Ринок послуг морських лоцманів – приклад виключень з конкурентних правил, коли питання монополії чи конкуренції не має вирішуватись конкурентним відомством з огляду на економічні мотиви. Україна досі шукає відповідь на питання з заголовку, та досі немає чіткої позиції з цього приводу. Попри те, що питання чіткої визначеної державної морської політики, як морська держава, ми мали поставити в пріоритет. Адже його неврегульованість несе загрозу національній безпеці.

Лоцманське проведення суден – це підведення судна до берега або іншого місця для швартування, з використанням кваліфікованим лоцманом  знань цього району. Без лоцманів у більшості випадків забороняється швартувати судно. За кожним портом закріплені свої лоцмани. Їх послуги є платними.

 У 2017 році Антимонопольний комітет проводив дослідження стану конкуренції на лоцманському ринку, зосереджуючись перш за все на питаннях кваліфікаційної підготовки морських лоцманів, теоретичну та практичну частину якого проводить також виключно вищезгадана філія державного підприємства. Однак, відомство  торкнулось вивчення і безпосередньо ринку надання послуг лоцманського проведення суден.

Під час дослідження Комітет побачив, проаналізував та врахував протиріччя між законодавчими та підзаконними актами. Адже, якщо Кодекс торговельного мореплавства не обмежує право надання лоцманського проведення суден виключно державними лоцманами (як це було до 2012 року), то постанова Кабінету міністрів №405 відносить лоцманське проведення до спеціалізованих послуг суб’єктів природних монополій у морському порту, а надання послуг наказами Мінінфраструктури покладено на філію «Дельта-лоцман» ДП «АМПУ».

Висновок Комітету стосовно теоретичної підготовки був однозначним – закріпити можливість отримання теоретичної підготовки для кваліфікації морського лоцмана на конкурентних засадах та знищити державну монополію. Але в питанні демонополізації лоцманських послуг АМКУ був більш обережним, передавши естафету пошуку відповіді на це питання перш за все Міністерству інфраструктури та Службі безпеки.

І хоча ще три роки тому з’явились приватні компанії, що готові надавати лоцманські послуги та домагаються від держави права виходу на цей ринок, Комітет не наважився взяти на себе відповідальність за прийняття такого рішення. Це пояснюється багатьма причинами: починаючи від збройної агресії Росії та зацікавленістю російських «лоцманів» в отриманні доступу до нашого «берега», закінчуючи світовим досвідом, який в цьому питанні є різним та чимало держав надають перевагу монополії, в тому числі державній.

Для прикладу, відповідно до Правил надання портових послуг (Port Services Regulation), затверджених 15.02.2017 рішенням Європарламенту та Ради ЄС (Постанова 352/2017 ЄС), у портах Європи галузь виконання лоцманських проведень проголошено локально регульованим видом діяльності, що має бути вивільнений від впливу принципів вільної ринкової економіки  та конкуренції, які призводять лише до зниження якості надання послуг. Зазначене рішення Європарламенту набрало чинності 24.03.2017 та, починаючи з 24.03.2019, стало обов’язковим для виконання в усіх державах-членах ЄС.

У  серпні 2020 року АМКУ у відповідь на заяву ТОВ «Пі Енд Оу Мерітайм Юкрейн» знов повернувся до питання лоцманського проведення суден, але змінив свою позицію та все ж таки рекомендував Мінінфраструктури  привести власні накази у сфері лоцманського проведення до вимог Кодексу торговельного мореплавства України та Закону України «Про морські порти України». В даному випадку зазначені вище протиріччя між законодавчими та підзаконними актами, які не дають можливості приватним компаніям вийти на ринок, Комітет вже оцінив як адміністративні бар’єри та рекомендував їх усунути.

Висновок Комітету на цей раз також базувався на світовій практиці, але вже на іншій її частині: не всі країни обрали монопольну модель ринку. Та на оновленій позиції профільного міністерства, яке, на відміну від 2017 року, на цей раз, на думку АМКУ, не надало аргументів щодо вивільнення лоцманських послуг від впливу принципів вільної ринкової економіки.

