Профіль

G07

G07

Україна, Вінниця

Рейтинг в розділі:

Останні статті

G07

G07

Сни в Новий Рік

  • 02.01.25, 20:05

Привіт, бложику!   

Шо ти, як ти? З Новим тебе! Давай так, щоб наприкінці 25-го мав чим похвалитися bokali

Я на початку кожного року, десь так в 1-2х числах дуже прискіпливо придивляюся до своїх снів. Якщо вдається запамятати, то з того що наснилося , прогнозую свій рік. Минулоріч наснилося, що залишилася без телефону посеред людного вокзалу. Силилася його знайти і не могла. На зустріч йшов Ален Делон (?!) і сказав мені, що телефон мій знаходиться в службі охорони вокзалу. Я страшно спізнювалася уві сні на свій рейс, де вже чекали на мене мої рідні люди, бігала схвильовано по вокзалу і кричала «секюріті! Секьюріті!» Аж сама себе розбудила. Той рік видався важким, болісним. Були і тривоги, і поспіх,і дороги, і вокзали. 

В березні я дійсно «загубила» свій телефон в момент, коли він вкрай був мені потрібен. Вийшовши з тролейбусу не виявила його в своїй кишені. Завжди ношу його в кишені. Було таааак страшно провтикати телефон саме в той момент! Саме тоді! Це було так недоречно! Я побігла за тролейбусом, що вже відчалив від зупинки, махала йому, кричала, люди зглядалися і розступалися, такий вже дикий і придуркуватий вигляд в мене був. Вибігла на дорогу і почала маневрувати між машинами. Думала, що виплюну легені на ходу. Гаджет і звязок були важливішими за здоровий глузд. Нарешті тролейбус мене помітив і на світлофорі відчинив двері. Я заскочила в напівпорожній салон, примчала до свого сидіння і… телефону там не було. Під сидінням також було порожньо. Його не було ніде..

Люди, що були свідками цього відчаю, обережно порадили мені заглянути в свій рюкзак. Я безнадійно зняла рюкзак з плечей, відкрила і телефон був там. Тобто я істерично бігла за транспортом з телефоном за плечима. Автоматично поклала його туди і не усвідомила цього. Мізки були перевантажені іншим. 

Пасажири і шофер поробили покерфейси, я згораючи від сорому і пекучого болю в бронхах насилу дочекалася наступної зупинки і почимчикувала у справах. 


Йшла тоді і думала про батька,який завжди просив мене кинути палити. Тата не стало за декілька днів до цього випадку, ми щойно його поховали і я почувалася ніби з вибитою з-під ніг землею. Уважність і концентрація на мінімумі, тому й втрапила в цю ситуацію. Йшла, видихувала біль (бігуни-курці розуміють ці відчуття в трахеї, легенях, ніби туди хлюпнули бензину і підпалили) і посміхалася. Па, то був ніби привіт від тебе) Ти ніби знову дав зрозуміти, що проти цієї дурної звички. В такий комічний спосіб)


І Ален Делон зі сну також простився з цим світом в тому році. 


Цьогоріч у новорічному сні я хворіла на якусь дитячу хворобу. Таку, що проявляється висипом на тілі. Я роздивлялася свої руки в пухирях, не панікуючи і розуміючи що це тимчасово, хоча й неестетично. А поруч лежав папірець з діагнозом чи то «кропивянка» чи то «корева краснуха». Гм.. 

Ну побачу, що підсвідоме мені нашепотіло. 


Такі справи, бложику. Будь ласка, будь щасливим у новому році. Цьом 

G07

G07

Коринфянин

  • 15.10.24, 01:01
Років 12 ми обмінялися парою коментарів тут. Вперше і востаннє. Згодом ти взяв паузу і вона досі триває. А я повертаюся до твоїх старих заміток з відчуттям, що там є відповідь на загальнолюдське сьогоднішнє "що далі?" Потяг зайти сюди і перечитати зявляється випадково, непередбачувано, раз на пару років. А не те, щоб марила цією ідеєю. Йду з надією і впевненістю "зараз я знайду, співставлю і зрозумію". 
Поки що не знахожу. Зрозуміла замітку про степ. Проте там нема відповіді, яку шукаю. А відчуття, що ти цю відповідь знав (знаєш), не полишає.
*** 
От так живе людина собі десь спокійно і гадки не має, що якийсь рандомний юзер носить його тату на своїй пам'яті. І періодично перетрушує вміст закинутого блогу, здмухуючи пил, намагаючись щось там знайти. 

