалював агресію Кремля відносно України. Формування образу Навального, як такого собі «недоопозиціонера», вигідне Кремлю. Відверта брехня та побудова на окремих фразах, вирваних з контексту, негативного для демократичного суспільства образу Навального, який вже став «кремлівським кошмаром» - головне завдання на сьогодні інформаційно-пропагандистської машини Путіна.

Наприкінці пам’ятного інтерв’ю від 15 жовтня 2014 року Навальний говорить про те, що Путінська агресія проти України, це було, безумовно, порушення міжнародних договорів. «І якщо я коли-небудь буду частиною цієї влади (Росії), я свої позиції не зміню. Те, що я сказав зараз, завжди залишиться зі мною. Це була неправильна дія, це було порушення!»

Розгортання російської пропагандистської машини у напрямку тотальної дискредитації Навального свідчить про страх, який оселився у кремлівських кабінетах, про усвідомлення колективним Путіним свої "скінченності". 

Нам залишається робити своє... і чекати... 

Джерело: https://censor.net/ru/blogs/3247564/sprava_navalnogo_fob_kolektivnogo_putna_u_peredchutt_krahu_rejimu?fbclid=IwAR3lJ5G4MYweUufjgB4M56nBVqSQEbSPtBoEPQfFWO6gSnPFeE2eggkl3E8

Лидер партии "Наши" Евгений Мураев обвинил главу политсовета ОПЗЖ Виктора Медведчука в рейдерском захвате партии "За жизнь" и санкциях против Мураева в России. По словам Мураева, именно Медведчук организовал его попадание в санкционные списки в России. Кроме того, Мураев обвинил Медведчука в заморозке своих активов в России. Напомним, что благодаря вмешательству Медведчука, были «заморожены» счета предприятия, которое принадлежало Мураеву и его отцу (бывшему генеральному директору АОЗТ «Рапид») на территории России.

Более того, в эфире "Наш" 6 февраля Мураев заявил, что не намерен продавать телеканал "Наш"  Виктору Медведчуку.

Таким образом, ранее скрываемый от общественности конфликт между бывшими партнерами по оппозиции явно вошел в открытое противостояние.

Мураев публично заявляет, что среди жителей юго-востока остается все меньше людей, разделяющих  взгляды ОПЗЖ.  По его мнению, Оппоблок имеет значительно меньший реальный рейтинг и фактически не имеет шансов преодолеть 5-процентный барьер на следующих выборах в парламент.

 Конфликт продолжает разгораться, постепенно превращаясь в политический фарс. Мураев обвиняет «Оппозиционную платформу» в том, что половина ее списка на выборах в Раду — «подельники Петра Порошенко, а также одиозные личности, как нацист Илья Кива».

Из последнего - Мураев вызвал на дебаты руководителя «Оппозиционной платформы — за жизнь» Юрия Бойко, чтобы спросить у него за печально известные «вышки Бойко»…

Все сказанное лишь подтверждает тезис, что Москве осточертело иметь в партнерах украинские политические силы, желающие «многовекторности» и «взаимовыгодного партнерства». В формате ОПЗЖ Москва захотела четко сформировать пророссийскую силу во главе с политиком близким к Владимиру Путину – Виктором Медведчуком. И Медведчук взялся такую политсилу формировать методом кнута и пряника – все кто присоединялись к Медведчуку имели политическое будущее, все кто не присоединялись – попадали под санкции России и получали арест своих российских активов. 

Мураев, который не хотел сдаваться в политический плен Медведчуку, оказался в этой схеме лишним, поэтому и попал в санкционный список России. Именно личную обиду в этом конфликте Мураев ставит превыше всего, пытаясь объяснить, почему ему пришлось вступать в альянсы с другими политическими партиями.

Но сейчас очевидно, что и сама ОПЗЖ на грани развала. Когда Медведчуку был необходим союз с частью Оппоблока, одоговорился с Бойко – и в ОПЗЖ оказался Левочкин, который теперь ломает все планы Медведчука.Сейчас Медведчука губит его собственный нарциссизм. Он постоянно пытается быть в своей партии царем и вождем, в то время как прочие лидеры партии хотят равноправия. В результате, несмотря на то, что партийные лидеры ОПЗЖ открыто не конфликтуют з Медведчуком, боясь реакции Кремля,  его загнали в «глухой» угол, лишив всего влияния внутри партии. Теперь Медведчук может опереться лишь на небольшой круг людей верных лично ему. Т.е сейчас у ОПЗЖ жесточайший системный кризис - телеканалов больше нет, план расшатать ситуацию и принудить Офис президента к досрочным выборам – провалился.

И Медведчук и его кремлевские кураторы понимают - партия потеряла грандиозную возможность – и этого уже не исправить. 

 Особенно раздражен Кремль. Потрачены огромные деньги, Москва пошла на конфликт с рядом украинских политиков... А на на выходе - большой пшик.

 Чтобы хоть как-то показать свою нужность Москве Медведчук вынужден соглашаться с требованиями Бойко и Левочкина – прекрасно осознавая, что, по команде, эти товарищи по партии подставят его, не задумавшись. Старых союзников типа Мураева Медведчук отправил под санкции, а новых найти не может. 

Все это дает основания делать печальные прогнозы о политическом будущем некогда популярной в определенных кругах политсилы.

Подробнее: https://myc.news/mneniya/shvatka_zhaby_s_gadyukoj_muraev_protiv_medvedchuka?fbclid=IwAR2wh703B5f0cF42BnEl_bUcKWVKoc199gVEDVha4_i8OzrseQWY7FVl3uA

«Очень важно сегодня, что мы достигли компромисса. Независимо от политических взглядов и партийной принадлежности, удалось объединить усилия и правительства, и Офиса Президента, и мэров, чтобы достичь общего результата для наших людей», – отметил городской голова Днепра Борис Филатов.