Символічно, що до Дня Незалежності зі стапелів державного авіабудівного підприємства «Антонов» зійшов планер першого серійного транспортного літака Ан-178, з номером 006. Його прототип піднявся в небо ще в травні 2015 року. «Нуль-нуль-шостий» сьогодні комплектується обладнанням, яке «антоновці» успішно замістили українськими та західними аналогами замість російського. А далі літак вирушить до свого постійного місця служби – в підрозділи Національної поліції Перу. Перуанці обрали його з поміж багатьох через унікальне поєднання технічних характеристик – швидкості, вантажопідйомності та «всюдихідності». Ще п'ять аналогічних «птахів», якими зацікавилися також експлуатанти з інших країн, вже запущено у виробництво. Тож про те, як вітчизняна авіабудівна галузь відновлює ринки, позбуваючись при цьому давньої залежності від Росії, в інтерв'ю президента ДП “Антонов” Олександра Лося.

Від автора

Процес побудови літака – довготривалий та кропіткий. І для авіабудівників справжнє свято настає тоді, коли «тіло» майбутнього повітряного судна – його планер – з приєднаними до фюзеляжу крилами та хвостовим оперенням сходить зі стапелів. Це найбільш урочистий момент. Далі ще буде багато робіт і випробувань, але літак, вважається, вже народився.

Однією з головних тем у інформаційному просторі цього літа стала Сербська Православна Церква, яка влаштовує хресні ходи та протести у Чорногорії. При цьому російськомовний простір явно страждає на тенденційність. Здається, що всі структури Газпром-медіа були підключені для висвітлення теми “порушення релігійних прав сербів” на території цієї країни.

Серби та чорногорці насправді були близькі, вони мали союзну державу, і порівняно мирно розійшлися в 2003-2006-х роках. Чорногорія стала членом НАТО і прагне до ЄС, а Сербія ностальгує за своїм минулим і дуже вибірково ставиться до інтеграції із Заходом, скажімо так, чітко розрізняє європейську та євроатлантичну інтеграції.

Якщо коротко описувати церковну ситуацію в Чорногорії, то вона виглядає так. Там існує Чорногорсько-Приморська митрополія Сербської Церкви (за аналогією, як Московський патріархат в Україні) та невизнана Чорногорська православна церква. Ситуація з церковним майном у Чорногорії у чомусь унікальна, ця країна була теократичною і фактично держава, яка уособлювала і церковну владу будувала храмові споруди. Тож чинна влада Чорногорії (яка як і інтелігенція країни симпатизує Чорногорській церкві) захотіла провести певну інвентаризацію храмових споруд.

Напередодні Нового року парламент Чорногорії ухвалив Закон про свободу віросповідання, який передбачає, що держава стане власником усіх релігійних споруд, побудованих до грудня 1918 року, коли країна втратила незалежність, якщо тільки релігійні громади не підтвердять право власності на них. Зауважимо, мова не йде про виселення громад, мова йде про те, щоб засвідчити: держава є співвласником храмів. Сербська Церква збунтувалася… Цю ситуацію російські медіа (а патріарх Кирило вже поспішив висловити свою солідарність із Сербською Православною Церквою, а український митрополит Онуфрій навіть поїхати туди та взяти участь у протестах) подають, як те, що прозахідний президент Міло Джуканович «пройнявся прикладом українських розкольників», поставивши за мету здобути Томос, та вирішив повести церкви українським шляхом, а розпочав – із націоналізації церковного майна. Протягом восьми місяців тривають протести вірян Сербської Церкви, цікаво, що аналогічні протести є і за кордоном і під час одного з них було спалено державний прапор Чорногорії.

Чорногорська Православна Церква не є ані визнаною світовим православ’ям, ані чисельною, втім її віряни – національно орієнтовані еліти, авангард суспільства. І попри принижуючу її риторику, сербські церковні чиновники швидше за все бачать в ній потужного конкурента. Інакше чим пояснити, що в грудні в період розгляду закону (за нашими даними) з кожного чорногорського священика, який служить у Сербській Церкві взяли письмову обіцянку попри всі труднощі назавжди залишатися в СербськійЦеркві. Трохи нагадує той спам (масове збирання підписів на парафіях проти автокефалії), який влітку організувала УПЦ МП під час здобуття автокефалії.