Мінінфраструктури, хоча і не висловлює тенденційно як в 2017 році, так і сьогодні, чіткої публічної позиції, але з обережністю відноситься до подібного кроку, перш за все з огляду на національну безпеку України, про що Комітету відомо. Тому скоріш за все кінцеве слово у питанні виконання рекомендацій Комітету належатиме українським спецслужбам, які несуть відповідальність за безпеку країни та мають більше за інших інформації про загрози для неї «з моря». Та більш жорсткі подальші дії АМКУ, з огляду на це, навряд чи будуть можливими.

 Проте важливо, що довго така невизначеність тривати не може та Україна врешті-решт має вирішити та закріпити свою однозначну позицію в цьому питанні у нормативних актах.

Детальніше: https://blog.liga.net/user/gvertsimakha/article/38019?fbclid=IwAR2FRL8zSZ4MYQyrEmhqVFUaK4boW6uFdwo_gX0hRjI71G7GH9EuhEeOAy8

Людство схильне забувати свою історію, особливо якщо ця історія пов’язана з насиллям. Все менше бажаючих вивчати історію війн і конфліктів, мається на увазі – досконально вивчати, адже це негативно впливає на самопочуття та заважає перетравленню вегетаріанського сніданку чи обіду.

Тому не дивно, що молоді люди (і не тільки молоді, а й старші за віком) не знають або вже забули, що стало причиною розв’язання другої світової війни.
Отже, не завважить трохи нагадати, як починалась друга світова війна, яка забрала 50 мільйонів життів.

Приводом для війни стали претензії Германії на частину території Польщі для влаштування транспортного коридору до міста Данцига (Гданська), проголошення Данцига вільним містом і відмова Польщі надати такий коридор. За лаштунками цього конфлікту стояв Радянський Союз, який 23 серпня, тобто за тиждень до початку воєнних дій, підписав пакт Молотова-Ріббентропа із секретними протоколами про розділ Польщі між Германією і СРСР, тобто фактично спровокував війну.

Після підписання пакту Германією була організована провокація на радіостанції міста Гляйвіц, яку нібито захопили польські диверсанти. У відповідь на захоплення радіостанції німецькі війська 1 вересня 1939 року перейшли кордони Польщі. Так це було. Здавалося б – дрібниця, провокація, а які наслідки для людства.
Значно важче з людською пам’яттю щодо подій, які передували підписанню пакту та військовим діям. Особливо погано з історичною пам’яттю у керівництва держав, що входять до Євросоюзу, та у керівництва США.

Отож, почалося все у 1933 році, коли до влади в Германії прийшла націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (NSDAP), очолювана Адольфом Гітлером. Так, саме робітнича і соціалістична, з відповідною соціалістичною програмою у 25 пунктів, серед яких націоналізація усуспільнених трестів, участь робітників у розподілі прибутків крупних підприємств, значне збільшення пенсійного забезпечення, негайна передача великих магазинів у комунальну власність і ще багато інших дуже привабливих положень. Цікаво, що цю програму видавав за свою кандидат у Президенти України Сергій Каплін у 2019 році.

Втім, Адольф Гітлер мав і свою особисту програму, викладену у книзі "Mein Kampf", програму реваншу і голокосту. На переконання Гітлера, Німеччина мала двох заклятих ворогів: зовнішнього – Францію, яка поставила Германію на коліна Версальським мирним договором, і внутрішнього – євреїв.

За Версальським договором Німеччина втрачала до 15% своїх територій, Рейнська область перетворювалась у демілітаризовану зону, армія кількісно обмежувалась 100 тисячами, без важкого озброєння та авіації, обов’язкова військова служба скасовувалась тощо. Репарації (матеріальне відшкодування за нанесену шкоду) були настільки великими, що їх Германія закінчила виплачувати аж у … 2010 році. Коротше кажучи, переможці зробили все для того, щоб Германія не відродилась як сильна держава.

Тому Гітлер, ставши канцлером Німеччини, доклав всіх зусиль для розірвання кайданів Версальського договору. У цьому він отримав підтримку більшості населення держави, яке теж вважало Версальський договір національною ганьбою та гнобленням з боку переможців.

У березні 1935 року в Германії було введено загальну військову повинність. По суті, це було розірванням Версальського договору, а для Франції і Британії – привід для війни. Але і Франція, і Британія зробили вигляд, ніби нічого не сталось.

