Одна дівчина вийшла заміж і пішла жити за невістку. Але вона не могла зносити повсякчасних докорів свекрухи і вирішила позбутися її. Пішла вона до знахаря і сказала йому:
-Не маю сили більше жити зі свекрухою. Вона зводить мене з розуму. Чи не могли б ви допомогти мені?
-А як?
-Продайте мені отруту. Я хочу отруїти отруту і спекатися всіх лих.
-Гаразд, я допоможу тобі. Але пам'ятай дві речі. По-перше, ти не можеш отруїти свекруху відразу, тому що люди здогадаються про це. Я даватиму тобі трави, які вбиватимуть поступово. І щоб остаточно позбутися всіх підозр ти мусиш вгамувати свій гнів, навчитися поважати її, любити і бути терплячою. Тоді нікому й на гадку не спаде тебе запідозрити.
Невістка на все погодилася, взяла трави і почала додавати їх до їди свекрухи. Окрім того, вона навчилася контролювати себе, прислухатися до свекрухи і поважати її. І коли та побачила, як змінилося ставлення дівчини до неї, вона від щирого серця полюбила невістку. І розповідала усім, що її невістка найкраща, про яку тільки й мріяти можна.
За півроку вони вже були як матір і дочка.
І прийшла невістка до знахаря та почала благати:
-Ради Бога, врятуйте мою свекруху від тієї отрути. Я її полюбила і не хочу вбивати.
Знахар посміхнувся і відповів:
-Не хвилюйся, не давав я тобі жодної отрути, а тільки приправи. Отрута була в твоїй голові, і ти позбулася її сама.
(с)

На одній із лекцій поважний професор спитав:
-Чи є серед вас віруючі люди?
Кілька людей піднялося.
-На занятті з хімії ми вивчатимемо речовини, які можна побачити, спробувати і до яких можна доторкнутися. А оскільки з Богом такого не зробиш, то Його немає. Тепер можете сідати.
Люди сіли, але один зостався стояти.
-Ви чогось хочете?-запитав лектор.
-Скажіть, професоре, а ви бачили свій мозок?
-Ні.
-А торкалися його?
-Ні,-спантеличено відповів професор.
-А пробували його?
-Ні.
-То, може, у вас його немає?
(с)

Приходить жінка до старця і каже:
-Ми з чоловіком сваримось без упину і хочемо розлучитися.
Та на це відповів їй старець:
-Ось тобі чудодійна водиця.
-А що з нею робити?-питає жінка.
-Коли закортить тобі посваритися, набери повен рот цієї води. А як бажання сваритися зникне, воду виплюнь.
За місяць жінка знову приходить до нього і каже:
-Ой, батечку, справді чудодійна та водиця! Як допомагає! Дайте мені ще!
(с)

У церкві збирають пожертви. І один чоловік помилково поклав замість десяти гривень тисячу. Зрозумівши це, він наприкінці служби поспішив до священника і розповів про свою помилку.
Священник відповів так:
-Хоч ти й пожертвував тисячу, але зарахується тобі лише десять.
(с)

Якось одного разу прийшов новачок вчитися стрільбі з лука. Вчитель вирішив подивитися, на що він здатен. Новачок узяв дві стріли і пішов на стрільбище до мішеней. Учитель похитав головою і сказав:
-Ніколи не бери двох стріл. Поклавши надію на другу стрілу, ти недбайливо поставишся до першої. Завжди вважай, що маєш тільки одну спробу, і намагайся влучити в ціль однією стрілою!

Є речі, які у житті слід робити тільки раз. Є речі, в яких помилятися не можна. Реалізовуючи їх, не варто уповати на запасний варіант чи інший шанс. Слід усвідомлювати, що двічі в одну річку не ввійдеш. І саме це усвідомлення допомагає єдиній стрілі влучити чітко в ціль.
Наприклад, супутницю життя треба вибирати раз і назавжди.
(с)

Прийшов злидар до мельника і попросив милостині, але не дав йому нічого мельник, хоч і був багатий на хліб. І був там добрий селянин, який приїхав на млин, щоб змолоти мішок жита. Змилостивився він над убогим і відсипав йому зі свого мішка половину, Христа ради. Благословив його злидар і пішов невідь-куди.
І сміявся мельник з селянина, кажучи:
-Що ж залишиться тобі, коли заплатиш мені за мливо?
Взяв він жито селянина, засипав і почав молоти. І намолов з половини мішка зерна дванадцять мішків борошна. І славив селянин Господа за чудо, і слізно каявся приголомшений мельник.
(с)