G07

G07

Минуло

  • 25.04.24, 17:12


То була сама самота,
Сама душа всіх на світі пусток,
Яка тільки раз у тисячу років,
Пробирається крізь сніги,
Проходить крізь стіни,
Топить піч і тужить до ранку 

















G07

G07

Прощавай, па

  • 13.03.24, 20:58

Пап, я вдячна Богові за те, що подарував мені найкращу версію папи з усіх можливих. Я дякую тобі за все. За твою любов, доброту, за твоє життя. За те, що ти дочекався мене, знайшов на це сили і подивився на мене востаннє. За те, що я встигла сказати тобі найголовніші слова, які діти можуть сказати своїм батькам.
За ніжність, з якою ти розчісував моє волосся та збирав у хвостик перед тим, як вести мене до садочку. Я досі пам'ятаю цей ритуал. За те, що малою водив мене на футбол (точніше ніс, всадивши собі на шию), хоча якось я вдавилася виноградом коли всі закричали "гооол! ". За твою компанію в поїданні смачної кільки в томаті, дорогою з Погребища в Вінницю. За чуйність і допомогу в усіх моїх життєвих негараздах. Від ловлі летючої миші в квартирі серед ночі до неймовірної підтримки в мої скрутні часи розлучення і самостійного виховання сина. Пробач мені, що надірвала тобі серце своїми життєвими помилками, пробач мені мою часом різкість характеру. Проте, я бачу в собі й твою доброту. Дякую тобі і мамі за те, що подарували мені брата  (він успадкував від тебе левову частину твоїх найкращих якостей, люблю його). І взагалі дякую за всі ваші старання для нас. Ви неймовірні батьки, найкращі. Дякую тобі, що ніколи ні в чому не дорікав мені, що приймав такою, якою я є. Мені ще рости і рости до твого таланту приймати і любити людей, ти в цьому унікальний, пап. 
Я тебе люблю, пап. 
В цьому світі я прощаюся з тобою. Спочивай з Богом і миром. Зустрінемося в кращому світі. Ми не зможемо з тобою там загубитися, в нас надзвичайно сильний зв'язок.
А тут Ти й надалі співатимеш нашими голосами і голосами наших дітей. Вічна тобі пам'ять.
11.03.24 

G07

G07

06.01.вже24

  • 07.01.24, 21:04


Мій розмірений, майже пенсіонерський вайб.


Втикала на літак і мріяла, щоб в небі України скоро літали такі самі, мирні, пасажирські. Багато. Хай буде моїм різдвяним бажанням
Сонцем тішимося, після кількох місяців темряви хочеться спіймати його і не відпускати.
***
Подумалося.
Якби цей відлюдний, тихий, безмовний етап життя не прийшов, я можливо з'їхала б з глузду (насправді ніт, просто люблю поскиглити). Це не враховуючи війни. Бо коли я надумала собі божеволіти від безнадійності, війни ще не було. Була просто сильна втома і нульовий горизонт планувань. Коли все болісно до сраки. Болісно, а не усвідомлено, як у буддистів.
А якби цей період прийшов років на 15 раніше, він напевно здавався б мені нудним. Я би його не зрозуміла і не оцінила би.

Виринуло в пам'яті Біблійне:
" Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене, час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати, час плакати й час реготати, час ридати і час танцювати, час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів, час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати, час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити, час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру!"