“Релігійна правда” поспілкувалася з єпископом Чорногорської Православної Церкви Борисом Бойовичем. Це той самий другий погляд, якого так бракує під час висвітлення протестів.

В ексклюзивному інтерв’ю ієрарх розповів, як Сербська Православна Церква з Росією намагаються завадити руху до автокефалії чорногорців. Як священоначаліє СПЦ втручається у вибори в Чорногорії і є як часто вони є інструментом, зокрема, Росії для політичних дій. Іноді у розмові складалося враження, що ми розмовляємо про Українську Церкву та її боротьбу з Росією та Московським Патріархатом.

СЕРБСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ХОЧЕ ВСІМА МОЖЛИВИМИ СПОСОБАМИ АСИМІЛЮВАТИ ЧОРНОГОРСЬКИХ ГРОМАДЯН

– Владико, конфлікт між Сербською Церквою та владою Чорногорії, який почався після ухвалення парламентом Закону про свободу віросповідання та правовий статус релігійних громад триває з січня. На якій він стадії? Чи уряд Чорногорії зустрічається із керівництвом Сербської Церкви?

– Я думаю, що між Сербською Православною Церквою та владою Чорногорії немає, як ви сказали, конфлікту. Існує багатовіковий конфлікт між Сербською Церквою і всім, що стосується Чорногорії, її державності, духовності, культури, самобутності. Простіше кажучи, Сербська Православна Церква хоче всіма можливими способами асимілювати тих чорногорських громадян, які хочуть сповідувати свою віру, як і їхні предки, у своїй автокефальній Чорногорській Православній Церкві (далі – ЧПЦ). Закон про свободу віросповідання, проти якого були організовані «Протестні Хресні ходи (литії)», на наш погляд, дуже ліберальний і відповідає всім європейським стандартам щодо свободи віросповідання та прав людини.

Сербська Православна Церква вважає спірним як повернення храмів у володіння, так і правовий порядок держави Чорногорія. Ті храми були побудовані чорногорським народом, тобто, нашими предками, вони були власністю Королівства Чорногорія. Представники держави Чорногорія та Сербська Православна Церква кілька разів зустрічалися на політичному та експертному рівні. Однак компромісу не було досягнуто через ультиматум, заявлений Сербською Православною Церквою, яка таким чином показала, що вони, власне, не хочуть досягнення ніякого договору.

– Я знаю, що найрезонансніша стаття закону звучить так: «Усі релігійні об’єкти, про які відомо, що вони були збудовані спільним вкладенням коштів громадян до 1 грудня 1918 року, є власністю держави». У випадку його прийняття ви бачили б можливість співслужити з духовенством Сербської Церкви там почергово?

– Як культурні цінності, що належать державі, однаково доступні для всіх її громадян, так і всі православні церкви повинні бути доступними для молитов і обрядів всім православним віруючим та їх духовенству, незалежно від того, чи це ЧПЦ чи СПЦ. Держава може домовитись про те, щоб храми використовувались по черзі, і це, безумовно, буде предметом майбутніх переговорів між представниками нашої Церкви та державними органами.

НА ЗАПИТАННЯ, ЩО НЕ ТАК З СЕРБСЬКОЮ ЦЕРКВОЮ, Я МОЖУ ВІДПОВІСТИ ЗУСТРІЧНИМ ЗАПИТАННЯМ: «А ЩО НЕ ТАК З ЧОРНОГОРСЬКОЮ ЦЕРКВОЮ?»

– Будь-яка православна країна має право на свою автокефальну Церкву. Чорногорія також. Але чорногорці такі близькі із сербами: подібність мови, спільна частина історії, спільна віра, спільні війни та перемоги. До того ж, новітні автокефалії – це майже завжди рух від імперії, а зараз нема імперії, від якої вам треба було б відійти. Чому в чорногорців виникло прагнення автокефалії? Що не так із Сербською Церквою?