Одного разу йшов дорогою чоловік з конем і псом. Коли минали вони велетенське дерево, потрапила в нього блискавка й спопелила їх усіх. Однак чоловік не відразу усвідомив, що пішов зі світу (часом небіжчикам треба трохи часу, щоб усвідомити переміну свого стану.)
Дорога була довга і вела догори, сонце пекло безжально, і всі троє потомилися від спеки і спраги. Аж ось за поворотом виросла перед ними велична мармурова брама, а за нею площа, брукована чистим золотом. Посередині стояв водограй з холодною і чистою водою. Мандрівник попростував до вартового, що стояв на вході.
-Добридень! Як зветься це чудове місце?
-Це рай.
-Як чудово, що дійшли ми до раю, дуже вже хочемо пити.
-Можеш зайти і пити досхочу.
-Але ж мій кінь і пес також мучаться від спраги.
-Дуже шкода,-відповів вартовий.-Але тварин сюди не пускають.
Мандрівник засмутився, але сам пити не став, подякував вартовому і попрямував далі. Після довгої дороги вгору дійшли вони до селища, до якого вела небрукована дорога, обсаджена деревами. Під одним з них лежав чоловік і, мабуть, спав.
-Добридень,-привітався мандрівник.
Той мовчки кивнув головою, привітавшись.
-Я, мій кінь і пес вмираємо від спраги.
-Он за тими каменями є джерело. Пийте скільки душа забажає.
Мандрівник, кінь і пес пішли до джерелі і втамували спрагу. Згодом мандрівник повернувся, щоб подякувати.
-Приходьте, будемо раді бачити вас,-відповів той.
-А не скажеш, як зветься це місце?
-Рай.
-Рай? А вартовий біля мармурової брами сказав нам, що рай там.
-Ні, там не рай. Там-пекло.
-Чому ж ви не заборонили їм називатися чужим іменем?-дненацька розгубився мандрівник.-Ці неправдиві відомості можуть спричинити страшенну плутанину!
-Аж ніяк. Насправді вони роблять нам чималу послугу. Там зостаються всі, хто здатний зрадити найкращих друзів.
(с)

Преподобний Амвросій Оптинський полюбляв розповідати таку притчу.
Їхав один чоловік ринком. Довкола юрма люду, гамір, галас, тлум. Та він на все це зовсім не зважав, а тільки помалу підганяв конячину: "Но-но! Но-но!" Так потрохи й переїхав через цілісінький ринок.
Отак і роби. Хай що би не підказували помисли, а ти пильнуй свого-молися і йди вперед.
(с)

Священник відходив з цього життя. Відходив у радості, немовби повертаючись на батьківщину. Духовні брати обступили його ложе. Вони почали просити його, щоб він залишив їм, як духовну спадщину, важливу настанову, яке допомогло б їм у досягненні християнської досконалости.
Він зітхнув і сказав:
-Я присвятив життя не виконанню своєї волі, а волі Божої, і нікого не вчив того, чого раніше не робив сам.
(с)

Ніхто не знав, коли той чоловік з'явився в місті. Видавалося, що він завжди був там, на тротуарі найжвавішої вулиці з численними крамничками, ресторанами, модними кінотеатрами, вечірніми променадами, зустрічами закоханих.
Стоячи на колінах на асфальті зі шматочками кольорової крейди у руках, він малював ангелів і дивовижні краєвиди, де було сонце, щасливі діти, розпуклі квіти і мрії про свободу. Люди давно звикли до цього чоловіка. Дехто кидав монету на малюнок. Інколи люди зупинялися і розмовляли з ним. Вони розповідали йому про свої турботи, свої надії, вони розповідали про своїх дітей.
Чоловік слухав. Він більше слухав, ніж говорив.
Одного разу чоловік почав збирати свої речі, щоб піти з міста. Навколо зібралися люди і дивилися на нього. Дивилися і чекали."Залиш нам що-небудь. Напам'ять..."
Чоловік показав порожні руки. Що він міг подарувати?
Але люди обступили його зі всіх боків і чекали. Тоді чоловік витягнув з наплічника свої різнобарвні шматочки крейди, якими малював ангелів, квіти і мрії, і роздав їх людям. Кожному по шматочку. Потім, не промовивши ні слова, пішов.
Що зробили люди зі шматочками кольорової крейди? Хтось повісив у рамку, хтось поніс у музей сучасного мистецтва, хтось поклав у шухляду, але, здебільшого, вони забули про них.

Прийшов Чоловік і дав тобі змогу розмалювати світ. Що ти зробив зі своїми шматочками крейди?
(с)