G07

G07

Осінь 2023

  • 20.11.23, 16:29
Привіт, хороші. Осінь.
Хоча й в мене вже місяці півтора, як зима. Зі снігом по коліна, часом вище, часом нижче. А я й тішуся з того. Люблю холод, щоб повноправно палити грубку та свічки. І кайфувати, канєш. Воно горить собі, тріщить, а я поруч вчу мови. Цікаве заняття. Наприклад, шведською ревнощі це "svartsjuk", тобто "чорна хвороба" (svart-чорний, sjuk - хвороба). Мудра назва і коректна. І є в них halsduk. Але то не галстук, як можна логічно собі подумати, а шарф. Такі справи.
 Полярна ніч почала давити на мізки. Ну як зазвичай, наприкінці листопада. Зростає тривожність, яку у жвавості не помічаю, вона приходить уві сні. Сни сюжетні, часом важкі, які пам'ятаєш по пробудженню. Типовий симптом втоми від темряви. І хоча сонце ще з’являється і висить над горизонтом з 8 ранку до 12,але мені вже цього мало. Буде ще менше. Хочу більше. Вирішила в такі моменти згадувати жителів сусідньої Кіруни. Допомагає. В них взагалі сонця нема 2 місяці. І саме місто схоже на декорації до фільму. Ніби несправжнє, ніби місто - "покабудки". І нічого, живуть, на загал не жаліються. Ба навіть люблять свій край. Світу.
 Ніяк не можу добити книгу "Купи собі той довбаний букет". І що характерно, книга цікава. Купу позначок в ній зробила, цитат повиділяла, блокнот купила товстий і красивий. Два. Щоб писати в них, за що вдячна життю (тренуй мозок бачити щось, крім х*йні). В ті блокноти можна писати, що заманеться. Про це в книжці також розповідається. Але я постараюся рефлексувати там на тему гарних речей. Постараюся.
Слухала пару цікавих підкастів. Вразили розповіді нашого Ігоря Козловського. Його не стало в вересні. Хай спочиває з Богом. Напевно він віддав свій борг любові (хто знав про нього, зрозуміє). Він наш український Віктор Франкл. Пережив 700 днів в катівнях т.зв. "днр". Моторошно слухати, як росіяни там "втомлювалися" катувати українців і змінювали один одного "на посту". То вже не зовсім люди. І вони дуже бояться вільних людей. Слухати важко, але вкрай потрібно. Щоб знати. Він цікаво розповідав про внутрішню свободу, де завжди є вибір. Про уяву, яка є лише в людей і яка малює найгірші сценарії у випадках якоїсь невідомості чи відсутності інформації. Про інтровертів, яким легше в самозаглиблення. Та екстравертів. Про те, що наш внутрішній простір - наше спасіння. Про релігію, шо це лише спосіб законектитись з Богом. В Якого ми ніби й віримо, але не віримо Йому. Про слова Апостола Павла "завжди радій". І взагалі про етимологію слова "радість". Сум знесилює.
Про те, чому Бог допустив 24.02.22 в Україні. І багато про що інше, глибоке, філософічне. Ох люблю про таке.

G07

G07

Про цікаві співпадіння

  • 03.10.23, 21:09
Або просто гру фантазії))

Взялася днями читати "Я бачу, вас цікавить пітьма" (рекомендована на одному з улюблених підкастів).

Моторошне таке чтиво, кримінальний трилер з шаленими підвипердами сюжету. Трохи навіть очкуєш, коли заглиблюєшся в книгу. Дуже сподіваюся на щасливий фінал, залишилося пару сотень сторінок.

Так от крінжі додає щось типу дублювання деталей з книги у власній, цілком реальній реальності. Бувало в когось таке? Ніби баги в матриці)) Ну або талановито написано, що аж помічаєш паралелі в своєму житті. Наприклад, головний герой чує в потязі "Highway to hell", читаю це і помічаю, що ця ж пісня саме в цей момент грає в моєму автобусі.

Або інше: в однієї персонажки була брошка у вигляді жабки. Ввечері у власній сауні я надибала жабку, маленьку таку, болотяну. Жаби в нашій хаті не водяться, чесно. Хтось просто не причинив дверей до підвалу. От і прискакала грітися. Ми офігіли, бо на пам'яті тутешніх шведів жаби до саун не вітали ніколи. Хоч би як холодно не було. Ну ок.