– Усі православні народи мають потребу та право на власну автокефальну Церкву. Це точно визначено в Священних Канонах – територія церковної влади збігається з територією держави. Я не погодився б, що у чорногорців та сербів є спільні війни та перемоги. У мові є подібність, але нічого більшого, ніж подібність з іншими південнослов’янськими народами. У вас також є приклад – українці та росіяни схожі настільки, наскільки чорногорці та серби. Є частина спільної історії, але лише тоді, коли Зета була окупована Рашкою, і коли Королівство Чорногорія було окуповане Сербією.

Після окупації та анексії Чорногорії у 1918 р. відбулося жорстоке і неканонічне скасування ЧПЦ. Династію Петровіч-Нєгош було скинуто, і чорногорці втратили всі національні права. Все це робилося збройними силами, з великими жертвами з боку чорногорського народу, який у 1919 році підняв повстання проти сербського окупанта. У цьому повстанні брали участь численні видатні священики, які не прийняли знищення ЧПЦ і Королівства Чорногорія. Лише в 1922 році на прохання Королівства сербів, хорватів і словенців Константинопольський Патріарх видав Томос. У ньому точно перераховані автокефальні церкви: Карловацька, Чорногорська та церква в Королівстві Сербії, які об’єднані з іншими єпархіями в одну автокефальну церкву під назвою: “Автокефальна Об’єднана Православна Сербська Церква Королівства сербів, хорватів і словенців”.

У цьому Томосі в двох місцях згадується автокефальна ЧПЦ, а Королівство сербів, хорватів і словенців ніде не згадує про чорногорців та македонців, які були насильно приєднані до Королівства сербів, хорватів і словенців. Тому у чорногорців не несподівано виникло бажання автокефальної ЧПЦ, вони, відновивши державність, вважали нормальним і законним повернути свою церкву та свої релігійні права. У 1993 році чорногорці відновили (повернули) свою незалежну ЧПЦ. На запитання, що не так з Сербською Церквою, я можу відповісти зустрічним запитанням… А що не так з Чорногорською Церквою? Але, на жаль, з точки зору Сербської Православної Церкви, все стосовно Чорногорії погано.

– Я слухаю Вас і попри історичні відмінності ситуації бачу певні аналогії з Україною. Все що переживає Чорногорська Церква, аналогічним чином переживала і переживає Українська Церква. Керівництво Московського Патріархату і багато кліриків останні роки були фактично опонентам української державності.

– За ці сто років, поки СПЦ присутня в Чорногорії, вона поводилася недостатньо, як релігійний інститут, і набагато більше як параполітична організація, цілями якої є розмиття ідентичності чорногорців і знищення Чорногорії.

– Можна прокоментувати те, про що вам дорікають. Якість та канонічність ваших хіротоній. Вашого предстоятеля Михаїла висвятив болгарський митрополит Пімен, який 1998 року був знову прийнятий в лоно Болгарської церкви. Правильно я розумію?

– ЧПЦ піддається критиці лише опонентів держави Чорногорія та тих, хто заперечує існування чорногорського народу. ЧПЦ ніколи не відступала від православних вчень, догм та канонів. Усі заперечення існування ЧПЦ натхненні політичним впливом різних центрів влади, і не мають нічого спільного з канонами та реальним життям церкви. Митрополит Михайло та всі архієпископи ЧПЦ були висвячені відповідно до канонів.

– Наскільки чисельні в реальності мітинги, молебні, хресні ходи Сербської Церкви?

– З огляду на виразні політичні заяви лідерів литій, які ми чули в останні місяці, я вважаю, що це не богослужіння та молитви, а політичні мітинги та збори, які приховані лише під назвою литії протесту. Число взагалі невелике, якщо враховувати відсоток усіх громадян Чорногорії. Це лише близько 10% населення Чорногорії.

Сербська Православна Церква намагається всіма можливими способами залучити міжнародні фактори до обговорення прийнятого Закону про свободу віросповідання. Вона отримала чітку відповідь від Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки, і вона полягає в тому, що ніхто не має права втручатися у внутрішні справи держави Чорногорія, і що прийняття Закону є виключним правом кожної держави.

