Я от вирішила переїхати з дому. Хотіла порадитись і отримати підтримку у свого хлопця. Телефоную йому і кажу, що вже не витримую так і тут.

на що отримую відповідь, я і так років 5 буду у роз"їздах, роби що хочеш, можеш переїжджати, можеш залишатись там, я все рівно до тебе приїжджатиму лише на вихідні декілька раз на рік.

слова - 5 років - мене вбили. я ще досі вірила, що це остання його поїздка. але ні, він вирішив для себе, що саме так і саме тепер...

це були 7 років, ще буде 5. не знаю чи витримаю це. не знаю, що робити... не знаю...

погано себе почуваю, дуже погано...

Ото хотілось у суботу поспати. та ні, не тут то було.

не вспіла я розкрити оченята, як тато вбіг до мене у кімнату і почав щось кричати, на щось скаржитись і в той же час тримає у руках телефон. єдине що я зробила, то підняла голову і поглянула на нього з поглядом, що говорив: ЧОГО ПРИПЕРЛИСЬ?Він дає мені телефон і каже: "У мене нема мережі, що сталось?", - і вийшов. Я довго не думала і в слід йому, сказала, що треба новий телефон купити. На цьому думала все закінчиться, та ні. все лише почалось, тато таки добився того, щоб у телефоні зявилась мережа. і моїм вже завданням було налаштувати йому ммс. Ой, і панікьор він у мене. ї

та на цьому ранішні дратування не закінчились.

У вас є вдома коти?А вони такі ж як і моя кішка: ВРЕДІНА і ЗАРАЗА.Справа у тім, що я то і вже ніби пригостидла всі чим тільки можна свою кішку: шматочки дрібно нарізані шинки, котячий корм, шматочки сиру, молочко, але їй все мало. Зараза нічого з того не їсть, сидить біля мене і мляво виголошує своє : "М"ЯУ".

Бррр, як мене дратує це, ну невже не можна дати мені спокій, коли я їм?

 Отаке, ранок ніби нормальний, буває і гірше, але ж СЬОГОДНІ - СУБОТА я хочу відпочивати у всіх розуміннях цього слова від усіх.

весь день проспала, прокинулась під вечір, як вижатий лимон. Якщо б хтось мені щось не так сказав - то я б уже плакалась і страждала. накалюється сам по саобі придуркуватицй настрій. Ой, я так хочу відпочинку справжнього, безтурботнього. (((((((

 вічно втомлене дитя

помідори, горіхи, чорнослив, все це подрібнюється і приправляється олією і цукром. ))

0_о

каплі видають себе, вони порушують тишу. так милозвучно...шепотом...душою вдаряються у перешкоди, що стоять на їх шляху. де не де проїжджає машина, їх все більше і більше, вже шум дощовий нечутний, вже тиша нічна порушена.

я сиджу самотньо. мені не кепсько, не радісно і навіть не пофігічно, мені просто - холодно. весна, весна... ВЕСНА. хто б подумав що за чотири роки цей день буде таким, яким він є зараз, хто знає, що чекатиме мене через ще чотири роки? може дощ знає, а може тиша чи самотність... Що краще ? Хто краще? хто краще за мене може знати, що буде завтра? сила , яка нас створила? напевне... напевне, ніхто, напевне, тільки ми. я переконана, що кожна дія, яку ми робимо, десь там у глибині нашої підсвідомості вже давно спланована, підсвідомість керує нами, а не ми нею. дощ.. каплі... мелодія... звук. Звук підсвідомості, шепіт серця, крик душі, накази розуму... зараз все перемішалось всередині мене, у моїй свідомості: підсвідомість-душа-розум-серце. я керуюсь то одним, то іншим... то знову дощ повертає мене назад до реальності. вже холодно у кімнаті. (Чому я досі не зачинила вікно? - каже розум.)холодно, вже майже замерзли кінцівки. (Свіжість. - каже душа.)холодне повітря проникає у ніздрі, вдихаю - холодно. (тепло тут. - каже серце.)там тепо,а тут... ще буде тепло...