Йдемо далі. Одна з головних героїнь книги перевтілюється на пташку, щоб стати дороговказом для спасителя своєї дитини. І хто б міг подумати? Сьогодні пернате залетіло до нашої аудиторії, сіло на карниз і не особливо поспішало на волю. Я взяла її обережно рукою, засичало, аж відчула ці вібрації в долоні. Навіть не знала, що синиці вдають з себе змій) Просунула руку у відчинене вікно, лети, кажу. Ти вільна. Сидить, вчепилася кігтиками в пальці. Дивиться на усіх. Зрештою, полетіла канєш.

Чесно кажучи, запал дочитати по-троху згасає) Але не в моєму характері станцювати і не вклонитися, такшо побачимо, що там далі..

G07

G07

Не хвилюйтеся, двері відчиняться.

  • 16.09.23, 10:04
Привіт, бложик.
Подивилась вчора на Такфліксі документалку "Не хвилюйся, двері відчиняться".
Там про життя і справжність. Любов я також відчувала фоново. Наприклад, в щедрій мисці еклерів, якими продавець газет з електрички пригощав знімальну групу. Руки в нього не панські, він знає це. Тому соромився торкатися гостинців. Щоб ніби не бруднити собою.
Йому хтось колись сказав, що він схожий на Гоголя. Відтоді він носить характерну дивакувату зачіску і прізвисько Гоголь. А справді є в ньому ця гоголівська драматичність.
(Буває ж так, кимось проронене слово таврується в свідомості і далі відлік починається з нього).
Любов в ним же зібраних та дбайливо очищених абрикосах. Для гостів.
Торкнув епізод з чоловіком, який проникливо слухав в плеєрі "... біда не в тім, що ти мене не любиш..."
Життя в боязкій собаці, яку на роздоріжжі годують випадкові перехожі.
І в цих буденних розмовах про сажанці та війну.
Наївність в розповіді молодого солдата про піраміду Маслоу. Чи досягне він її вершини? Сподіваюся, усі хлопці з цього фільму живі.

В сюжеті суцільно про життя, простоту і справжність, не перескажеш. Бо кожен побачить щось своє.
Дивилась і сама собі дивувалась. Те, що раніше вганяло мене в якусь душевну пердень, зараз стало зрозумілим. Бляха.
В епізоді, де чоловік з ялинкою каже до когось знервовано і різко: "Пішли!". Секундний епізод і купа моїх спогадів. В мого батька також такі інтонації є. На перший погляд ніби роздратування, а насправді піклування. А я казилася часом на ці його манери.
Або люди, що кричать, залазячи до електрички: "Тож поможіть!..." Така буденна, звична інтонація. Типу, чого витріщилися, допоможіть давайте мені з моїми тлумаками. Раніше я харилася на такі чиїсь заведенції, а в фільми дійшло, що це ж наша справжність, ну от ми такі, неповторно, направду. Без удавання і штучності. Ми запальні і добрі.
Роздивлялась стилі одягу в героїв фільму. В мене був заскок щодо цього. Колись почула чиєсь гидливе "ширпотреб" і боялась виглядати ширпотребно (якір, як в Гоголя). Вирішила, що не маю смаку і мала напівпорожню шафу. В магазинах одягу впадала в ступор і геть не знала, що мені треба і з чим його носити. Яка метушня.. А за цими дрібніми переживаннями триває життя. Хороше життя.
***
Вирішила, хай що там буде далі, а свій паспорт залишу при собі.