7 березня Гітлер ввів війська у Рейнську демілітаризовану зону. Ще один привід для війни, бо такі дії Германії розцінювались як агресія. Проте, Британія і Франція навіть не ворухнулися.

Гітлер припиняє постачати вугілля в рахунок репарацій. З боку переможців – тиша.

У 1938 році Гітлер приєднує до Германії Австрію (аншлюс), причому переважна більшість населення Австрії підтримала таке рішення під час плебісциту. Це вже кричуще порушення Версальського договору. А що ж Франція та Британія? А нічого.

У березні 1939 року Гітлер захоплює Чехословаччину і розділяє її на частини, приєднавши Судетську область, населену переважно німцями, до Германії. Перед цим у Мюнхені Германією, Францією, Британією та Італією було підписано відповідну угоду про розділ Чехословакії, яку чехи і словаки назвали Мюнхенською зрадою. А британській прем’єр-міністр заявив англійцям, що він привіз їх мир.

Всі ці мовчазні, по суті, поступки тільки заохочували Гітлера до остаточного знищення Версальського договору. До наступного кроку – до 1 вересня 1939 року залишалось менше півроку.

Тепер зрозуміло, що якщо б на будь-якому з цих етапів агресивна політика Германії отримала належну відсіч, не було б війни світового масштабу. А вже після Польщі приборкати Гітлера було вже дуже важко. В 1940 році нестримну агресію Германії відчула на собі Франція, яку розгромили за два тижні.

А тепер наведемо "етапи великого шляху" ще однієї держави, яка формально виникла у 1991 році після розвалу СРСР, але бажає створити нову імперію на руїнах колишньої "імперії зла":
- військова допомога у війнах республіки Сербії (1991-1999);
- громадянська війна у Таджикистані (1992-1993);
- військова допомога у збройному конфлікті Придністровської Молдавської республіки і республіки Молдова (1992)
- осетинсько-інгуський конфлікт (1992);
- перша російсько-чеченська війна (1994-1996);
- дагестанська війна (1999);
- друга російсько-чеченська війна (1999-2003);
- російсько-грузинська війна (2008);
- захоплення Криму (2014);
- російське вторгнення на Донбас (2014);
- участь у громадянській війні у Сирії (2015-2020)

Замислимося – а чи не схожа ситуація, коли провідні європейські держави – Британія і Франція, при потуранні США (свого часу США позичили Германії гроші для погашення її боргів по репараціях; у свою чергу, отримавши ці кошти, Британія і Франція мали віддати їх США в рахунок наявних боргів за економічну допомогу США в роки війни) фактично заохочували до агресивної політики Германію у 1935-1939 роках, і ситуація, що склалась у Європі після 1991 року, коли реакція Європейського союзу і НАТО на прояви агресивної політики Росії обмежилась офіційним засудженням та економічними санкціями, що вже не так і боляче вдарили по Росії. Муляють, як гвіздок у чоботі, але йти можна.

З одного боку – санкції, з іншого – Північний потік-2 та Турецький потік, будівництво яких фінансується, у тому числі, і за рахунок західних кредитів. Нічого не нагадує? Коли виникає дилема – стати на бік жертви агресії чи залишитись у добрих відносинах з агресором, чомусь члени G-7 та G-20 вибирають добрі відносини з агресором. Хоча ні – вибирають гроші, які можна заробити на агресорові.

Складається враження, що і Євросоюз, і НАТО ще не замислювались над питанням – а що вони будуть робити, коли (не дай боже) Росія поглине Білорусь і Україну та впритул наблизиться до східних кордонів НАТО?

Чи не буде запізно посилювати дипломатичний, економічний і, боже збав, військовий тиск на агресора, який вже зараз обіцяє застосувати до своїх кривдників ядерну дубину? Як вони будуть спиняти Росію, якщо вона порушить кордони Естонії чи Молдови – лупасити по своїх? Та й чим вони будуть спиняти агресора ?

Вже сьогодні Україна, Польща, Литва, Естонія та Латвія всерйоз стурбовані імперськими амбіціями східного сусіда. Бо є підстави для історичних паралелей, бо ще жива пам'ять про вистелені людськими кістками шляхи до Сибіру і Колими. Вам так не здається? 

Детальніше: https://censor.net/ru/blogs/3221644/storichn_paralel