З огляду на те, що Венеціанська комісія дала позитивний висновок щодо законопроекту, а парламент Чорногорії прийняв цей закон, його імплементація розпочалася. Більшість церков та релігійних громад вже згідно з новим законом подали заяви на реєстрацію до відповідного Міністерства з прав людини та меншин. Сербська Православна Церква ніколи не була зареєстрована в Чорногорії, навіть і згідно із законодавством 1977 року, і вона наполегливо відмовляється реєструватися відповідно до чинного закону. Це підтверджує той факт, що Сербська Православна Церква не визнає державу Чорногорія та її закони, але діє на її території та пожинає плоди своїх дій.

– Експерти по Балканах кажуть, що ця криза – це боротьба уряду та Сербської Церкви за вплив в країні. По-вашому, з боку Чорногорської влади, це боротьба проти російських впливів чи проти сербських? Де закінчується сербський вплив та починається російський?

– Повторю, хто знає який раз. Чорногорія ні з ким не бореться. Чорногорія лише захищає себе і своє вікове право на автокефальну Чорногорську Православну Церкву і, звичайно, право на цивільний порядок.

ВПЛИВ ПОЛІТИЧНИХ СУБ’ЄКТІВ З СЕРБІЇ ТА РОСІЇ НАСТІЛЬКИ СИЛЬНО ВПЛИВАЄ НА СПЦ, ЩО ЇЇ САНОВНИКИ ТА ДУХОВЕНСТВО ВІДКРИТО ВТРУЧАЮТЬСЯ У МАЙБУТНІ ВИБОРИ У ЧОРНОГОРІЇ

– Мені здається, що рано чи пізно церкви колись повинні примиритися. Я припускаю, що через 50 чи 100 років Російська церква заспокоїться і прийме Православну Церкву України. Якщо говорити про Чорногорську Церкву та Сербську, ви вірите в становлення нормальних відносин?

– Тоді, коли ми перейдемо від сфери політики до церковних питань і щиро, з молитвою та Божим благословенням, православні церковні сановники як брати сядуть за один стіл, не зважаючи ні на чиї політичні інтереси, можна буде досягти рішення, яке буде відповідати канонам і християнській любові, яка повинна панувати в Православній Церкві. Тому що проблема не лише в Україні, Чорногорії, Македонії, а й в Естонії, Литві, Молдові, на території європейських країн, і це конфлікт між Константинополем і Москвою з приводу юрисдикції.

Колись, сподіваюся, Сербська Православна Церква подолає гегемонію, етнофілетизм та асимілятивний підхід до православних чорногорців, і лише тоді ми зможемо вести переговори. Щодо ЧПЦ та її віруючих, то я можу сказати, що вони ніколи, навіть зараз, не принижували ні релігію, ні чиїсь храми. Але, вибачте, і ЧПЦ, і її віруючі мають право в своїй країні та в храмах, побудованих нашими предками, сповідувати свою православну віру.

– Деколи мені здається, що у сербів з чорногорцями набагато більше спільного, ніж у росіян із сербами. Якщо б Росія припинила підживлювати конфлікт, завершилася б ця криза?

– Як я вже казав, вплив політичних суб’єктів з Сербії та Росії настільки сильно впливає на СПЦ, що її сановники та духовенство відкрито втручаються у майбутні вибори у Чорногорії та є лише інструментом політичних дій цих двох країн.

Я знаю, що Бог не залишить щирих віруючих у занадто великій спокусі, і я часто повторюю, що ми вийдемо чистими та чесними з цієї боротьби за збереження нашої держави, церкви та права на існування, бо і Божа, і людська правда на нашому боці. Українська Церква багато молилася та працювала над здобуттям автокефалії і вона її здобула, тож ми також маємо над цим працювати.

– Приклад Української Церкви таки надихає вас?

– Об’єднана Православна Церква України, яка втілила свою мрію і мрію свого народу дійсно надія для для чорногорців. Я особисто знаю багатьох ваших єпископів і ваше духовенство і розумію, що і вони і весь ваш народ достойні такого дару, як автокефалія. Ми повинні працювати, як Київ і молитися і я вірю, що отримаємо визнання.

Лана Самохвалова, спеціально для «РП»