Відлуння.

Пройшло кілька днів з тієї ночі, коли Девід почув шепіт. Він старанно запевнював себе, що то був лише сон, але кожного разу, лягаючи в ліжко, він відчував, як всередині зростає напруга. Будинок наче знов був звичайним, але тиша вже не здавалась безпечною.

Одного вечора, коли Емілі працювала в нічну зміну, Девід вирішив почитати книгу у вітальні. Сидячи в зручному кріслі, він поринув у сюжет, намагаючись відволіктись від похмурих думок.

Раптом щось привернуло його увагу. Девід підняв голову, серце його гучно закалатало, а книга вислизнула з рук і впала на підлогу. Двері вітальні повільно відчинялись.

   Він спробував заспокоїтись, запевнюючи себе, що це лише протяг, але повітря в кімнаті не рухалось. Коли двері остаточно відчинились, з коридору почувся той самий шепіт, що й кілька ночей тому.
   Цього разу він був гучніший. Слів все ще не можна було розібрати, але тон був погрожуючим. Девід відчув, як холодний піт стікає по його спині. Він хотів втекти, але його наче паралізувало.
   Шепіт посилювався. Здавалось, що він проникає в мозок, повертаючи до життя всі миті страху та самотності, що колись з ним траплялись. Це було наче відлуння його власних страхів, відображене в звуці, який ставав все відчутнішим.
   Раптово шепіт змовк. Девід опинився в повній тиші, але швидко зрозумів, що вона гірша за шепіт. Тиша розчавлювала його, примушуючи відчувати себе слабким та вразливим. Він чекав, коли шепіт повернеться, але тиша ставала все густішою. Тим часом Девід побачив, що стіни повільно наближаються. Йому забракло повітря, він почав задихатись. В якийсь момент стеля закрутилась перед його очима, і він втратив свідомість.

Коли Девід прийшов до тями, він нарешті зміг піднятись і вийти з вітальні. Обійшовши всі кімнати, він побачив, що в будинку нічого не змінилось, все виглядало, як завжди. Але тепер він був упевнений, що тут є дещо більше, ніж просто гра уяви. Це дещо знало всі його страхи та використовувало їх проти нього. Девід зрозумів, що більше не може залишатись в цьому будинку.

Останні статті

Сліди.
19.03.2025, 12:14
На замовлення.
17.03.2025, 17:41
танка
14.03.2025, 21:21
Тиша
13.03.2025, 19:13

Коментарі

Дормідонт

115.03.25, 15:56

Стоп,а Себастіан,що він відчув коли прийшов до тями під мостом?

Микола Казкар

215.03.25, 18:21

Чудово. Можливо я до прози не такий вимогливий, як до поезії, але мені подобається як ти пишеш прозою. Вірші я майже ніколи не читаю. Рідко який вірш може запасти мені в душу. Сам не знаю чому. Можливо тому, що сам не вмію їх писати)).