G07

G07

Здрастуй

  • 12.08.23, 23:34
мій бложик. Колись я планувала тебе зробити своїм щоденником. А потім посоромилась думки на люди виставляти. А згодом здатність їх формулювати десь ділася, вони ніби скінчилися за побутовим отупінням. А потім переїзд, а згодом війна, забила. Приємно, що тут є люди, ти не один. Щось публікуюють, коментуюють. Розбавляють атмосферу закинутого будиночку. З побитими вітром шибками, пліснявою і протягами. І порепаною грубкою, в якій півстоліття тому востаннє горів вогонь. Бляха, скучила за селом. І за Україною. Чомусь дикої ностальгії нема. Хочеться лише в певні місця. І в певну пору року та доби. Щоб все повторилося так, як я пам'ятаю. Щоб саме так сідло сонце і саме ті люди були поруч.
Бложик, я змінююсь. І зовні також. Спостерігаю за своїми змінами ніби стоячи поруч. Або швидше як глядач з кінозалу за своєю героїнею на екрані (асоціація не моя, почула колись в Юри Менячихина і прямо в душу). О, контур обличчя став інший, погляд якийсь глибший, ніс збільшився (ніс має тенденцію з віком укрупнюватися. Охохо, уявляю свій рубильник в 80+,дай Боже дожити). Стала ніжніша сама до себе. Навчилась трохи детектувати свою внутрішню людожерку і коли вона навідується часом, то намагаюся з нею в діалог. Востаннє вона з'являлась в день народження. Прийшла і заспівала святкову пісеньку про бабу ягодку в 45. І пам'ятаю ж я такі гидозні пісні! Але нічо, якось порозумілися.
Палити я, бложик, не кинула. Перейшла на айкос. Гімно як гімно і гімном смердить. За яке ще й потрібно платити. Але інакше зі своїми тривогами поратися не хочу.
Скоро осінь, бложик. Я відчуваю її вже зараз,день помітно коротшає. Нарешті в мене з'явилась ніч, як в нормальних людей світанок. Прийшло хоч трішечки темряви, розсіяної такої, зі світлим горизонтом. Бувають жеж на цій планеті місця, де люди сумуюють за темрявою. Ну нічо, мине пару місяців і я писатиму тобі, як суцільна ніч мені остогидла. Таке життя і його циклічність.
Окей, бувай малий. До зустрічі і наступного натхнення.

G07

G07

Біженці?

  • 26.12.22, 00:19
- Біженці?
- Ми з Констахи. Нам би до Краматорська.
- Зброя, заборонені речі? Що в багажнику?
- У мене там речі.. ну, наші. Ми що могли пакували. Скласти все швидко - все життя в багажник...
- Вагітна?
- Останній місяць. Нам швидше треба. Хочемо в Крамі на поїзд. Там Інтерсіті завтра, в обід, пів третьої... На Київ.
-Іосіф...Блін, не бачу...
-Йосип. Йосип я. Вона - Марія. Ось, в Дії гляньте, там пописку видно краще...
-Бачу вже... Ох, бля... Чоловіче, куди ж ти поїдеш далі?! Медика! Док! Сюди, швидше, Док, бігом!...

....- Ну, ви й фартові.... Син у тебе. На, кури. Йосип.... Тебе, хоч, не на честь Сталіна назвали?! ... Господи, що за часи... На блок-посту родити... В хліві вже ліпше... Ну, ти, цей, не переживай. У нас Док, він шарить. В порядку твої...

...-Бажаю здоров'я! Пацани, тут породіллю треба довезти. Їх троє. В Крам. Вас троє? Помістяться! Ну, ви ж не царі - малого з мамкою в кабіну, ви з папкою - в кузов....

...-Чюєш, Док, а шо це так світить? Та нє, як на безпілотник - заяскраве. І висить постійно над нами... Як Зоря.. Та яка, нафіг, Зоря, над Донбасом?! Певно, супутник... НАТО, певно, запустило....

...-Док, так давай того "ланоса" , що вагітну віз, відіпхаємо. Це ж осел - не машина. Заглох - не заведеш... Вони ж поїхали, а нам тут грайся... Господи, на саме Різдво, то роди приймай, то машини тягай...

Над териконом непорушно висіла яскрава Зоря. Вовка Пастушок докурив у жменю і розтоптав каблуком недопалок. Зоря була дуже дивною але не викликала страху. Пастушок подумав, що, непогано було б мати стінгер та вальнути, про всяк випадок, те яскраве світло над териконом...

...Розтелепана Навара несла на Захід Немовля і Маму, і троє зі сходу, з-під Бахмута, дали їм свою фліску, фляжку і грілку.
Навряд, чи на світі були щедріші царі...

... Дві тисячі двадцять другий раз. Дві тисячі двадцять другий раз, а у світі все так же - пастушки приймають Його першим, а царі обдаровують тричі. І тільки міняються іроди. Втім - іроди все такі ж прокляті і приречені на поразку, хоч від них, спочатку треба втікати.
Дві тисячі двадцять другий раз.

Володимир Шершень Бараняк
Сторінки:
1
2
3
4
5
7
попередня
наступна